Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Схема 8

Для підвищення ефективності виробництва, трудової діяльнос­ті робітників важливими є не тільки матеріальні стимули, а й психологічні чинники, до яких належать:

1. Згуртованість групи, в якій працює індивід.

2. Сприятливий моральний клімат у ній.

3. Добрі взаємовідносини з керівництвом.

4. Урахування інтересів робітника.

5. Задоволеність своєю працею тощо.

Звідси практичними рекомендаціями щодо удосконалення уп­равління є такі:

1. Потрібно проявляти постійну турботу про людей.

2. Створювати атмосферу гармонії у взаємовідносинах індивідів та груп.

3. Доповнювати індивідуальну винагороду за працю колективною.

4. Розвивати демократичний стиль керівництва та ін.

У середині ХХ ст. американський психолог Абрахам Маслоу обґрунтовує складніший механізм впливу запитів людей на їхню поведінку, що його він розкриває у своїй теорії «Ієрархії пот­реб», згідно з якою різноманітні людські потреби можна поєднати у певні групи і рівні, що розташовуються за ступенем їх важливості, необхідності задоволення та впливу на поведінку людей. В одному із варіантів даної концепції виділяються такі шість груп і рівнів потреб:

1) фізіологічні;

2) екзистенціальні (самозбереження);

3) соціальні;

4) престижу;

5) особистісні;

6) духовні.

Головна ідея ієрархії потреб полягає у тому, що в кожен даний момент поведінка людини або групи визначається найважливішою потребою із всієї ієрархії їх.

Дуже вагомий внесок у розвиток американської соціології зроблено структурним функціоналізмом Толкотта Парсонса, який сприяв розумінню людської дії як системи, що самоорганізовується. Специфіку останньої він вбачав у такому:

· символічність, тобто наявність таких символічних механізмів саморегуляції, як мова, цінності тощо;

· нормативність, тобто залежність індивідуальної дії від загальноприйнятих норм;

· певна ірраціональність та незалежність від умов середовища і водночас залежність від суб’єктивних «визначень ситуації».

Одним із провідних напрямів американської соціології у ХХ ст. став «біхевіоризм» (від англ. bihavio r — поведінка) — «наука про поведінку», родоначальниками якої стали американські психологи Едуард Торндайк та Джон Уотсон. Вони прагнули створити науково обґрунтовану «технологію» поведінки людини. Однак у їхніх підходах поняття поведінки зводилось до найпростішої формули —
стимул — реакція, як і в тваринному світі. Є стимул, тобто ті або інші спонукальні впливи на людей, є і реакція (відповідні дії) на них.

Таким чином, допускалося спрощене бачення людини та її поведінки, неправомірне ототожнювання життя тварин та соціального буття людей. Із формули стимул — реакція практично випускаються чинники свідомості людини та впливу на неї суспільства, керівництва. Тому вже у 30-х роках ХХ ст. біхевіоризм, будучи перетвореним у необіхевіоризм, певним чином здійснив своє самооновлення.

Позитивними характеристиками необіхевіоризму є такі:

· науковість, строгість і точність досліджень;

· широке застосування математики та статистики;

· нові методики експериментів тощо.

Усе це дозволяє соціологам та психологам використовувати біхевіоризм для розв’язання багатьох практичних завдань.

Таким чином, американська соціологія зробила вагомий внесок у розвиток соціології як науки, особливо в її прагматичний аспект.