Читайте также:
|
Сучасний мультимедіа–комп’ютер у повному “озброєнні” нагадує домашній стереофонічний Hi-Fi комплекс, об'єднаний з дисплеєм-телевізором. Він укомплектований активними стереофонічними колонками, мікрофоном і дисководом для оптичних компакт-дисків CD-ROM (CD – Compact Disc, компакт-диск; ROM – Read only Memory, пам'ять тільки для зчитування). Крім того, усередині комп'ютера змонтований новий для ПК пристрій – аудіоадаптер, що дозволяє перейти до прослуховування чистих стереофонічних звуків через акустичні стовпчики з вбудованими підсилювачами.
Мультимедіa-технології є одним з найбільш перспективних і популярних напрямків інформатики. Вони мають на меті створення продукту, що містить "колекції зображень, текстів і даних, що супроводжуються звуком, відео, анімацією й іншими візуальними ефектами (Simulation), що включає інтерактивний інтерфейс і інші механізми керування". Дане визначення сформульоване в 1988 році найбільшою Європейською Комісією, що займається проблемами впровадження і використання нових технологій.
Ідейною передумовою виникнення технології мультимедіа вважають концепцію організації пам'яті "MEMEX", запропоновану ще в 1945 році американським ученим Ваннивером Бушем. Вона передбачала пошук інформації відповідно до її змісту, а не за формальними ознаками (один за другим номером, чи індексів за алфавітом і т.п.)
Ця ідея знайшла своє вираження і комп'ютерну реалізацію спочатку у вигляді системи гіпертексту (система роботи з комбінаціями текстових матеріалів), а потім і гіпермедіа (система, що працює з комбінацією графіки, звуку, відео й анімації), і, нарешті, у мультимедіа, що з'єднала в собі обидві ці системи.
Однак інтерес наприкінці 80-х років до застосування мультимедіа-технології в гуманітарній області (і, зокрема, в історико-культурній) пов'язаний, безсумнівно, з ім'ям видатного американського бізнесмена Білла Гейтса, якому належить ідея створення й успішної реалізації на практиці мультимедійного (комерційного) продукту на основі службової музейної інвентарної бази даних з використанням у ньому всіх можливих "середовищ": зображень, звуку, анімації, гіпертекстової системи ("National Art Gallery. London").
Саме цей продукт акумулював у собі три основні принципи мультимедіа:
1. Представлення інформації за допомогою комбінації безлічі людиною середовищ, що сприймаються людиною (власне термін походить від англ. multi-багато, і media-середовище).
2. Наявність декількох сюжетних ліній у змісті продукту.
3. Художній дизайн інтерфейсу і засобів навігації.
Безсумнівною перевагою і особливістю технології є наступні можливості мультимедіа, що активно використовуються в представленні інформації:
- можливість збереження великого обсягу самої різної інформації на одному носії (до 20 томів авторського тексту, близько 2000 і більш високоякісних зображень, 30-45 хвилин відеозапису, до 7 годин звуку);
- можливість збільшення (деталізації) на екрані чи зображення його найбільш цікавих фрагментів, іноді в двадцятиразовому збільшенні (режим "лупа") при збереженні якості зображення. Це особливо важливо для презентації творів мистецтва й унікальних історичних документів;
- можливість порівняння зображення й обробки його різноманітними програмними засобами з науково-дослідницькими чи пізнавальними цілями;
- можливість виділення в супровідному зображення текстовому чи іншому візуальному матеріалі "гарячих слів (областей)", за якими здійснюється негайне одержання довідкової чи будь-якої іншої пояснювальної (у тому числі візуальної) інформації (технології гіпертексту і гіпермедіа);
- можливість здійснення безупинного музичного чи будь-якого іншого аудіо супроводу, що відповідає статичному чи динамічному візуальному ряду;
- можливість використання відеофрагментів з фільмів, відеозаписів і т.д., функції "стоп-кадру", покадрового "прогортання" відеозапису;
- можливість включення у зміст диска баз даних, методик обробки образів, анімації (наприклад, супровід розповіді про композицію картини за допомогою графічної анімації демонстрацією геометричних побудов її композиції) і т.д.;
- можливість підключення до глобальної мережі Internet;
- можливість роботи з різними додатками (текстовими, графічними і звуковими редакторами, картографічною інформацією);
- можливість створення власних "галерей" (вибірок) з інформації, що представляється в продукті, (режим "кишеня" чи "мої позначки");
- можливість "запам'ятовування пройденого шляху" і створення "закладок" на необхідній екранній "сторінці";
- можливість автоматичного перегляду всього змісту продукту ("шоу") чи створення анімованого й озвученого "путівника-гіда" по продукті;
- включення до складу продукту ігрових компонентів з інформаційними складовими;
- можливість "вільної" навігації за інформацією і виходом в основне меню.
Структура Плану рахунку в банках
Номери синтетичних рахунків у Плані рахунків складаються з чотирьох цифр. Першою цифрою номера рахунку визначено клас рахунків; першими двома цифрами — розділ рахунків; першими трьома цифрами — групу рахунків, а чотирма цифрами — номер балансового рахунку.
Клас 1 Плану рахунків призначений для відображення в обліку взаємовідносин між Національним банком України та банками України, між банками України та іноземними банками, у тому числі операції з готівкою, банківськими металами, кредитами, депозитами та цінними паперами, що рефінансуються Національним банком України, тощо.
У цьому класі обліковуються казначейські та міжбанківські операції банків. До міжбанківських операцій належать кредитні та депозитні операції між банками, ведення кореспондентських рахунків, безготівкові розрахунки між банками, що обумовлені виконанням платежів клієнтів або власними зобов’язаннями одного банку перед іншим та іншими операціями згідно із законодавством України.
У розділі «Банківські метали» обліковуються дорогоцінні метали, які визначені як банківські згідно з нормативно-правовими актами НБУ. Інші дорогоцінні метали (лом, вироби з дорогоцінних металів) обліковуються в групі рахунків класу 3 «Запаси матеріальних цінностей». У цьому розділі не обліковуються дорогоцінні метали, які зберігаються за дорученням третьої сторони, такі дорогоцінні метали обліковуються за позабалансовими рахунками.
У розділах 12 «Кошти у Національному банку України» та 13 «Кошти Національного банку України» відображаються активи та зобов’язання банку за операціями з Національним банком України. На кореспондентському рахунку банку в Національному банку України обліковуються також обов’язкові резерви банку.
У класі 2 Плану рахунків відображаються операції з клієнтами, зокрема операції за розрахунками, наданими кредитами та залученими вкладами (депозитами). Рахунки цього класу використовуються для обліку операцій за розрахунками з клієнтами (крім банків) — суб’єктами господарювання, органами державної влади та самоврядування, фізичними особами. За рахунками суб’єктів господарювання обліковуються кошти юридичних осіб та фізичних осіб_підприємців.
За класом 3 Плану рахунків відображаються операції з цінними паперами (окрім цінних паперів, що рефінансуються Національним банком України, та інвестицій в асоційовані та дочірні компанії), обліковуються запаси товарно-матеріальних цінностей, сформовані банківські резерви, субординований борг, розрахунки між філіями одного банку, позиція банку за іноземною валютою та банківськими металами тощо.
У класі 4 відображаються інвестиції банку в асоційовані та дочірні компанії, операції з основними засобами і нематеріальними активами.
За рахунками класу 5 відображається капітал банку, який включає статутний капітал, емісійні різниці, загальні резерви та інші фонди, результати минулих років, результати переоцінки.
Рахунки цього класу можуть кореспондувати з дебіторами, кредиторами та рахунками готівкових коштів у разі сплати дивідендів, викупу акцій (часток, паїв) в акціонерів (учасників) банку, збільшення капіталу банку шляхом переоцінки активів, з рахунками класів 6 та 7 під час формування фінансового результату діяльності банку за звітний рік.
В іншому випадку рахунки класу 5 кореспондують тільки між собою.
У класі 6 відображаються доходи банку. Цей клас містить рахунки для обліку процентних, комісійних, інших операційних та інших доходів, результату від торговельних операцій, повернення списаних активів.
У класі 7 відображаються витрати банку. Даний клас включає рахунки для обліку процентних, комісійних, інших операційних витрат, загальних адміністративних витрат, відрахувань в резерви, податку на прибуток.
Клас 8 призначений для ведення управлінського обліку. Рахунки у класі 8 відкриваються банками самостійно і кореспондують тільки між собою. Залишки за рахунками класу 8 не враховуються під час складання фінансової звітності банку.
У класі 9 обліковуються позабалансові операції. Бухгалтерський облік операцій за позабалансовими рахунками ведеться за системою подвійного запису. Позабалансові рахунки кореспондують тільки між собою. Для відображення операцій за системою подвійного запису використовуються рахунки розділу 99. Рахунки можуть кореспондувати між собою без використання контррахунків.
Рахунки розділів 90–95 використовуються для обліку зобов’язань та вимог за укладеними, але ще не виконаними договорами, такими, як кредитні лінії, дозволений овердрафт, непокриті безвідкличні акредитиви, різні гарантійні зобов’язання, зобов’язання за цінними паперами, спотові, форвардні контракти та договори з купівлі-продажу іноземної валюти й інших фінансових інструментів.
Рахунки розділів 96–98 використовуються для обліку списаних активів, документів, цінностей, розрахунків за операціями з приватизації і довірчого управління.
Рахунки розділу 99 — це контррахунки, які використовуються для подвійного запису операцій за рахунками розділів 90-98. Контррахунки відкриваються в аналітичному обліку в будь-якому розрізі на розсуд банку.
Синтетичний та аналітичний облік в банках
Бухгалтерський облік в банках ведеться в двох напрямах: аналітичному і синтетичному.
Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов’язаних рахунках бухгалтерського обліку.
Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій — це носії спеціального формату у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо. Банки самостійно розробляють та затверджують форми регістрів обліку з урахуванням того, що регістри синтетичного та аналітичного обліку повинні мати назву, період реєстрації операцій, прізвища і підписи або інші кодовані знаки, що дають змогу ідентифікувати осіб, які їх склали.
Ведення синтетичного обліку забезпечується за допомогою рахунків II, III, IV порядків Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України. До основних форм регістрів синтетичного обліку банку відноситься щоденний оборотно-сальдовий баланс, в якому відображаються обороти за дебетом і кредитом за день, вихідні залишки за активом і пасивом за кожним балансовим рахунком четвертого порядку з проміжним підсумком за балансовими рахунками третього та другого порядків (аналогічно і за позабалансовими рахунками). В оборотно-сальдовому балансі відображаються підсумки за кожним класом рахунків і загальний підсумок за всіма рахунками банку. Правильність складання щоденного балансу оборотів та залишків контролюється рівністю дебетових і кредитових оборотів та залишків за активом і пасивом. Наявність такої рівності є обов’язковою умовою початку нового банківського дня. Щоденний оборотно-сальдовий баланс перевіряється і підписується керівником і головним бухгалтером або особами, які ним уповноважені.
Детальна інформація про кожного контрагента та кожну операцію фіксується на рівні аналітичного обліку на аналітичних рахунках з допомогою параметрів аналітичного обліку.
Параметри аналітичного обліку включають параметри контрагентів (клієнтів), документів, договорів та безпосередньо параметри аналітичних рахунків. Усі параметри поділяються на дві групи — обов’язкові і необов’язкові.
Обов’язкові параметри вводяться із врахуванням вимог НБУ щодо звітності банків.
Вони є обов’язковими для заповнення при занесенні у комп’ютерну систему нового контрагента або при відкритті аналітичного рахунку. Серед обов’язкових параметрів розділяють загальні і спеціальні. Загальні параметри застосовуються до всіх аналітичних рахунків. Спеціальні параметри застосовуються до аналітичних рахунків залежно від їх економічного змісту, а також використовуються для автоматизованого ведення окремих операцій банків та для надання звітності Національному банку. Значення обов’язкових параметрів аналітичного обліку в електронному вигляді наведено в класифікаторах, адаптованих до формування економічних показників для подання фінансової та статистичної звітності, що входять до пакета довідників, які Національний банк доводить до відома банків.
Необов’язкові параметри є рекомендованими для заповнення. Вони можуть використовуватись при організації внутрішнього обліку в банку, а також при наданні звітності іншим органам.
Усі номери рахунків аналітичного обліку формуються за такою схемою:
AAAA К EEEEEEEEE
1. AAAA — номер балансового (позабалансового) рахунку (4 символи).
2. К — ключовий розряд (1 знак).
3. EEEEEEEEE — інформація про аналітичний рахунок (до 9 символів).
Довжина номера рахунку не є фіксованою. Максимальна довжина номера рахунку становить 14 цифр, мінімальна — 5 цифр.
Сегмент EEEEEEEEE визначається банком самостійно. До складу цього сегмента може включатись код контрагента, порядковий номер рахунку, номер філії, код валюти тощо. У разі необхідності банки можуть самостійно збільшувати кількість необхідних атрибутів поза номером рахунку.
До розрахунку ключового розряду входять сегменти AAAA, EEEEEEEE номера рахунку і код банку.
У разі відкриття банком аналітичного рахунку для обліку операцій з контрагентами або рахунку клієнта банк зобов’язаний заповнювати такі параметри:
• код контрагента;
• ідентифікаційний код/номер;
• резидентність;
• код власного підрозділу банку;
• код країни;
• ознака інсайдера;
• інституційний сектор економіки;
• форма власності;
• види економічної діяльності;
• організаційно-правова форма господарювання.
Під час проведення банком розрахункових та касових операцій в документах заповнюються стандартизовані реквізити, які називаються параметри документів. До них відносяться:
• символ касових оборотів;
• параметр розподілу суми оборотів за рахунком за визначеним критерієм;
• код контрагента;
• код операції;
• код країни платника.
До загальних обов’язкових параметрів договорів та аналітичних рахунків належать:
• номер аналітичного рахунку;
• номер балансового (позабалансового) рахунку;
• код контрагента;
• код валюти або банківського металу;
• характеристика аналітичного рахунку.
До спеціальних обов’язкових параметрів договорів та аналітичних рахунків належать:
• процентна ставка;
• розподіл аналітичного рахунку за визначеним критерієм;
• додатковий розподіл аналітичного рахунку за визначеним критерієм;
Для рахунків, за якими обліковуються надані або отримані кредити, банк має заповнювати такі спеціальні параметри:
• початковий строк видачі кредиту;
• строк до повернення кредиту;
• строк пролонгації;
• параметр забезпечення кредиту;
• параметр ризику, який визначає категорію ризику кредиту.
Для рахунків, за якими обліковуються розміщені або залучені банком депозити, мають заповнюватися такі спеціальні параметри:
• строк розміщення (залучення) депозиту;
• строк повернення депозиту.
Для рахунків з обліку цінних паперів банк має заповнювати такі спеціальні параметри:
• строк до погашення;
• місце емісії цінних паперів.
Для позабалансових рахунків розділів 90_93 Плану рахунків має зазначатися параметр строку до погашення позабалансових зобов’язань і вимог, наданих та отриманих банком.
Сукупність усіх аналітичних рахунків банку утворює внутрішній план рахунків. Банки самостійно визначають власну систему аналітичного обліку, створюючи внутрішній план рахунків, що містить опис характеристики кожного рахунку або групи рахунків, порядок їх відкриття та закриття.
Всі рахунки (поточні, кредитні, депозитні та ін.), що відкриваються юридичним і фізичним особам, а також рахунки за внутрішніми операціями банку реєструються в книзі відкритих рахунків, яка ведеться в електронній або паперовій формі в розрізі балансових рахунків четвертого порядку та включає такі позиції щодо рахунку:
• номер балансового рахунку;
• номер особового рахунку;
• код контрагента;
• найменування контрагента;
• дата відкриття рахунку;
• дата закриття рахунку.
Книга реєстрації відкритих рахунків нумерується, прошнуровується, засвідчується підписами керівника та головного бухгалтера банку, скріплюється відбитком печатки банку та зберігається у призначеної відповідальної особи. Головний бухгалтер банку може надавати право ведення книги відкритих рахунків відповідним підрозділам банку.
Книги відкритих рахунків банк може вести у розрізі окремих балансових рахунків (наприклад, для обліку вкладень у цінні папери; обліку внесків акціонерів або вкладів фізичних осіб тощо) або структурних підрозділів служби бухгалтерського обліку. Кожна підсистема з реєстрації відкритих рахунків та обліку окремих операцій (цінні папери, кредити, депозити, основні засоби тощо) повинна працювати так, щоб вся інформація за рахунками цих підсистем включалася до загальних даних банку. Головний бухгалтер банку контролює правильність ведення книги відкритих рахунків. У разі закриття рахунку в книзі проставляється дата його закриття. Номери закритих рахунків не можуть бути присвоєні новим клієнтам банку.
Дата добавления: 2015-01-05; просмотров: 181 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |