Читайте также:
|
Філософія Стародавньої Індії виникла і розвивалася на основі раціональної критики брахманізму. Брахманізмом прийнято називати систему вірувань і ритуалів Прадавньої Індії. Отож, першими критиками брахманізму виступили так звані шрамани (індійські аскети-проповідники). Саме на базі шраманських шкіл духовного вдосконалення людини у подальшому виросли основні філософські вчення Індії. Перші індійські тексти філософського характеру, що мають назву „сутри” (найдавніші з них відносять до 1-го тисячоліття до н. е.), призначалися для лаконічного роз’яснення змісту шраманських вчень. В сутрах знаходимо переплетення релігійно-міфологічних уявлень, психологічних знань, повсякденних спостережень і раціональних світоглядних узагальнень.
Багато стародавніх індійських філософів вважали першоосновою світу всеохоплюючий дух «Брахман». Так, представники філософської школи „ веданта” стверджували, що душа людини безсмертна, хоча й не так досконала як Брахман, оскільки пов'язана з тілом і, через це, забруднена матерією. Душа підкоряється загальному закону «карми», відповідно до якого душа змушена після смерті тіла переселятися в інше тіло, оскільки вона безсмертна. Ці переселення тривають доти, поки не настане повне звільнення людини від життєвих негод. Тоді душа, нарешті, з'єднається із Брахманом, від якого вона і походить.
Особливе місце у філософській спадщині Індії, а також у світовій духовній культурі займає буддизм. Згідно з буддизмом, щоб подолати людські страждання, слід звільнитися від самої карми як такої, вийти із будь-якої залежності від дії закону карми і не перевтілюватися, тобто досягти повної свободи і незалежності. Це надскладна задача. Її вдале рішення знаходиться на шляху глибокої духовної трансформації людини. Ідеалом повинен служити не приклад інших людей, а абсолютна істина, що відкрита людям засновником буддизму - Буддою. Наблизитися до неї можна відмовою від земних благ, пристрастей, дотриманням норм високої моралі, самоспогляданням (медитацією) і, нарешті, досягненням нірвани – особливого стану і кінцевого пункту власного удосконалення, що переживається людиною як остаточне звільнення від страждань і злиття з Абсолютом (тобто з абсолютною істиною поза межами повсякденності, яка вища за буття і небуття).
Світоглядну опозицію буддизмові й всій релігійно-філософській традиції стародавньої Індії утворила матеріалістична школа Чарвака-локаята. Філософи цієї школи вважали, що єдиною реальністю є природний, матеріальний світ. Усе, що є у світі, складається із чотирьох елементів (землі, води, повітря, вогню). Метою людського життя, як це розуміла Чарвака-локаята, є насолода, а не відмова від бажань і пристрастей.
У цілому філософія Стародавньої Індії була тісно пов'язана з міфологічною традицією народів Гіндустану, вона намагалася осягнути істинний моральний порядок світу, і тому у ній переважала морально-етична проблематика.
Дата добавления: 2015-09-11; просмотров: 78 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |