Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Господарювання в аграрному

Читайте также:
  1. Антиконкурентні узгоджені дії суб’єктів господарювання.
  2. Варіант 9 (Ф,Х,Ц,Ч,Ш,) Спеціальні режими господарювання
  3. ІДЕНТИФІКАЦІЯ ТА ПАСПОРТИЗАЦІЯ ОБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ЇХ ПОТЕНЦІЙНОЇ НЕБЕЗПЕКИ.
  4. Інвестиційний кредит. Позики під боргові зобов’язання суб’єктів господарювання.
  5. Інші форми малого бізнесу в аграрному секторі
  6. Майно у сфері господарювання
  7. Макросередовище господарювання та його основні чинники.
  8. Нові форми господарювання в США наприкінці XIX - початку XX ст. Виникнення інституціоналізму та його напрями.
  9. Особливості господарювання на власних і орендованих землях

Мімічні м'язи за своєю функцією мають багато спільного із жувальними Вони беруть участь у вживанні їжі і формуванні звуків, у захопленні їжі, утри­муванні її у присінку ротової порожнини. Особливо важлива роль цих м'язів в акті смоктання і вживання рідкої їжі. Вони також сприяють чіткому вимовлян­ню звуків і виконанню інших функцій ротової порожнини - ковтання, позіхан­ня тощо.

У медицині аналіз діяльності мімічних м'язів має велике діагностичне зна­чення. Відомо, що больові відчуття знаходять відображення у вигляді обличчя Гіппократа.

М'яз сміху відтягує кут рота дозовні і призводить до утворен­ня ямки сміху. М'яз, що піднімає верхню губу, вплітається в коловий м'яз рота, він піднімає верхню губу і підтягує крило носа.

М'яз, що опускає нижню губу, тягне нижню губу донизу. Великий виличний м'язтягне кут рота доверху і донизу. М'яз, що піднімає кут рота, тягне кут рота догори і дозовні. М'яз, що опускає кут рота, тягне кут рота донизу і дозовні. Коловий м'яз ротазвужує ротову щілину і витягує губи допереду. Різцевий м'яз верхньої губи відтягує кут рота досередини і догори. Різцевий м'яз нижньої губи відтягує кут рота медіально і донизу. Підборідний м'яз піднімає і зморщує шкіру підборіддя, витягує нижню губу допереду. Щічний м'яз відтягує кут рота вбік, притискає щоки до зубів.

Назва м’яза Функія
Виличний м’яз (m.zygomaticus) Підтягує кут рота убік і догори
М’яз сміху (t.tisorius)   Відтягує кут рота до зовні й приводить до утворення ямки сміху
Трикутний м’яз рота (m.triangubaris oris) При однобічному скороченні тягне кут донизу й випрямляє кривизну носо-губної складки, при двосторонньому - тягне всю губу донизу
Квадратний м’яз верхньої губи (m.quadratus labii superioris) Відтягує догори верхню губу, піднімаючи носо-губну складку
Круговий м’яз рота (m.orbicularis oris) Закриває й загострює рот. Являється антагоністом колових м'язів рота, розташованих радіально
Різцевий м’яз верхньої губи (m.incisivus labii superioris) Відтягує кут рота досередини й доверху  
Собачий м’яз (m.canincus) При односторонньому скороченні піднімає кут рота, при двохстороньому - всю нижню губу. Являється антагоністом трикутного м’яза
Квадратний м’яз нижньої губи (m.quadratus labii inferioris) Відтягує кут рота досередини й догори  
Різцевий м’яз нижньої губи (m.incisivus labii inferioris) Вітягує кут рота медіально й донизу
Підборідковий м’яз (m.mentalis) Піднімає й зморщує шкіру підборіддя. Витягає нижню губу до переду
Щічний м’яз (m.buccinator)     Відтягує кут рота дозаду, притуляє щоки до зубів та альвеолярним відросткам щелеп

 


ЖУВАЛЬНІ РЕФЛЕКСИ

Виконання складних функцій зубо-щелепною системою було б неможли­вим без наявності у її тканинах великої кількості нервових волокон і чутливих нервових закінчень.

Періодонт з його багаточисленними нервовими закінченнями водночас із слизовою оболонкою ротової порожнини та жувальними м'язами являють со­бою рефлексогенне поле, подразнення якого може бути причиною як внутріш­ньо-, так і позасистемних рефлексів. До числа останніх можно віднести реф­лекси на жувальні м'язи, що регулюють їх скорочення.

За наявності їжі у ротовій порожнині відбувається подразнення рецепторів, які розміщені у її слизовій оболонці. Подразнення сприймають температурні, смакові, тактильні рецептори. Дальші імпульси від рецепторів по II та III гілках трійчастого нерва надходять у довгастий мозок, де розташовані чутливі ядра. Від цих ядер починається II нейрон чутливої частини трійчастого нерва, який спрямовується до таламуса (зорового горба). Від таламуса починається III ней­рон, який іде до чутливої зони кори великого мозку, звідки еферентні імпульси також по гілках трійчастого нерва надходять до жувальних м'язів. У жуваль­них м'язах є нервові пристрої (м'язове відчуття), які регулюють рухи нижньої щелепи залежно від сили скорочення м'язів. Уся ця рефлекторна діяльність підпорядкована кірковим впливам.

Функція жувальних м'язів і нервова рецепція проявляються залежно від розміщення окремих груп зубів у зубній дузі. З цієї точки зору є смисл виділи­ти в зубо-щелепній системі функціональні ланки у ділянці фронтальних та бічних зубів (мал. 27).

До жувальної ланки входять такі одиниці, або частини:

· опорна частина (періодонт);

· моторна частина (м'язи);

· нервово-регуляторна частина;

· відповідні зони васкуляризації та іннервації, які забезпечують живлен­ня органів і тканин жувальної ланки та обмінні процеси в них.

У нормі у жувальній ланці проходить координована взаємодія між опор­ною (періодонт), моторною (м'язи) та нервово-регуляторною частинами. У зла­годженості функцій окремих частин жувальної ланки важливу роль відіграє нервова рецепція жувальних м'язів, періодонта та слизової оболонки ротової порожнини.

Із рефлексів, які виникають у ділянці зубо-щелепної системи у процесі жу­вання, можно виділити такі: періодонто-м'язовий, гінгіво-м'язовий, міостатич- ний та взаємопоєднані.

Періодонго-м'язовий рефлекс проявляється під час жування природни­ми зубами, за такої умови сила скорочень жувальних м'язів регулюється чут­ливістю рецепторів періодонта.

Гінгіво-м'язовий рефлекс виникає після втрати зубів, коли сила скоро­чень жувальних м'язів регулюється центрами слизової оболонки ясен та комі­ркових відростка і частини (мал. 28).


 

Man. 27. Схема функціональної жувальної ланки: 1 — опорна частина (періодонт); 2 — моторна частина (м'язи); 3 - нервово-регуляторна частина; ньої щелепи; 4 - система судин та трофічної іннервації.

Man. 28. Схематичне зображення жувальної ланки з регуляцією функції через періодонто-м'язовий рефлекс верх через гінгіво-м'язовий рефлекс нижньої щелепи (//)

 

Міостатичні рефлекси проявляються за наявності функціональних станів, пов'язаних з розтягненням жувальних м'язів. Початок міостатичному рефлек­су дають імпульси, що виникають у рецепторах, безпосередньо розміщених у жувальних м'язах та їх сухожилках. Ці рецептори подразнюються під час роз­тягнення м'язів, унаслідок чого останні скорочуються. Чим більше опущена нижня щелепа, тим більше розтягуються м'язи. У відповідь на розтягнення м'язів настає їх рефлекторне скорочення.

Водночас із перерахованими рефлексами під час жування їжі відбувається координована діяльність окремих груп м'язів, які пов'язані із взаємним поєднан­ням рефлексів. Відповідно до визначених рухів нижньої щелепи група м'язів- синергістів перебуває у фазі скорочення, а група м'язів-антагоністів — у фазі розслаблення.

Особливе значення для клініки ортопедичної стоматології мають знання, пов'язані з поєднаними рефлексами, коли мова йде про розмикання (підвищен­ня) прикусу. Рефлекси на розмикання прикусу проявляються під час довго­тривалого опускання нижньої щелепи на відстань більше ніж 4-6 мм від верх­ню! Такий статичний стан опущеної нижньої щелепи, що перевищує її вихід­ний стан за умови фізіологічного стану спокою, призводить до появи тонічних рефлексів, які виникають у різних рецепторних полях жувальної системи. Під час формування рефлексів на розмикання прикусу головними є міостатичні рефлекси. Залежно від опори, яка вибрана для розмикання прикусу, — при­родні зуби, слизова оболонка коміркових відростка та частини, твердого підне­біння — проявляється відповідне поєднання рефлексів.

господарювання в аграрному

середовищі"

ПЛАН

1.Економічна суть та принципи господарського розрахунку

2.Внутрішньогосподарські формування підприємств

3.Положення про внутрішньогосподарські формування

4.Формування і використання доходів підприємства

5.Формування ефективного ринкового середовища на основі сталого вільного підприємництва

6.Основні положення договору оренду

1.Економічна суть та принципи господарського розрахунку

Господарський розрахунок - об'єктивна економічна категорія, яка відображає відносини в процесі виробництва, розподілу і споживання продукції.

Госпрозрахунок – це метод організації ведення господарства, при якому кожне підприємство порівнює у грошовій формі витрати і результати виробництва, намагається за рахунок доходів відшкодувати ці витрати, тобто забезпечувати самоокупність і оптимальну рентабельність виробництва. Він виступає важливим фактором підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції і забезпечення прибутковості виробництва.

Кожне сільськогосподарське підприємство в процесі своєї діяльності вступає у відповідні відносини з іншими підприємствами, організаціями, державними установами, власними підрозділами та окремими працівниками. Госпрозрахункові відносини у сільськогосподарських підприємствах ґрунтуються на певних принципах:

1.Принцип самостійності. Він означає, що кожне сільськогосподарське підприємство здійснює самостійну господарську діяльність. Дотримання даного принципу дає змогу керівникам підприємств самим вирішувати питання організації виробництва, розвивати ініціативу працівників, краще використовувати засоби виробництва, трудові ресурси, а також створювати умови для ефективного ведення господарства.

2. Принцип господарської повноти і юридичної відокремленості. Суть даного принципу полягає в тому, що підприємства повністю розпоряджаються власними і наданими їм засобами виробництва та мають право юридичної особи. Тобто, сільськогосподарські підприємства виступають як окремі господарські одиниці.

3.Принцип самофінансування. Самофінансування означає повну окупність витрат на виробництво і реалізацію продукції. Отже, даний принцип означає забезпечення конкурентоспроможності господарюючого суб'єкта.

4.Принцип прибутковості випливає із принципу самофінансування. Суть даного принципу полягає в тому, що отримані доходи мають не тільки покривати проведені витрати, а й сформувати певний прибуток.

5.Принцип матеріальної відповідальності означає наявність певної системи відповідальності за результати фінансово-господарської діяльності та виконання договірних зобов'язань.

6.Принцип забезпечення фінансових резервів. Суть даного принципу полягає в тому, що кожне підприємство, здійснюючи господарську діяльність, несе певний ризик. Тому, суб'єкти господарювання, в процесі своєї діяльності повинні створювати резервні та інші фонди. Дотримання даного принципу повинно бути обов'язковим для відкритих та закритих акціонерних товариств, в яких розмір резервного фонду не може бути меншим, ніж 15% від розміру статутного капіталу, але й не більше його 50%, оскільки на відрахування до резервного фонду не стягується податок.

В процесі своєї діяльності будь-яке підприємство вступає в такі форми економічних взаємовідносин: зовнішню (включає взаємовідносини з державою та іншими підприємствами, організаціями) і внутрішню (включає взаємовідносини підприємства і його виробничих підрозділів).

Відповідно до даних форм економічних взаємовідносин розрізняють загальногосподарський і внутрішньогосподарський розрахунки.

Загальногосподарський розрахунок передбачає розв'язання питань діяльності підприємства як юридичної особи в цілому і питань його виробництва, сфери обігу та соціального розвитку і включає наступне:

- виконання договорів (контрактів) на реалізацію продукції;

- матеріально-технічне забезпечення підприємства;

- організацію фінансово-кредитних відносин підприємства;

- податкову систему;

- встановлення для підприємства замовлення на товарну продукцію, рівень цін на неї.

Ефективність системи загальногосподарського розрахунку забезпечується при впровадженні внутрішньогосподарського розрахунку, тобто створенні умов режиму економії праці і коштів на основі матеріальної зацікавленості.

Внутрішньогосподарський розрахунок – це метод планової організації господарської діяльності підрозділів підприємства з виконання планових завдань, збільшення виходу продукції високої якості при зниженні витрат на її одиницю на основі матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах роботи.

Загальногосподарський і внутрішньогосподарський розрахунки тісно пов'язані між собою. Їх спільною метою є досягнення найбільшого обсягу продукції за найменших витрат виробництва.

2.Внутрішньогосподарські формування підприємств

Внутрішньогосподарський розрахунок – це метод планової організації господарської діяльності підрозділів підприємства з виконання планових завдань, збільшення виходу продукції високої якості при зниженні витрат на її одиницю на основі матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах роботи.

Внутрішньогосподарський розрахунок має спільну мету із загальногосподарським розрахунком. Вона полягає в досягненні найбільшого обсягу продукції з найменшими витратами виробництва.

Найвища ефективність загальногосподарського розрахунку буде забезпечуватись при впровадженні в усіх виробничих підрозділах госпрозрахункових відносин між ними та адміністрацією підприємства. При цьому, основні засоби можуть розподілятись за одним із трьох варіантів:

1)передаються адміністрацією підприємства його підрозділам в користування;

2)передаються адміністрацією підприємства підрозділам в оренду;

3)переходять у власність підрозділів на пайовій основі.

У перших двох випадках адміністрація підприємства доводить кожному госпрозрахунковому підрозділу, відповідно до його спеціалізації, програму діяльності щодо обсягів і структури виробництва продукції (виконаних робіт, наданих послуг), а також ліміт виробничих витрат. Дана інформація може додаватись до госпрозрахункового договору, який може укладатись між адміністрацією підприємства та його структурними підрозділами.

У третьому випадку (коли підрозділи стають власниками основних засобів виробництва) програми діяльності підрозділам можуть не доводитись. Тут підрозділи, які входять в асоціацію чи товариство, самі домовляються між собою і з органом, що виконує функції головного, про характер, структуру і обсяг виробництва.

Вироблена госпрозрахунковими підрозділами продукція реалізовується сільськогосподарському підприємству (або іншим його підрозділам) за внутрішньогосподарськими розрахунковими цінами (це може стосуватися і тих підрозділів, які стали власниками основних засобів виробництва на пайовій основі).

При впровадженні госпрозрахункових відносин доцільним є встановлення прямих зв'язків між підрозділами підприємства, оскільки вони підвищують вимогливість одного підрозділу до іншого, а також відповідальність за своєчасне виконання робіт, постачання певного виду продукції тощо.

Для впровадження внутрішньогосподарського розрахунку необхідно здійснити такі заходи:

-удосконалити організаційну структуру підприємства;

-визначити склад госпрозрахункових підрозділів, порядок їх взаємовідносин, права і обов'язки окремих працівників;

-закріпити необхідні засоби виробництва за кожним підрозділом відповідно до його спеціалізації;

-уточнити склад працівників у кожному підрозділі;

-упорядкувати систему різних норм і нормативів, привести їх у відповідність із конкретними умовами виробництва та досягнутим рівнем продуктивності праці;

-розробити в кожному підрозділі обґрунтовану виробничу програму;

-організовувати в кожному підрозділі достовірний та своєчасний облік продукції (робіт, послуг) та витрат;

-здійснювати протягом року оперативний контроль та аналіз виконання планових завдань кожним підрозділом;

-забезпечити матеріальну зацікавленість та матеріальну відповідальність підрозділів та їх окремих працівників за результатами роботи.

 

3.Положення про внутрішньогосподарські формування

Виробництво продукції на великих підприємствах характеризується взаємодією великої кількості людей і механізмів. Разом вони утворюють організаційні одиниці, які називаються внутрішньогосподарськими підрозділами. Серед внутрішньогосподарських підрозділів виділяють:

- підрозділи, що займаються основним виробництвом (цехи, відділи, бригади, ферми);

- функціональні підрозділи – відділки, які виконують одну або кілька споріднених функцій (планово-економічний, бухгалтерський, агрономічний, зоотехнічний, ветеринарний, інженерний, будівельний, відділ кадрів);

- допоміжні та обслуговуючі підрозділи (будівельні цехи, заводи по переробці продукції та виготовленню будівельних матеріалів, електростанції, пилорами, автогаражі, майстерні, склади тощо);

- культурно-побутові підрозділи (їдальні, бані, дитячі садки, будинки культури).

Сукупність усіх підрозділів підприємства, їх розміри та територіальне розміщення становлять його організаційну структуру.

Залежно від наявності підрозділів та їх організаційного формування розрізняють дво-, три-, чотириступінчасту, а також змішану організаційну структуру, яка розчленовується по вертикалі на відповідну кількість рівнів управління, а по горизонталі – на окремі ланки.

Залежно від термінів функціонування внутрішньогосподарські підрозділи бувають:

- постійні – колектив людей, що виконує роботи на основі поділу праці, що має закріплені на ряд років землі та засоби виробництва;

- тимчасові – утворені на деякий період часу (сезонні…).

Внутрішньогосподарські підрозділи також бувають:

а)первинні – це такі внутрішньогосподарські підрозділи, які не можна поділити на постійно діючі інші структурні одиниці (бригади, ферми, механізовані загони);

б)вторинні –це сукупність декількох первиних внутрішньогосподарських підрозділів (цехи, відділення, виробничі ділянки). За відділеннями або виробничими ділянками закріплються один або кілька масивів землі, близько розташованих один від одного, з машинно-тракторним парком та іншими засобами виробництва.

Відділення і виробничі ділянки є самостійними підрозділами підприємства, що здійснюють свою роботу на основі плану і внутрішньогосподарського розрахунку, відповідно до положення, затвердженого директором підприємства.

Цех – це вузькоспеціалізований організаційно відокремлений підрозділ підприємства, що складається з ряду виробничих, допоміжних і обслуговуючих дільниць (відділень та бригад) і виконує певні виробничі функції. В основному створюють такі підрозділи: цех рослинництва, що поєднує всі рослинницькі бригади; цех тваринництва, у який входять усі ферми господарства незалежно від того, де вони розміщені; цех овочівництва; цех механізації. Цехи бувають основні, допоміжні і обслуговуючі.

Дільниця – це виробничий підрозділ, який поєднує ряд робочих місць, згрупованих за певною ознакою, і який здійснює частину загального виробничого процесу з виготовлення продукції або обслуговування процесу виробництва. Дільниці бувають виробничі (технологічні), допоміжні і обслуговуючі.

Бригада – це колектив працівників професійного складу, за яким на тривалий час закріплено землю або тварин і необхідні засоби виробництва для своєчасного виконання всіх робіт переважно власними силами й одержання матеріальної зацікавленості в кінцевих результатах виробництва на умовах госпрозрахунку, оренди.Бригади класифікують за складом галузей (спеціалізовані, галузеві, комплексні) та за рівнем механізації (ручної праці, механізовані, комплексної механізації).

Робоче місце – це неподільна в даних умовах ланка виробничого процесу, що обслуговується одним чи декількома робітниками, призначена для виконання однієї чи декількох виробничих або обслуговуючих операцій, оснащена відповідним устаткуванням і технологічним обладнанням. Робоче місце може бути: простим (один робітник обслуговує один агрегат); багатоверстатним (один робітник обслуговує групу машин); комплексним (група робітників обслуговує один агрегат). Робочі місця поділяються ще на стаціонарні і рухомі, а також на спеціалізовані і універсальні.

У процесі формування організаційної структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу. До зовнішніх чинників належать економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх – мета та стратегія розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіка продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо. Проте, вибір структурних рішень у виробництві визначається передусім такими чинниками:

- формами спеціалізації підрозділів;

- орієнтацією виробництва;

- орієнтацій ним середовищем;

- місцем розташування виробництва.

Дані чинники визначають основні параметри організаційної структури. Тому завдання створення раціональної організаційної структури підприємства або розроблення рекомендацій щодо її вдосконалення полягає в пошуку такого варіанта організаційної структури, який би найкраще відповідав критерію «керованості» об'єкта і, відповідно, сприяв підвищенню ефективності управліня ним.

4.Формування і використання доходів підприємства

Доходи сільськогосподарських підприємств формуються за рахунок виручки від реалізації продукції (виконаних робіт, наданих послуг), за рахунок благодійних внесків, від продажу цінних паперів…

В економічному розумінні доходами підприємства є валовий і чистий дохід. Валовий дохід – це грошовий вираз новоствореної продукції, який дорівнює вартості валової продукції в поточних цінах мінус затрати використаних засобів виробництва.

Валовий дохід – це різниця між загальною сумою виручки від реалізації продукції і послуг і загальною сумою платежів за придбані матеріальні цінності і послуги, а також амортизаційних відрахувань.

Для обчислення розміру валового доходу перш за все визначається загальний обсяг валової продукції. Вартість валової продукції складається із суми вироблених за рік матеріальних благ у вигляді засобів виробництва і предметів споживання, а також вартості виконаних робіт та наданих послуг. У валову продукцію входить вартість основної, додаткової та побічної продукції рослинництва, тваринництва, підсобних підприємств і промислів незалежно від того, реалізується вона споживачам або використовується у своєму господарстві(у вартість продукції входять і витрати по реалізації), послуг і робіт, виконаних на сторону (тут враховуються також роботи ремонтних майстерень, затрати по обслуговуючих та інших виробництвах); приріст незавершеного виробництва та витрати майбутніх періодів (різниця між відповідними даними на кінець і початок року); будівництво та капітальний ремонт підрядним та господарським способом, незалежно від джерел покриття затрат. При цьому враховуються затрати на вирощування багаторічних насаджень. До валової продукції сільського господарства не відносять вирощування лісових насаджень, сировину, продукти, одержані в результаті рибного лову, а також продукти забою худоби і переробки сільськогосподарської сировини.

Розміри валового доходу можна збільшити на основі розширення виробництва валової продукції і зменшення матеріальних витрат шляхом раціонального використання виробничих фондів та підвищення продуктивності праці.

Валовий дохід підприємства ділиться на фонд оплати праці з відрахуваннями і чистий дохід. Чистий дохід – це частина валового доходу підприємства, що залишається після виключення з неї затрат на оплату праці. Тобто, не весь вироблений валовий дохід, який одержує господарство, залишається в його розпорядженні. Частина валового доходу через податкову систему спрямовується в державний бюджет, інша частина йде на оплату праці, решта – утворює чистий дохід підприємства.

З чистого доходу, в свою чергу, сплачуються платежі в бюджет, здійснюються розрахунки з банківською системою, відрахування на соціальне забезпечення і соціальне страхування, а решта доходу залишається в розпорядженні підприємства та формує фонди споживання та нагромадження.

Фонд споживання – це той фонд життєвих засобів, або робочий фонд, який необхідний працівнику для підтримання та відтворення його життя. Фонд споживання використовується на індивідуальне споживання, до якого відносяться фонди оплати праці (основна і додаткова), соціального забезпечення та матеріальної допомоги працівникам, матеріального заохочення і фонди суспільного споживання, які складаються з нарахувань у фонди соціального забезпечення і соціального страхування, та культурно-побутовий фонд.

Фонд нагромадження – це частина новоствореної вартості, яка спрямовується на розширення виробництва і збільшеня резервів. До нього включають також ресурси на розширення фондів невиробничого призначення, житлове і культурно-побутове будівництво. В сільськогосподарських підприємствах до фонду нагромадження відносять: відрахування від чистого доходу на збільшення основних і оборотних фондів, утворення і поповнення резервного фонду, відшкодування затрат, не покритих доходами минулих років.




Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 37 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.019 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав