Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Удосконалення діяльності органів держави по забезпеченню прав людини.

Читайте также:
  1. Cтруктура податкових органів
  2. III. Поняття комунікації, комунікаційного процесу, методи його удосконалення
  3. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС ІНШИХ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ
  4. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України у системі органів державної влади та його завдання.
  5. Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
  6. Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
  7. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконав­чої влади
  8. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконав­чої влади
  9. Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 року).
  10. Акт проголошення незалежності української держави (1941р.) та його значення.

Права людини – це та система умов і благ (матеріальних і духовних), без якої неможливі нормальна життєдіяльність людини, розвиток її індивідуальних властивостей, вільний вибір і самовизначення, реалізація громадських інтересів.

 

Актуальність теми дослідження. Сучасний стан демократичних перетворень в Україні зумовлює необхідність пошуку оптимальних варіантів поєднання інтересів людини і держави. У зв'язку з цим відбуваються значні зміни в українській державно-правовій науці - йде переорієнтація досліджуваної наукової проблематики під кутом всебічного визнання і забезпечення прав та свобод людини і громадянина У Конституції України від 28 червня 1996 року зазначається, що людина визнається найвищою соціальною цінністю, утвердження і забезпечення її прав і свобод є головним обов'язком держави. Проте, людина мешкає у конкретних населених пунктах, саме там виникає потреба всебічного забезпечення її прав і цей обов'язок лягає як на місцеві органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування. І саме місцеве самоврядування спроможне створити систему заходів, спрямованих на забезпечення прав людини шляхом гармонійного поєднання конституційних засад цінності людської особистості, не відчужуваності її прав з ідеями колективного, територіального самоврядування.

По-перше, необхідністю розробки науково обґрунтованих практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавства України про місцеве самоврядування, по-друге, потребою у ґрунтовному теоретичному дослідженні існуючих законодавчо визначених форм і методів забезпечення прав та свобод людини і громадянина органами місцевого самоврядування, з'ясування місця і ролі місцевого самоврядування в юридичному механізмі забезпечення прав і свобод людини. По-третє, судово-правова та адміністративно-територіальна реформа, що триває, вимагає переосмислення місця і ролі органів місцевого самоврядування в процесі створення гарантій забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є пошук та комплексний аналіз внутрішніх взаємозв'язків і взаємозалежностей між інститутами прав людини та місцевого самоврядування шляхом теоретичного узагальнення практичної діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Виявлення основних тенденцій і закономірностей в роботі органів місцевого самоврядування по створенню необхідних умов та механізмів для безперешкодної реалізації прав громадян, способів координації різних аспектів цієї діяльності, окреслення видів, змісту та методів такої діяльності стосовно конкретних суб'єктивних прав людини та залежно від специфіки функціонування окремих структурних ланок місцевого самоврядування.

Мета:

проаналізувати місце та функціональне призначення органів місцевого самоврядування в юридичному механізмі забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина;

охарактеризувати повноваження органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина;

розкрити зміст основних напрямів діяльності органів місцевого самоврядування по забезпеченню конкретних видів конституційних прав та свобод людини і громадянина;

узагальнити організаційно-правові форми і методи діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина;

розробити рекомендації щодо вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина, законодавства про місцеве самоврядування та практики його застосування.

Об'єктом є правові норми, що визначають місце і роль місцевого самоврядування в системі органів, діяльність яких спрямована на забезпечення прав і свобод людини, їх повноваження у сфері забезпечення цих прав, форми і методи діяльності.

Предметом є врегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації органами місцевого самоврядування повноважень щодо забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Як виявило дослідження, сучасна спрямованість демократичних перетворень в Україні на подальшу децентралізацію влади на рівні територіальних одиниць вимагає визнання і законодавчого закріплення пріоритетним принципом діяльності системи органів місцевого самоврядування принципу гуманізму - всебічного забезпечення прав, свобод і законних інтересів особи.

Обґрунтовується доцільність застосування при визначенні характеру діяльності органів місцевого самоврядування щодо прав громадян терміна “забезпечення” як більш загального, що охоплює поняття захисту, охорони, реалізації.

Відомо, що діяльність органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційних прав і свобод громадян здійснюється в рамках реалізації повноважень місцевого самоврядування, причому доведено, що цей вид діяльності відбувається у таких основних формах, як використання прав, виконання обов'язків, дотримання правових заборон та правозастосування..

Доведена залежність між засобами і методами роботи, що застосовуються органами місцевого самоврядування, та окремими видами конституційних прав та свобод людини і громадянина, а саме, громадянськими (особистими), політичними, соціальними, економічними та культурними правами.

Внесені рекомендації щодо змін чинного законодавства України з метою переорієнтації на всебічне залучення громадян до вирішення місцевих справ та, відповідно, на розширення повноважень органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Забезпечення прав та свобод людини і громадянина слід розглядати як обов'язок органів місцевого самоврядування, який складає зміст їх діяльності і включає в себе такі елементи: забезпечення умов (економічних, політичних, юридичних) для здійснення громадянами фактичної можливості використання своїх прав; прийняття актів, які розвивають і конкретизують вказані права і свободи, та рішень, спрямованих на відновлення порушених прав; проведення профілактичної роботи, спрямованої на виключення можливості порушень прав людини; співпраця з органами державної влади у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина.

Питання місцевого самоврядування традиційно розглядаються під кутом зору не окремої особистості, а всього населення, яке проживає на відповідній території, або окремих соціальних груп чи меншин. Ні в якій мірі не заперечуючи правомірності такого підходу, необхідно разом з тим підкреслити, що розуміння сутності місцевого самоврядування передбачає можливість і доцільність дослідження його суб'єктивних характеристик не тільки на рівні соціальних груп і колективів, але й окремої особи.

Отже, в системі місцевого самоврядування доречно вести мову про дворівневу систему первинних суб'єктів: територіальна громада як первинна соціально - територіальна група і особистість як суб'єкт індивідуальних прав на здійснення місцевого самоврядування. Зрозуміло, що конституційний статус людини і громадянина є єдиним, загальним для всіх незалежно від будь-яких умов чи обставин, у тому числі і від місця проживання та приналежності до певної територіальної громади. Правовий статус людини як члена громади, мешканця певного населеного пункту - це вже питання про сукупність прав і свобод, які характеризують спеціальний статус людини і громадянина як суб'єкта місцевого самоврядування, який тісно пов'язаний із загальним конституційним статусом особи і співвідноситься з ним як загальне і особливе з відповідними юридичними наслідками.

Процес забезпечення прав та свобод людини і громадянина відбувається шляхом реалізації конкретних повноважень органів місцевого самоврядування у сфері забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Відповідно, для більш ефективного забезпечення прав та свобод людини і громадянина необхідним є чітке нормативне розмежування повноважень місцевих органів державної виконавчої влади і органів місцевого самоврядування з метою усунення дублювання цих повноважень і відповідно попередження зайвих матеріально-фінансових витрат.

На основі характеристики процесу забезпечення прав людини і громадянина органами місцевого самоврядування автор приходить до висновку, що першооснову правового статусу людини як мешканця територіальної громади складають громадянські (особисті) права і свободи, відповідно, органи місцевого самоврядування повинні будувати свою діяльність на засадах вільного розвитку людиною своєї особистості та гарантування невід'ємного права особи на життя.

Підвищити рівень реалізації права громадян на участь у місцевому самоврядуванні можливо за умови залучення громадян до прийняття найважливіших рішень, більш широкого доступу до участі в засіданнях виконкомів, пленарних засіданнях рад, на яких розглядаються питання, що стосуються прав і свобод громадян.

Необхідним є підвищення якості кадрового складу органів місцевого самоврядування, інтелектуального та професійного рівня службовців шляхом вдосконалення механізмів добору кадрів на службу в органи місцевого самоврядування.

Реальний захист прав людини належить до найгостріших проблем української дійсності. Конституційне прагнення розвивати і зміцнювати демократичну державу неможливо реалізувати без утвердження в суспільній свідомості і соціальній практиці невідчужуваних прав і свобод людини, нормативного закріплення їх гарантій. Держава зобов'язана проявляти активність у забезпеченні прав людини, у створенні матеріальних, організаційних, соціальних, політичних та інших умов для найповнішого використання людиною своїх прав і свобод.

Встановлення системи гарантій не забезпечує автоматичної реалізації прав і свобод людини. У зв'язку з цим у науковий обіг введено поняття соціально-юридичного механізму захисту прав людини і громадянина як системи засобів та факторів, які створюють необхідні умови поваги прав і свобод людини. В структуру механізму входять: 1. Органи державної влади і місцевого самоврядування та відповідні посадові особи; 2. Спеціалізовані державні і громадські органи та організації у справі захисту прав і свобод людини і громадянина (наприклад, адвокатура, прокуратура, суд тощо); 3. Політичні партії і відповідні громадські організації та їх органи; 4. Нормативно-правові акти матеріального і процесуального характеру, які передбачають і закріплюють права, порядок їх реалізації і захисту та юридичну відповідальність за їх порушення; 5. Правові акти (документи), які підтверджують наявність, межі і характер прав і свобод; 6. Інші соціальні норми та їх акти (статути політичних партій і громадських організацій, звичаєві норми тощо); 7. Засоби масової інформації, державні і недержавні органи та організації в галузі масової інформації.

Даний механізм повинен також включати засоби стимулювання реалізації прав і свобод, у тому числі створення умов, за яких закріплені права і свободи можуть реально належати конкретній особі, використовуватись нею без будь-яких зовнішніх перепон.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та посадових осіб різних рівнів, які повинні захищати права і свободи людини і громадянина. Це: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів, Конституційний Суд України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокуратура, адвокатура, інші правоохоронні органи України.

Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод через законодавчу діяльність шляхом визначення виключно в законах України прав і свобод людини і громадянина, гарантій цих прав і свобод, основних обов'язків громадян, громадянства, правосуб'єктності громадян, статусу іноземців і осіб без громадянства; прав корінних народів і національних меншин; основ соціального захисту; визначення правового режиму власності, правових засад і гарантій підприємництва, правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання (пп. 1—3, 6—8 ч. 1 ст. 92 Конституції).

Особливе місце у системі гарантій посідає Президент України. Він зобов'язаний сприяти формуванню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а обстоюючи їх, створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод. Для виконання зазначених обов'язків Президент наділений правом вето щодо прийнятих Верховною Радою законів із наступним поверненням на повторний розгляд; повноваженнями щодо скасування актів Кабінету міністрів України, рішень голів місцевих державних адміністрацій та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим (п. 16, 30 ч. 1 ст. 108 Конституції); правом звертатися з клопотанням до Конституційного Суду України з питань конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Великі надії в плані посилення гарантій захисту прав і свобод людини покладаються на інститут Уповноваженого з прав людини, який існує в рамках парламентаризму. Зазначена посадова особа заповнює прогалини і компенсує недоліки судових засобів захисту, парламентського та відомчого контролю за адміністративними органами.

Уповноважений з прав людини в силу специфіки своєї природи, а також надзвичайної складності завдань забезпечення прав людини в Україні не здатний докорінно змінити ситуацію. Новий демократичний інститут робить перші кроки. Але наявний досвід його функціонування вказує на необхідність удосконалення існуючої законодавчої бази. Так, чинна Конституція у п. 17 ст. 85 містить лише згадку про цю посадову особу у зв'язку із закріпленням повноважень Верховної Ради по призначенню і звільненню з посади Уповноваженого з прав людини. Тому Основний Закон слід доповнити спеціальною нормою, яка присвячена Уповноваженому з прав людини.

Широкими повноваженнями щодо захисту прав і свобод людини була наділена прокуратура України при виконанні функцій нагляду за додержанням і застосуванням законів. Діяльність органів прокуратури по вирішенню заяв і звернень громадин, перевірці сигналів преси та інших засобів масової інформації про порушення законності забезпечує своєчасний і кваліфікований розгляд кожного звернення, всебічну перевірку доводів заявника і прийняття на місці правильного рішення, поновлення порушених прав і законних інтересів громадян, притягнення до відповідальності винних осіб.

 

Забезпечення прав і свобод громадян неможливе без специфічного демократичного інституту, яким є адвокатура. Адвокат зобов'язаний здійснювати представництво, сприяти захисту прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх органах, установах, організаціях. Вказана діяльність базується на принципах верховенства права, незалежності, гуманізму, демократизму і конфіденційності.

Таким чином, удосконалення процедур захисту прав і свобод індивіда — важливе і невідкладне завдання Української держави. На жаль, розмитість, невизначеність, а то й повна відсутність юридичних правил, які б регулювали захист громадян, свідчать про незадовільну правову ситуацію, яка склалася в суспільстві.

 




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 46 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.015 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав