Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Направление миграции энергии всегдаотпигментов с максимумом поглощения в коротковолновой зоне к молекулам с максимумом поглощения в длинноволновой зоне.

- раздел наук о культуре (культурологии социально-научного направления), в рамках к-рого изучаются формы и строение отдельных артефактов и их объединений (паттернов, культурных конфигураций) в синхронном и диахронном планах их существования, закономерности строения и процессы формообразования искусств, объектов. В генерализованном смысле - это изучение строения искусств. среды существования человека в связи с реализацией фундаментальных форм жизнедеятельности. Осн. методы познания - структурно-функциональный, семантический, генетический. Осн. пограничные области - археология, лингвистика, социобиология. В более частном смысле - это изучение вариаций культурных форм и артефактов в зависимости от их социального, истор., геогр. распределения. Осн. методы познания -общая теория систем, организационный и динамич. анализ. Осн. пограничные области - социология, психология, этология,экология.

Морфологич. изучение культуры предполагает следующие направления исследования культурных форм и артефактов: генетическое - порождение и становление культурных форм; микродинамическое - динамика культурных форм в пределах жизни трех поколений (непосредств. трансляция культурной информации);

историческое - динамика культурных форм и конфигураций в истор. масштабах времени; структурно-функциональное - принципы и формы организации культурных объектов и процессов в соответствии с задачами удовлетворения потребностей, интересов и запросов членов об-ва;. технологическое - распределение культурного потенциала в физич. и социокультурном пространстве и времени.

Общую морфол. модель культуры в соответствии с сегодняшним уровнем знания можно представить сл. образом: три уровня связи субъекта социокультурной жизни с окружением - специализированный, трансляционный, обыденный; три функциональных блока специализированной деятельности: культурные модусы социальной организации (хоз., полит., правовая культура); культурные модусы социально значимого значения (искусство, религия, философия, право); культурные модусы социально значимого опыта (образование, просвещение, массовая культура); обыденные аналоги специализованных модальностей культуры: социальная организация - домашнее хозяйство, нравы и обычаи, мораль; социально значимое знание - обыденная эстетика, суеверия, фольклор, практич. знания и навыки; трансляция культурного опыта - игры, слухи, беседы, советы и т.п.

В рамках культурологии морфологич. подход имеет ключевое значение, поскольку позволяет выявить соотношение универсальных и этноспецифичных характеристик в строении опр. культуры.

19.

Виникненню масової культури сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних часописів, радіо, грамзапису, кінематографу, телебачення, магнітної і відеомагнітного запису. Завдяки цим засобам на ринок хлинули численні бойовики, «мильні опери» і бестселери. Названі процеси оцінюються неоднозначно. З одного боку, вони призвели до демократизації культури, відкривши до неї доступ широкої аудиторії.

З іншого боку, комерціалізація засобів масової інформації обумовила використання ряду прийомів, що знижують її творчий потенціал, що опошлюють високу культуру. Індивідуальна культура - міра соціальності людини. Яка людина, така і її культура. Вона характеризується в поняттях рівня культури, її наявності або відсутності. Індивідуальна культура може мати більш-менш системний характер, але може бути і «мозаїчною», що складається під впливом безлічі випадкових розрізнених чинників. Людина - не тільки витвір, але і творець культури. Вона культурна, оскільки освоює і реалізує вищі цінності суспільства, перетворює їх у своє внутрішньо духовне надбання. Про людину можна судити не тому, які в неї судження про культуру, а тому, як вона реалізує ці уявлення.

Культура є реалізована, утілена людською діяльністю індивідуальна і суспільна свідомість, ідеали і смаки, моральні установки і політичні устремління, тому найважливішим елементом культури є культурна діяльність.

Доба Постмодерну ознаменувалася “мультикультуралізмом” у відносинах між культурним простором та суспільним життям. Замість лінійної, монолітної, ціннісно-однорідної культури доби Модерну виникає поліперспективна, нелінійна культура, із різоматичною безліччю духовно-художніх світів, і естетичний дискурс цієї культури за своїми ключовими ознаками є гібридним, антиієрархічним, різноспрямованим. Мистецький Постмодерн порушує класичні норми художньої творчості, немов граючи, змішує та синтезує жанри, стилі і форми мистецтва, приводить до ефекту колажності та мозаїчності. При цьому він вільно цитує та експериментує із шедеврами світового мистецтва.

Апофеозом культурологічного плюралізму Постмодерну стала відмова від ціннісних критеріїв біполярності, на кшталт культури та антикультури, “масової” культури та “елітарної” культури. Масова культура, інтегруючись у постмодерний соціокультурний простір, почала динамічно конверсувати, тим самим розчинюючись в елітарній культури, і поступово стала складовою частиною Постмодерну.

Ці зміни сильно вплинули на культурологічну та естетичну думку, і вже сучасні західні та вітчизняні дослідники все більше сходяться на думці, що “високий” і “масовий” компоненти культури на сьогоднішній день не є опозиційними, а навпаки, вони настільки взаємно абсорбували один одного, що стали взаємопов`язаними та однаково важливими. Наслідком плюралізму методологічних в підходах до визначення масової культури стала поява різнопланових концепцій, які відходили від звичного для культурології та естетики традиціоналістичного підходу з позиції “маса/еліта”, і почали базуватися на аксіологічних параметрах. Наприклад, як вважає А.Агєєв, взагалі існує дві масові культури – “масова культура” та “масова антикультура”, які різняться відношенням до художніх запитів та світовідчуття пересічних індивідів.

Відхід від традиційно негативного сприйняття масової культури призвів і до появи безпосередньо аксіологічної парадигми аналізу масової культури, яку репрезентує російський вчений А.Гофман. За його думкою, масова та елітарна культура - це феномени, що перетинаються між собою, це взаємопроникливі елементи культури, які найчастіше не можуть існувати одне без іншого, а розрізнюються лише оціночним ставлення до них сучасних дослідників [2].

Розмитість кордонів у співвідношенні маса/еліта в кінці ХХ сторіччя обумовило появу концепції так званої “актуальної культури”, характерною рисою якої виступає внутрішньо-динамічне співіснування протилежних якостей. Таку парадигму аналізу масової культури запропонував В. Шапко [4]. Він вважає, що масова культура сьогодні – це джерело норм та зразків повсякденної поведінки, засіб масової психотерапії, що виконує в суспільстві складні функції адаптації людей до соціокультурних змін.

Розвиток телебачення спричинив формування нової психологічної структури естетичного сприйняття творів кіномистецтва. В кінці ХХ сторіччя воно перетворилося в індивідуальний акт, в атрибут приватного щоденного життя. Поява персональних комп`ютерів та отримання необхідної інформації зі всесвітньої INTERNET-павутини ще більше інтенсифікувала динаміку індивідуалізації суспільства. Посилення процесу індивідуалізації стимулювало феномен демасифікації масової культури, що і відзначає Л.Просандеєва [3]. За таких умов “масова” культура не може бути реально масовою. Тому більш концептуально адекватною є, на мою думку, розуміння М.Маклюеном масової культури як популярної.

Англійський термін “popular” має декілька значень – “загальнодоступний”, “популярний”, “той, що користується попитом”, чим, власне, і характеризується феномен сучасної масової культури. Отже, популярна культура – це видозмінена, під впливом нового світогляду і електоральних засобів спілкування, масова культура доби Постмодерну, що збагачена оновленим ціннісним змістом, де центральне місце займають цінності естетики повсякденності, яка зовсім ігнорувалася раніше.

Використання поняття “популярна культура” дає можливість сформулювати висновок, що масова культура умовах Постмодерну еволюціонувала, втративши свою “масу”. Вона стала не тільки загальнодоступною всім без будь-якого винятку, а й більш індивідуалізованою, поступово змінюючи власну інтерпретацію від “негативно-масовидної” до “популярної”, що спричинило її розуміння як культури, яка характеризує певний ціннісний та естетичний спосіб повсякденного життя, особливо у сфері побуту, комунікацій, розваг, дозвілля.

Поглиблення культурної кризи призвело до появи но­вих форм авангардизму в останній третині XX ст., які навіть власними адептами тлумачаться як антимистецтво. Умов­но їх можна об'єднати в поняття "концептуальне мистец­тво" (від англ. соncept — поняття, ідея, загальне уявлен­ня.) Концептуальне мистецтво розглядається як засіб де­монстрації понять, які застосовуються в різних галузях знання: філософії, соціології, антропології тощо, наприк­лад, "рух", "поняття", "пуста форма", "умовність", "художник". Для ілюстрації понять застосовуються різноманітні матеріали: літературні тексти, графіки, людське тіло, відео-записи, природні об'єкти, промислові вироби. Залежно від використання того чи іншого матеріалу в концептуально­му мистецтві можна вирізнити такі течії, як боді-арт, ленд-арт, перформенс-арт, відео-арт тощо. Поряд з цим для XX ст. характерна поява "масової куль­тури". Виникненню її сприяв розвиток засобів масової ко­мунікації — газет, популярних журналів, радіо, грамзаписів, кінематографа. Все це, з одного боку, демократизувало культуру, відкривало до неї доступ масовій аудитори, з іншого — зумовило проникнення в культуру комерційних інтересів, культура стала предметом бізнесу.

Розвиток "масової культури" в Європі та США йшов різними шляхами. В Європі "масова культура" (народні розваги, мистецтво жонглерів, мімів, гістріонів) завжди про­тистояла культурі офіційній, контрольованій державою та церквою. В США "масова культура" спершу пропагувала стереотипи й ідеї офіційної культури, основним регулято­ром якої стала реклама. "Масова культура" стала такою невід'ємною частиною культури американського суспільства, його культурної свідомості, що її вивчення переважає в си­стемі американської вищої освіти. 56 % курсів США при­свячені вивченню "популярних" видів культури (курси з телебачення, кіно, реклами, журналістики). В Англії до си­стеми університетської освіти включаються спеціальні курси, що містять матеріали з культури кіно, музики, наукової фантастики і навіть футболу.

Направление миграции энергии всегдаотпигментов с максимумом поглощения в коротковолновой зоне к молекулам с максимумом поглощения в длинноволновой зоне.

Эффективное собирание квантов света обеспечивается светособирающим комплексом (ССК - антена) и транспортировка ее к тем молекул хлорофилла, которые объединены с фотохимическими реакциями.

Представление о фотосинтетической единице (ФСЕ) как комплексе пигментов, который принимает участие в поглощении, собирании квантов и передачи их специализированным молекулам хлорофилла было предложено Гафроном, Эмерсоным и Арнольде. Такими специализированными молекулами, которые превращают энергию является реакционный центр (РЦ). Позднее было доказано, что на один РЦ приходится приблизительно 400 - 600 молекул пигмента. Этот комплекс находится в тилакоидной мембране.

ФСО - минимальная функциональная группировка тилакоида, которая способна к фотосинтетическому распределению заряда и состоит из пигментов антенного комплекса и реакционного центра.

Согласно последним данным на один хлоропласт приходится 2∙10⁶ ФСЕ.

На сегодня нет единой точки зрения относительно структурной организации ФСЕ. Сначала было предложено моноцентральну модель ФСЕ. Согласно этой модели во всем комплексе есть лишь один РЦ. Большинство ученых отдают предпочтение мультицентральной модели. Эта модель допускает существование нескольких РЦ.

Совокупность ФСЕ и РЦ получила название фотосистемы (ФС). На сьогодя принято, что в хлоропластах существует минимум две фотосистемы - ФС-1 и ФС-2. Эти фотосистемы пространственно разделены. Об этом свидетельствуют работы Р. Эмерсона. Этот ученый довел, что интенсивность фотосинтеза увеличивается, если растение освещесть одновременно красным светом и более коротковолновым, чем освещать каждой отдельной частью спектра. Например, когда к длинноволновому свету (680-720 нм) прибавляли коротковолновый (650 нм), квантовый выход фотосинтеза возрастал. Это явление получило название коэффициента или эффекта усиления. Величина коэффициента усиления достигала 40%. Эффект усиления свидетельствует о том, что каждый из лучей адресуется преимущественно одной из двух пигментных систем. Причем для полноценной работы фотосинтетического аппарата нужна согласованная кооперация их. В последнее время пигментные системы можно разделить, используя ингибиторы фотосинтеза и дифференциальное центрифугирование. Это дало возможность разделить тилакоидную мембрану на две фракции: легкую и тяжелую. Эти фракции осаждались соответственно при 24000 g и 144000 g. Легкая фракция представляет ФС-1. Она содержит, на одну молекулу хлорофилла а₇₀₀ (Р₇₀₀), близко 200 светособирающих молекул хлорофиллов, около 50 каротиноидов (в основном каротин), цитохром f, пластоцианин, два цитохрома b₆, а также 1-2 молекулы ферредоксина, связанного с мембраной.

Сама ФС-1, наверное, составляется из определенных комплексов, каждый из которых содержит одну молекулу Р₇₀₀, которая входит в состав реакционного центра: и примерно 250 молекул антенного светособирающего комплекса.

Анализ трудной субхлоропластной фракции показал, что она обогащена компонентами ФС 2. На одну молекулу хлорофилла а₆₈₀ (Р₆₈₀), а у некоторых организмов а₆₉₀ (Р₆₉₀) приходится до 200 молекул светособирающих хлорофиллов: около 50 каротиноидов (в основном ксантофиллы), неидентифицированные компоненти Z и Q, около четырех молекул пластохинонов: две молекулы цитохрома b₅₅₉ та шесть атомов марганца. Самаа ФС 2 также, наверное, состоит из определенных блоков. Те компоненты, которые не являются фотосинтетическими пигментами, входят в состав электрон- транспортной цепи (ЕТЛ).

Точная локализация фотосистем в тилакоидной мембране хлоропластов пока что неизвестная. Считают, что мембраны тилакоидов стромы содержат преимущественно ФС 1, а в мембране тилакоидов гран -ФС 1 и ФС 2.

Переносчики электронов в ЭТЦ размещаются по мере уменьшения электроотрицательного редокс-потенциала. В фотосинтезе высших растений транспортировка электрона от воды (окс-ред потенциал +0,82В) к НАДФ (Е - 0,32 В) совершается при затрате энергии двух квантов света при участии соответственно двух последовательно работающих фотосистем. Как в фотосистеме 2, так и в фотосистеме 1 передача электронов осуществляется за одноэлектронным механизмом. При поглощении кванта света ФС 2 за период меньший 10^-5с электрон от воды проходит путь: направленный против термодинамического потенциала, а именно: от положительного редокс-потенциала ферродоксина на НАДФ. Именно в этом состоит основная суть фотосинтеза - ведь в процессе данной транспортировки происходит запасания свободной энергии поглощенных квантов.

Путь электрона от воды до НАДФ.Н₂ при участии обеих фотосистем называют нециклическим. Возможное и циклическое траспортирование электронов при участии лишь ФС 1, которое идет от неидентифицированного компонента Х- на мембранно связанный ферредоксин, дальше на цитохром b₆ (E₀ = - 0,18 В) и пластихинон. От восстановленного Пх.Н₂ электроны транспортируются на цитохром f и дальше на пластоцианин, и в конце концов, они заполняют дырку Р₇₀₀ . Механизм работы двух фотосистем объясняет Z-схема.