Читайте также:
|
Парламент - вищий колегіальний орган державної влади, що складається, переважним чином, з широкого кола обраних народом осіб, що володіє в силу цього властивістю народного представництва - вираження волі народу відповідної країни - і виконує випливають з його представницької природи соціальні функції.
З представницької природи випливає така функція парламенту як законодательствованія. Саме здатність парламенту відображати волю народу найбільш адекватно дозволяє надавати законам статус актів вищої юридичної сили, регулювати цими актами найважливіші суспільні відносини.
Функцією парламенту є, як правило, і формування та підтримку системи стримувань і противаг, участь в якості одного з основних суб'єктів, у поділі влади на законодавчу, виконавчу і судову. З цією функцією пов'язана наявність у парламенту, крім суто законодавчих, інших повноважень у сфері відносин з органами різних гілок влади. Це повноваження у сфері контролю, у сфері призначення посадових осіб (в позапарламентські органи) і ряд інших.
Функції законодавчої влади здійснюють вищі представницькі органи держави. Законодавчий орган займає чільне місце в механізмі держави, оскільки відповідно до принципу поділу влади законодавча влада є найбільш важливою. Вона встановлює загальнообов'язкові вимоги, які виконавча влада повинна проводити в життя і які служать законодавчою основою для діяльності судової влади.
При демократичному державному ладі вищою і представницьким законодавчим органом є парламент. Він представляє суверенітет народу, і тільки він один правомочний виражати волю народу у формі закону.
Парламенти можуть мати двопалатну і однопалатну структуру. У федеративних державах парламенти складаються з двох палат - нижньої і верхньої, які в принципі мають однакові законодавчими повноваженнями (в США - це Палата представників і Сенат, в Австрії - Союзна рада та Національна рада, в Індії - Народна палата і Рада штатів). У Федеративній Республіці Німеччини законодавчі повноваження здійснює нижня палата - Бундестаг, а Бундесрат, що здійснює представництво земель, може лише загальмувати прийняття того чи іншого закону, опротестувавши законопроект у Федеральному конституційному суді.
Двопалатна парламентська система має місце і в деяких унітарних державах. Це значною мірою зумовлено прагненням до більш стійкого рівноваги сил між виконавчою і законодавчою владою, при якому нічим не обмежена влада однієї палати стримується створенням другої палати, що формується на іншій основі (наприклад, Палата громад і Палата лордів в Англії).
Однопалатні парламенти існують головним чином у країнах з більш-менш однорідним національним складом населення або невеликих за територіальним розмірами (Угорщина, Данія, Польща, Фінляндія).
Поряд з безпосереднім законотворчістю парламент має верховними фінансовими повноваженнями, здійснює контроль над виконавчою владою, а також вирішує інші важливі питання державного життя суспільства.
Кожен народний обранець, як правило, недорого обходиться виборцям платникам податків.
Несумісність посад. Під несумісністю посад розуміється правило, забороняє члену парламенту протягом терміну його повноважень займати інші державні чи громадські посади. Мета цього правила - не допустити, щоб парламентарії могли потрапити в залежність від будь-яких державних органів влади чи інтересів приватних осіб.
Фінансові повноваження парламенту. Вирішення фінансових питань, перш за все розгляд проекту державного бюджету, становить особливу парламентську прерогативу. Стверджуючи державний бюджет, парламент порівнює загальну суму витрат із загальною сумою доходів, класифікує витрати за статтями, визначає їх важливість для економіки та інших сфер суспільного життя і, таким чином, робить досить ефективним парламентський контроль за витрачанням фінансових коштів держави.
Контроль ва функція парламенту за значимістю слід за законодавчої. Контроль парламенту в демократичних країнах поширюється тільки на виконавчу владу і юридичні особи (на останні у зв'язку з використанням пільг і державних коштів), у той час як правова доктрина соціалістичних країн не виключає контролю й над судовою владою, хоча і не у відношенні рішень по конкретних справах.
Форми прояву контрольних повноважень
Питання - це вимога парламентарія про інформацію з будь-якої проблеми, звернене до уряду в цілому або члену виконавчого органу. Питання можуть бути усними або письмовими. Зазвичай на засіданнях палат виділяється час для відповідей на запитання. На письмові запитання відповіді можуть бути як письмовими так і усними. Завжди встановлюється термін для відповіді на питання: від обов'язку відповісти на "термінові питання" протягом дня (Великобританія) до місяця (Франція). Парламент здійснює контроль над органами виконавчої влади найрізноманітнішими методами.
Запит - це звернення, як правило, палати або групи парламентаріїв до виконавчої влади (уряду) в цілому. Його основна відмінність від питання, по-перше, в тому, що він сам по собі може містити будь-яку оцінку дій уряду. По-третє, відповідь на нього, як правило, письмовий. По-четверте, як за запитом, так і з відповіді на нього можуть розвернутися дебати. За їх результатами можливе голосування з питання про довіру до уряду або одному з членів (запит з можливістю такого наслідки іменують нерідко інтерпеляції). Запити особливо розвинені в парламентарних республіках і в парламентарних монархіях.
Контроль в ході формування уряду. У парламентарних і в більшості змішаних республік уряд при призначенні має користуватися довірою парламенту. У деяких країнах главу уряду формально призначає глава держави самостійно, але при цьому він пов'язаний волею парламенту, тому що інакше уряд не користуватиметься довірою.
У залежності від форми державного правління парламент у тій чи іншій мірі бере участь у процедурі призначення глави уряду і кабінету і, таким чином, впливає на структуру, персональний склад і характер діяльності уряду. У ряді країн глави уряду і члени кабінету міністрів призначаються парламентом і відповідальні перед ним. Це характерно для тих держав, де діє метод прямих виборів виконавчих органів державної влади. При такій виборчій системі парламент абсолютною більшістю палат (палати) обирає главу уряду, який потім подає для затвердження до парламенту кандидатів у члени уряду.
Парламент бере участь і у формуванні уряду. Це характерно для парламентарних і змішаних республік, парламентарних монархій, але може мати місце і в президентських республіках (наприклад, в США частина посадових осіб адміністрації Президента призначається зі схвалення Сенату). Нерідко парламенти наділяються і повноваженнями щодо формування судової влади - в основному, органів конституційного правосуддя, але іноді й інших органів судової влади.
Повноваження парламенту, його статус, інші характеристики можуть відрізнятися в різних країнах світу в залежності від форми правління, від традицій і особливостей цієї країни. При цьому дуже складно зараз знайти країну, навіть недемократичну, де вищого представницького органу не було б у принципі.
Японія після І світової війни.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 54 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |