Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У СФЕРАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОГО КОРДОНУ

Існування та прогресивний розвиток держави залежить від здійснення цілеспрямованої політики щодо захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного й оборонного потенціалу країни. Основний зміст такої політики визначає Закон України від 19 червня 2003 р. "Про основи національної безпеки України", згідно з яким національна безпека — це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства та держави, за яких забезпечується сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам.

Національна безпека — складне явище, яке складається із системи заходів економічного, політичного, екологічного, гро­мадського, оборонного характеру.

Основними напрямами державної політики щодо національної безпеки України є:

— у внутрішньополітичній сфері — забезпечення неухиль­ного додержання і створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, захист конституційного устрою, забезпечення політичної стабільності тощо;

— у соціальній сфері — створення ефективної системи соціаль­ного захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров’я, ліквідації алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ, збереження та зміцнення демографічного та трудоресурсного потенціалу країни;

— у сфері безпеки державного кордону та у воєнній сфері — реформування Збройних Сил України та їх військових форму­вань з метою забезпечення їх максимальної ефективності, по­силення контролю за станом озброєнь і захищеністю військових об’єктів; активізація робіт з утилізації зброї;

— в економічній сфері — забезпечення умов для сталого еконо­мічного зростання, вдосконалення антимонопольної політики, подолання "тінізації" економіки через реформування податкової системи тощо;

— у науково-технологічній сфері — посилення підтримки пріоритетних напрямів науки і техніки, постійне збільшення бюджетних видатків на розвиток науки і техніки;

— в інформаційній сфері — вжиття комплексних заходів щодо захисту інформаційного простору та протидії монополізації інформаційної сфери України, забезпечення інформаційного суверенітету України, активне залучення засобів масової ін­формації до боротьби з корупцією тощо.

— інші, визначені Законом "Про основи національної безпеки України", напрями.

Основним суб’єктом забезпечення безпеки є держава, що здійснює функції у сфері національної безпеки через органи законодавчої, виконавчої та судової влади. Держава не лише забезпечує безпеку кожного громадянина на території країни, а й гарантує захист громадянам України, що перебувають за її межами.

Суб’єкти забезпечення безпеки, створюючи систему безпе­ки і будучи її взаємозалежними елементами, діють на основі суворого розмежування повноважень.

Верховна Рада України — в межах своїх повноважень здійснює законодавче регулювання й контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними від­повідних повноважень у сфері національної безпеки;

Президент України як глава держави — забезпечує державну незалежність, здійснює керівництво в сферах національної без­пеки й оборони;

Рада національної безпеки і оборони України як координацій­ний орган з питань національної безпеки і оборони при Прези­дентові України — координує та контролює діяльність органів виконавчої влади в сферах національної безпеки й оборони;

Кабінет Міністрів України — вживає заходів щодо забезпе­чення обороноздатності, національної безпеки й боротьби зі злочинністю;

Конституційний Суд України — вирішує питання про відпо­відність законів та інших правових актів у сфері національної безпеки Конституції й дає офіційне їх тлумачення;

суди загальної та спеціальної юрисдикції — здійснюють право­суддя в сфері забезпечення національної безпеки;

прокуратура України — здійснює наглядові повноваження у сфері національної безпеки;

Національний банк України — розробляє та здійснює емісій­но-кредитну політику в інтересах національної безпеки;

міністерства та інші центральні органи виконавчої влади — в межах своїх повноважень забезпечують реалізацію законів, указів, концепцій, програм, постанов органів державної влади у сфері національної безпеки, створюють і підтримують у стані готовності й застосування відповідні сили та засоби безпеки.

Особливу роль у цій сфері відведено Воєнній організації держави, до якої належать Збройні Сили України, внутрішні війська, органи й підрозділи МВС, державна прикордонна служба України, військові підрозділи Міністерства надзвичай­них ситуацій України тощо.

Відповідно до Конституції і Закону "Про Службу безпеки України" загальне керівництво безпекою здійснює Президент України. Визначення стратегічних інтересів України, концеп­туальних підходів і напрямів забезпечення національної безпеки та оборони, здійснення поточного контролю діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки й оборони нале­жить Раді національної безпеки і оборони України.

До основних органів спеціальних служб безпеки належать: Служба безпеки України, Управління державної охорони України, Державна охорона при МВС та Державна прикордонна служба України, Служба зовнішньої розвідки України.

Основи організації і діяльності Служби безпеки України (СБУ) закріплені в Законі "Про Службу безпеки України", згідно з яким СБУ — державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, під­порядкований Президентові України і підконтрольний Верховній Раді України.

На СБУ покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів дер­жави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих органі­зацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань СБУ також входить запобігання, виявлен­ня, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяль­ності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Систему СБУ складають Центральне управління СБУ, під­порядковані йому регіональні органи, органи військової контр­розвідки, військові формування, а також навчальні, науково-дослідні та інші заклади СБУ.

Окремим органом виконавчої влади у сфері безпеки є Уп­равління державної охорони України, яке відповідно до Закону "Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб" організує та контролює забезпечення охорони осіб, які заміщають державні посади на строк їх повноважень (Президент України, Прем’єр-міністр України, Голова Верхов­ної Ради України, Генеральний прокурор тощо), а також глав іноземних держав в період їх перебування на території України. Управління державної охорони України є центральним дер­жавним правоохоронним органом спеціального призначення.

Державна охорона — це система організаційно-правових, режимних, оперативно-розшукових, інженерно-технічних та інших заходів, які здійснюються спеціально уповноваженими державними органами з метою забезпечення нормального функ­ціонування органів державної влади України, безпеки посадових осіб та об’єктів, визначених зазначеним Законом. Державна охорона здійснюється на принципах законності, безперервності, поваги до прав, свобод, гідності людини і громадянина, єдино­начальності.

Керівництво діяльністю Управління державної охорони Укра­їни здійснює Начальник Управління, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України.

Державна охорона здійснюється за такими напрямами:

а) припинення протиправної діяльності окремих осіб або груп, яка загрожує нормальному функціонуванню органів дер­жавної влади України, життю, здоров’ю, честі та гідності посадо­вих осіб і членів їхніх сімей;

б) особиста охорона осіб;

в) охорона об’єктів і підтримання на них контрольно-про­пускного режиму;

г) оснащення об’єктів технічними засобами охорони за рахунок коштів юридичних осіб, в користуванні яких ці об’єкти перебувають;

г) проведення комплексу профілактичних заходів з метою запобігання протиправним посяганням. Контроль за діяльністю Управління державної охорони України здійснює Президент України.

Держава як гарант забезпечення прав громадян повинна мати систему органів, сил і засобів, за допомогою яких здійснює організацію і забезпечення захисту населення від негативних наслідків у різноманітних надзвичайних ситуаціях.

Важливе місце у забезпеченні захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій займає Міністерство з надзвичайних ситуацій України (МНС України), основними завданнями якого є формування та реалізація державної політики у визначених Президентом України сферах цивільного захисту, запобігання, реагування та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій техно­генного, природного та військового характеру в мирний час та особливий період, рятувальної справи та гасіння пожеж, державного нагляду у сфері техногенної, пожежної, промислової безпеки та гірничого нагляду, поводження з радіоактивними відходами, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, профілактики травматизму невиробничого характеру, а також гідрометеорологічної діяльності. Його правовий статус визна­чений Положенням, затвердженим Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 402/2011.

До складу сил та засобів захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру входять відповідні сили та засоби центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності і господарювання, єдина державна система, а також добровільні рятувальні формування, що залуча­ються до проведення відповідних робіт.

Професійні аварійно-рятувальні служби становлять сукуп­ність організаційно об’єднаних органів адміністрування, сил та засобів, укомплектовуються з урахуванням необхідності про­ведення роботи в автономному режимі протягом не менше З діб і перебувають у стані постійної готовності.

У разі виникнення надзвичайної ситуації техногенного та природного характеру відповідні сили залучаються для термі­нового реагування. Також з метою ліквідації наслідків над­звичайних ситуацій техногенного або природного характеру можуть залучатися частини та підрозділи Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених згідно із законодав­ством України.

Згідно зі ст.ст. 85, 106 Конституції надзвичайний стан на території України або в окремих її місцевостях вводиться за рішенням Президента України, яке підлягає затвердженню Вер­ховною Радою України протягом 2 днів з моменту звернення Президента України.

При введенні режиму надзвичайного стану відповідно до Закону "Про правовий режим надзвичайного стану" можуть застосовуватися заходи, що спричиняють тимчасову зміну вста­новлених законом прав, свобод та обов’язків громадян. Засто­сування таких заходів на окремій території, де введено надзвичайний стан, не може тягнути зміну прав та обов’язків громадян в окремих місцевостях чи в Україні в цілому. Стаття 7 зазначе­ного Закону встановлює строк дії надзвичайного стану: на всій території України він може бути введений не більше ніж на 30 діб, на окремих місцевостях — на 60 діб. Після закінчення цього строку надзвичайний стан скасовується. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб.

Певними повноваженнями публічного адміністрування у сфері національної безпеки також наділені:

1. Державне агентство України з управління зоною відчуження (ДАЗВ України), яке діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 393/204. ДАЗВ України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сферах управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов’язкового) відселення, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему та є органом дер­жавного управління у сфері поводження з радіоактивними від­ходами на стадії їх довгострокового зберігання і захоронення.

Основним завданням ДАЗВ України є реалізація державної політики та внесення пропозицій щодо її формування у сферах:

— управління зоною відчуження і зоною безумовного (обов’язкового) відселення та забезпечення бар’єрної функції зони відчуження;

— поводження з радіоактивними відходами, відпрацьованим ядерним паливом та джерелами іонізуючого випромінювання;

— забезпечення захисту населення від джерел іонізуючого випромінювання;

— реабілітації радіаційно забруднених територій; ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи;

— фізичного захисту ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромі­нювання на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до системи ДАЗВ України;

— зняття з експлуатації енергоблоків Чорнобильської АЕС та перетворення об’єкта "Укриття" на екологічно безпечну систему.

2. Державна інспекція техногенної безпеки України (Держтехногенбезпеки України), яка діє на підставі Положення, за­твердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 392/2011. Держтсхногенбезпеки України входить до систе­ми органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сферах пожежної і техногенної безпеки, здійснення державного нагляду (контролю) у цих сферах, а також щодо контролю за станом цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру і діяльності аварійно-рятувальних служб.

Основними завданнями Держтехногенбезпеки України є:

— реалізація державної політики у сферах пожежної і техно­генної безпеки, цивільного захисту, державного нагляду (контро­лю) у цих сферах та за діяльністю аварійно-рятувальних служб, внесення пропозицій щодо її формування;

— здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням та виконанням вимог законодавства у сферах пожежної і техно­генної безпеки, цивільного захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, за діяльністю аварійно-рятувальних служб;

— проведення дізнання у справах про пожежі та порушення протипожежних правил;

— внесення пропозицій щодо формування державної полі­тики у відповідній сфері на розгляд Міністру надзвичайних ситуацій України.

Діяльність ДАЗВ України та Держтехногенбезпеки України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.

Важливе значення має також Державне агентство резерву України (Держрезерв України), до основних завдань якого на­лежить реалізація державної політики у сфері державного мате­ріального резерву та внесення пропозицій щодо її формування. Положення про Державне агентство резерву України затверджене Указом Президента від 13 квітня 2011 р. № 463/201 1.

Питання щодо охорони державного кордону, його режиму та прикордонного режиму регулює Закон "Про державний кордон України". Закон визначає державний кордон України як лінію і вертикальну поверхню, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, води, надр і повітря­ного простору. Державним кордоном на морі є лінія зовнішньої межі територіального моря України, яка розташована на відстані 12 морських миль від берега. Таким чином, кордон України є просторовою межею, яка охоплює певну територію, у рамках якої визначений державний суверенітет України. Державний кордон України визначається Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов’яз­ковість яких надана Верховною Радою України. Захист і охорона державного кордону є однією з найважливіших функцій держави. Закон "Про державний кордон України" та Закон "Про Державну прикордонну службу України" розкривають суть державного захисту та охорони кордону.

Основним суб’єктом публічного адміністрування у сфері захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні є Адміністрація Державної прикордонної служби України, яка діє на підставі Положення, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 р. № 399/2011.

Основним завданням охорони державного кордону України є забезпечення встановленого режиму перетинання державного кордону України. Відповідно, основними функціями Адміністрації Державної прикордонної служби України є:

— забезпечення реалізації державної політики у сфері захисту державного кордону, внесення пропозицій щодо її формування, здійснення управління у сфері охорони державного кордону;

— участь у розробленні та реалізації загальних принципів правового оформлення і забезпечення недоторканності держав­ного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні;

— здійснення управління територіальними органами, Мор­ською охороною, органами охорони державного кордону, роз­відувальним органом, органами забезпечення, навчальними закладами та науково-дослідними установами.

Охорона державного кордону передбачає функціонування відповідних правових режимів. Чинним законодавством закріп­люються такі режими: а) режим державного кордону; б) при­кордонний режим; в) режим у пунктах пропуску через держав­ний кордон.

Режим державного кордону України — порядок перетинання державного кордону України, плавання і перебування українських та іноземних невійськових суден і військових кораблів у терито­ріальному морі та внутрішніх водах України, заходження інозем­них невійськових суден і військових кораблів у внутрішні води і порти України та перебування в них, утримання державного кордону України, провадження різних робіт, промислової та іншої діяльності на державному кордоні України.

Прикордонний режим — правила в’їзду, перебування, прожи­вання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Режим у пунктах пропуску через державний кордон — порядок перебування і пересування всіх осіб і транспортних засобів у межах території прикордонних залізничних і автомобільних станцій, морських і річкових портів, аеропортів і аеродромів, відкритих для міжнародного сполучення, а також здійснення іншої діяльності, пов’язаної з пропуском через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів, який встановлюється наказом начальника органу охорони державного кордону, погод­женим з начальником митного органу та керівником підпри­ємства, на території якого розміщено пункт пропуску через державний кордон.

Відповідно до вимог режиму державного кордону та у по­рядку, визначеному Правилами перетинання державного кордону громадянами України, затв. постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 27 січня 1995 р. № 57, та Правилами в’їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074, перетинання кордону здійснюється через пункти пропуску, під якими розумі­ється спеціально виділена територія на залізничних та авто­мобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.