Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методологія аналізу

В качестве вспомогательного транспорта для перевозки оборудования, материалов и людей по выработкам шахты принимается подвесная монорельсовая дорога «SCHARF» («Шарф») немецкого производства с дизельгидравлическим локомотивом DZ66 – 2. Депо дизелевозов оборудуется на поверхности наклонного ствола, откуда непосредственно до очистных и подготовительных забоев, а так же в насосные камеры осуществляется доставка людей, оборудования и вспомогательных материалов без каких-либо перегрузов и перецепов. Выход монорельсовой дороги на поверхность позволяет осуществлять монтажно – демонтажные работы напрямую от поверхности до монтажных (демонтажных) камер.

Применение монорельсовых подвесных дорог с дизелевозами целесообразно при перевозке людей и доставке материалов по разветвленным горным выработкам, имеющим большую протяженность и переменные углы наклона. Конструкция дизелевоза позволяет эксплуатировать его в горных выработках опасных по газу, с содержанием метана в рудничной атмосфере не более 1,5% СН₄.

Для организации бесперебойной работы вспомогательного транспорта в горных выработках при доставке оборудования, материалов и перевозке людей в подготовительные и очистные забои проектом предусматривается приобретение трех дизелевозов.

Площади поперечных сечений всех выработок обеспечивают требуемые по ПБ зазоры между габаритами подвижного состава монорельсовой дороги, крепью и оборудованием. Углы наклоны всех выработок не превышают предельных значений применения принятого проектом оборудования.

Монорельсовая подвесная дорога с дизелевозом фирмы «Шарф» включает:

людская кабина на 9 посадочных мест;

тормозная тележка;

гидравлическая подъемная балка;

опрокидывающийся контейнер;

управление подъемной балкой;

дизелевоз;

кабина машиниста;

людская кабина на 9 посадочных мест.

Дизелевоз состоит из следующих основных конструктивных блоков:

средний машинный блок, состоит из взрывобезопасного дизельного двигателя и гидравлическoгo насоса электрогенератора и компрессора для сжатого воздуха;

приводные блоки, в базовом исполнении оснащается двумя приводными блоками;

устройство для охлаждения выхлопных газов, выхлопной газ охлаждается до температуры ниже 70⁰С, а затем смешивается с окружающей атмосферой в соотношении 1:20;

кабина машиниста, дизелевоз имеет две кабины машиниста;

гидравлический блок, состоит из бака для рабочей жидкости, гидромотора и насоса;

автоматическое устройство пожаротушения, находится в средней части машины.

Таблица 7.2

Техническая характеристика дизелевоза DZ66 – 2

Методологія аналізу

Системний аналіз економічного об’єкту «припускає його усестороннє дослідження як складної динамічної системи. Методологія аналізу припускає певну послідовність виконання деяких етапів дослідження:

1. виділення (локалізація) системи, або встановлення її меж;

2. аналіз потреб середовища, для якого призначена система, - встановлення цілісності;

3. ідентифікація системи - визначення її основних характеристик, інваріантних щодо всіх аспектів аналізу;

4. формулювання загальної мети і критерію системи в термінах мірила ефективності;

5. декомпозиція мети - побудова «дерева цілей»;

6. виявлення і опис структури системи: елементів, їх характеристик, способів функціонування, регульованих і нерегульованих параметрів, зв'язків між елементами і їх основних характеристик;

7. діагностика системи - виявлення загальних тенденцій і чинників, сприяючих і перешкоджаючих досягненню мети.

Результатом є розробка дескриптивної моделі об'єкту управління. Завершує етап аналізу постановка проблеми нормативного (приписуючого) моделювання, аж до методів оптимізації.

В процесі системного аналізу застосовуються різні методи:

1. неформальні (сценарії, експертні оцінки, діагностичні);

2. графічні (побудова «дерева цілей», мережеві методи, складання матриць);

3. кількісні (економічний аналіз, морфологічні, статистичні) і ін.

Широке використання знаходять методи моделювання, зокрема імітаційні.

Локалізація системи для цілей. Моделювання складається з двох частин: статичного і динамічного уявлень.

На етапі статичного уявлення вирішуються питання: які компоненти будуть включені в модель і які вважатимуться системостворюючі, які елементи будуть виключені або вважатимуться частиною навколишнього середовища і які структурні взаємозв'язки будуть встановлені між ними.

На другому етапі опису розглядаються зміни, можливі в системі і навколишніх умовах (згідно їх визначенню), і яка послідовність цих змін - поведінка системи, що інтерпретується як кінцевий набір станів системи.

В процесі виділення системи вирішальну роль грають експертні оцінки і інтуїція. Використання методу експертних оцінок пронизує всі етапи, побудови моделі економічної системи: він застосовується при вирішенні питання про те, що включається в модель, при побудові моделі, при виборі чинників і оцінці їх відносної важливості, а також інтерпретації результатів. Елементами системи є компоненти, які здійснюють певну функцію або процес. Взаємозв'язки між цими елементами і спосіб їх взаємодії визначають поведінку цієї системи і те, наскільки ефективно вона виконує свою основну функцію. При визначенні системи дослідник повинен виходити з відносної значущості тих або інших її аспектів (страт). Визначальна страта вибирається відповідно до цільового призначення системи.

Нехай S - шукана система, О - її середовище, або оточення.

Виділення системи з навколишнього середовища припускає встановлення принципу виділення. Так, якщо S - регіональна система, наприклад, область, то вона визначається в конкретних формах її просторової організації - територіальної визначеності і обмеженості, які характеризують функціональні відносини між елементами системи - сумісні умови використання ресурсів, задоволення потреб населення регіону, а також вимог з боку системи вищого рівня. Взаємозв'язок системи із зовнішнім середовищем може бути представлений за допомогою рис. 7.1

Необхідність аналізу системи і принципи її виділення і локалізації зумовлюються, перш за все, проблемою, що виникає в зовнішньому середовищі.

Об'єктом зовнішнього аналізу оточення є загальне формулювання проблеми. Аналіз проблемидозволяє визначити, чи унікальна вона чи є регулярною, наскільки вона складна, дати її кількісну характеристику, виконати її внутрішній аналіз, оцінити істотні сторони, встановити склад потреб, недостатнє задоволення яких породило проблему. Непрямою оцінкою складності проблеми служить кількість функціональних підсистем, зайнятих вирішення проблеми. Іншою оцінкою є загальна кількість виділених підпроблем. В ході внутрішнього аналізу відбувається розчленовування і конкретизація проблеми, виділення підпроблем і доведення їх до рівня задач.

Рис. 7.1. Регіональна система і її середовище

А) природна (О₁);

Б) штучна (О₂);

В) соціальна (О₃).

Гострота або напруженість проблеми характеризується різницею кількісних показників, що відображають рівень задоволення відповідної потреби: | |, де - бажаний, U - досягнутий рівень. Важливою характеристикою проблеми є її настійність, тобто час, на який можна відкласти розв’язок цієї проблеми.

Припустимо, що аналіз проблеми і її декомпозиція дає можливість визначити мету аналізу шуканої системи. Він не тільки визначає підхід або принцип визначення системи, але і її структуризацію, оскільки системоутворюючі зв'язки і елементи виділяються відповідно до мети аналізу.

Системо утворюючими компонентами називаються стійкі, регулярні, внутрішні складові системи і зв'язки між ними, системи (перехід із стану в стан), що відображають функціонування, і її розвиток (зростання потенціалу системи).

Таким чином, передумовою системного аналізу стає формулювання загальної початкової мети, що стоїть перед системою, яка, зокрема, може бути одержана як заперечення формулювання проблеми.

Приклад: проблема: зростання рівня безробіття серед працездатного населення регіону.

Формулювання мети: скорочення числа безробітних в регіоні.

Проблема: брак електроенергії для нарощування виробничих потужностей в промисловості регіону.

Мета: добитися стійкого енергопостачання регіону в об'ємі, необхідному для нарощування потужностей провідних промислових підприємств виробничої системи регіону.

Цілісність аналізованої системи забезпечується формулюванням єдиної глобальної мети, що стоїть перед системою, яка повинна дати узагальнену, стислу характеристику кінцевих результатів: Ц → Y.

Необхідно уточнити, в якому вигляді слід задавати формулювання цілей.

Класифікація цілей:

1. за ступенем конкретності визначення кінцевих результатів:

- функціональні фіксують найбільш важливі властивості стану системи, а не конкретні об'єкти або показники («у можливо коротші терміни вирішити проблему безперебійного постачання населення України молоком і молочними продуктами»);

- наочні конкретизують функціональні, відображають необхідність вибору або створення найбільш ефективного з потенційно можливих засобів досягнення функціональної мети («будівництво в 1999 році Старобешевського комбінату з виробництва сухого знежиреного молока (СЗМ) і сухого цілісного молока (СЦМ) загальною потужністю 15 тис. тонн за рік»);

2. за жорсткості фіксації результату:

- точкові, задачі яких припускають однозначність досягнення результату: виконана задача чи ні. Оцінка успіху або невдачі у відсотках або долях одиниці недопустима;

- інтервальні можуть бути предметні («виробничі потужності освоєні на 90%») і функціональні («забезпечити подальший розвиток малої приватизації через продажу об'єктів комунальної власності групи Д (незавершене виробництво), стартові ціни на які знаходяться в межах від 951 до 28000 грн.»);

3.за можливістю визначення в кількісній формі бажані результати:

- вимірні;

-невимірні.

Вимірність однозначно пов'язана з такими характеристиками, як (1) і (2). Наприклад, наочна мета може бути вимірною («інвестувати 1,5 млн. гри. в проект створення безготівкових платежів в м. Одесі») і невимірною («упровадити в Україні національну систему електронних платежів»).

Аналогічно функціональна мета може бути вимірною («забезпечити середній час доставки пасажирів від місця проживання до місця роботи в крупних містах України за 45-50 хвилин») і невимірною («забезпечити контроль за ввезенням на територію України товарів, предметів, небезпечних для здоров’я і життя населення і здійснювати шкідливий вплив на тваринний і рослинний світ»).

Призначення виконаної класифікації цілей полягає в тому, що повнота аналізу і послідовна орієнтація його на кінцеві результати забезпечується тоді, коли цілі сформульовані максимально конкретно, тобто є точковими, вимірними і наочними.

Деталізація цілей проводиться на основі евристичної процедури, що поєднує теорію (системний аналіз повного набору альтернатив, організаційне управління) і практичні прийоми. Найраціональніше здійснюється ця процедура в ході обміну думками фахівців у відповідних областях під керівництвом ідеолога-аналітика відповідно до сценарію. Сценарій є сукупністю трьох складових: модель (словесна, якісна або інша) початкової системи, модель майбутньої системи, набір процедур переходу. Подальший опис ієрархії цілей може бути представлений у вигляді дерева цілей - топологічного дерева — плоскої фігури, що складається з вершин і ребер (рис. 7.2).

Рис. 7.2 Дерево цілей

На рисунку 7.2 використовуються позначення: Ц_ij – мета i -го порядку (рівня) з номером j, З_k – задачі

Вершини геометрично зображають детальну топологічну структуру, таку, що виконання цілей нижнього рівня забезпечує досягнення мети вищестоячого, Причому якщо для верхнього рівня мети носять більш загальний, іноді якісний характер, то у міру пониження рівня вони конкретизуються до рівня стандартних задач. Вимога повноти охоплення комплексу цілей реалізується в топологічному підході.

Визначення 7.1: клас С об’єктів (точок) q називається топологічною множиною, якщо він може бути представлений як об’єднання деякого сімейства J своїх підмножин, яке містить:

· перетин будь-якої пари підмножин;

· об’єднання будь-якої пари підмножин.

Побудова дерева цілей забезпечує їх узгодженість по вертикалі, а узгодження цілей одного рівня забезпечується встановленням за допомогою експертних оцінок коефіцієнтів відносної важливості цілей і задач. Для цього кожній з j(j= ) сформульованих цілей і -го рівня привласнюється деякий ваговий коефіцієнт d_j. Для однорідності результатів вводять нормалізуючу умову:

для всіх j=

Для вимірювання цілей використовуються в основному дві системи показників: цільові нормативи і соціально-економічні індикатори.

Цільовий норматив - показник, найменування якого виражає зміст певної потреби, а числове значення - бажаний (оптимальний) рівень її задоволення. Наприклад, вміст необхідних живильних речовин в раціоні.

Цільові нормативи розраховуються як

- приведені характеристики (наприклад, на одного умовного споживача);

- об’ємні (добуток питомих на прогнозовану чисельність споживачів), які характеризують масштаб розвитку процесу;

- нормативи якості, що визначають вимоги до умов і засобів задоволення потреб (наприклад, показники гранична допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих речовин).

Цільові нормативи можуть успішно використовуватися для характеристики кінцевих результатів діяльності об’єкту управління.

Для деяких цілей, особливо соціального і соціально-економічного характеру, побудова обґрунтованих цільових нормативів утруднена або неможлива. Наприклад: забезпечення виконання принципу спадкоємності в забудові населених пунктів. Така мета не може бути виражена в термінах цільових нормативів. Або наступне формулювання мети, забезпечення можливості придбання збалансованого набору продуктів в рамках сімейного бюджету, - вимагає перефразовування або уточнення цільової вимоги.

Соціально-економічні індикатори - показники, які не плануються, а «відстежуються» по ходу реалізації мети, служать засобом контролю; інформацією, що поступає по каналах зворотного зв'язку в системі управління. Вони побічно виражають зміст мети, наприклад: індекс роздрібних цін, індекс інфляції. Визначення соціально-економічних індикаторів - це задача обліково-статистична.

Для визначення цільових нормативів використовуються три групи методів:

· розрахунок «точок насичення» потреб;

· метод «випереджаючих груп», що відображає поведінковий підхід;

· експертні процедури.

Розглянемо формальний аспект методології аналізу економічної системи, використовуючи концепцію функціональної системи. Застосування цієї концепції є правомірним, оскільки об’єктом аналізу стає система цілісна. їй приписується наявність єдиної мети функціонування.

Вважаючи, шо в основу формуванні комплексу задач повинен бути покладений функціональний підхід визначимо три рівні опису функціональної системи, шо відрізняються ступенем спільності, глибиною аналізу і деталізацією опрацьовування механізмів функціонування і розвитку.

Визначення 7.2: функціональною системою S з позицій системно -орієнтованого підходу називається система вигляду:

S=X→Y,

де: X - множина вхідних дій;

Y - множина виходів;

S - функція відображення множини в X множині Y.

Таким чином, означення 7.2 пов’язує поняття функціональної системи з її основним призначенням, метою створення і роллю в суперсистеми вищого рівня.

Використання цього означення вимагає починати дослідження зі встановлення основного функціонального призначення системи, при цьому внутрішня структура досліджуваної системи не є предметом розгляду. В рамках даного дослідження такий підхід означає вибір визначальної страти, що диктується умовами реальності, цілями дослідження і волею суб'єкта управління.

Після встановлення основного призначення системи переходять до наступного рівня її означення.

Визначення 7.3: функціональною системою S з позицій структурно-функціонального підходу називається об'єкт, характеризуючий трійкою символів:

,

де. Ф - макрофункція системи (кількісне вираження мети функціонування системи);

G- структура системи, утворена множиною елементів і зв’язків між ними;

R - відношення емерджентності.

Використання даного означення в цілях дослідження дозволяє ідентифікувати структуру, шо реалізовує основне функціональне призначення системи, і встановити відповідність цієї структури макрофункції, шо реалізується. На цьому етапі аналізу структура стає предметом вивчення.

Більш деталізованому опрацьовуванню система піддається на позиціях мотиваційного або поведінкового підходу.

Визначення 7.4: функціональною динамічною системою S називається деякий об’єкт:

що визначається наступними постулатами:

1. Задані множини: моментів часу Т, керуючих впливів X, збурюючих впливів Ω, станів системи Z, вихідних сигналів Y допустимих задач D— таких що:

1.1. Т - впорядкована числова множина.

1.2.

1.3.

1.4.

1.5.

2. Задана макрофункція системи S, характеризуюча цільове призначення системи і що визначає набір задач D які підлягають розвязанню, так, що:

2.1. Ф=Q(c) де Q(c) – кількісна функція мети,

2.2. Ф:T×F→D де F впорядкований набір мікрофункцій:

де χ-відношення порядку.

3. Визначена структура системи G така, що:

G=Г(M) або Г:M→G

де Г - функція відображення множини M на множину елементів G

G - множина способів реалізації мікрофункцій:

4. Визначено відношення емерджентності R, що встановлює між макрофункцією Ф і реалізовуючою її структурою відповідність за правилом:

R:Ф×T×C→Θ

Θ - множина оцінок відповідності.

Дане означення дозволяє детальним чином анатомувати функціональну систему для цілей аналізу в найширшому спектрі.

Оскільки кінцевою метою даного дослідження є розробка комплексу задач управління, тобто здійснення процедури синтезу задачного комплексу, корисним виявляється наступне означення.

Визначення 7.5: функціонально-орієнтованою системою S називається деякий об'єкт, що визначається таким чином:

1. Задана множина Т,Ω, Z, Y і макрофункція системи Ф що задовольняють умови, перерахованих у означенні 7.4.

2. Визначено множину допустимих задач управління таких, що критерій ефективності системи управління може бути виражений умовою:

η=extr f(Ф,T,D), D

З урахуванням введених означень розглянемо послідовність дій в процедурі аналізу функціональної системи.