Читайте также:
|
Для епохи Відродження (14-16 ст. н. е.) характерним є величезний підйом у сфері мистецтва, літератури, науки, філософії. Ця епоха усвідомлює себе як відродження античної культури. При цьому вона є також і підсумком розвитку середньовічної культури.
Світогляд і світовідчування епохи Відродження життєстверджуючі. Зокрема прокидається інтерес до тіла, тілесних потреб і задоволень.
Усе більш самостійними стають політика, наука, мораль. Відбувається становлення природничих наук, пов'язане з іменами Коперніка, Кеплера, Галілея.
Характерною рисою духовного процесу Відродження є й переосмислення християнської традиції.
Епоха Відродження, продовжуючи середньовічну традицію, оновлює систему цінностей ідеалами античності, викликаючи нове світовідчування й нові духовно-творчі процеси.
Основними рисами філософії Відродження є антропоцентризм і гуманізм.
Антропоцентризм філософії Відродження проявляється у наступному:
- людина розглядається не просто як природна, тілесна істота. Людський індивідуум – творець самого себе.
- людський індивідуум як творець самого себе може урятуватися сам. Це означає, що відбувається ослаблення зв'язку людини з Богом, християнський мотив гріховності людини переосмислюється;
- митець, політик, поет, інженер для філософії Відродження це не просто майстер-фахівець, а наслідувач божественної творчості;
- над усе ставиться своєрідність й унікальність людського індивіда.
Філософія Відродження носить пантеїстичний характер (від грецьких слів „pan” – все, увесь і „theos” – Бог).
Видатним мислителем епохи Відродження є Микола Кузанський.
Його філософія пантеїстична. Відповідно до вчення Кузанського, Бог присутній у всьому. Бог – центр Всесвіту і його межа. Бог – єдине, ціле, світ як би звивається в Богові, а Бог розгортається у світі, втілюючись у ньому.
Микола Кузанський висловив низку діалектичних ідей. Згідно Кузанському мінімум і максимум у нескінченності світу збігаються. Збіг протилежностей Кузанський демонструє на математичних образах: при збільшенні радіуса кола до нескінченності окружність перетворюється в нескінченну пряму, де діаметр стає тотожним окружності.
У філософії Відродження переважає ідея тотожності (збігу) мікрокосму (людини) і макрокосму (світу в цілому, всесвіту, універсуму), виходячи з чого природа тлумачиться за аналогією з людським організмом або суспільством. Природа розглядається як жива й одушевлена. Такий підхід до розуміння природного світу називається органіцизмом. Так, наприклад, Парацельс (1493-1541 рр.) – німецький лікар і філософ вважав, що весь всесвіт концентрується в людині, завдяки чому існує взаємозв'язок людини й світу та їх взаємозалежність. Телезіо (1509–1541 рр.) - італійський учений і філософ підкреслював тілесність усіх проявів природи.
Джордано Бруно (1548–1600 рр.) – італійський учений, філософ, поет, борець за істину, засуджений інквізицією на спалення. Дж. Бруно стверджував, що природа є Бог у речах. Природа незалежна, а Бог – її творча сила і вираження її єдності.
Бруно вважав, що матерія є джерелом усього нескінченного якісного різноманіття буття. На природу Бруно переносив чуттєві й інтелектуальні властивості людини. Природа повна несвідомої творчості, а людська творчість лише наслідування їй.
Бруно висунув ідею про існування безлічі світів, тому що вважав Сонце однією із зірок. Він був переконаний у населеності незліченних світів.
У цілому філософія Відродження ґрунтувалася на пантеїзмі й органіцизмі й прокладала шлях матеріалістичному розумінню природи.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 72 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |