Читайте также:
|
Розвиток і вдосконалення як загальносоюзного, так і республіканського виправно-трудового законодавства, що становило юридичну основу діяльності установ і органів виконання покарань, характеризувалося прийняттям наступних найважливіших правових актів.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 квітня 1973 р., у зв'язку з відповідними змінами загальносоюзного кримінального законодавства, в Основи виправно-трудового законодавства Союзу РСР і союзних республік було внесено низку змін, що стосувалися категорій засуджених, підлягаючих триманню на тому або іншому режимі ВТУ. 5 червня 1973 року відповідні зміни були внесені в ст.ст. 14, 17, 18 Виправно-трудового кодексу Української РСР. В липні 1974 року Управління виправно-трудовими установами МВС Української РСР було перетворено в Головне управління виправно-трудовими установами МВС УРСР.
Найважливіші зміни законодавства, регулюючого питання боротьби із злочинністю, були здійснені в 1977 році. 8 лютого 1977 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла низку актів кримінально-правового і виправно-трудового характеру. В цьому ж напрямі внесені відповідні зміни в кримінальне і виправно-трудове законодавство України указами Президії Верховної Ради УРСР від 23 березня 1977 року.
Правові акти, прийняті в лютому і березні 1977 року, були пронизані ідеями послідовного скорочення застосування покарання у виді позбавлення волі і подальшої гуманізації виконання заходів кримінально-правового впливу на засуджених. З їх виданням система виправно-трудових колоній була доповнена новим видом ВТУ — виправно-трудовою колонією для осіб, що вчинили злочини з необережності.
За режимних умов колонії-поселення, що з'явилися ще в 1963—1964 рр., новий (для того часу) вид колоній-поселень, введений в 1977 році, нічим не розрізнялися, будучи ВТУ відкритим типом.
З ухваленням нових норм суду було надано право зараховувати за певних умов час роботи засудженого в колонії-поселенні в загальний трудовий стаж, а також передбачені короткострокові виїзди засуджених за межі місць позбавлення волі.
Значними за своїм змістом було доповнення кримінального і виправно-трудового законодавства, що стосувалося умовного засудження до позбавлення волі і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням осудженого до праці. У зв'язку з ухваленням в 1977 році нових правових актів була дещо розширена можливість застосування умовного засудження до позбавлення волі (ст. 232 Основ кримінального законодавства, ст. 251 КК УРСР) і умовного звільнення з місць позбавлення волі (ст. 442 Основ кримінального законодавства, ст. 522 КК УРСР), а порядок виконання цих заходів став регулюватися виправно-трудовим законодавством.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 лютого 1977 року Основи виправно-трудового законодавства доповнені новим розділом «Порядок і умови виконання умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці і умовного звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці» (розділ 3-а). Відповідний розділ був включений Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 23 березня 1977 року в ВТК УРСР (розділ 3-а, глава 13-а). Статті, що містилися в цих розділах, визначали порядок направлення засуджених до місця обов'язкового залучення до праці, правове положення осіб, умовно засуджених і умовно звільнених та ін. Проведення виховної роботи з засудженими було покладено як на адміністрацію, трудові колективи і громадські організації по місцю роботи засуджених, так і на співробітників спецкомендатур, що були органом виконання вироку.
Законодавче впорядкування питань виконання умовного засудження і умовного звільнення з обов'язковим залученням засудженого до праці вимагало проведення певних перетворень в системі органів внутрішніх справ, що відали виконанням покарань.
Слідом за створенням у складі МВС СРСР Головного управління по виконанню покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, влітку 1977 роки у складі МВС Української РСР було встановлено відповідне п'яте управління, на яке було покладено організаційне керівництво установами і органами, що відали виконанням покарань, не пов'язаних з позбавленням волі. Відповідні перетворення були здійснені в обласних управліннях внутрішніх справ.
Законодавчі акти, прийняті в 1977 році, служили яскравим виразом приведення у відповідність до гуманних начал застосування і виконання кримінальних покарань, вдосконалення методів і засобів виправлення і перевиховання засуджених з метою їх якнайшвидшого залучення до чесного трудового життя. В нових законодавчих актах кримінально-правового і виправно-трудового характеру знайшли своє віддзеркалення глибокі соціально-політичні зміни в країні, що отримали 7 жовтня 1977 р. закріплення в новій Конституції СРСР, а в 1978 р. — Конституції УРСР.
Тогочасне законодавство, у тому числі виправно-трудове, не тільки було приведено у відповідність з Конституцією СРСР 1977 р., але і отримало подальший розвиток, що свідчило про те, що «по самій своїй суті законодавчий процес вимагав постійного вдосконалення».
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 116 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |