Одним із визначальних напрямків оновлення школи є диференціація навчання, у якому вбачають нові можливості максимального розвитку дітей з різним рівнем здібностей. Питання диференціації навчання на уроках української мови завжди актуальне, бо це шлях до поглиблення знань школярів. Перевага диференційованого навчання у тому, що його використання:
- стимулює й активізує пізнавальну діяльність учнів;
- сприяє свідомому засвоєнню матеріалу;
- коригує розумову діяльність учнів;
- розвиває їхню творчість і здібності;
- виховує самостійне мислення;
- допомагає виокремити головне у виучуваному матеріалі;
- підвищує ефективність процесу засвоєння знань;
- сприяє усуненню формалізму в оцінюванні знань учнів;
- привчає учня самостійно працювати.
Технологія диференційованого навчання дозволяє створювати сприятливі умови для того, щоб кожен учень міг оволодіти навчальним матеріалом відповідно до рівня своїх навчальних можливостей. Диференційоване навчання – організація навчально-виховного процесу з урахуванням типових індивідуальних особливостей учнів.
Диференційоване навчання у практичній діяльності вчителя на уроках рідної мови може виражатися в тому, що всі учні отримують завдання однакової складності, але слабшим з них надають індивідуальну допомогу. Складнішим і ефективнішим видом диференційованого навчання на уроках рідної мови є здійснення його в умовах поділу класу на групи залежно від рівня навчальних можливостей учнів. Учені виокремлюють за цією ознакою такі групи молодших школярів:
· учні з дуже високими навчальними можливостями (їх характеризують здатність швидко засвоювати матеріал, вільно виконувати вправи, з інтересом самостійно працювати, потреба в завданнях підвищеної складності);
· учнів з високим рівнем навчальних можливостей (вони мають міцні знання, володіють навичками самостійної роботи, не поступаються учням першої групи у засвоєнні матеріалу, але не завжди старанно закріплюють вивчене, бо їм не властива висока працездатність, потребують корекції їхньої роботи);
· учні із середніми навчальними можливостями (їм властива здатність нормально вчитися, іноді висока виучуваність за середньої працездатності, усі вони потребують оперативної підтримки й допомоги педагога);
· учні з низькими навчальними можливостями (цю групу учнів характеризують низький рівень виучуваності, навчальної працездатності, вони потребують спеціального підходу педагога).
Формуючи тимчасові групи, слід мати на увазі, що учні не повинні здогадуватися про причину їх поділу на групи, оскільки це може травмувати їх. Групу, як правило, комплектують із 4-6 учнів, які мають однаковий рівень навчальних можливостей, або гетерогенною (змішаною). Комплекти груп можна змішувати залежно від мети; він може складатися з учнів таких груп: 4, 3, 2 і 1; 4, 3, 2 і 2; 3, 2 і 2; 3, 3, 2 і 2.
Структура уроку української мовив початковій школі, на якому здійснюється диференційоване навчання, передбачає таку послідовність структурних елементів: підготовка учнів до заняття; постановка вчителем завдання й усвідомлення його молодшими школярами; попередні роздуми, дискусія про шляхи виконання завдання (вправи); виконання дій; виконання завдання (вправи); оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності.
Використовувати диференційований підхід можна на всіх етапах уроку рідної мови. Для використання диференційованого підходу на уроках української мови потрібно скористатися такими правилами:
1. Для диференціювання використовують вправи підручника, друкований дидактичний матеріал.
2. Завдання пропонують за кількома варіантами, що полегшують підготовку до занять, перевірку завдань після кожного етапу уроку.
3. Вправи добирають так, щоб усі учні могли одночасно їх закінчити.
4. Варіанти не нав’язують. На уроці створюють такі умови, за яких учень має можливість сам дібрати посильне завдання. Так забезпечують гуманне ставлення до кожного вихованця.
5. Оцінюють здебільшого спільне завдання. Це дає можливість не поспішати з добором вправ, оскільки учні знають, що різні види робіт пропонуються для того, щоб усі змогли успішно виконати спільне завдання.
6. Діти кольоровими картками сигналізують про обраний варіант, що дає можливість побачити кожного учня.
Класифікації диференційованих завдань
1. Диференціація навчальних завдань за рівнем творчості.
Такий спосіб передбачає різноманітність в характері пізнавальної діяльності школярів, яка може бути репродуктивною або продуктивною (творчою). До репродуктивних завдань відносяться, наприклад, виконання вправ і завдань, що передбачають використання сформованих умінь і навичок або за зразком. Від учнів вимагається при цьому відтворення знання і його застосування в звичайній ситуації, робота за зразком, виконання тренувальних вправ, які відрізняються від стандартних. Учням приходиться застосовувати знання в зміненій або новій, незнайомій ситуації, здійснювати більш складну розумову діяльність (наприклад, пошукову, певні види перевтілення), створювати новий продукт (тексти іншого стилю). У процесі роботи над продуктивними завданнями учні набувають досвід творчої діяльності.
На уроках мови використовуються різноманітні види продуктивних завдань, наприклад:
- перетворення тексту (наприклад, тексту художнього стилю на текст публіцистичного стилю);
- самостійне складання текстів або їх частин;
- нестандартні завдання.
Диференційована робота організовується різними способами. Найчастіше учням із низьким рівнем навчання (3 група) пропонуються репродуктивні завдання, а учням із середнім (4 група), високим і дуже високим (1 і 2 група) рівнем навчання – творчі завдання. Можна запропонувати продуктивні завдання всім учням. Але при цьому дітям із низьким рівнем навчання даються завдання із елементами творчості, в яких потрібно застосувати знання в зміненій ситуації, а іншим – творчі завдання на застосування знань в новій ситуації.
2. Диференціація навчальних завдань за рівнем труднощів.
Цей спосіб диференціації передбачає наступні види ускладнення завдань для найбільш підготовлених учнів:
- ускладнення мовного матеріалу (наприклад, в завданнях для 3 і 4 груп використовуються спільнокореневі слова, а для 1 і 2 групи – форми слова і спільнокореневі слова);
- збільшення дій в алгоритмі мовного розбору (аналізу літературного твору);
- використання творчої вправи;
- використання умовних символів («казкові букви», символи) замість літер.
3. Диференціація завдань за обсягом навчального матеріалу.
Даний спосіб диференціації передбачає, що учні 1 і 2 групи виконують окрім основного також ще і додаткове завдання, аналогічне до основного, однотипне із ним.
Необхідність диференціації завдань за обсягом обумовлена різним темпом роботи учнів. Повільні діти, а також діти із низьким рівнем навчання, як правило не встигають виконати самостійну роботу до моменту її фронтальної перевірки в класі, їм потрібно для цього додатковий час. Інші діти затрачають цей час на виконання додаткового завдання, яке не є обов’язковим для всіх учнів.
Як правило, диференціація за обсягом поєднується із іншими способами диференціації. Як додаткові пропонуються творчі або складніші завдання, а також завдання, не пов’язані змістом із основними, наприклад, із других розділів програми. Додатковими можуть бути завдання на кмітливість, нестандартні завдання, вправи ігрового характеру. Їх можна індивідуалізувати, запропонувавши учням завдання у виді карток, перфокарт, підібравши завдання із альтернативних підручників або зошитів із друкованою основою.
4. Диференціація роботи за ступенем самостійності учнів.
За такого способу диференціації не пропонується відмінностей в навчальних завданнях для різних груп учнів, Всі діти виконують одинакові вправи, але одні це роблять під керівництвом вчителя, а другі самостійно.
5. Диференціація роботи за характером допомоги учням.
Такий спосіб, в відмінності від диференціації за ступенем самостійності, не передбачає організації фронтальної роботи під керівництвом вчителя. Всі учні відразу приступають до самостійної роботи. Але тим дітям, які виявляють труднощі у виконанні завдання, надається дозована допомога.
Найбільш розповсюдженими видами допомоги є:
а) допомога у виді допоміжних завдань, підготовчих вправ;
б) допомога у виді «підказок» (карток-помічниць, карток-консультантів, записів на дощі і інших).
Диференціацію можна проводити як за складністю завдань, так і за самостійністю їх виконання, коли поступово змінюється міра допомоги вчителя. Це дає можливість не допустити відставання дітей, запобігти труднощам, підтримати невстигаючого, поступово переводячи його від колективних форм роботи до самостійних – частково і повністю.
Дата добавления: 2015-09-12; просмотров: 321 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |