Читайте также:
|
Суб’єктів світового господарства об’єднує в єдину цілісність система міжнародних економічних відносин (МЕВ). Розрізняють наступні форми МЕВ:
− міжнародна торгівля товарами та послугами;
− міжнародний рух капіталу;
− міжнародна міграція трудових ресурсів;
− міжнародний науково-технічний обмін;
− міжнародні валютні відносини.
Найстародавнішою формою МЕВ є міжнародна торгівля товарами та послугами - система міжнародних товарних відносин, сукупність зовнішньої торгівлі всіх країн світу.
Об’єктивна необхідність зовнішньоторговельних відносин обумовлена обмеженістю природних ресурсів будь-якої економіки, обмеженою місткістю внутрішнього ринку, наявністю особливих умов виробництва тих чи інших товарів, які дають країні порівняльні переваги і дозволяють отримувати вигоди від міжнародної спеціалізації.
Зовнішня торгівля складається з двох потоків експорту (вивезення) та імпорту (ввезення) товарів і послуг.
Для регулювання зовнішньої торгівлі національні держави використовують два види політики:
1. фритредерство (вільна торгівля) – політика, спрямована на зниження зовнішньоторговельних бар’єрів;
2. протекціонізм - політика, спрямована на захист національних виробників від іноземної конкуренції. Інструментами протекціонізму є:
а) імпортні мита;
б) нетарифні бар’єри:
− квоти – кількісні обмеження експорту або імпорту;
− ліцензування – отримання дозволу на експорт або імпорт;
− технічні бар’єри – стандарти якості, технічні норми, вимоги щодо безпеки, маркування, упаковки тощо;
− вимоги щодо вмісту місцевих компонентів.
Міжнародний рух капіталу - це переміщення капіталів з однієї країни в іншу з метою найбільш прибуткового їх вкладення (одержання додаткових прибутків, поліпшення економічних та політичних позицій на зовнішньому ринку).
Міжнародний рух капіталу здійснюється у двох напрямках – експорт капіталу (зарубіжні інвестиції) та імпорт капіталу (іноземні інвестиції). Зарубіжні інвестиції сприяють розширенню товарного експорту і збільшенню доходів від закордонної діяльності, але позбавляють національну економіку інвестиційних коштів. Іноземні інвестиції сприяють економічному зростанню, підвищують конкурентоспроможність національної економіки та рівень технологічного розвитку, але існує небезпека сировинної спеціалізації, економічної та політичної залежності від країн-постачальників капіталу, погіршення платіжного балансу.
Основні форми міжнародного руху капіталу:
1) підприємницька (інвестування капіталу в підприємства різноманітних галузей):
− прямі інвестиції – вкладення капіталу, які дають право прямого контролю об’єкта інвестування (напр., придбання контрольного пакету акцій);
− портфельні інвестиції – вкладення капіталу, які не дають право прямого контролю об’єкта інвестування (замалі за обсягом або пов’язані з придбанням боргових цінних паперів);
2) позичкова – рух капіталу в вигляді міжнародних кредитів та міжнародних депозитів.
Міжнародна міграція робочої сили являє собою транскордонний рух працездатного населення у пошуках роботи та кращих умов праці.
За своєю соціально-економічною суттю міжнародна міграція робочої сили є специфічною формою переливання робочої сили з одних країн в інші, процес перерозподілу трудових ресурсів між різними ланками світового господарства відповідно до законів світового ринку.
Міжнародний рух робочої сили складається з двох потоків – еміграція (виїзд за кордон) та імміграція (приїзд з-за кордону).
Міжнародна міграція робочої сили по-різному впливає на економіку країн донорів (які втрачають робочу силу) та країн реципієнтів (які отримують робочу силу).
| Наслідки міжнародної міграція робочої сили | |||
| для країн донорів | для країн реципієнтів | ||
| позитивні | Переказ доходів на батьківщину Зменшення напруженості на національному ринку праці | позитивні | Економія на підготовці кадрів Підвищення сукупного попиту Пом’якшення демографічної проблеми Вирішення проблеми нестачі кадрів непрестижних професій |
| негативні | Втрата найбільш активної частини населення Втрата інтелектуального потенціалу Втрата коштів на освіту Гальмування економічного і соціально-політичного розвитку Загострення демографічної проблеми | негативні | Конфлікти на етнічній або релігійній основі Зростання соціальної напруги у зв’язку з недостатньою інтеграцією частини іммігрантів в економіку країни-реципієнта |
Міжнародний науково-технічний обмін передбачає обмін науково-технічними знаннями, виробничим досвідом і технологіями між країнами. Розвиток міжнародного технологічного обміну обумовлений істотними відмінностями у технічному рівні окремих країн.
Міжнародний науково-технічний обмін може здійснюватися наступними способами:
1. комерційна передача технологій:
− патентна угода – міжнародна торгова операція, у результаті якої власник патенту продає права на використання винаходу;
− продаж «ноу-хау» – надання технічного досвіду, секретів виробництва та інших незапатентованих винаходів, що мають комерційну цінність і включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує певні переваги у конкурентній боротьбі. На відміну від патенту ноу-хау не користується правовою охороною;
− ліцензійні угоди - продаж дозволів використовувати на певних умовах предмети ліцензії, якими є запатентовані винаходи, промислові зразки, товарні знаки, ноу-хау;
− інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і обладнання, що включає широкий комплекс заходів щодо підготовки техніко-економічного обґрунтування проектів, здійснення консультацій, нагляду, проектування, випробувань, гарантійного і постгарантійного обслуговування;
− франчайзинг – угода про передачу торгового знаку або торгової марки, у результаті якої франшизер (продавець) не лише передає франшизі (покупцю) право на використання торгової марки, а й надає йому за певну плату постійну технічну допомогу з підготовки кадрів та управління підприємством;
− контракти «під ключ» – угоди на будівництво об'єкту, який після його повної готовності до експлуатації передається замовнику;
− контракти на управління – угоди, відповідно до яких фірма однієї країни відряджає своїх менеджерів у зарубіжну фірму для виконання управлінських функцій на певний термін (зазвичай від 3 до 5 років) і за певну плату, що може бути викликано необхідністю підвищення ефективності функціонування діючого підприємства або умовами здійснення прямих іноземних інвестицій;
− науковий аутсорсинг - виконання наукових розробок на замовлення ;
− спільне проведення наукових досліджень;
− науково-виробниче кооперування та спільне підприємництво.
2. некомерційна передача технологій:
− наукові конференції;
− науково-технічні виставки;
− стажування спеціалістів;
− поширення науково-технічної інформації через ЗМІ;
3. нелегальна передача технологій:
− промисловий шпіонаж – це нелегальний спосіб отримання інформації, яка стосується діяльності певного підприємства, складає її комерційну таємницю і не може бути отримана з доступних джерел;
− інтелектуальне піратство – дії спрямовані на протиправне використання об'єктів права інтелектуальної власності, що належать іншим особам, умисно вчинені особою, яка розуміє протизаконний характер цих дій, з метою отримання матеріальної вигоди.
На основі розглянутих вище форм МЕВ складаються міжнародні валютні відносини – відносини між суб’єктами світового господарства щодо здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій.
Валюта -це національна грошова одиниця країни, а також грошові знаки іноземних держав, які використовуються в міжнародних розрахунках.
Валюти різних країн розрізняються за ступенем їх участі у міжнародних операціях, оскільки мають різний ступінь конвертованості – гарантованої державою можливості обміну національної валюти на іноземну. Ця можливість визначається рівнем виробничого потенціалу, стабільністю та конкурентоспроможністю певної держави. Розрізняють наступні види валюти:
вільноконвертована валюта – виконує функцію світових грошей, держава не встановлює обмежень щодо її використання у міжнародних розрахунках;
частково конвертована валюта, щодо якої існують певні обмеження, хоча вони і не стосуються поточних міжнародних операцій;
неконвертована валюта – держава повністю забороняє будь-які операції обміну своєї валюти на іноземну або дозволяє це робити за згодою уповноважених органів.
При здійсненні міжнародних операцій відбувається обмін валют різних країн у певному співвідношенні на основі валютного курсу.
Валютний курс – ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошових одиницях інших країн. Види валютних курсів:
плаваючий курс – визначається співвідношенням попиту та пропозиції валют на валютному ринку;
фіксований курс – офіційне співвідношення між двома валютами, встановлене у законодавчому порядку, яке держави зобов’язуються підтримувати.
Основою для визначення валютного курсу є паритет купівельної спроможності – співвідношення між грошовими одиницями різних країн за їх купівельною спроможністю щодо певного набору товарів і послуг.
На визначення валютного курсу впливають наступні фактори:
− стан платіжного балансу країни;
− рівень інфляції;
− співвідношення попиту і пропозиції на валюту;
− міграція капіталу;
− політична і економічна стабільність.
Регулювання валютного курсу відбувається у двох формах:
1. облікова (дисконтна) політика здійснюється шляхом зміни облікової ставки центрального банку. Підвищення облікової ставки приводить до подорожчання кредитних ресурсів і притоку іноземного капіталу в країну, що сприяє підвищенню курсу національної валюти (і навпаки);
2. девізна політика здійснюється шляхом:
− валютних інтервенцій – купівлі-продажу центральним банком іноземної валюти. Для підвищення курсу національної валюти іноземна валюта продається на валютному ринку. Для зниження курсу національної валюти іноземна валюта купується на валютному ринку.
− валютних обмежень щодо вивозу валюти, зарубіжних інвестицій.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 154 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |