Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Науково-педагогічних

досліджень

в умовах спеціально організованої виховної си­стеми;

у вузькому педагогічному значенні — цілеспря­мована взаємодія вихователів і вихованців, направлена на формування певних якостей, властивостей, відносин людини, процес і результат цілеспрямованих (вихован­ня) і стихійних впливів соціальної дійсності, се­редовища, спадковості й активності особис­тості (самовиховання).

засвоєння людиною соціального досвіду, цінностей, норм поведінки, властивих суспіль­ству, соціальних груп, до яких вона належить, ряд зовнішніх і внутрішніх, кількісних і якісних змін, які характеризують рух людської істоти від нижчих до вищих рівнів її життєдіяльності, причина, суттєва обставина в певному процесі, явищі.

спадковість, середовище, виховання, ак­тивність особистості.

— способи емпіричного і теоретичного вивчення явищ педагогічної дійсності.

Література

1. Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття». — 1993).

2. Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. — К., 1993. — С. 7—17.

3. Основи національного виховання (За ред. В.Г. Кузя, Ю.Д. Руденка, 3.0. Сер-гійчука. — Київ, 1993. — 151 а).

4. Педагогічна енциклопедія. — 1966. — Т. 3. — Стаття «Педагогіка».

5. Подласьій И.П. Педагогика. — М., 1999. —Тема 1, 2.

6. Харламов И.Ф. Педагогика: Учебное пособие. — М., 1997. — Гл. 1, 2.

1.2. СУТНІСТЬ І ПРИНЦИПИ ПРОЦЕСУ ВИХОВАННЯ

Питання теми:

— Що таке виховання як педагогічний процес?

— У чому специфіка процесу виховання?

— Яка мета виховання в сучасній школі?

— Які основні вимоги до організації процесу виховання? (Які його принципи?)

— Як визначати ефективність виховання?

26 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

Ваша думка?

Група дітей перейшла вулицю на червоне світло. Біля них зу­пинився чоловік і почав пояснювати, що не слід порушувати пра­вила вуличного руху, тому що це небезпечно для життя.

— Чи можна назвати це процесом виховання? Чому?

Процес виховання можна представити як систему взаємодії пе­дагога й учня, що забезпечує розвиток особистості, формування її ставлення до дійсності (людей, до себе, сім'ї, праці, держави, при­роди, світу речей тощо). Цей процес передбачає послідовну зміну мети, завдань, змісту, методів, форм, умов, необхідних для розви­тку особистості і досягнення визначених позитивних результатів.

Процес виховання має свої закономірності. Назвемо найважли­віші з них:

1. Діяльність та спілкування індивіда — основа виховного про­цесу. Тому чим доцільніше організована діяльність вихованців, чим розумніше будується їх спілкування, тим ефективніше проходить виховний процес.

2. Людина привласнює соціально-історичний досвід із враху­ванням своєрідності, специфіки потреб, мотивів, інтересів, тобто психічних процесів, функцій особистості в суспільстві, сім'ї, колі друзів тощо. Виховний процес представляє собою постійну транс­формацію зовнішніх впливів на внутрішні процеси особистості. Тому чим значніший вплив на свідомість, почуття, волю особис­тості і чим вище її активність і самостійність у діяльності й спіл­куванні, тим вища результативність виховного лроцесу.

Основними компонентами виховного процесу є:

— цільовий, який передбачає визначення мети;

— змістовний, що включає в себе основні напрями виховної діяльності;

— операційно-діяльнісний, який визначає комплекс педагогіч­них засобів для розв'язання мети, завдань;

— аналітико-результативний, у процесі реалізації якого вияв­ляються зміни в рівні вихованості індивіда¹.

Особливості процесу виховання

Виховання — процес цілеспрямований, який орієнтує виховате­ля і вихованця на досягнення визначеної мети як ідеального пе­редбачення результатів процесу. «Я під цілями виховання розумію програму людської особистості, програму людського характеру, —

Рожков М.И., Байбородова Л.В. Организация воспитательного процесса в школе. - М, 2000. - С. 18-19.

1.2. Сутність і принципи процесу виховання

писав А.С. Макаренко, — причому в поняття «характер» я вкла­даю весь зміст особистості, тобто і характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання — геть усю картину людської особистості...»¹.

Таким чином, мета забезпечує перспективний творчий харак­тер процесу виховання. К.Д. Ушинський писав: «Що сказали б ви про архітектора, який, закладаючи нову будівлю, не зумів би вам відповісти на запитання, що він хоче будувати — храм..., просто будинок, у якому жилося б затишно, красиві, але непотрібні уро­чисті ворота, якими милувалися б подорожні? Те ж саме повинні ви сказати і про вихователя, який не зуміє чітко й точно визначи­ти вам мету своєї виховної діяльності»².

Визначення мети виховання дозволяє реалізувати таку його особливість, як спрямування в майбутнє, про що писав В.О. Сухомлинський: «Без наукового передбачення, без уміння за­кладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиріччя, виховання перетворилося б у примітивний нагляд, вихователь —-у неграмотну няньку, педагогіка — у знахарство. Необхідно нау­ково передбачити — в цьому суть культури педагогічного процесу, і чим більше тонкого, вдумливого передбачення, тим менше не­сподіваних нещасть»³.

Перші спроби сформулювати загальні цілі виховання зробили давні філософи, вважаючи, що цілі повинні відповідати об'єктив­ним потребам життя, й історія це підтвердила.

Так, стародавня Греція складалася з ряду міст-держав, одним з яких була Спарта. Це військова держава, освітня програма якої була спрямована на підтримання військових цілей. Тому з 8 до 18 років хлопчики перебували під опікою держави. З 18 до 20 років — строга військова підготовка, потім служба в армії. Цілі освіти концентрува­лись навколо розвитку таких рис, як: хоробрість, патріотизм, покір­ність, спритність,-фізична сила.

Різким контрастом із Спартою були Афіни. Освітня програма приділяла велику увагу інтелектуальним та естетичним цілям: навчи­ти читати, писати, рахувати та ін., заняття спортом, музикою, ви­вчення історії, драми, поезії, риторики. Освіта була спрямована на розвиток індивідуальних особливостей, культури.

Протягом колоніального періоду США важливою метою вихован­ня було дати учням можливість читати і розуміти Біблію, а коли була отримана незалежність від Англії, стали інші конкретні цілі — забез­печення американців спільною мовою, технічною і сільськогосподар­ською освітою, прищеплення почуття патріотизму.

Макаренко А.С. Твори в 7-ми т. — Т. 5. — К., 1954. — С. 105. Ушинський К.Д. Твори в 6-ти т. — Т. 4. — К., 1952. — С. 25. Сухомлинський В.О. Твори в 5-ти т. — Т. З — К., 1997. — С. 327.

Розділ 1. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

У 1918 році комісія з реорганізації середньої освіти виділила сім основних напрямів формування особистості: здоров'я, самоконтроль, гідне домашнє оточення, набуття професії, громадянська освіта, гід­не використання дозвілля, етичні норми.

У 1938 році Національна Асоціація Освіти (НАО) обґрунтувала цілі виховання в умовах американської демократії, виділивши чоти­ри сфери: самореалізація особи, міжособистісні стосунки, економічна ефективність і громадянська відповідальність. У вітчизняній історії можна також виділити зміни характерних якостей суспільного ідеалу особистості: на початку століття — де­лікатність, істинна інтелігентність; після 1917 року — бойовитість, настирливість; сталінський період — заляканість, слухняність, конформізм; авторитарне правління — інертність, байдужість, па­сивність; перебудова (1 етап) — підприємництво, ініціативність, самостійність, творчий підхід...¹.

Давні філософи, прогресивні діячі епохи Відродження висуну­ли ідею гармонійного розвитку особистості як загальної мети вихо­вання. Всебічний розвиток особистості передбачає «розвиток різ­них боків особистості, її фізичних і духовних сил, всіх її творчих здібностей та обдарувань»².

Гармонійність розвитку потребує співвідносності зовнішнього та внутрішнього, узгодження, відповідності змісту формі (гармо­нійність відкидає розрив між свідомістю та поведінкою, словом та ділом тощо). Всебічний розвиток особистості не означає, що кож­на людина повинна стати універсальною. Кожен індивід не може «стати відразу і політиком, і математиком, і скрипалем, і балери­ною, і космонавтом, і тенором, і логіком, і шахістом... Мова йде про те, що кожна жива людина може і повинна бути розвинена стосовно тих загальних («універсальних») здібностей, які роблять ЇЇ Людиною (а не хіміком чи токарем), тобто у відношенні мис­лення, моральності і здоров'я — до сучасного рівня. Всебічний розвиток особистості передбачає створення для всіх без винятку людей рівних реальних умов розвитку своїх здібностей у будь-якому напрямі»³.

Вимоги всебічного гармонійного розвитку особистості дикту­ються об'єктивними факторами розвитку суспільства. Така мета розглядається як ідеальна і в сучасних умовах. її реалізація сприяє підвищенню продуктивності праці. Чим більш освічені люди, тим швидше вони реагують на зміни в науці та техніці, першими впро­ваджують нововведення, ефективніше засвоюють спеціальності,

¹ Див. Громкова М. Т. Образование — стимул самообразования личности // Педа-
гогика. - 1993. - № 3. - С. 21.

² Пед. знциклопедия. і— С. 247.

^! Ильенков 9, Об идолах и идеалах. — М, 1968. — С. 148—149.

1.2. Сутність /принципи процесу виховання

підвищують продуктивність праці за рахунок раціоналізаторства, відповідального ставлення до справи тощо. Підвищення освітньо­го рівня в розвинених капіталістичних країнах дає п'яту частину приросту річного валового національного продукту, вдвоє збіль­шує ріст продуктивності праці¹.

Спеціалістів високої кваліфікації потребує науково-технічна революція. Так, своїми економічними успіхами Японія зобов'яза­на різноманітності форм діяльності після середньої і спеціальної освіти, високому рівню підготовки кадрів і широті охоплення на­селення освітою. Компанії все частіше вимагають від випускників вузів не стільки навичок «моментальної придатності», скільки знань, на які «не вплинуть майбутні зміни в характері роботи»². Тому перед японською школою ставиться завдання досягти пев­ного вищого універсалізму, гармонійного поєднання фундаменталь­них та спеціальних знань. Саме науково-технічний прогрес сти­мулює обов'язкове комп'ютерне навчання, включаючи навчання основам програмування. За допомогою комп'ютерів організову­ється навчання різних предметів.

Спрямованість систем виховання і освіти на всебічний розви­ток особистості сприяє вирішенню проблеми підготовки талантів, бо чим сприятливіші умови їх розвитку, тим «більший урожай, який збирає суспільство»³.

Всебічний гармонійний розвиток особистості забезпечує фор­мування духовної культури індивіда і суспільства в цілому. Духов­на культура як внутрішня культура, інтелігентність, душевне ба­гатство, поєднання в людині краси, любові, відповідальності, іс­тини визначає і розумне використання нею вільного часу. Мета виховання диктується і необхідністю розумного функціонування демократичної держави, що вимагає від громадянина відповідаль­ності за свої дії, дисциплінованості, високої культури.

Загальна мета виховання, яка визначається об'єктивними фак­торами розвитку суспільства, держави, конкретизується виховни­ми закладами, вихователями з врахуванням національно-регіональ­них, статево-вікових, індивідуальних особливостей, повинна до­повнюватися замовленням самої особистості — бути щасливою, розумною, здоровою, чесною та ін.

На сучасному етапі становлення України постало питання про розбудову її державності й суверенітету, що вимагає системи наці­онального виховання як цілеспрямованого, систематичного про-

¹ Мироное В. Б. НТР и образование в капиталистических странах // Советская пе-
дагогика. — 1986. - № 12. - С. 122.

² Там же. - С. 123.

³ Мироное В. Б. НТР и образование в капиталистических странах // Советская
педагогика. - 1986. - № 12. ■- С. 124.

ЗО Розділі, Предмет педагогіки та питання теорії виховання

цесу з метою утвердження у свідомості кожного громадянина кра­їни національних цінностей, ідеалів, норм моральної поведінки, етнічної культурної мовної єдності, підтримання виховних тради­цій, звичаїв народу.

Тому в державній національній програмі «Освіта: Україна XXI століття» головна мета національного виховання молоді на сучас­ному етапі визначається як формування особистїсних рис громадя­нина України, що включає в себе національну самосвідомість, роз­винену духовність, моральну, художньо-естетичну, правову, тру­дову, фізичну, екологічну культуру, розвиток індивідуальних здібностей і таланту.

Отже, можна говорити про ієрархію цілей у педагогічній ді­яльності: мета як історичний іде­ал виховання; стратегічні й так­тичні цілі, спрямовані на форму­вання свідомості, самосвідомості, почуттів, волі, поведінки школя­рів; цілі самовиховання і саморе-алізащї, саморозвитку тощо. «Мета виховання, — зазна­чає О.В. Киричук, — в єдності соціального змісту й психологічної форми ще не є власне компонентом реального виховного проце­су. Для цього вона повинна бути конкретизована»¹. Автор визначає етапи конкретизації: ^

1) за віковими ступенями;

2) за соціально-психологічними умовами того чи іншого ви­ховного закладу;

3) за раніше реалізованими цілями виховання, що здійснюєть­ся під час планування виховної роботи в окремих педагогічних системах (сім'я—дитина, вчитель—учень, контактний колектив— особистість і т.ін.), а її оптимальність залежить від рівня майстер­ності суб'єкта виховного впливу².

Таким чином, конкретна мета виховання визначає напрями її реалізації.

Так, «максимальний розвиток особистості дитини у розумно організованому суспільстві, яке буде служити їй і якому вона сама буде служити»³, передбачає:

— виховання вільної особистості, яка має високий рівень са­мосвідомості, почуття своєї гідності, самоповаги, орієнтується у за­гальнолюдських і національних духовних цінностях життя, яка вивчає, відтворює національну культуру (мову, культурну спад-

¹ Радянська школа. — 1991. — № 5. — С. 55.

² Там же.

¹ Френе С, Изб. соч.: пер. с фр. - М., І990. - С. 38-39.

1.2. Сутність і принципи процесу виховання

щину, традиції, риси характеру та ін.), може самостійно приймати рішення і нести за них відповідальність;

— виховання духовно багатої особистості, якій притаманна су­купність морально-етичних якостей, загальнолюдських цінностей (свобода, гуманізм, істина, добро, краса), яка має постійну потре­бу до пізнання! самопізнання, вияву творчості, ініціативи, актив­ності, самостійності у всіх сферах своєї життєдіяльності;

— виховання практичної особистості, яка володіє основами еко­номіки, комп'ютерної грамотності, іноземними мовами, культурою поведінки і спілкування, естетичним смаком; з турботою ставиться до свого здоров'я; уміє вести здоровий спосіб життя; своєю працею, діяльністю забезпечувати матеріальне благополуччя своєї сім'ї тощо.

2. Особливість виховного процесу і в тому, що виховання — це
процес багатофакторного впливу на особистість.

Соціологічні дослідження О.В. Киричука дають йому підставу стверджувати, що «загальнолюдські та культурно-національні цін­ності особи, її духовне ядро формуються в основному під впливом п'яти зовнішніх факторів (суб'єктів виховного впливу): і) сім'ї; 2) школи (в особі вчителя, вихователя); 3) масових комунікацій;

4) первинного контактного колективу (групи, класу, об'єднання);

5) референтних (неформальних) груп»¹.

Автор виявив, що на різних вікових етапах (дитинство, отроцтво, юність, молодість, дорослість) суб'єкти виховного впливу діють по-різному, хоча більшість факторів впливає на формуван­ня духовних цінностей особи, її аксеологічного потенціалу.

«Так, у молодшому шкільному віці сильнодіючим фактором ви­ховного впливу на формування соціальних установок і ціннісних орієнтацій дитини виступає особистість педагога, далі йдуть у по­рядку рейтингу — сім'я, первинний контактний колектив, засоби масової інформації, референтні групи...» У старшому шкільному віці на перше місце виступають референтні групи, далі — засоби масової інформації, первинний контактний колектив, сім'я, педагог².

3. Процес виховання передбачає концентричність організації виховного впливу на індивідуум. Дитина розвивається на всіх ві­кових етапах як цілісна особистість, і це вимагає одночасного формування різних якостей особистості: чесності, доброти, відпо­відальності, самостійності тощо.

4. Процесові виховання властива певна віддаленість результату від моменту безпосереднього виховного впливу.

5. Виховання — процес довготривалий і безперервний (Гельвецій говорив, що все його життя було лише довгим виховним проце­сом), який вимагає системи регулярного педагогічного впливу.

¹ Радянська школа. — 1991. — № 5. — С. 35.

- Там же.

Зс

32 Розділі. Предмет педагогіки та питання теорії виховання

ЦЄі ЇНІ

еті

Ції

стс ног вик

ВИІ ДОЕ

здіС За

чає < фор;

су.; і

ховн

З

СЯ ПІ СИСТ(ОСОб]

ності

Т

реалі

Т;

орган буде <

мосві

гальн вивча

Радя Там Фреп

6. Вихованню властива варіативність наслідків виховного впливу на особистість.

Ефективність виховного процесу, спрямованого на забезпечен­ня сприятливого для самореалізацп дитини середовища, формування громадянина демократичного суспільства, доброго сім'янина, сум­лінного і відповідального працівника, споживача духовної культу­ри і т.ін. залежить також від реалізації основних принципів, тобто тих вимог, які визначають мету, зміст, методи, організацію вихо­вання. Принципи базуються, з одного боку, на закономірностях та особливостях процесу виховання, а з другого — на вимогах суспіль­ства до мети, змісту, засобів і методів виховної діяльності.