У ХІ-ХІІ століттях ця середньовічна народність тюркської групи займала величезні території від передгір’я Тянь-Шаню до Дунаю. У половців не сформувалася держава, а утворилися окремі племені обєднання (союза) на чолі з ханами. Більш як 150 років войовнича орда половців кочувала в степах від Уралу до Дунаю. Полвецькі орди не раз доходили до Карпат, особливо часто вони спустошували південну Київщиную, Переяславщину, Чернігівщину. За 50 років – з 1061 року – нараховувалося більш ніж 50 великих нападів. Вони розгромили торговельний шлях «із варяг у греки», тим самим ліквідували економічну основу держави.
17. МОНГОЛО-ТАТАРСЬКА НАВАЛА.
Творцем держави, що охоплювала Монглоію, частину КИтаю, Туркестан і Персію, був Темчун(Ченгисхан) Монгольська держава с самого початку свого існування поставила на меті завоювання сусідніх земель і створення неосяжної світової імперії. У 1219 полководці Чингісхана почали завоювання чорноморських степів, і розромили племена Північного Кавказу та половців(1222р. битва на Дону, 1223р. на р.Калка). Обєднанні половецько-руські війська зазнали ніщівної поразки. Наприкінці 1237 року розпочався наступ монгольських орд(близько 140 тис.воїнів) під проводом Батия на давньоруській землі. У 1239 році вони знищили Переяславщину й Чернігівщину, а в 1240 році напали на Київ і захопили його. У 1241 році монголи вийшли на західні рубежі Куївської Русі і вдерлися на території Польщі і Угорщини. У 1242 році Батий припинив похід на Захід і вивів свої війська в пониззя Волги. Приводом до цього послужило те, що Батий не мав сил тримати упокої всі завойовані землі. Батий заснував свою державу – Золоту Орду. В Умовах татаро-монгольського ярма Русь розпалась на багато дрібних князівств, залежних від золотої орди. Зовоювання Київської русі монголо-татарами стало можливим тому, що князі розрізнено діяли, ніяк не могли вирішити, хто буде командувати об’єднаним військом. Князі щоб правити повинні були приїздити до Сараю, щоб отримти ярлики на правління – грамоти на княжіння. Головним була довіра та розмір подарунків хану. Археологічні та писемні джерела свідчать про те, що Монголо-татарське поневолення принесло незлічені нещастя давньоруському народу
18. ГАЛИЦЬКЕ КНЯЗІВСТВО (1084)
Галицьке-Волинське князівство стало безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, яка остаточно розпалась на окремі, залежні від завойовників, князівства і перестала існувати як держава. Галицько-Волинське князівство об’єднувало 90% населення, яке проживало в межах нинішніх кордонах України. Галицьке-Волинське князівство виникло не в результаті розпаду Київської Русі, а внаслідок місцевого розвитку. У ХІ ст. Волинь і Галичина були густо заселеними, а їхні міста стояли на стратегічно важливих торгових шляхах із Заходу, торговельний шлях Буг-Дністер. У Галичині містилися великі родовища солі – товару, від якого залежала вся Русь. У 980-990 рр. Володимир Великий відвоював у поляків Галичину і Волинь і приєднав їх до своїх володінь. Політика великих київських князів щодо Волині й Галичини не знаходило підтримки серед місцевої земельної знаті, і вже з інця ХІ століття почалася боротьба за її відособлення. У 1084 році в Галичині зявилися 3 князі: Рюрик, Володар і Василько Ростиславовичі. В їх руках опинилися головні міста краю – Перемишль Звенигород і Теребовль. Свої землі вони спільно обороняли від сусідів, що загрожували з усіх сторін. Князь Володимир син Володаря обдав усі Галицькі землі в єдине князівство. Своєю столицею він зробив у 1144 році місто Галич. Він зумів розширити межі свого князівства по Дністру, Пруту й Серету. Князь Ярослав Осмомисл, при ньому Галицьке князівство досягло найвищого розвитку, він поширив кордони князівства на південь аж до гирла Дунаю, на теперішню Молдову.
19. ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКЕ КНЯЗІВСТВО
У 1199 році волинський князь Роман Мстиславович, спираючись на підтримку дружинників, середніх бояр та міщан, які були незадоволені могутністю великих бояр, зайняв Галич. Утворилося єдине Галицько-Валинське князівство. Утворився новий сильний політичний організм на заході, що міг перейняти на себе спадщину Київської держави. Нове князівство мало свою економічну основу: воно було розташовано на шляху Буг-Дністер і мало у своїх руках частину балтийсько-чорноморської торговлі. Галицьк-Волинська держава займала тільки українські землі. Це сприяло консолідації народу.Роман користувався впливом на Київ і посадив там залежного від себе князя й інші князі визнали його силу й авторитет. Після смерті Роману західноукраїнські землі знову вступили в смугу розбрату і князівсько-боярських міжусобиць. Унязь Данило Галицький (1201-1264). У справи Галицько-Волинської держави почали втручатись сусідні держави, настав тривалий період громадської війни. Данило зумів обєднати Волинь, а згодом,оволодіти Галичем у 1238 р. та Києвом у 1239р. Внаслідок мудрої державної політиці Данило фактично не підкорився владі Золотої Орди. Під тиском несприятливих обставин Данило мусив рийняти вимоги Бурундая про зруйнування укріплень Львова, Володимира, Луцька та ряду інших міст.Спадкоємцем короля Данила став син Лев І,який переніс столицю князівства з Галича до Львова. Внаслідок війн та дипломатичних заходів йому вдалося тимчасово вирвати з-під влади угорських королів частину Закарпаття і приєднати у 1289р. до Галичини Люблинську землю. Це була остання велика перемога Галицько-Волинської держави над Польщею. Після смерті Лева І на пристав стал його син Юрій І. створив Галицьку метрополію, столицю переніс дол. Владимира- Волинського. Після ссмерті Юрія І влада перейшла до його синів соправителів Андрія та Лева ІІ, потім був Юрій ІІ, потім Люберт. Побоюючись що Люберт приєднає Галичину і Волинь до Літви, польський король Казимир ІІІ у 1349 здобув Львів а потім і частину Волині. Так припинила своє існування Г.В.держава
20.
21. Велике Князівство Литовське
Литовська держава виникла у 13ст. в боротьбі з Лівонським та Тевтонським орденами. Засновником Литовської держави був Міндовг, який у 1230-1263рр. обєднав Литовські землі. Литовська народність запізнилася у своєму культурному і суспільному розвитку і, можливо, загроза повного її знищення під натиском німецьких рицарів,інстинкт самозахисту,примусив прискорити політичну організацію. Кордони князівства у 15 ст. сягали певний час: Калуги й Ржева на сході: балтики й Галиччини на заході: Псковського князівства і Тевтонського ордена на півночі: Чорного моря (між гирлами Дністра та Дніпра), Дніпра до Тавані, а далі річкою Овечі води, верхівями Самари, Вовчою аж до Сіверського Дінця і Тихої Сосни на півдні.
22. Інкорпорація українських земель Великим Князівством
Найтяжче склалася доля українських земель,які опинилися під владою кількох іноземних держав. У степовій зоні панували ординці, Закарпаття було загарбане Угорщиною, Буковина Молдавією, Галичина Польшею. Найбільша частина України - Київщина, Волинь, пізніше Поділля і Сіверські землі були підкорені силою або дипломатичним шляхом Литвою. Литовські князі,приєднуючи до своєї держави східнослов’янські землі,зберігали майже недоторканими місцеві порядки,мову, культуру, звичаї. В умовах ординської загрози це схиляло на бік Литви населення України, литовці вели енергійну й наполегливу боротьбу за визволення українських земель від золотоординського панування. Помітною віхою на цьому шляху стала перемога татар на Синіх Водах у 1362р. Українські землі були в економічному і культурному відношенні вище Литви. Не випадково литовці зазнавали надзвичайно сильного культурного і релігійного впливу східнослов’янських народів. Вони перейняли від них військову організацію, способи оборони,будування фортель,їх укріплення, обсажування залогами,княже господарство та адміністрацію,податкову організацію,суд. Отже, не випадково і небезпідставно Велике Князівство Литовські дослідники називали «Литовською Руссю», не випадково Вільнюс, як і Москва, протягом 14-15ст. претендував на значення центру обєднання земель колишньої Київської Русі.
23. Кревська Унія 1385р.
Якщо у боротьбі із Золотою Ордою Литва врешті вийшла переможцем, то значно складніше проходила її боротьба з агресією Тевтонського ордена. Була загарбана рицарями Пруссія і винищене її корінне населення, у вогні безперервних війн палала Жмудь, хрестоносці заходили у своїх набігах далеко вглиб Литви. Смертельна небезпека змусила литовських правителів шукати міцного союзу з Польщею, землям якої теж загрожував Тевтонський орден. Обєднання було продиктоване об’єктивними умовали,як з боку Польщі, так і з боку Литви, боротьба з агресією Тевтонського ордену загрожувала обом країнам і вимагала спільної акції. Після смерті Людовика у 1382р. польською королевою стала його дочка Ядвіга. Польські вельможі почали переговори з литовським князем Ягайлом про шлюб з нею і обєднання двох держав. Ягайло теж був зацікавлений зберегти владу над Литвою та Польщею і пообіцяв «на вічні часи прилучити свої землі, литовські і руські до корони Польщі». Умови між польським урядом і Ягайлом були підписані у литовському місті Крево 14 серпня 1385р. Ця так звана Кревська унія(союз)рішуче змінила напрями зовнішньої політики країн Східної Європи.
24.
25. “Розвиток державностi та права за литовсько-польськоi доби”
Українська державність цього періоду існувала як латентна. Це стан за якого суверенітет є зовнішньо обмеженим, а внутрішня автономія поширена лише на структуру владних повноважень, адміністрації,суду. На першому етапі Литовські князі декларували непорушність існуючого ладу, збереження місцевих установ і звичаїв населення. Влада була забрана у українських князів і передена литовським намісникам. Після люблінської унії українським містам було залишене Магдебурзьке право У суспільному житті України почався новий процес, співіснування інститутів різного характеру та походження. Нові інститути руйнують старі, або створюють альтернативні юрисдикція яких відмінна від традиційної та місцевої. За магдебурзьким правом міста звільнялись від суду та адміністрації державних урядовців, мали право володіти межах міста землею, міщанство дістало різні пом’якшення. Право регламентувало порядок виборів та функції міського самоврядування, цехів, купецьких корпорацій, регулювало торгівлю, наслідування майна та ін. Поява на Укр. Землях Магдебурзького права являло собою складний і неоднозначний процес, українські міста і села були прилучені до європейських зразків права більш прогресивного ніж польське право. З’явилися збірники законів Судебник Великого князя Казимира 1468 та Литовський Статут. Статут був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того періоду.
26. Берестейська релігійна унія 1596р
Релігійна ситуація на Україні протягом 16-17 ст визначалась протистоянням католицизму та православ’я. Польський уряд розумів що пряме запровадження католицизму на українських та білоруських землях неможливе через опір корінного населення. Отже вони погодились на ідею папства про унію православної та католицької церков під юрисдикцією папи римського. На початку 90х р 16ст православні владики Михайло Рогоза(київський митрополит), Кирило Терлецький(луцький єпископ) почали таємні переговори з польським королем про запровадження церковної унії. Обидва єпископа прибули до Риму та визнали папську владу. 7 лютого 1596 було відправлено 17 папських послань королю із закликом підтримати укладену у Римі унію. У 1596 у м Берестя був скликаний собор на якому був проголошений акт про унію. Зберіглися обряди православ’я, відправа церковно-слав’янською мовою, календар, але приймалася адміністративна верховність Ватикану та догмати про божественність папи. Але український та білоруський народ у переважній більшості не прийняли церковної унії.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 128 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |