Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

ІІ.2 Утворення Центральної Ради. Заходи із консолідації національно-патріотичних сил. Всеукраїнський національний конгрес.

Читайте также:
  1. D) — преференційні тарифні заходи, що містяться в угодах, які ЄС уклав з певними країнами або територіями за межами митної території ЄС або групами країн чи територій.
  2. Активізація державотворчих процесів на західноукраїнських землях та утворення ЗУНР. Об’єднання УНР та ЗУНР.
  3. Антиінфляційні заходи держави
  4. Антиукраїнська політика російського царизму. Суспільно політичний та національний рух на Наддніпрянщині в другій половині ХІХ ст.
  5. Банк Англії, його утворення, організація і управління, роль і функції
  6. Валовий національний продукт.
  7. Вибір методу ціноутворення (методу визначення базової ціни).
  8. Вибір стратегії ціноутворення.
  9. Види юридичної відповідальності. Заходи юридичної відповідальності
  10. Виховні заходи

В.М.Литвин: Коли у Петрограді кипіли революційні пристрасті, в Києві все залишалось по-старому, влада контролювала ситуацію і вкотре заборонила українцям провести навіть панахиду в день роковин Тараса Шевченка. Під час війни у Києві були закриті всі українські організації. Продовжував функціонувати лише український клуб,,Родина’’, вчасно перетворений його організаторами на госпіталь. Цей клуб був єдиним місцем, де могли напівлегально збиратися українці. Саме тут вони 2 (15) березня 1917 р. вперше обговорили повідомлення про революцію, яке надійшло з Петрограда. Наступного дня в клубі, який став штабом національних сил, відбулися збори.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Уже 28 лютого до України докотилися перші звістки про петроградські події. Дізнавшись про них, голова Комітету Південно-Західного фронту Всеросійського союзу міст Ф.Штейнгель зібрав нараду, на яку прибули, головно, члени ТУП – М.Біляшевський, А.Вязлов, Д.Дорошенко, Ф.Матушевький, А.Ніковський. На цій зустрічі було вирішено розпочати консультації з представниками громадськості щодо майбутньої програми дій. 3 березня київські газети повідомили про падіння монархії. Це спонукало українських політичних діячів активно шукати можливості для співпраці.

У другій половині дня в українському клубі,,Родина’’ відбулися збори, на яких були присутні представники кількох організацій. Після повідомлення С.Єфремова про,,дії останнії днів’’ розгорнулася дискусія, в перебігу якої виникла думка про створення Центральної Ради як всеукраїнського керівного органу. Тут же було обрано ініціативну групу з 10 осіб. Але щодо принципу формування нової структури розгорнулася кількаденна гостра полеміка. Представники ТУП С.Єфремов, Д.Дорошенко, А.Ніковський, Л.Старицька-Черняхівська вважали, що ядром Ради має стати ТУП, інші організації дістануть у громадах поступовців відповідне представництво. Лідери соціал-демократії, зокрема Д.Антонович, відстоювали принципово інші підходи, пропонуючи сформувати новий орган на основі пропорційного представництва різних українських політичних, кооперативних, громадських, професійних об’єднань. …Досвідчені поступовці розуміли, що спосіб формування представницького органу в майбутньому визначатиме його характер і спрямування. Отже, мова йшла про політичний вибір, про вартісні орієнтири Центральної Ради – ліберально-демократичні чи соціал-демократичні.

В заснуванні Центральної Ради взяли участь представники різних суспільних верств і організацій: інтелігенція, військовики, студенти, робітники, православне духівництво, члени Українського наукового товариства, Педагогічного товариства, Товариства українських техніків та агрономів, різних гуртків і громад. ТУПівці були представлені Д.Дорошенком і В.Науменком, які обійняли посади заступників Голови Ради, С.Єфремовим, Д.Матушевським, О.Волошиним, соціал-демократів репрезентували заступник голови Ради Д.Антонович, С.Веселовський, М.Вороний, М.Єремієв, І.Стешенко, В.Садовський. На посаду Голови Центральної Ради було обрано М.Грушевського. Така комбінація забезпечила на певний час компроміс між різними політичними силами.

В.Ф.Верстюк: Можна вважати, що організація Центральної Ради почалася 3, а закінчилася 7 березня, коли було обрано президію Центральної Ради та голів комісій при ній. На виборі проводу теж лежала тінь між партійної боротьби. Головою Ради був обраний М.Грушевський, якого на той час не було у Києві. Він добував останні дні свого заслання у Москві і стояв поза конфлікту тупівців і соціал-демократів.

Заступниками голови УЦР були обрані Ф.Крижанівський – представник кооперативного руху, пізніше лідер Української трудової партії та Д.Дорошенко – представник ТУП, товаришем голови – Д.Антонович (український соціал-демократ), писарем – С.Веселовський (український соціал-демократ), скарбником – В.Коваль (кооператор, пізніше український трудовик).

… [В історичній літературі зустрічається твердження], що заступником Голови Ради обрали В.Науменка, а товаришами голови – Д.Антоновича та Д.Дорошенка. …З протоколів стає зрозумілим, що В.Науменко був запрошений на посаду тільки 15 березня. …У протоколі від 9 березня зафіксоване прохання Д.Дорошенка,,увільнити його від обов’язків другого заступника голови’’. Прохання задовольняється і виноситься рішення 10 березня обрати нового заступника. …Треба думати, що 7 березня заступниками голови були обрані і Ф.Крижанівський, і Д.Дорошенко, а товаришем голови – Д.Антонович.

До приїзду М.Грушевського Центральною Радою керував Ф.Крижанівський. У день повернення М.Грушевського до Києва (13 березня) він офіційно, як заступник, відвідав Грушевського на його квартирі. Ф.Крижанівський оголосив про свою відставку, зіславшись на переобтяження кооперативними справами. До Національного конгресу весь тягар роботи заступника голови УЦР ліг на плечі Д.Антоновича.

В.М.Литвин: …В літературі спостерігається різнобій у визначенні дати заснування Центральної Ради. Називаються 3 (16), 4 (17), 7 (20) і навіть 9 (22) березня. Нам здається слушною думка В.Верстюка про те, що процес створення Центральної Ради не був одномоментним, а розтягнувся в часі з 3 (16) по 7 (20) березня. Останнє число напевне і слід вважати днем появи Центральної Ради. До цієї дати схилявся М.Грушевський.

Відразу коло членів Центральної Ради було вузьким, його можна легко визначити за першими протоколами її засідань. Але досить швидко воно почало інтенсивно розширюватись за рахунок кооптації, і досягло на початок квітня [ця дата подана за юліанським календарем, тобто за старим стилем. – О.З.] кількох десятків. Подібним чином видозмінювалася й діяльність ради. В перші дні своєї організації вона не мала чіткого плану роботи й точно означених ідеологічних нормативів. У першій відозві УЦР від 9 (22) березня 1917 р. говорилося про підтримку ідеї Установчих зборів та про необхідність домагатися,,всіх прав, які тобі природно належать і які ти повинен мати, великий народе, сам хазяїн на українській землі’’. Конкретизація цих прав привела до запровадження української мови в школах, судах та інших державних установах, церкві, земствах. Після повернення до Києва 13 (26) березня 1917 р. М.Грушевського масштаби діяльності Центральної Ради істотно зросли. Насамперед вони були пов’язані з підготовкою Всеукраїнського національного конгресу, загальним розвитком революції та стихійним урізноманітненням форм національного руху.

В.Ф.Верстюк: …У першій половині березня ми маємо справу з інституцією [Центральною Радою. – О.З.], яка ще є річчю в собі, яка ще не усвідомила і не виявила свою історичну місію.

…Наступну метаморфозу, яка відбулася з Центральною Радою протягом весни 1917 р., можна пояснити двома причинами. По-перше, несподіваним, не прогнозованим вибухом стихійного українського руху, енергією якого Центральна Рада піднялася до вершин свого тріумфу, а, по-друге,,,феноменом М.Грушевського’’, який завдяки чітко сформульованим гаслам і загалом вдалим втіленням їх у життя зміг не лише вивести Центральну Раду на гребінь української революції, але й тривалий час втримувати її там.

Своїми науковими працями з історії України, активною громадською діяльністю М.Грушевський здобув незаперечний авторитет серед української інтелігенції, а потім і народних мас. У 1917 р., здається, не було жодного українського з’їзду, де б Грушевського не обирали почесним головою; з’їзду, від імені якого йому б не посилали вітальних телеграм. З іншого боку, треба знати і характер цієї людини. Вона була з розряду тих особистостей, які не здатні на другі ролі, якими керує принцип: все або нічого. Амбітність Грушевського, який очолив УЦР, стала в умовах розвитку революції надзвичайно сприятливим фактором, виявила те, що історики і філософи називають роллю особистості в історії.

В.Ф.Верстюк: На момент повернення Грушевського до Києва Центральна Рада була одним з політичних аутсайдерів що, зрештою, відповідало тодішньому стану українського руху, який лише примірявся до активної політики. Попереду в громадсько-політичному житті йшли загальноросійські революційні організації. В середині березня Київ переживав своєрідну боротьбу за владу, яка розгорілася в місті між двома громадськими виконавчими комітетами. Спростовуючи міф радянської історіографії про двовладдя в країні як боротьбу між органами Тимчасового уряду і Радами робітничих і солдатських депутатів, зазначимо, що в Києві на владу Рада робітничих депутатів не претендувала. В інтризі за владу зійшлися міський виконавчий комітет Ради об’єднаних громадських організацій, який опирався на міську думу і ще 4 березня проголосив про перехід влади до своїх рук, та губернський виконавчий комітет при київському губерніальному комісарові М.Суковкіну, якому Тимчасовий уряд 6 березня передав управління губернією.

…Поряд з результатом, якого добивався губернський комісар, несподівано виявився інший: губернський виконавчий комітет опинився в руках українців. Заступником голови комітету був обраний Д.Дорошенко, він же займав посаду заступника губернського комісара. А секретарем – В.Шульгін. З 14 членів комітету переважну більшість складали діячі українського руху.

Іншим підмурком, на який вдалося опертися Центральній Раді у середині березня, стала кооперація. Вже на початку березня у Києві розгорнув роботу Центральний український комітет. Кооператори виступили одним із ініціаторів створення Центральної Ради, з їх с середовища вийшли помітні діячі Ради. Х.Барановський, М.Ковалевський, Д.Коліух, П.Христюк, Б.Мартос, М.Туган-Барановський, Ф.Крижанівський, В.Коваль.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: Керівництво Центральної Ради наприкінці березня оголосило про скликання Українського національного з’їзду-конгресу. Готуючись до нього, українські політичні організації активізували свою діяльність: 25-26 березня відбувся з’їзд ТУП, 4-6 квітня – установчий з’їзд Української партії есерів та конференція Української соціал-демократичної робітничої партії, 6-7 квітня поновила свою роботу Українська радикально-демократична партія.

Центральна Рада інтенсивно вирішувала організаційні питання, пов’язані із скликанням конгресу. В оголошенні, надрукованому українськими газетами, повідомлялося:,,В Київі 6-7 квітня … збереться Український національний з’їзд. Представників мають прислати всі українські організації – політичні, культурні, професійні, територіальні, які приймають домагання широкої національно-територіальної автономії України і всеї повноти політичного і культурного українського життя, себто: організаційні партійні; товариства культурні, просвітні і економічні; організації робітничі, селянські, військові, духовенства, службовців, молоді всяких шкіл; села, міста і повіти’’. В оголошення подавалися норми представництва на з’їзді, а також порядок денний його роботи.

Великий обсяг роботи для підготовки конгресу виконав М.Грушевський. Орган Центральної Ради,,Нова Рада’’ опублікував на своїх шпальтах 10 його статей, які готували громадську думку до сприйняття завдань, що стояли перед народом України на переломному етапі його історії. У статті,,Всеукраїнський з’їзд’’ М.Грушевський виклав суть концепції та етапів державотворення. Центральними завданнями з’їзду він вважав вирішення організаційних питань.,,Центральна Рада, створена у Києві з представників усіх київських організованих українських верств і доповнена делегатами організацій поза київських, уже тепер, в своїм тимчасовім складі, являється признаним усім свідомим українством центральним українським урядом, - відзначається в статті. – З’їзд має дати йому останню форму, вибрати в постійнім уже складі … одним словом, привести в систему і порядок всеукраїнську національну організацію’’.

Отже, конгрес-з’їзд вважав важливим етапом перехід від української національної до територіальної організації. Наступним кроком мало стати сформування всеукраїнського органу, до складу якого ввійшли б представники,,не тільки від українського народу, а й від усіх народностей української землі – української більшості і неукраїнських меншостей’’. Саме такий орган у вигляді ради чи комітету повинен скликати організаційні збори для вироблення автономного статусу України, розробити його проект і подати на обговорення та затвердження зборів.

…М.Грушевський висловлював переконання в тому, що всі активні елементи української людності підтримають політичну платформу, наріжним каменем якої було домагання широкої національно-територіальної автономії України в Російській федеративній республіці на демократичних підвалинах, із міцним забезпеченням національних меншин.,,…Програма куцого культурного самовизначення, яку недавно виголосив в одній із своїх промов голова Тимчасового уряду князь Львов, нікого в Україні не задовольнить, писав голова Центральної Ради в статті,,Повороту нема’’.

Під час підготовки з’їзду атмосфера навколо нього підігрівалася, з одного боку, антиукраїнськими виступами в російськомовних виданнях,,Русские ведомости’’,,,Русское слово’’,,,Киевлянин’’, а з другого, - чутками про самостійницькі наміри Центральної Ради. В першому випадку мова йшла про шовіністичні випади проти права українського народу на самовизначення, в другому – про намагання ліворадикальних сил контролювати процес волевиявлення народу України, щоб не допустити розвитку сепаратистських тенденцій. 4 квітня 1917 р. з цього приводу навіть було проведено об’єднане засідання президій виконавчого комітету ради об’єднаних громадських організацій, рад робітничих, військових депутатів та коаліційної Студентської ради. На засідання були запрошені М.Грушевський, В.Винниченко, Д.Антонович, Д.Дорошенко, Ф.Крижанівський, А.Ніковський, які спростували звинувачення в узурпації ними виняткового права вирішувати долю України. Порозуміння, якого вдалося досягти в перебігу з’ясування позицій кожної зі сторін, зняло напруження у взаєминах між Центральною Радою та лівими партіями й організаціями.

В.М.Литвин: Український національний конгрес відбувся 6-8 (19-21) квітня 1917 р. у Києві. …В літературі повідомлялося про різну кількість делегатів. Д.Дорошенко, наприклад, називає цифру – коло 900. а всього учасників конгресу – до1500. Звичайно, що кількість делегатів була різною в кожний з трьох днів роботи конгресу. Багато хто з них мав тільки дорадчий голос. У виборах голови Центральної Ради брали участь в останній день конгресу 593 делегати.

Делегати представляли різноманітні культурні, військові, політичні, економічні й просвітні організації з усієї України, з українських земляцтв у містах Росії, з усіх фронтів і флотів. Ніхто не міг собі навіть уявити, що цих організацій буде так багато. Адже місяцем раніше їх не існувало.

Після вступної промови М.Грушевського конгрес заслухав і обговорив ряд доповідей: про принципи федералізму (Д.Дорошенко, Ол.Шульгин), способи утворення автономного устрою (Ф.Крижанівський, М.Ткаченко), забезпечення прав національних меншин (Ф.Матушевський, П.Понятенко), принципи визначення території автономної України (В.Садовський).

Як і треба було очікувати, конгрес схвалив гасло автономної України у федеративній демократичній республіці Росії. З цього приводу було схвалено кілька резолюцій. В одній з них говорилося, що конгрес, визнаючи за Всеросійськими Установчими зборами право санкції нового державного ладу Росії та України, вважає, що,,прихильники нового ладу на Україні не можуть зоставатися пасивними, але в порозумінні з меншими народностями України мають негайно творити підстави її автономного життя’’. По суті це був виклик Тимчасовому урядову, який на початку квітня [за юліанським календарем, у березні 1917 р. – О.З.] відмахнувся від українських вимог, з якими до нього звернулась українська делегація, очолювана О.Потоцьким. Через місяць цей виклик став однією з найдражливіших тем революції.

Всеукраїнський національний конгрес виконав ще одне не менш важливе організаційне завдання. Він обрав на основі розробленого представництва новий склад Центральної Ради. Вибори нового складу Центральної Ради відбулися 8 (21) квітня. Голова цього найвищого політичного органу українського народу обирався прямим голосуванням. За наполяганням М.Грушевського вибори голови проводилися таємним голосуванням. За кандидатуру М. Грушевського проголосували 588 делегатів, проти – 5. Потім відкритим голосуванням були обрані заступники голови Центральної Ради – В.Винниченко і С.Єфремов.

За пропозицією Грушевського дві третини депутатських мандатів одержували територіальні представництва від губерній та міст, одну третину – політичні партії та громадські організації. Всього до Центральної Ради було обрано 115 чоловік.

…З обранням нового с кладу Центральної Ради закінчився організаційний період національно-визвольного руху. Все значення здійсненого українцями на початку … квітня 1917 р. В.Винниченко підсумував у таких урочисто-піднесених виразах:,,Конгрес був першим кроком відродженої нації по шляху державності. Будучи одночасно сильним організуючим і агітаційним засобом, він став першим, підготовчим етапом у творенні як ідеї української держави, так і в частковому переведенню її в життя. А саме: Конгрес, як повновласний орган національної волі, офіційно передав усю свою повновласть вибраному з себе органові: новій Центральній Раді, З цього моменту Центральна Рада ставала дійсно представницьким законним (за законами революційного часу) органом усієї української демократії’’.

В.Ф.Верстюк: Всеукраїнський національний конгрес відіграв визначну роль у розвитку національно-визвольного руху. Він завершив перший після падіння самодержавства етап руху, в ході якого відбулося стихійне пробудження громадсько-політичних українських сил. Одночасно завдяки Центральній Раді відбувалася їх мобілізація і організація, творився політичний провід, йшли одночасно і консолідація, і розмежування сил, пов’язані з переходом від пасивних культурницьких програм до масових політичних акцій. Всеукраїнський національний конгрес знаменував рішучий крок у цьому напрямку.

О.С.Рубльов, О.П.Реєнт: В недалекому майбутньому планувалося скликати другий, територіальний конгрес за участю представників усіх народностей, що населяли Україну. Це мало перетворити Центральну Раду з національного у всеукраїнський орган. \




Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 73 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.007 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав