Мова йде про ті способи винагороди співробітників, які часто стають вирішальними при виборі місця роботи і складанні враження про нього. Багато заплатити зараз може велика кількість компаній. Інше питання в тому, чи буде ця висока оплата підтримуватися іншими - нематеріальними (нефінансовими) - категоріями винагород. І часто це питання стає вирішальним. Під нематеріальними, а точніше, нефінансовими винагородами мають на увазі всі методи, які не стосуються безпосередньо оплати праці, які компанії використовують для винагороди своїх співробітників за хорошу роботу і підвищення їх мотивації та прихильності до фірми.
По -перше, пільги, пов'язані з графіком роботи. Перш за все це заходи, пов'язані з оплатою неробочого часу співробітника (святкові дні і відпустка, період тимчасової непрацездатності, перерви на обід і відпочинок). Крайнім випадком пільг такого роду є оплата декретної відпустки. Крім того, це надання співробітнику гнучкого графіка роботи. І, нарешті, вельми популярною останнім часом є система "банку неробочих днів". Співробітникові надається деяка кількість днів у році, які він може не працювати (зазвичай ця кількість складається з норми відпустки і розумної кількості відгулів), і він отримує можливість скористатися неробочими днями за своїм розсудом.
По-друге матеріальні нефінансові винагороди. У цей блок входять всі матеріальні стимули, які використовує компанія. Насамперед це різні подарунки, які фірма робить своїм співробітникам. Це можуть бути невеликі сувеніри, більш великі подарунки як символ важливості співробітника для фірми, сімейні подарунки (наприклад, окіст на Великдень або індичка на Різдво в американських компаніях), до дня народження, квитки в театр, подарунки з нагоди народження дитини. Крім того, сюди ж відносяться різні фінансові "послаблення" співробітникам. Це в першу чергу оплата медичної страховки, а також позики за пільговою програмою і знижки на придбання продукції компанії.
По-третє, різні загальнофірмові заходи, що не стосуються безпосередньо роботи. Це внутрішньофірмові свята, присвячені значущим подіям (ювілею фірми, випуску нової моделі продукції і т.д.
По четверте, тип винагород, які ми б назвали " винагороди-вдячності ". Ця категорія нематеріальних винагород є, на наш погляд, найбільш значимою.
48. Японська модель характеризується випередженням зростання продуктивності праці по відношенню до зростання рівня життя населення, в тому числі рівня заробітної плати. З метою заохочення підприємницької активності державою не приймається серйозних заходів з контролю за майновим розшаруванням суспільства. Існування такої моделі можливе тільки при високому розвитку у всіх членів суспільства національної самосвідомості, пріоритеті інтересів нації над інтересами конкретної людини, готовності населення йти на певні матеріальні жертви заради добробуту країни.
Система стимулювання праці, в порівнянні з іншими промислово розвиненими країнами, в Японії дуже гнучка. Традиційно вона будується з урахуванням трьох факторів: професійної майстерності, віку і стажу роботи. Розмір окладу робітника, інженера, керівника нижчої та середньої ланок в залежності від цих факторів здійснюється за тарифною сіткою, за допомогою якої визначається оклад (умовно-постійна частина заробітної плати працівника) як сума виплат за трьома розділами: за вік, за стаж роботи, за кваліфікацію і майстерність, які характеризуються категорією і розрядом.
Більшість японських компаній в політиці матеріального стимулювання використовують синтезовані системи, що поєднують елементи традиційної (вікової і нової) трудової тарифікації працівників. У синтезованій системі розмір заробітної плати визначається за чотирма показниками - вік, стаж, професійний розряд і результативність праці. Вік і стаж служать базою для традиційної особистої ставки, а професійний розряд і результативність праці є основою для визначення величини трудової тарифної ставки, так званої «ставки за кваліфікацію».
Таким чином, використання трудової ставки виключає можливість автоматичного зростання заробітної плати без зв`язку з підвищенням кваліфікації та трудовим внеском працівника, посилюючи тим самим мотивацію до праці, яка в даному разі прямо залежить від результатів роботи.
49. Рільництво – основна комплексна галузь рослинництва, яка включає в себе вирощування значної кількості польових сільськогосподарських культур. Тут виробляються основні види продукції рослинництва: зерно, насіння соняшнику, цукрові буряки, картопля, і т.д. Із-за високого рівня розораності сільськогосподарських угідь в рільництві виробляється переважна частина кормів для тваринництва.
Основним завданням рільництва в цілому є виробництво конкурентноспроможної продукції для задоволення попиту в ній на внутрішньому і зовнішньому ринках країни при раціональному використанні виробничого потенціалу і збереженні довкілля, підвищення прибутковості й рентабельності галузі.
Завдання рільництва стосовно конкретного підприємства визначаються залежно від його спеціалізації, наявності трудових і матеріальних ресурсів, типу і якості ґрунтів та інших природно-економічних умов. З урахуванням спеціалізації підприємства основним завданням рільництва може бути виробництво відповідної товарної продукції (зерна, насіння соняшнику, цукрових буряків, картоплі і т.д.) або ж продукції для внутрішньо-господарського використання в тваринництві, підсобних промислових виробництвах тощо.
На Поліссі виробляється понад 98 % льону, до 60 жита, близько 50 % товарної картоплі. Господарства цієї зони спеціалізуються у рільництві на вирощуванні зерна, картоплі та льону. В структурі посівних площ зернові культури займають 50 – 60 %. У структурі зернових озима пшениця та жито становлять до 60 %, із них жито – до 25 %. Основними ярими зерновими культурами на Поліссі є ячмінь та овес. В південних районах вирощують просо та гречку. В структурі посівних площ картопля займає до 15 %. Розвиваючи скотарство, підприємства цієї зони вирощують кормові культури, на долю яких часто припадає більше 25% посівної площі.
Лісостеп є найбільш сприятливою зоною для вирощування зернових і зернобобових та інших культур. Господарства цієї зони спеціалізуються в рільництві на вирощуванні зернових культур, цукрових буряків, соняшнику. В структурі посівних площ зернові і зернобобові культури займають 55 – 65, цукрові буряки – 4 – 8, соняшник – 6 – 10 %. Серед зернових культур найбільші площі зайняті під пшеницею (близько 20%), ячменем (14%) і кукурудзою (10%). У західних районах Лісостепу виробляють 80% високоякісного зерна ячменю пивоварних сортів. Високі врожаї зерна кукурудзи одержують в західній та південній частинах лісостепової зони України.
50. Інтенсивна технологія – це комплекс агротехнічних прийомів вирощування сільськогосподарських культур, технологічних засобів і операцій, які направлені на максимально повне використання біологічного потенціалу продуктивності культур (їх сортів і гібридів) за рахунок підвищення ефективності використання природних і антропогенних його факторів при мінімізації трудових і матеріальних ресурсів.
Інтенсивні технології основані на управлінні процесом формування врожаю, який забезпечує скорочення розриву між потенційною і реальною продуктивністю сільськогосподарських культур. Сутність їх полягає в оптимізації факторів урожайності протягом усього періоду вегетації рослин. Якщо при традиційній технології матеріально-технічні ресурси забезпечуються виходячи із можливостей, які є в даному конкретному підприємстві, то при інтенсивній технології – із потреби в них для одержання запрограмованого рівня врожаю з меншими витратами на одиницю продукції.
При впровадженні інтенсивних технологій важливо розробити комплекс організаційно-економічних заходів, які направлені на раціональне використання робочого часу працівників, системи машин та інших ресурсів. Високу віддачу трудових і матеріально-технічних засобів інтенсивні технології забезпечують лише при додержанні усього комплексу рекомендованих заходів. Відхилення хоча б в одній ланці загального технологічного ланцюга супроводжується не лише зниженням урожайності сільськогосподарських культур, а й зменшенням рівня окупності витрат.
Для оцінки економічної ефективності інтенсивних технологій використовуються такі показники: приріст врожайності, ц; вартість додаткового урожаю з 1 га, грн.; додаткові матеріально-грошові витрати на прибавку врожаю на 1 га; окупність додаткових витрат, грн.; зростання продуктивності праці, %; рівень рентабельності, %; річний економічний ефект в розрахунку на 1 га, грн.
Економічна оцінка інтенсивних технологій визначається на основі даних про фактичні витрати на виконання робіт, одержану урожайність і якість продукції. При впровадженні інтенсивної технології лише на частині площі, результати виробництва порівнюють з результатами, одержаними за звичайної (базової) технології, що застосовувалась на іншій частині площі. У випадку, коли культуру за інтенсивною технологією вирощують в підприємстві на всій площі, то для порівняння доцільно використовувати середні дані за попередні 3 – 5 років при застосуванні базової технології.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 90 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |