Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принципи виховання

— всебічний гармонійний розвиток особис­тості.

— формування громадянина України, якому притаманна національна самосвідомість, розвинена духовність, моральна, художньо-ес­тетична, правова, трудова, фізична, екологіч­на, економічна культура, розвиток індивідуаль­них здібностей і таланту особистості.

— формування свідомості, почуттів, волі, моральної поведінки тощо.

— самодіяльність, спрямована на саморозви­ток, самореалізацію.

— система вимог, які визначають мету, зміст, методи і форми організації виховання.

Література

1. Декларация прав ребенка // Народное образование. — 1993. -

2. Конвенция о правах ребенка // Народное образование. С. 24^*0.

3. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття) // Освіта. — 1993. — № 44—46. — С. 2, 4.

4. Киричук О.В. Концепція виховання підростаючих поколінь суверенної Ук­раїни // Рідна школа. — 1991. — № 5.

5. Киричук О.В. Основні принципи і структура організації виховного процесу в школі // Рідна школа. — 1991. — № 12. — С. 3—11.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

6. Кочетов Л.И., Верцинская Н.Н. Работа с трудньїми детьми. — М., 1986.

7. Сухомлинский В.А. О воспитании. — М., 1978.

8. Педагогіка (під ред. М.Д. Ярмаченка. — Розділи 2, 3, 4, 6.

9. Подласньїй И.П. Педагогика. — М., 1999. — Темьі 3, 4, 5, 6.

10. Харламов И.Ф. Педагогика. — М., 1997. — Розд. З, 4, 5.

11. Щуркова Н. Что же такое воспитание? // Воспитание школьников. — 1989. — № 6. — С. 33-45.

1.3. ЗМІСТОВНИЙ КОМПОНЕНТ ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ У державних документах з питань національної освітньої полі­тики визначені пріоритетні ідеї змісту виховання особистості: ідеї сво­боди, рівності, національної і особистої гідності; формування праце­любності, взаємодопомоги і самодисципліни; бережливості; ставлен­ня до свого життя і життя інших людей як до вищої цінності та ін.

З гуманістичних позицій визначено завдання змісту вихован­ня в «Конвенції про права дитини». У статті 29 говориться: «Осві­та дитина повинна бути спрямована на: а) розвиток особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей дитини в їх повному обсязі; б) виховання поваги до прав і основних свобод, а також принципів, які проголошені у Статуті ООН; в) виховання поваги до батьків у дитини, їх культурної самобутності, мови, до націо­нальних цінностей країни, в якій дитина мешкає, країни її похо­дження, і до цивілізацій, відмінних від її власної; г) підготовку дитини до свідомого життя у свідомому суспільстві в дусі поро­зуміння, миру, терпіння...; д) виховання поваги до оточуючої при­роди¹.

Засобом реалізації цих завдань є засвоєння індивідом основ культури як сфери духовного життя людей, що сприяє формуван­ню здібностей особистості самостійно виробляти принципи своєї діяльності, поведінки, спілкування, орієнтуючись на кращі зразки загальнолюдської та національної культури. Тому метою відбору змісту виховання особистості школяра є формування інтелектуаль­ної, моральної, екологічної, політичної, правової, економічної, комунікативної, естетичної, фізичної культури, а також культури праці, сімейних стосунків та ін.

Моральне виховання школяра Питання теми:

1. У чому суть морального виховання, моральної культури осо­бистості?

2. Які шляхи формування моральної культури школяра?

3. Які умови сприяють успіху морального виховання школярів?

«Народное образование». — 1993. — № 5. — С. 24—40.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Моральне виховання — це цілеспрямований процес взаємодії вихователів і вихованців, спрямований на оволодіння школярами моральною культурою, яка визначає ставлення школярів до навко­лишнього світу.

Моральна культура — це найголовніший компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні ос­новами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють дії в усіх сферах її життя, у формуванні моральної сві­домості, розвитку моральних почуттів, виробленні звичок мораль­ної поведінки особистості.

Моральні норми — це система вимог, які визначають обов'язки людини по відношенню до оточуючого світу, зразки, які не тільки орієнтують поведінку особистості, але й дають можливість оціню­вати й контролювати її. Слово «мораль» прийшло із Франції (тотіе — моральність), а до Франції — з Давнього Риму (тогаШ — моральний). У словнику В. Даля визначається як «правила для волі та совісті».

Вимоги до поведінки людини сформульовані в десяти запові­дях «Ветхого завіту», серед яких:

1. Не роби собі кумира і ніякого зображення того, що на небі зверху і що у воді нижче землі, — не схиляйся перед ними і не служи їм.

2. Поважай батька і матір твою, щоб продовжити дні твої на землі...

3. Не вбивай.

4. Не прелюбодій.

5. Не проголошуй брехливого свідоцтва на ближнього твого.

6. Не бажай домівки ближнього твого¹.

Вимоги представлені також у двох заповідях Ісуса («Еванге-

лие»). Друга з них говорить: «Полюби ближнього твого, як самого себе»².

Таким чином, моральні норми закріплені в таких поняттях,

як: добро, обов'язок, совість, гідність, справедливість, щастя, зміст

життя та інше, які визначають характер поведінки людини.

Поняття «добро» відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Тому добро служить засобом моральної оцінки вчин­ків, дій, стосунків між людьми. Але по-справжньому вчинок хоро­ший, якщо його мета, мотив, результати є позитивними. Проти­стоїть добру зло, тобто згубна, ворожа людині діяльність. Роз­криваючи сутність поняття «добро», В.О. Сухомлинський пише: «Добро — це думка, помножена на волю, тільки за цієї умови матимемо непримиренність до зла, — а це і є сама суть добра. Те,

Детская библия. — Стокгольм, 1990. — С. 102. Там же. — С. 400.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

що повинно стати моральною серцевиною твоєї особистості, — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла — зале­жить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, суттю твоєї душі — твоєю органічною потребою застосувати на кожному кро­ці мірку оцінки того, що відбувається у світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх взаємовідносинах з іншими людьми перемагала зло»¹.

Обов'язок — припускає певні зобов'язання людини, виконання яких виходить із складних стосунків між людьми, усвідомлення своїх прав і обов'язків по відношенню до Батьківщини — громадянський обов'язок, до сім'ї — сімейний обов'язок та ін. Але ці обов'язки повинні бути усвідомлені особистістю і виконуватися за внутрішнім покликом. В.О. Сухомлинський писав: «Обов'язок перед Батьків­щиною — святиня людини. Від нас, батьків та матерів, від вихова­телів залежить, щоб кожний юний громадянин дорожив цієї святи­нею, як дорожить чесна людина своїм добрим ім'ям, гідністю своєї сім'ї. Громадянські думки, почуття, переживання, громадянський обов'язок, громадянська відповідальність — це основа людської гідності»².

Совість — почуття і свідомість моральної відповідальності за свою поведінку та вчинки перед оточуючими людьми. Це внутрішня самооцінка своїх вчинків, емоційне хвилювання, внутрішній суд­дя, спонукач доброго вчинку.

Честь — визнання вчинків, дій людини, її заслуг, що проявля­ється в шануванні, авторитеті і в той же час у прагненні людини до визнання і високої оцінки з боку оточуючих, похвали, популяр­ності (честолюбство чи марнолюбство).

Гідність — передбачає усвідомлення особистістю своїх висо­ких моральних якостей і повагу їх у самому собі, тобто усвідомлення особистістю своєї цінності (національна гідність, власна гідність). «Щоб стати справжньою людиною, — говорив В.О. Сухомлин­ський, — учень повинен перш за все поважати самого себе, без цієї поваги, без любові до краси в самому собі немислима людська культура, немислима і нетерпимість до всього, що принижує лю­дину... Це не самомилування, а гордість, чиста віра в добрий по­чаток у самому собі»³.

Поняття «щастя» безпосередньо пов'язане з розумінням лю­диною сенсу життя, бо воно визначається як стан морального за­доволення, задоволення власним життям. Для одних щастя в тому, щоб кохати і бути коханим, мати сім'ю, дітей, хороших друзів, для

¹ Сухомлинський В.О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. — Т. 2 — К.,
1976. - С. 230.

² Сухомлинский В.А. О воспитании. — М., 1975. — С. 219.

³ Сухомлинский В.А.О воспитании. — М., 1975. — С. 28.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

інших — мати матеріальний достаток тощо, тобто щастя конкрет­ної людини визначається сенсом її життя, її потребами.

Для давнього філософа Епікура, моральний ідеал — мудрець, філософ, який знаходиться поза мирськими турботами і мужньо пе­реносить страждання. Етика Платона будується на тому, що душа людини поділяється на розум, волю, чуттєвість. Доброчесністю ро­зумного є мудрість, волі — мужність, чуттєвості — помірність. Можна говорити про «споживчу» мораль, в основі якої — на­солода, володіння речами, як сутність і зміст людського життя, «нігілістичну» мораль, яка характеризується спрямованістю на певне заперечення моральних і культурних цінностей суспільства. Ця мораль здебільшого знаходить вияв у зовнішніх формах: у за­дерикуватій поведінці, манерах одягатися тощо.

Образно відбиті різні життєві позиції людей у поемі А. Вознесенського «Ода». У шостій частині поеми поет вступає в діалог з чорним вороном:

...Внезапно черньїй ворон

примешался к разговорам, вспьіхнув синими очами,

он сказал: «А на фига?!»

Я вскричал: «Мне жаль вас, птица, человеком вам родиться б,

счастье вьісшее трудиться, полпланетьі раскроя...» Он сказал: «А на фига?!» «Будешь тьі — великий ментор, бог машин, зкспериментов,

будешь бронзой монументов знаменит во все края...» Он сказал: «А на фига?!» «Уничтожив олигархов, тьі настроишь агрегатов,

демократией заменишь короля и холуя...» Он сказал: «А на фига?!» Я сказал: «А хочешь — будешь

спать в заброшенной избушке, утром пальчики девичьи будут класть на губьі вишни, глушь такая, что не сльїшна ни хвала, и ни хула...» Он ответил: «Все — мура... жизнь бьіла — а на фига?!»

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

Как сказать ему, подонку, что живем не чтоб подохнуть, — чтоб губами тронуть чудо поцелуя и ручья!

Чудо жить — необьяснимо.

Кто не жил — что спорить с ним?

Можно бьі — да на фига? Отже, норми поведінки знаходять вияв у:

1. Ставленні людини до народу, Батьківщини, національної куль­тури, історії, народних звичаїв, що дозволяє говорити про патріо­тизм людини, її повагу до свободи інших народів. «Формування патріотичних почуттів визначає вироблення і зміцнення високого ідеалу служіння своєму народові, готовності до трудового та геро­їчного подвигу в ім'я процвітання своєї держави, прагнення бачи­ти її незалежною»¹.

2. Ставленні до праці, національного багатства, природи. Се­ред багатьох цінностей людського життя праця займає особливе місце. Уже сам факт, працює людина чи є простим споживачем, визначає зміст її життя, розуміння щастя, добра. А.С. Макаренко говорив, що людина, яка не вміє нічого робити, викликає жалість і осудження. А К.Д. Ушинський вірно зазначав: якщо у людини не виявиться своєї власної праці в житті, то вона позбувається справжнього шляху, і перед нею відкриваються два інших, обидва однаково згубні: дорога невтомного незадоволення життям, по­хмурої апатії та бездонної нудоти або шлях добровільного непоміт­ного самознищення, по якому людина швидко опускається до ди­тячих утіх чи скотинячої насолоди.

Праця, на думку К.Д. Ушинського, є єдине доступне людині на землі і єдине гідне її щастя. Позитивне ставлення до праці, конкрет­ної справи проявляється в тому, чи працює людина із задоволен­ням, старанно, добросовісно, вміє переборювати труднощі. Таку людину характеризує зосередженість, зібраність, прагнення вклас­тися у відведений час, контроль за якістю виконання тощо.

Негативне ставлення до праці виражається в тому, що людина працює без захоплення, інтересу, губить багато часу на розмови, на «початок», не виявляє старання, якщо її не контролюють, не виявляє зібраності, зосередження і таке інше.

Відношення до національного багатства, природи здійснюєть­ся в процесі екологічного виховання, яке передбачає:

— формування системи наукових знань, ціннісних орієнтацій, поглядів і переконань, що забезпечують формування і необхідне ста­влення школярів до оточуючого світу на основі принципів моралі;

Концепція національного виховання // Освіта. — 1994. — 26 жовтня. — С. 6.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— виховання у школярів потреби свідомо дотримуватись еко­логічних норм і правил у власній поведінці;

— нетерпимість до проявів безвідповідального ставлення до навколишнього світу;

— формування навичок екологічної діяльності, які у школярів виявляються в діях, що проявляються у захисті, догляді і покра­щанні природного оточення, в пропаганді екологічних знань.

Як підкреслювалось в одній із публікацій «Учительской газе-
(тьі» (14 березня 1995 р.), екологія як наука світоглядна вимагає

< додержання заповітів предків: «Не можна рвати траву — це волос-

і ся Матері-Землі. Не можна кидати у воду сміття — це очі Матері-

1 Землі. Поки все це ми не згадаємо, природа не буде любити нас,

І своїх дітей, за зневагу. Вона буде нас карати. А пам'ять поверта-

ється не так скоро, як хотілось би. Потрібні роки — захоплювати-
/ ся і, граючи, осягати».

е 3. Про моральність свідчить і ставлення дитини до людей, всьо-

го живого, що дозволяє говорити про почуття дружби, любові, поваги до друзів, батьків, старших (чуйність, тактовність, повага, турбота про оточуючих людей, нетерпимість до проявів прини­ження, ображення особистості, несправедливості, гуманізм), про що так зворушливо пише В.О. Сухомлинський: «Опановуй головне в духовній культурі — культуру людських відносин, умій розріз­няти в людині світле і темне...»¹.

Дружні стосунки в класному колективі знаходять вияв у вмін­ні підтримувати один одного у важку хвилину, надавати допомо­гу, виявляти турботу та ін. Повага до старших виявляється у ввіч­ливості, доброзичливості, тактовності, точності та обов'язковості, сором'язливості, яка припускає відсутність позерства (як показу­ють опитування старшокласників, гордими хочуть бути 99,1 %, сором'язливими — 0,9 %).

У системі виховної роботи В.О. Сухомлинський визначив де­сять «не можна» у ставленні до старших. Дотримання цих заборон вважалось справою честі і гідності, порушення — ганьбою і мораль­ною неосвіченістю:

— не можна ледарювати, коли всі працюють;

— негідно людської мудрості і розсудливості поспішно висло­влювати сумнів у істинності того, що радять старші;

— не можна виявляти незадоволення, що в тебе немає якоїсь речі;

— не можна допускати, щоб мати давала тобі те,' чого вона не бере собі;

— не можна робити те, що осуджують старші;

Сухомлинський В. О. Як виховати справжню людину. Твори в 5-ти т. —■ Т. 2. — К., 1976 - С. 190.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

— не можна залишати старшу рідну людину одинокою, особ­
ливо матір, якщо в неї немає нікого, крім тебе, та ін.¹.

Особливої уваги заслуговують питання статевого виховання. Його завдання:

— формування моральних стосунків між хлопчиками та дівча­тками, юнаками та дівчатами;

— виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дру­жби, любові;

— формування понять про біологічні та соціальні проблеми особистості;

— розвиток у дівчаток рис жіночності, у хлопчиків — рис муж­ності;

— підготовка юнаків та дівчат до шлюбу, створення здорової та щасливої сім'ї.

4. Норми поведінки знаходять також виявлення у ставленні людини до самої себе, що проявляється в чесності, правдивості, безкорисливості, великодушності, самоволодінні школяра, його дисциплінованості або: в зарозумілості, пихатості, честолюбстві, самолюбстві, байдужості до оточуючих, хвастливості, самовпевне­ності, самонадіяності.

Дисциплінованість — риса характеру, яка проявляється у

свідомому дотриманні люди- ^кУ^льтУР^а повед.нки - це дотри-ною норм і правил поведінки ^мання °^{сновних} вимог, правил в школі та поза нею, чіткому ^п^^с^^ого співжиття, вміння зна-та організованому виконанні ^ходити правильний тон у спілку-обов'язків. Дисциплінованість ^{ванні 3} оточуючими.

характеризує не тільки став- '---------------------------------------- —

лення до себе, але і до інших, справи, праці. Тому можна говори­ти про трудову, навчальну дисципліну, дисципліну виконання су­спільних доручень, дисципліну власної поведінки (ввічливість, точ­ність, ретельність).

Процес формування дисциплінованості, як зазначає Г.І. Щу-кіна, являє собою процес зміни мотивів, вчинків та поведінки від «я так хочу, мені так подобається» до «так потрібно, в цьому мій обов'язок»². «Дисципліна, яка тримається на примушенні як у школі, так і в сім'ї, не прямо, але неминуче готує дітей до поневолення, диктатури, до фашизму. Тільки за допомогою волі можна підготувати до волі; тільки за допомогою співробітництва

¹ Сухожинський В.О. Як виховати справжню людину. — Твори в 5-ти т. — К.,
1976. - С. 202-204.

² Теория и методика коммунистического воспитания в школе / Под ред. Г.И. Щу-
киной. - М., 1974. - Гл. XII.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

можна підготувати до соціальної гармонії і співробітництва, тільки за допомогою демократії можна підготувати до демократії»¹. Формуванню дисциплінованості як риси особистості сприяє:

— організація навчально-виховного процесу в школі (чітка під­готовка і проведення уроків, навантаження школярів на уроці, активізація їх уваги, різноманітні засоби та прийоми; справедли­вість учителя, особистий приклад учителя);

— дотримання школярем режиму;

— індивідуальна робота вчителя з учнями, вивчення мотивів вчинків учнів тощо;

— зв'язок з родиною, співпраця школи і родини;

— правове виховання школярів, завдання якого полягають у тому:

— щоб школа забезпечувала оволодіння школярами системою знань з питань держави і права;

— щоб у школярів виховувати шанобливе ставлення до законів своєї держави, переконаність у необхідності їх виконання;

— щоб виховувати навички правової поведінки, потреби захи­щати інтереси і права своєї особистості, державні, суспільні;

— щоб виховувати активну громадянську позицію у вихован­ців, нетерпимість до порушників правопорядку.

Таким чином, правове виховання сприяє підготовці молодого покоління до виконання громадянських обов'язків у відношенні до держави, праці, сім'ї.

Кожна людина повинна знати норми і правила поведінки в су­спільстві, свої права і обов'язки, основні положення про працю, одруження і сім'ю, громадянського і карного кодексів, законодав­ство про охорону здоров'я.

В умовах демократичної держави велике значення має ознайом­лення з такими міжнародними документами, як: «Конвенція про права дитини», яку було прийнято Генеральною Асамблеєю ООН (1989 р.), «Резолюція з прав людини» (1989 р.) та ін. У школі здій­снюється правове виховання на уроках всіх дисциплін, а також при вивченні спеціального предмета «Людина і суспільство», в позакласній роботі.

Основні напрями морального виховання школярів

Напрями морального виховання школярів визначаються його завданнями, які спрямовані на:

— формування в учнів моральних понять, переконань;

— виховання і розвиток у школярів моральних почуттів (лю­бові до Батьківщини, відданості їй, національної самосвідомості, поваги до своїх батьків і рідних тощо);

¹ Френе С. Изб. пед. соч. - 1990. - С. 223.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу 67

— прищеплення школярам навичок, звичок моральних дій;

— виховання і закріплення у школярів позитивних рис харак­теру (доброти, чуйності, щедрості, совісності, чесності і терпимо­сті...);

— формування потреб у самовдосконаленні і самовихованні.

Розв'язання цих завдань повинно забезпечувати моральну по­ведінку школяра, тобто зовнішній прояв у практичній діяльності духовного напряму, особистих установ, які відповідають етичним нормам, принципам даного суспільства. З цією метою проводиться:

1. Моральна освіта для формування у школярів моральних по­нять і переконань, що дає можливість ознайомити людину з основ­ними вимогами моралі, її принципами і категоріями, піднімає емпіричні знання до рівня наукових, які дозволяють зрозуміти сутність, зміст моральних дій, виховувати переконання, пов'язані з почуттями людини, тобто з емоційним відношенням її до своєї поведінки і поведінки інших (любов, гуманність, співчуття та ін.), емоційним станом, який знаходить вияв у інтересах, радощах, зди­вуванні, стражданні, гніві, презирстві, страхові, соромі, пристрас­ті тощо.

Формуванню моральних почуттів сприяє:

— розумна любов до дитини батьків, учителів, близьких (доб­рота, лагідне слово, допомога, підтримка, вимогливість);

— доброзичливе середовище, дружні стосунки у сім'ї, школі;

— педагогічно доцільна організація діяльності школярів, її спря­мованість на розвиток активності, взаємодії, взаємодопомоги, са­мостійності;

— звернення до різних видів мистецтва: музики, живопису, театру, літератури, кіно, — які впливають художніми образами, викликають співпереживання;

— залучення дітей до природи... «Людина, — писав
В.О. Сухомлинський, — стала Людиною тому, що побачила гли­
бину блакитного неба, мерехтіння зірок, рожевий розлив вечір­
ньої зорі.

Відчування краси природи, активне творення прекрасного я на­звав би дорогоцінними вправами юної душі, потрібними для того, щоб людина прагнула бачити свою красу і красу душі, прагнула утвердити прекрасне в самій собі, ненавиділа легкодухість, само­вілля»¹.

Отже, основні моральні поняття усвідомлюються учнями як у раціональній, так і в емоційній формі (добро, зло, людино­любство і ін.). Обов'язок, відповідальність, гідність, совість осо-

Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. — Т. 2. — К.., 1976. — С. 409, 416.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

бистості проявляються в її емоційних переживаннях — почутті обов'язку, відповідальності, муках совісті, ущемленні гідності. Не­розвиненість, черствість, грубість моральних почуттів нерідко бу­вають причиною моральних конфліктів між людьми. Справжня культура моральних почуттів багато в чому залежить від розумін­ня людьми один одного, від уміння співпереживати, співчувати. Моральна освіта припускає розкриття сутності моральних цін­ностей у ході бесід, лекцій, диспутів, зустрічей, конференцій, рі­шень різних ситуацій. «Духовна культура людини буде неповною, якщо вона позбавлена знань, які є основою моральної культури»¹.

Ще в XVII столітті англійський письменник Честерфільд у «Листах до сина» показав, як треба освічувати дітей:

«У кожного — свої прагнення, своє честолюбство, і він буває засмучений, коли обманюється у своїх чеканнях; різниця тільки вто­му, що в людей дурних саме честолюбство також буває дурним і спрямоване не туди, куди треба, у людей розумних честолюбство законне і гідне всякої похвали. Наприклад, якщо честолюбство яко-го-небудь дурного хлопчика твого віку зводилось до того, щоб гар­но одягатися і витрачати гроші на різного роду дурниці, це, розумі­ється, не свідчило б про його гідність, а тільки про нерозумність батьків, які готові наряджати його, як ляльку, і давати йому гроші, щоб цим його псувати. Розумний же хлопчик прагне «перерости» своїх однолітків і навіть тих, хто старший за нього як знаннями, так і моральними своїми якостями. Він гордий тим, що завжди гово­рить правду, що схильний до людей і їм співчуває, осягає розумом швидше і вчиться більш старанно, ніж інші хлопчики. Все це справ­жні докази його внутрішньої гідності і, таким чином, достатні під­стави для честолюбства. Честолюбство нерозумного обмежується потягом мати гарний виїзд, гарний дім, гарне плаття — речі, які завести з таким же успіхом може всякий, у кого багато грошей, бо все це продається. Честолюбство людини розумної і порядної по­лягає в тому, щоб виділитись серед інших своїм добрим ім'ям і сво­їми успішними знаннями, правдивістю і благородством, — якостя­ми, які ніде не можуть бути куплені, а можуть бути набуті лише тими, в кого ясне і щире серце» (С. 10).

Приклади моральної просвіти можна знайти в роботах В.О. Сухомлинського, в книзі Д. Карнегі «Як здобувати друзів і впливати на людей». Допомогти вчителю може «Словник ети­ки», «Азбука моральності», роботи мінських вчених К.В. Гав-риловець, Т.М. Куриленко тощо.

2. У процесі просвіти виховуються благородні прагнення, але для вироблення навичок і звичок поведінки — потрібні вправи, при-

Сухомлжскш В.А. О воспитании. — М., 1975. — С. 228.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

Ае

вчання: «Школяр робить погане не завжди тому, що його вчать робити погане, а частіше всього тому, що його не вчать робити добро¹.

У Павлиській школі була розроблена програма мораль­них звичок: доводити почату справу до кінця, виконувати роботу тільки добре, ніколи не перекладати свою роботу на ін­ших; допомагати старим, неміч­ним, поодиноким, погоджува­ти свої радощі, задоволення, розваги з потребами інших людей, не приховувати своїх небажа­них вчинків, мати мужність відверто сказати про них»².

У свій час Ш.О. Амонашвілі запроваджував у своєму класі уроки людяності, на яких діти вправлялися в морально-етич­них, гуманних вчинках із застосуванням трьох основних форм: за допомогою уяви, коли дитина інсценує в уяві свою можливу поведінку в передбачуваній ситуації; за допомогою рольової гри, коли дитина чи група дітей моделюють можливу дійсність, ро­зігруючи її, виконуючи різні ролі; за допомогою дійсності, коли діти чинять так чи інакше в реальних умовах: в сім'ї, школі, на вулиці³.

3. Тому наступний напрям морального виховання — форму­вання морального досвіду в діяльності і спілкуванні школяра. Звід­си необхідність організації виховних заходів як компонента сис­теми виховної роботи з метою формування стосунків школярів на основі знань норм поведінки і оволодіння окремими звичками. У процесі діяльності і спілкування здійснюється школярами моральний вибір. В окремих випадках вихователі створюють си­туації вибору з метою вивчення моральних якостей учнів, бо мо­ральний вибір не можна здійснити на словах або шляхом простого наслідування зразків. На передній план виступає дія, практична здатність виразити у вчинку свою моральну позицію. «Коли я го­ворю, — писав Гельвецій, — я одягаю маску, коли я дію, -- я зму­шений її зняти».

4. Спонукання школярів до морального самовдосконалення, що вимагає виховання культури почуттів, яка виявляється в здатно­сті людини до співпереживання, співчуття, розуміння інших і се-

¹ Сухомлинсшй В.А. О воспитании. — М., 1975. — С. 228.

² Там само. — С. 229.

³ Амонашвили Ш.А. Психологические основьі педагогики сотрудничества: Книга
для учителя. - К„ 1991. - С. 68-71.

70 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

бе, культури поведінки, спілкування людини. Для цього необхід­но забезпечити можливість школяреві переживати цінні з точки зору завдань виховання почуття: радості за успіх товариша, задо­волення від виконаної праці, почуття обов'язку та ін. Але одно­часно необхідно вчити аналізувати свої почуття, щоб не бути їх рабом. Ефективності цього процесу сприяє прийом, коли непри­ємні почуття пов'язуються з приємними. Так, А.С. Макаренко доручав найбільш неприємну роботу кращим — як особливу до­віру в тому, що робота буде виконана добре. Формування почут­тів сприяє і використання засобів мистецтва, а також почуття вихователя, вчителя, його ставлення до людей, діяльності, ото­чуючого.

5. Приклад учителя, старших товаришів, опора на народну мо­раль, традиції, звичаї, які відбивають тисячолітній досвід мудрості народу.

Успішність процесу морального виховання вимагає:

1. Підбору змісту, джерел, методів, прийомів виховання в за­лежності від вікових особливостей учнів.

2. Урахування індивідуального досвіду школярів, їх позицій, виявлення суб'єктивної готовності до самовдосконалення.

3. Сумісної виховної діяльності школи, сім'ї, інших виховних факторів.

4. Такту вчителя, його поваги до особистості дитини.

5. Вивчення результатів виховного впливу та за необхідності коректування виховної діяльності.

Короткі висновки

Головне завдання морального виховання — формування моральної культури особистості, яка включає такі компоненти: індивідуальну моральну свідомість, моральні почуття, моральні сто­сунки, поведінку і спілкування. Індивідуальна моральна свідомість включає в себе ідеали, погляди, переконання, прагнення особис­тості, що складає духовно-моральну основу формування мораль­ної культури особистості школяра.

Моральні почуття можуть бути як свідомими, так і стихійними. Тому важливо, щоб людина володіла своїми почуттями свідомо.

Моральні стосунки виявляють особисті якості школяра.

Культура поведінки і спілкування втілює в собі результати ви­ховання, ступінь розвитку моральної свідомості особистості. Ви­знання школярами загальних правил поведінки, знання основних категорій етики (добро, зло, совість, честь, гідність, справедли­вість, щастя, сутність життя) — ще не показник моральної культу­ри особистості. Знання повинні знайти форму виявлення в діяль­ності, спілкуванні, відбиваючи глибину засвоєння норм поведін-

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

ки і здатність втілити їх у життя. Тому методами формування моральної культури є не лише просвіта, а й вироблення навичок поведінки, організація діяльності і спілкування учнів, створення ситуацій морального вибору.

Отже, найголовніше завдання школи, сім'ї — виховання осо­бистості, яка, маючи стійкі позитивні мотиви поведінки, діє в будь-яких обставинах у відповідності з моральними нормами поведінки.

З моральним вихованням, як визначає Г. Ващенко, міцно пов'язане виховання волі й характеру. Найважливіша риса во­льової людини є принциповість і здібність чітко ставити перед собою певну мету,...стриманість, уміння володіти собою, не під­даватися емоціям і афектам. Любов до праці і працездатність. Свідома дисципліна. Бадьорість і життєрадісність, тобто людина мусить вірити в перемогу добра над злом, правди над неправ­дою¹.

Питання і завдання для обговорення:

1. Режисер І. Володимиров у статті «Талант бути добрим» роз­
мірковує: «Інколи ми називаємо добротою елементарну людську
порядність. А бути по-справжньому добрим — важко».

— Прокоментуйте цю думку.

2. Ш.О. Амонашвілі зазначає, що діти-шибеники в основному
творчі, кмітливі, гострі на язик люди, які можуть застосовувати
свої здібності в будь-яких несподіваних ситуаціях. «Шибеники —
думка педагога, предмет педагогіки. Ось і люблю я їх — вони по­
стійно «шліфують» мою педагогічну майстерність, змушують до
безперервного самооновлення.

Вибрики — цінна якість дитини, тільки потрібно вміти керувати нею. Давно я встановив для себе заповідь про те, що: сутність дитя­чої дисципліни є не в придушенні вибриків, а у перетворенні їх».

І далі ставить запитання: «Як це зробити на перервах?».

— Дайте ваші пропозиції щодо розв 'язання поставленого запи­
тання.

3. Чи завжди моральні дії людини є показником її моральної вихо­ваності? Чому?

4. Б.Т. Лихачов² вважає, що зміст вимог для кожного вікового періоду життя людини зводиться до наступного: знати, вміти, люби­ти, дружити, працювати, боротися, берегти, допомагати, творити.

Так, від підлітків вимагається:

— знати, що вони громадяни своєї країни;

.'.. Ващенко Г. Виховний ідеал. — С. 203—204.

² Лихачев Б.Т. Педагогика. Курс лекций. — М., 1992. — С. 275—278.,

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

— уміти виховувати у собі волю, мужність, твердий характер, цілеспрямованість, доброту, вимогливість, здатність не піддаватися спокусі наживи, споживання, куріння, вживання спиртного, наркоти­ків та токсичних засобів;

— любити Батьківщину, людей, здатних своєю працею самовід­дано служити народу, міцно тримати своє слово;

— дружити з дітьми всіх національностей, щиро і віддано; бути принциповим, вимогливим і чистим у дружбі;

— працювати у шкільних майстернях, займатись будь-якою сус­пільно корисною працею сумлінно, дисципліновано і відповідально;

— боротися з виявленими в собі, своїх товаришах марнослав­ством, пихатістю, жорстокістю, чванливістю, байдужістю до людей і справи;

— берегти свою людську гідність і честь; все добро, яке створив народ, охороняти і відновлювати пам'ятники культури;

— допомагати всім, хто попав у біду, і не вимагати нагороди за добрий вчинок; виявляти доброту і турботу про людей у повсякден­ному житті;

— творити у навчанні, мистецтві, у будь-якій справі, до якої від­чуваєш здібність і потяг до творчості.

— Проаналізувати представлений підхід педагога і скласти за цим
зразком набір вимог до юнаків та дівчат старшого шкільного віку.

5. Запропонуйте школярам ранжувати подані нижче поняття, які відбивають розуміння ними того, що таке «щастя»: любов, праця, робота, уміння бути щасливим, давати щастя іншим, бла­гополуччя, утіхи, задоволення інстинктів... (додати своє).

6. Н.Є. Щуркова розробила загальну модель програми вихо­вання школярів, яка включає такі розділи¹:

—формування у школярів ціннісного відношення до Природи як загального дому людства;

—формування ціннісного відношення до норм культурного життя;

—формування уявлень про людину як суб'єкта життя й най­вищої цінності на землі;

—формування ціннісного відношення до соціального устрою людського життя;

—формування способу життя гідного Людини;

—формування життєвої позиції. Розвиток здатності до індиві­дуального вибору життєвого шляху.

— Ваша оцінка такого підходу до змістовного компонента вихо­вання.

— Який, на вашу думку, зміст кожного з напрямків?

Щуркова Н.Е. Программа воспитания школьника. — М., 1998. — С. 13—20.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

Додаткові завдання:

1. У журналі «Воспитание школьников» (1990, № 2) Н.Є. Щур-кова дає картотеку форм виховних заходів:

Розділ «Трудова діяльність»

Свято праці. Виставка робіт учнів. Генеральне прибирання. Ти-мурівський рейд. Робота по озелененню і впорядкування школи. Тур­нір умільців, помічниць мам, членів гуртка «Умілі руки». Тиждень до­брих справ. Місто веселих майстрів. Косметичний ремонт школи. Акт добровольців. Допомога шефів. Зона турботи. Розвідка корис­них справ. Трудовий десант. Ремонтна шкільна бригада.

Розділ «Пізнавальна діяльність»

Інтелектуальний аукціон. Літературна вікторина. Ігрова науково-дослідницька експедиція. Заочна мандрівка. За сторінками підруч­ника. Вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць. Огляд знань. Кон­курс ерудитів. Інсценування літературних вікторин. Моя улюблена книга. Проект майбутнього (школи, життя). Усний журнал. Наукова теоретична конференція. Вечір «Світ наших захоплень». Клуб «Кру­гозір». «Космічна мандрівка». Виставка творчих робіт. Музична вік­торина. Конкурс знавців природи. Стенд «Новинки книг». Огляд пе­ріодичного друку. Краєзнавчий похід. Рейд. Друзі книги. Клуб люби­телів книги. У нас — гості. Зустріч із вченими. Тиждень шкільної, науки. Шкільний лекторій. Турнір знавців. Мандрівка в країну знань. Вечір цікавої науки. Екскурсія в музей. Лекція-консультація для бібліоте­карів. КВК. Науковий вечір «Ця прекрасна Н₂0».

Розділ «Суспільна діяльність»

Конкурс плакатів. Усний журнал. День самоуправління. Учнівські збори. Політклуб. Урок миру. Шкільне радіо. Агітбригада. Робота по відновленню пам'ятників. Вахта пам'яті. Операція «Радість лю­дям». Операція «Милосердя». Стенд «Новини нашого світу». Ярмарок солідарності. КІД. Операція «Велика зміна». Конкурс політичної піс­ні. Клуб «Сучасник». Клуб «Наші вівторки».

Розділ «Ціннісно-орієнтована діяльність»

Усний журнал «Я в робітники б пішов...» Бесіда з лікарем «Будь­те здорові». Вечір творчого портрету. Захист професій. День наро­дження школи. Уроки культури поведінки. Тематична стінна газета. Ювілейний вечір, присвячений видатним людям. Літературно-музич­на композиція. Обговорення творів мистецтва і літератури. Сумісно з батьками — збори учнів на тему «Якою повинна бути шко­ла». Відвідування музею-квартири видатної людини. Лекція з ідео­логічних питань. Круглий стіл. Анкета «Портрет мого класу» і її ана­ліз. Бесіди з самовиховання. Диспут. Конференція. Класна година на тему «Розкажіть про себе». Твір-роздум. Зустріч з представника­ми різних професій («Професії моєї обличчя»). Бесіда на тему «Я —

74 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

особистість». (Про вивчення людини). Клуб «Дзеркало» (Що ти ска­жеш про мене?). Класна година на тему «Дивитись і вчити не одне і те ж». Клуб цікавих зустрічей. Класна година на тему «Хліб». Вечір легенд: історичних, літературно-художніх, наукових, персональних. Радіостудія «Ровесник». Екскурсія по школі для першокласників. Ди­спут на тему «Красиво жити -— що це значить?». Зустріч з працівни­ком міліції чи прокуратури. Урок мужності. Турнір ввічливих. Вечір зустрічі з молодими робітниками, з ветеранами праці.

Розділ «Художня діяльність»

Конкурс сімейних стінгазет. Казка для малюків, яка вигадана школярами. Конкурс учасників художнього оформлення пісні. Дидак­тичний театр. Німе кіно. Конкурс юних музикантів. Музична віктори­на. КВК між командами учнів та вчителів. Вечір на тему «Навіщо лю­дині мистецтво?». Конкурс малюнків. Конкурс виробів художньо-де­коративного плану. Конкурс поетів і читців. Концерт «Учителі — учням». Відвідування художніх виставок. Огляд талантів. Виставка кві­тів. Відвідування театру, кінотеатру. Вечір пісні. Експозиція репродук­цій до книг. Мала художня галерея. Випуск шкільного журналу. Вечір казок на тему «Казка — вигадка, але в ній натяк». Шкільний спек­такль. Вечір мистецтва.

Розділ «Вільне спілкування»

Вечір на тему «Давайте знайомитись». Бал трьох поколінь. Клуб «Сучасник». Свято весни (осені). Бал квітів. Дні народження, відсвят-ковані у колективі. Прогулянка. Вечір танців. «Вогник». Прогулянка на пароплаві. Операція «Дозвілля». Свято гри та іграшок.

Розділ «Спортивна діяльність»

Шкільна олімпіада. Туристичний похід. Туристична естафета. Дру­жні спортивні зустрічі. Турнір лицарів. Свято «Тато, мама, я — спортивна сім'я». День здоров'я. Весела естафета. Спортивний калейдоскоп. — Які заходи з кожного розділу ви хотіли б провести зі своїми вихованцями? Чому? Чи можуть вони сприяти формуванню мораль­ної культури школярів? Як?

2. Під час практики виявіть моральні ідеали одного із школя­рів: кого він вважає взірцем, чому, чи хоче стати кращим, що для цього робить, як ставиться до порушень моральних норм, уміння утримувати від порушень товаришів, самого себе.

3. Використовуючи рекомендовані методи', з'ясуйте уявлення школярів про моральні вчинки (у період педагогічної практики).

1) «Квиток на кінофільм».

Мета: з'ясувати уявлення дітей про товариський вчинок. Ста­виться питання: «У тебе є квиток на дуже цікавий фільм. Раптом

' Див.: Совершенствование нравственного воспитания в школе на основе изуче-ния личности учащихся. — М., 1983. — С. 72.

1.3. Змістовний компонент виховного процесу

телефонний дзвінок. Твій товариш просить допомогти йому при­готувати уроки. Він хворів і багато чого не розуміє, а завтра кон­трольна робота. Як ти вчиниш? (Допоможу товаришу, піду в кіно, зайду до нього після фільму, інше що-небудь)».

2) «Як би ти зробив?».

Світлана не вивчила уроку з історії, тому що її недавно викли­кали і поставили оцінку в журнал. По дорозі до школи вона роз­повіла про це однокласниці Галі.

Зайшовши в клас, привітавшись з дітьми, вчитель історії, зви­чайно, запитав, хто не підготувався до уроку. Всі мовчали. Мовча­ла і Світлана. Тоді Галя піднялася і сказала, що Світлана до уроку не готова.

— Як би ти вчинив на місці Галі? Чому?

3) «Постав собі оцінку за ввічливість».

Дай відповіді на кожне запитання словами «так» чи «ні»

1. Чи завжди ти звільняєш місце старшим у транспорті?

2. Чи пропускаєш поперед себе дітей з молодших класів (при вході в школу, в буфет)?

3. Чи говориш ти мамі «дякую», коли встаєш з-за столу, одяга­єш випрасувану нею сорочку чи плаття, приймаєш зроблену тобі покупку?

4. Чи завжди ти тактовно ведеш себе з однокласниками, вияв­ляєш увагу й чуйність при спілкуванні з ними?

5. Чи називаєш ти ім'я та по батькові людей, коли вітаєшся з ними.

4) Допиши речення...

1. Якщо я знаю, що вчинив неправильно, то...

2. Коли мені важко прийняти правильне рішення, то...

3. Вибираючи між цікавим, але не обов'язковим, і необхідним нудним заняттям, я, звичайно,...

4. Коли в моїй присутності ображають людину, я...

5. Коли брехня залишається єдиним засобом збереження доб­рого ставлення до мене, я...

6. Стосунки між моїми однокласниками покращуються, якщо...

7. Якби я був на місці своїх батьків, то...