Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Типологія національних систем організації соціального страхування.

Читайте также:
  1. A) Закрытую систему
  2. A) Схватив окно за заголовок левой кнопкой мыши или через системное меню
  3. CAD/CAM-системы в ТПП
  4. CALS-технологий и единая интегрированной системы управления вуза
  5. E) экономические законы и развитие экономических систем
  6. ERP — информационная система масштаба предприятия
  7. GPS-системи
  8. I Операционная система ОС Unix
  9. I Операционная система ОС Unix
  10. I Операционная система ОС Unix

У світовій практиці також склалися в основному три моделі органі­зації соціального страхування.

Перша з цих моделей характеризу­ється тим, що розмір соціальних виплат поставлено в залежність від другорядних, зовнішніх чинників, зокрема, від зайнятості осо­би в тій чи іншій галузі, її службового становища тощо. Така орга­нізаційна форма соціального страхування має ряд недоліків, а саме: може забезпечувати невисокі рівні соціального захисту; має мож­ливість існувати лише за умови бездефіцитного державного бюдже­ту; її засновники (особливо держава) можуть відмовитися від узя­тих зобов'язань; породжує у суспільстві психологію соціального утриманства.

Друга модель сформована таким чином, що особи, які страху­ються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхо­вої події, тобто соціальний ризик. Страхування здійснюється на користь третіх осіб (наприклад, погашення поточних витрат з пен­сійного страхування в Україні), а накопичення коштів не пов'яза­не із збільшенням зобов'язань.

Третя модель найбільш поширена в багатьох розвинутих кра­їнах, оскільки дозволяє достатньо точно визначити, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відповідати взятим страхувальниками зобов'язанням, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між виплатами, що надаються, і надходженнями страхових коштів.

Найбільш важливою є проблема розподілу фінансової відпо­відальності між суб'єктами соціального страхування. Страхові платежі розподіляються між роботодавцями, працівниками, дер­жавою (державним бюджетом) та місцевими органами влади (міс­цевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи ін­шій пропорції поділяються між роботодавцями та застраховани­ми. Частка останніх становить від 40 до 66% внесків. Наприклад, частка виплат застрахованих осіб відносно загальної суми страхо­вого внеску в деяких країнах становить: у Чехії -12,5%, Угорщи­ні - 11,5%, Німеччині - 20,2%, Австрії - 17,2%, Королівстві Люк­сембург -15,0%. Частка роботодавців у загальній сумі внеску ко­ливається від 34 до 60%. При зміні економічних умов ці співвідно­шення змінюються. Незмінним залишається лише принцип пари­тетної участі у соціальному страхуванні.

В економічній теорії здійснено типологію соціального страху­вання за особливостями національних систем (на прикладі США та країн Європейського Союзу (ЄС)):

· за механізмами фінансування соціальних видатків;

· за соціальним спрямуванням.

За механізмами фінансування соціальних видатків:

1. Північноєвропейський варіант (Ірландія, Великобританія, Скандинавські країни), де за рахунок соціального страхуван­ня покривається до половини соціальних видатків. Загальна сума відрахувань до фондів в межах 15% ВВП. У Данії та Швеції загальна частка соціальних видатків становить майже 40% ВВП, водночас соціальне страхування покриває лише чверть цих витрат у Данії та близько половини - у Швеції. В Ірландії ці показники становлять 20% і 33%.

2. Континентальний (Франція, Німеччина, Бельгія та Нідерлан­ди). Частка соціальних видатків у ВВП становить близько 30%, дві третини з них покривається за рахунок систем соціа­льного страхування.

Систему соціального страхування США можна умовно віднести до другого типу за пропорціями видатків між бюджетним та стра­ховим фінансуванням, однак частка соціальних видатків у ВВП значно нижча.

За соціальним спрямуванням:

· Система соціального страхування США, метою якого є підтри­мання мінімального життєвого рівня.

· Системи країн ЄС, спрямовані на забезпечення основних жит­тєвих потреб та недопущення суттєвого зниження доходів унаслідок дії чинників соціального ризику.

Найбільшого розвитку системи соціального захисту набули в країнах ОЕСР, де вони є результатом розвитку і вдосконалення тих перших захисних механізмів, що виникли в кінці XIX ст. У країнах, що розвиваються, системи соціального захисту, як пра­вило, досі не набули належного рівня розвитку: лише в окремих урбанізованих країнах Латинської Америки є офіційні програми соціального забезпечення, що передбачають виплати за деякими ризиками. Окрему групу країн становлять країни з перехідною економікою, де відбувається відхід від системи державного патер­налізму і створення системи соціального захисту, адекватної прин­ципам ринкової системи.

У країнах ОЕСР діють розгалужені системи соціального захи­сту, що передбачають всі потенційні ризики та охоплюють прак­тично все населення. Основними серед них є такі:

1. Системи допомоги по безробіттю передбачають забезпечення безробітним мінімального доходу. У цілому система допомоги по безробіттю дозволяє ефективніше проводити заходи зі стру­ктурного корегування економіки і запобігати значному падін­ню платоспроможного попиту навіть в період економічного спаду, що є потужним стабілізатором економіки.

2. Системи пенсійного забезпечення за віком дозволяють зберег­ти рівень життя осіб похилого віку на рівні, близькому до мо­менту виходу на пенсію. Державні пенсійні системи доповню­ються недержавними та приватними. Зростання частки пен­сіонерів за віком відносно кількості працюючих вимагає у су­часних умовах удосконалення системи пенсійного забезпечен­ня на основі підвищення середнього віку виходу на пенсію, залучення пенсіонерів до роботи та заохочення добровільних систем пенсійного забезпечення.

3. Програми сімейної допомоги спрямовані на підвищення доб­робуту сімей з дітьми та рівня народжуваності. Крім сімей­них виплат, система державної допомоги сім'ям з дітьми пе­редбачає в більшості випадків пільгове оподаткування сі­мей з дітьми, пільги при оплаті житла, відпусток, перебу­вання в дитячих дошкільних закладах та ін.

4. Країни ОЕСР створили системи загального високоякісного медичного обслуговування всього населення, що значно під­вищує трудовий потенціал, здатність до високопродуктивної творчої праці. Ці країни намагаються реформувати системи медичної допомоги за рахунок запровадження в них елемен­тів ринкової ефективності, не порушуючи при цьому принци­пу загальної доступності, та надання істотних пільг для ліку­вання в разі захворювання.

Державне регулювання у соціальній сфері має на меті збере­ження та розвиток людського потенціалу в умовах ринкового се­редовища. Для здійснення соціальної функції держава викорис­товує широкий арсенал важелів - законодавчого встановлення соціальних стандартів, фінансування соціальних програм, ство­рення стимулів та преференцій для забезпечення відповідного добробуту громадян, податкової політики, політики доходів, ак­тивної політики на ринку праці. Важливою складовою соціаль­них гарантій уряду є встановлення обов'язкових соціальних мі­німумів - прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, а також запровадження механізмів захисту доходів від інфляції - індексації доходів.

Важливою сферою діяльності держави у сфері соціального за­хисту є політика зайнятості, або державна політика на ринку праці. В умовах глобалізації економіки та пов'язаних з нею вимог до якості робочої сили зростає значення таких заходів на ринку праці, як підвищення кваліфікації, перекваліфікація кадрів відпо­відно до потреб ринку, профорієнтація молоді, створення нових робочих місць у сучасних конкурентоспроможних секторах еконо­міки.

Реалізація соціальної політики держави в країнах ОЕСР ґрун­тується на податковій системі. Розвиток систем соціального захис­ту в XX ст. призвів до утворення в ряді країн ОЕСР особливої соці­ально-економічної моделі - соціально орієнтованої економіки, або «держави добробуту», основними елементами якої є політична де­мократія, розвинена ринкова система, високий рівень економічно­го розвитку, розгалужена система соціального захисту. Для країн з соціально орієнтованою економікою характерні: високий рівень доходу на душу населення, висока частка урядових витрат на соці­альні потреби, вирівнювання в певних межах рівнів доходу, індекс розвитку людського потенціалу ООН, що наближається до 1. За­значена модель соціально орієнтованої економіки має істотні наці­ональні відмінності щодо механізмів забезпечення соціальної спря­мованості розвитку та джерел його фінансування.

За ступенем державного регулювання у соціальній сфері можна виділити ліберальну модель та модель регульованого ринку. У пер­шій групі країн спостерігаються менші витрати на соціальні про­грами, менший податковий тиск, більша соціальна поляризація у суспільстві та дещо більша частка населення, що перебуває за ме­жею бідності порівняно з країнами, розвиток яких базується на концепції регульованого ринку.

Розвиток систем соціального захисту в країнах ОЕСР справ­ляє вагомий вплив на збереження та розвиток людського потен­ціалу за такими напрямками:

· розвиток і вдосконалення пенсійних схем та функціонуван­ня досконалих схем медичного обслуговування сприяли збі­льшенню тривалості життя;

· системи допомоги по безробіттю та державна політика на рин­ку праці дозволяють підтримувати рівень безробіття в норма­льних межах, а саме: безробіття більше не загрожує соціаль­ною деградацією та бідністю;

· соціальні програми сприяли ліквідації бідності в одних краї­нах та зниженню її рівня в інших;

· соціальні програми та соціальна політика сприяли реабілі­тації та поверненню до активного життя значної маси насе­лення; завдяки державним преференціям і підтримці багатьом удається самим піднятися над межею бідності, розпо­чати власний бізнес;

· соціальні програми допомагають пом'якшувати наслідки циклічних спадів і погіршення кон'юнктури, а виплати різ­ного роду допомоги забезпечують стабілізацію споживчого попиту;

· соціальні програми сприяють підвищенню кваліфікації робо­чої сили, що досягається адресними інвестиціями у спеціаль­ну і загальну освіту; це є потужним фактором, що впливає на потенціал зростання економіки та її модернізацію;

· соціальні програми, ліквідуючи бідність, зменшуючи безро­біття та вирівнюючи доходи, сприяють соціальній стабілізації суспільства.




Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 98 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2025 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав