Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Пізнання, його сутність і зміст.

Читайте также:
  1. Анорексигенні засоби (від латинського слова anorexia – відсутність апетиту).
  2. Виробнича структура: сутність, види та умови застосування в практичної діяльності.
  3. Виробничий циклу складного процесу: сутність, призначення та визначення його тривалості з врахуванням заходів його скорочення.
  4. ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ, ЙОГО СУТНІСТЬ І ВИДИ
  5. Генезис, сутність, зміст та форма системи саморегуляції соціального процесу
  6. Глава 2. НЕЗБАГНЕННА СУТНІСТЬ БОГА. ДЕКРЕТ ПРО СОТВОРЕННЯ.
  7. Економічна сутність та необхідність соціального страхування.
  8. Економічна сутність, необхідність виникнення та особливості розвитку соціального страхування від нещасних випадків на виробництві.
  9. Завдання 5. Поняття пізнання, його чинників та складових.
  10. Людська сутність у філософії Нового часу і Відродження

 

Пізнання – специфічна діяльність людини, орієнтована на відкриття законів природи й суспільного розвитку, таємниць буття людини і світу взагалі. Пізнання буває наукове й ненаукове.

Наукове пізнання має за мету відкриття законів розвитку й механізмів функціонування об'єктів (систем). Ознакою наукового пізнання є прагнення до істини як вищої цінності.

Ненаукове пізнання то є художнє, релігійне, езотеричне (астрологія, магія, окультизм). Ці форми пізнання не мають чітких раціональних критеріїв істинності, доказовості, обґрунтованості.

Вивчають людське пізнання різні науки, але теорія пізнання, або гносеологія, виникла у філософії на самому ранньому етапі її розвитку. Гносеологія вивчає природу людського пізнання, форми й закономірності переходу від поверхневих знань про світ до сутнісного, глибинного світорозуміння.

З погляду гносеології, пізнання можна представити як складний і суперечливий процес, у якому прийнято виділяти два основні різновиди: чуттєве й раціональне пізнання. Обидва різновиди тісно зв'язані між собою й кожен з них має свої форми.

Пізнання людиною об'єктивного світу починається за допомогою органів відчуттів. Взаємодіючи з тими або іншими предметами, ми одержуємо відчуття, сприйняття й уявлення.

Результати отриманих чуттєвих даних фіксуються й переробляються в нашій свідомості на щаблі раціонального пізнання за допомогою понять, суджень і умовиводів.

Процес пізнання тісно пов'язаний із практичною діяльністю людини. Практика є базою, фундаментом, підставою пізнавального процесу й, одночасно, основним критерієм істинності його результатів.

Одним з найважливіших питань філософії є питання про пізнаванність світу.

У спробі відповісти на запитання «чи є світ пізнаванним?» чітко позначилися три основні підходи:

а) оптимізм – виходить із визнання принципової пізнаванності світу та реальної можливості одержання достовірних знань;

б) агностицизм – стверджує, що знання про світ, отримані людиною за допомогою чуттєвого або раціонального досвіду, не дають підстав для того, щоб з’ясувати, яким є світ насправді;

в) скептицизм займає проміжну позицію: не заперечуючи принципової можливості пізнання світу, він, водночас, виражає сумнів у тому, що знання про цей світ носять достовірний характер.

Проблема пізнаванності світу і вірогідності наших знань про світ тісно пов’язана з характером відповіді на одне з основоположних запитань гносеології «що то є істина?».

Існують різні трактування поняття «істина». Класична концепція істини виходить із того, що істина – це відповідність знань дійсності. Вона виникла в далекій давнині, але й досі розділяється багатьма філософами з різними світоглядами.

Слід розрізняти абсолютну істину й відносну істину.

Абсолютна істина – це, по-перше достовірне знання про природу, людину й суспільство, що є вичерпним, остаточним й, по-друге, знання, яке ніколи не може бути спростоване.

Відносна істина – це, по-перше, неповне, неточне знання, оскільки воно є відповідним щодо певного рівня розвитку суспільства і науки; по-друге, знання, що залежить від певних умов, місця й часу його одержання.

Критерієм істинності наших знань про світ є суспільно-історична практика, що розуміється як сукупність доцільної матеріальної діяльності, спрямованої на перетворення людиною навколишньої дійсності.

 

 

Тема 8. Суспільство. Культура. Цивілізація.

 




Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 17 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав

Що то є філософія. | Філософська думка в Стародавній Індії. | Антична філософія. | Арабська, середньоазіатська й єврейська філософія. | Загальна характеристика західноєвропейської схоластики. | Особливості філософії епохи Відродження. | Основні проблеми філософії Нового часу. | Німецька класична філософія (18 – 19 ст.). | Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм як філософське осмислення науки. | Філософська категорія «матерія». Атрибути матерії. |


lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав