Читайте также:
|
1. Умови необхідні для вироблення каліграфічного письма.
2. Гігієнічні вимоги до уроків письма.
3. Письмове приладдя.
4. Підготовка руки дитини до письма.
5. Наочність з основ каліграфії.
1. Каліграфічне написана сторінка зошита справляє хороше враження у читача, по-перше, вона легко читається, по-друге, зміст прочитаного сприймається легше, аніж те, що написане незграбно чи невправно. Формування графічних навичок молодших школярів у значній мірі залежить від умов, в яких проходить навчання каліграфії.
Які ж фактори впливають на формування каліграфічного письма? Основним фактором є безумовно зорово-слухове сприймання - це процес, коли дитина не тільки чує звучання того чи іншого звука, але й бачить зорову фіксацію літери. Другим фактором є моторне сприймання, яке виробляє моторні рухові навички пишучої руки, кисті, пальців. Тільки гармонійне поєднання цих двох факторів може створити передумови правильного каліграфічного письма.
Головне в роботі над каліграфічним письмом є особистий приклад вчителя. Тому йому категорично забороняється:
- передчасно (перед уроком) прописувати на дошці літери, склади, слова, речення;
- витирати та виправляти уже раніше написане;
- наводити повторно по написаному;
- залучати до написання літер на дошці своїх колег-учителів.
2. Для успішного проведення занять з каліграфії слід створити певні гігієнічні умови:
- насамперед підібрати добре освітлену кімнату;
- вибрати відповідно зросту дитини парту.
Парта
Розміри парт мають відповідні позначки: червону, зелену та коричневі смужки на ніжці парти чи стола. Верхня частина парти, на якій учень кладе зошит, робиться з нахилом 12-15 градусів. Розміщують парти, як правило, в три ряди, лишаючи вільними проходи. Перша парта повинна знаходитися на відстані 2 метрів від дошки, а остання - 8 метрів
Під час письма слід:
- сидіти прямо так, щоб плечі були на одному рівні (горизонтальному);
- голову треба тримати на відстані 30-35 сантиметрів від парти (практично поставити лікоть на парту і приставити до підборіддя руку, трохи нахиливши голову вперед), менша відстань веде до короткозорості, яка не дозволяє охопити своїм зором сусідні рядки, а отже не забезпечує розвитку окоміру;
- не слід спиратися грудьми на парту, бо це заважає вільному диханню, порушує кровообіг, затримує і деформує розвиток грудної клітки, призводить до захворювань легенів;
- відстань між партою і грудьми повинна становити 3-5 сантиметрів (практично на кулачок чи ширину долоні);
- руки повинні лежати так, щоб лікті трохи виступали за краї парти, щоб при підніманні руки не натирати мозолі на ліктях, а обоє передпліччя знаходились під прямим кутом одне до одного;
- ноги повинні бути зігнуті в колінах під прямим кутом, а ступні ніг обов'язково стуляти одну до одної, ліву можна трохи виставити вперед - це додає більшої стійкості.
Зошит
Каліграфічне письмо залежить і від правильного положення зошита на парті. Добре, коли на парті проведена лінія для зошита і тоді учень кладе згин на цю лінію, але якщо вона відсутня, тоді зошит кладемо на парту чи стіл навкіс ліворуч так, щоб нижній лівий кут сторінки був посередині грудей учня. Поступово заповнюючи сторінку зошита, учень лівою рукою рухає його вгору ліворуч. Від положення зошита залежить і посадка учня. Якщо зошит лежить прямо, то і письмо буде прямим (вертикальним).
Серед гігієнічних вимог важливе місце відводиться гігієні зору як одному з основних чинників каліграфічного письма.
1. Не схиляй низько голову над зошитом, книгою.
2. Не лягай животом і грудьми на парту.
3. Не читай лежачи.
4. Не читай в автобусі чи тролейбусі.
5. Не сиди близько біля телевізора.
6. Не соромся носити окуляри, якщо цього вимагає зір.
7. Світло повинно падати на зошит з лівого боку.
8. Книга чи зошит мають бути від очей на відстані ЗО см і під кутом 45
градусів.
9. Після 25 хвилин навчання робіть фізкультурну хвилинку (за партою для
очей чи рухливу біля парти)".
3. Важливу роль при письмі відіграє письмове приладдя. Сьогодні в більшості шкіл пишуть кульковими ручками, бо вони практичніші за авторучки з гігієнічних вимог, хоч використовуються і авторучки, але із закритим пером. Колір пасти темно-синій. Не слід дозволяти учням писати іншою пастою, червоною пише тільки учитель.
Тримати кулькову (авторучку) слід з двох боків великим і середнім пальцями трохи зігнутими в суглобах, а вказівний лежить зверху ручки вільно. Відстань від пера (кінчика кульки) до вказівного пальця має дорівнювати 1,5-2 см (практично на мізинчик). Кут нахилу при письмі кульковою ручкою до площини аркуша паперу має становити 70-75 градусів, а авторучки - 80-85 градусів. Практично кінчик ручки повинен "дивитися" на праве плече.
Папір повинен бути білим, мати злегка жовтуватий відтінок.
Крім зошита, учні вчаться писати крейдою на класній дошці Вона повинна мати бездоганно рівну матову поверхню (чорного, коричневого, зеленого кольору). Якщо дошка блискуча, учням важко розбирати написане. Найпрактичнішою є дошка з лінолеуму коричневого кольору, що має основу з тканини. Таку дошку легко зробити самим, наклеївши столярним клеєм на дерев'яну поверхню лінолеум, а потім оббити по краях дерев'яними рейками. На ній добре тримається крейда. Лінолеум фарбувати не можна, бо на ньому з'являється блиск, який шкодить зору учнів. Дошку слід розкреслити відповідно графічній сітці зошита № 3, але в масштабі збільшеному в 20-25 разів ніж у зошиті Такий розмір необхідний для того, щоб учень легко сприйняв письмо зоровою пам'яттю, а отже точніше відобразив його у зошиті.
Під час письма на дошці вчитель повинен вчити учнів охоплювати зором велику площину дошки, а це є можливим при правильній поставі вчителя (учня) біля дошки під час письма. Стояти біля дошки слід лівим боком до неї, а правим до класу і злегка лівою рукою упиратися в дошку. Правою рукою пишемо на дошці, але так, щоб буква чи рядок були трохи вище від плечей, тоді діти зможуть простежити написання кожного елемента літери, складу та речення.
Крейду слід тримати трьома пальцями, як і ручку, а силу натиску регулювати вказівним пальцем, що знаходиться зверху крейди. Мізинець та підмізинний палець злегка зігнуті в середину долоні.
Отже, з метою покращення навичок якісної графіки на дошці, необхідно дотримуватися таких вимог методики каліграфії:
• не можна писати на дошці до початку уроку;
• під час письма на класній дошці стояти до неї лівим боком, трохи впираючись лівою рукою, а правою прописувати букви, склади, речення вище плечей, щоб учні стежили за письмом;
• не слід писати дуже повільно, вимальовуючи літери, підправляти, витирати, бо це копіюється учнями;
• у процесі письма на дошці вчитель повинен пояснювати написання літери;
• під час письма на дошці не слід допускати будь-яких виправлень;
• розміщення букв, слів, речень на дошці повинно відповідати письму в учнівських зошитах, бо все те, що пише вчитель на класній дошці, є еталоном письма.
Саме виконання цих вимог сприяє формуванню каліграфічного письма.
3. Як підготувати руки її до письма? Це питання завжди хвилює класовода. Добре, коли першокласник прийшов з дитячого садка і там брав участь у дидактичних іграх "Кожну намистинку - на свою нитку", "Прокоти кульку", "Склади башту", "Побудуй будинок" на розвиток дрібних м'язів пальців руки; "Знайди такий самий малюнок", "Відгадай на дотик", "Виклади фігуру", "Підбири палички" - для розвитку окоміру і дрібних м'язів руки. Такий учень готовий до уроків письма, бо м'язи руки в нього розвинуті. Якщо такої підготовки в школяра не було, тоді вчитель повинен зосередити увагу на підготовці руки дитини до письма в добукварний період навчання грамоти.
Отже, підготовка руки дитини до письма передбачає розвиток:
· п'ясті руки й дрібних м'язів пальців;
· координації рухів руки, пальців, очей, передпліччя;
· окоміру (вміння визначати центр, середину, підпорядковувати рухи руки,
· очей, контролю свідомості);
· просторових уявлень (ліворуч, праворуч, внизу, над і під лінією, між
лініями);
· плавності, точності й ритму рухів;
· уміння проводити протягом 0,5 хв. безвідривні лінії олівцем на папері, в зошиті.
Підготовча робота охоплює різноманітні гімнастичні й графічні вправи. Мета цих вправ - удосконалення координації рухів, розвиток дрібних м'язів кисті руки та ін.
Графічні вправи спочатку, за методикою Т.П.Свиридюка, виконуються олівцем і пензликом, їх мета - формування способів рухових дій на папері, розвиток спрямованості, ритмічності рухів, регулювання м'язового зусилля". Найпродуктивнішими є вправи з олівцем: обведення контурних зображень, проведення за опорними крапками вертикальних, горизонтальних та похилих ліній, малювання кола, овала та інших геометричних фігур з наступним штрихуванням їх поверхні у різних напрямках; малювання великих, малих та перерваних ліній (трава, паркан, дощик) та ін.
Після цих вправ першокласник приступає до написання елементів букв. Проте одноманітність таких завдань часто стомлює дітей, тому на цьому етапі слід виконувати такі вправи, які б не притупили інтерес школярів до уроків письма.
4. Наочність на уроці письма відіграє вирішальну роль, тому вчитель повинен пам'ятати мудру пораду В.О.Сухомлинського: "Наочність - сила, яка розвиває уважність, мислення, вона надає емоційного забарвлення пізнанню. Завдяки одночасності бачення, слухового сприйняття, переживання і мислення в свідомості дитини формується те, що в психології називається емоційною пам'яттю, з кожним уявленням і поняттям, що відклалися в пам'яті, пов'язується не тільки думка, але і почуття, переживання".
Першокласники, як відзначав К.Д.Ушинський, мислять образами, фарбами, формами, звуками, відчуттями, тому важливо це підтримати і в процесі навчання письма. На уроці в 1 класі, крім розлінованої дошки відповідно до ліній зошита, вчитель повинен мати на форматному папері зразки - написані друковані (великі і малі) літери з однієї сторони, а з іншої - рукописні (великі і малі) літери, які повинні повністю відповідати букві, написаній в "Зошитах для письма", бо неточність веде до викривлення почерку дитини. Найчастіше наочністю вчитель користується на уроках навчання грамоти, що обумовлено віковими особливостями і специфікою викладу програмового матеріалу.
Зразки друкованої літери використовуються тоді, коли учні вже засвоїли практично звук, що вивчався на уроці читання, рукописної букви на уроці письма. Методика роботи над цими літерами спільна:
1. Показ друкованої (рукописної) літери.
2. Читання її на відтворення звука.
3. Алфавітна назва.
4. Визначення, на що схожа літера за конфігурацією.
5. Кількість елементів, їх назви.
На уроці письма учні вказують на різницю і подібність елементів друкованої та рукописної літери - в кількості елементів та графічному зображенні. Тільки після усвідомлення правильного написання літери, учні приступають до роботи.
Слід пам'ятати, що наочність на уроці письма потрібна не тільки з психологічних міркувань, а й логічних (бо діти вчаться чітко коментувати написання літери) та теоретико-пізнавальних (засвоюють теоретичні положення, пізнаючи нові типи конфігурацій, їх правильну назву).
Серед друкованих посібників використовуємо таблиці: "Як правильно сидіти за партою під час письма", "Пиши красиво і правильно", на яких, крім алфавіту, звертається увага і на правильну посадку за партою.
З метою вироблення правильного каліграфічного почерку Міністерство освіти в 1991 році видало унаочнення на пластиковому прямокутнику вгнуті літери та цифри. Методика роботи з ним полягає в тому, що учень по трафарету пише кілька разів рукописні літери і тільки потім, засвоївши її конфігурацію, переходить до написання їх у зошиті.
Серед саморобних наочних посібників вчитель може використати опуклі букви, а також літери, зроблені з наждачного паперу. Робота з ними проводиться таким чином, учень вказівним пальцем обводить по опуклих формах літери, і тільки після запам'ятовування конфігурації букви, пише її в зошиті. Аналогічна робота проводиться із унаочненням літер з наждачного паперу.
Тільки весь комплекс цих умов сформує правильне, красиве, каліграфічне письмо, а отже підготує першокласника до уроків письма.
Основні принципи та порядок фінансування бюджетних установ
Основним джерелом коштів бюджетних установ є державний бюджет, який об’єднує низку самостійних бюджетів.
Бюджетні установи безпосередньо фінансуються з державного або місцевого бюджетів.
Бюджетне фінансування являє собою виділення коштів з бюджету (державного або місцевого) в розпорядження керівників установ та організацій на здійснення витрат, передбачених бюджетом.
Фінансування – це джерело покриття видатків бюджетних установ у вигляді коштів, одержаних з бюджету в межах затверджених асигнувань, тобто в межах планових сум, передбачених кошторисом, які одержуються з бюджету.
Граничні розміри фінансування із бюджету на рік з розбивкою по кварталах передбачаються в річному розписі доходів і видатків відповідного бюджету, в кошторисах доходів і видатків бюджетних установ і називаються бюджетними асигнуваннями.
Основні принципи бюджетного фінансування та напрями витрачання бюджетних коштів викладено в Законі України “Про бюджетну систему”.
Згідно зі ст. 18 цього Закону кошти Державного бюджету України витрачаються виключно на цілі та в межах, затверджених законом про Державний бюджет України на відповідний бюджетний рік.
Таким чином, залежно від того, в підпорядкованості якого органу виконавчої влади перебуває та чи інша бюджетна організація, фінансування здійснюється або за рахунок коштів Державного бюджету, або за рахунок коштів місцевого бюджету.
Бюджетні організації під час здійснення своєї діяльності можуть одержувати у своє розпорядження кошти не тільки з бюджету, а й з інших джерел. Кошти, одержувані бюджетними організаціями, крім асигнування з бюджету, називаються позабюджетними (коштами спеціального фонду), і до них відносяться кошти, отримані від виконання робіт, надання послуг, реалізації продукції чи іншої діяльності, не забороненої чинним законодавством.
Фінансування бюджетних організацій здійснюється з додержанням таких принципів:
Безповоротність надання коштів. Згідно з цим принципом суми, що виділяються з бюджету на утримання установ, мають безоплатний характер, тобто поверненню не підлягають;
· Зв’язок між обсягом фінансування та виконанням планів бюджетною установою. Сутність цього принципу полягає у тому, що бюджетна установа отримує кошти не під план, а відповідно до фактичного виконання плану. При цьому на чергову суму надходжень грошових коштів безпосередньо впливає якість використання попередньо наданих коштів та дотримання установою фінансової дисципліни;
· Фінансування в межах асигнувань, передбачених кошторисом. Цей принцип означає, що виділення коштів з бюджету на утримання бюджетних організацій здійснюється тільки за наявності кошторису доходів і видатків бюджетних установ і в межах асигунвань, затверджених кошторисом.
Слід мати на увазі, що здійснення витрат, не передбачених кошторисом, не допускається, оскільки затверджений кошторис бюджетної установи являє собою граничний рівень витрат, які може здійснювати установа за тією чи іншою статтею за рахунок бюджетних коштів. Згідно з п. 43 Порядку № 17 здійснення витрат без затверджених у встановленому порядку кошторисів і плану асигнувань призупиняється через 30 календарних днів після затвердження річного розкладу призначень і помісячного розкладу асигнувань відповідного бюджету. Після закінчення цього терміну органи Державного казначейства і фінансові органи провадять фінансування тільки згідно із затвердженими кошторисами і планами асигнувань;
· Цільове призначення. Відповідно до цього принципу використання виділених з бюджету коштів провадиться тільки на цілі, передбачені у відповідній статті кошторису та в межах отриманих сум.
Це означає, що бюджетні установи повинні використати кошти, отримані, наприклад, для виплати заробітної плати, виключно на ці цілі, а не витратити на купівлю матеріалів або канцелярського приладдя.
Слід мати на увазі, що посадові особи бюджетних організацій за порушення порядку використання бюджетних коштів несуть кримінальну відповідальність згідно Кримінального кодексу України;
· Контроль за використанням наданих коштів. Цей принцип означає, що контроль за використанням коштів здійснюється на всіх етапах господарської діяльності бюджетних установ через казначейську систему виконання бюджету.
. 2. Облік фінансування через органи Державного казначейства
Бюджетні установи, які утримуються за рахунок коштів Державного бюджету, фінансуються за другою формою – через органи Державного казначейства, яким в установах Національного банку та уповноважених установах комерційних банків, визначених Кабінетом Міністрів України та Національним банком України, відкриваються єдині казначейські рахунки відповідно до наказу Головного управління Державного казначейства України. (Положення про єдиний казначейський рапхунок,наказ ДКУ №122 від 26.02.2002)
Єдиний казначейський рахунок – це система бюджетних рахунків органів Державного казначейства в установах банків, на які зараховуються податки, збори та інші обов’язкові платежі державного бюджету і з яких органами Державного казначейства здійснюються платежі безпосередньо на користь суб’єктів господарської діяльності, які виконали або надали послуги розпорядникам бюджетних коштів, та оплачуються інші видатки бюджетних установ як у безготівковому порядку, так і готівкою.
При фінансуванні розпорядників бюджетних коштів через територіальні органи Державного казначейства всі поточні рахунки бюджетних установ в уповноважених банках закриваються і в свою чергу їм в органах Державного казначейства відкриваються реєстраційні рахунки, кількість яких у конкретного розпорядника коштів залежить від ступеня деталізації контролю за використанням бюджетних коштів відповідно до бюджетної класифікації.
Реєстраційні рахунки за багатьма ознаками відрізняються від поточних рахунків:
Реєстраційний рахунок – це рахунок, що відкритий в органах Державного казначейства розпорядникам коштів для обліку їх надходжень та видатків.
Для відкриття реєстраційних рахунків у відповідних органах Державного казначейства на кожного розпорядника коштів заводяться особові справи. Розпорядники коштів подають до органів Державного казначейства такі документи:
· заяву на відкриття рахунка в системі органів Державного казначейства, підписану керівником установи і головним бухгалтером;
· довідку про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України із зазначенням ідентифікаційного коду;
· копію затвердженого положення або статуту про установу, підприємство, організацію, засвідчену вищестоящою установою чи нотаріусом;
· доведений до розпорядника коштів поквартальний обсяг асигнувань, що передбачений у бюджеті України, з розподілом по розділах, главах, параграфах і статтях бюджетної класифікації;
· затверджений кошторис доходів і видатків із поквартальним розподілом;
· картку із зразками підписів осіб, які мають юридичне право розпоряджатися коштами, що знаходяться на рахунку установи, і підписувати платіжні та інші розрахункові документи, а також зі зразком відтиску печатки;
· звіт про виконання кошторису доходів і видатків установи на дату закриття фінансування на поточні бюджетні рахунки в установі уповноваженого банку.
При відкритті реєстраційних рахунків кожному рахунку присвоюється відповідний номер, у якому перші шість знаків – код функціональної класифікації видатків, наступні три знаки – код відомчої класифікації видатків, а наступні п’ять знаків – код отримувача бюджетних коштів.
Відкриттю реєстраційних рахунків передує укладання договорів, що регулюють відносини між органами державного казначейства та розпорядником коштів. Договір має стандартну форму і містить такі розділи: предмет договору; права та обов’язки сторін; порядок вирішення суперечних питань; строки дії договору, порядок його зміни і припинення; інші умови; юридичні адреси.
Реєстраційні рахунки відкриваються в розрізі розділів бюджетної класифікації на один бюджетний рік і щорічно поновлюються. Відкриття реєстраційних рахунків стає здійсненим фактом після письмового повідомлення про це розпорядника коштів.
При зміні юридичної адреси розпорядник коштів повинен протягом одного тижня повідомити про зазначені зміни відповідні органи Державного казначейства. В разі, якщо змінюється й адміністративно-територіальна підпорядкованість розпорядника коштів, реєстраційний рахунок в органах Державного казначейства за старим місцем знаходження закривається. При цьому розпоряднику коштів надається витяг із особової картки, в якому фіксується інформація щодо підсумкового результату проведених бюджетною установою видатків. Витяг подається в органи Державного казначейства за новою адресою, після чого між розпорядником коштів та органом Державного казначейства укладається договір на розрахункове обслуговування.
Оплата видатків розпорядників бюджетних коштів здійснюється органами Державного казначейства України з реєстраційних, спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників шляхом проведення платежів з цих рахунків, відкритих в органах Державного казначейства України.
Оплата рахунків розпорядників коштів бюджету здійснюється лише за наявності в обліку органів Державного казначейства їх бюджетнихзобов’язань та фінансових зобов’язань та залишків коштів на рахунках розпорядників.
Підставою для оплати видатків є платіжні доручення розпорядників коштів та документи, які підтверджують цільове направлення коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні, акти виконаних робіт тощо).
Органи Державного казначейства приймають від розпорядників бюджетних коштів платіжні доручення і підтверджують документи:
· за загальним фондом – відповідно до кошторисних призначень, помісячних планів асигнувань, зареєстрованих зобов’язань та в межах залишку коштів на рахунку за певним кодом економічної класифікації видатків;
· за спеціальним фондом – в межах загального залишку коштів на спеціальному реєстраційному рахунку за всіма кодами економічної класифікації видатків, залишків кошторисних призначень та зареєстрованих зобов’язань.
Платіжні доручення подаються до органів Державного казначейства України у двох примірниках, на першому з яких ставляться відбиток печатки та підписи відповідальних осіб установи. Дата платіжного доручення повинна відповідати даті його фактичного подання або даті наступного дня, якщо документи надійшли після операційного часу.
З метою забезпечення попереднього контролю за витрачанням коштів державного бюджету документи, які підтверджують необхідність проведення оплати рахунка, перевіряються відносно доцільності та ефективності витрат. Суми, які підлягають перерахуванню, звіряються з кошторисом доходів і видатків установи, з залишками невикористаних асигнувань за кодами економічної класифікації.
Оформлення розрахункових документів на оплату здійснюється відповідним управлінням (відділом) Державного казначейства в день їх надходження.
Відмітка про дозвіл на проведення оплати ставиться на першому екземплярі прийнятих платіжних доручень у вигляді відтиску штампа казначея. У випадках, коли доцільність проведення оплати рахунка викликає сумнів, строк надання дозволу на оплату може бути продовжений. Розрахункові документи, які підтверджують необхідність оплати рахунків, до здійснення оплати залишаються в органі Державного казначейства. Підготовлені платіжні доручення надаються в уповноважений банк у вигляді електронних розрахункових документів в системі “клієнт-банк”.
Орган ДКУ надає клієнтам виписки з рахунків за результатами попереднього операційного дня або за запитом клієнта.
Для обліку наявності та руху коштів, виділених РК па утримання установи за загальним фондом та па централізовані заходи, призначений субрахунок 321 «Реєстраційні рахунки» до синтетичного рахунка 32 «Рахунки у казначействі». При цьому субрахунок 681 не застосовується, а виділення коштів І бюджетів усім РК обліковується на субрахунках 701 та/або 702.
Для обліку коштів, призначених для перерахування на реєстраційні рахунки підвідомчих установ або одержувачів бюджетних коштів, ГРК і РК II ступеня використовують субрахунок 322 «Особові рахунки».
Бухгалтерські записи щодо надходження коштів і доходів за загальним фондом усі РК ведуть за єдиною методикою і на однакових рахунках
Бухгалтерські записи з обліку надходження коштів і доходів загального фонду при фінансуванні через органи ДКУ
| Зміст операції | Кореспондуючі субрахунки | |
| Дт | Кт | |
| Одержані асигнування із загального фонду бюджету: на утримання установи та інші цілі для перерозподілу підвідомчим установам (для ГРК та РК II ступеня) | 701,702 701,702 | |
| 2. Відкликані кошти з реєстраційних рахунків РК | 701, 702 | 321,322 |
| 3. Отримання грошей в касу з реєстраційних рахунків на виплату заробітної плати, стипендій тощо | ||
| Перерахування сум постачальникам за матеріальні цінності та надані послуги: у порядку планових платежів попередня оплата після одержання матеріальних цінностей | ||
| 5. Придбання талонів на бензин, поштових марок тощо і т. ін |
Зазначені операції відображаються в «Накопичувальних відомостях руху коштів загального фонду в органах Державного казначейства України (установах банку)» т. ф. № 381 (бюджет) (меморіальний ордер № 2), які складаються за кожним реєстраційним рахунком окремо. Аналітичний облік ведеться у розрізі реєстраційних рахунків, відкритих за кодами функціональної класифікації.
Для обліку наявності цих коштів та операцій з ними у плані рахунків бюджетних установ передбачені синтетичні рахунки ЗІ «Рахунки у банках» та 32 «Рахунки в казначействі». Перший використовують установи, що фінансуються за відомчою структурою і відкривають поточні рахунки у банках, а другий — установи, що обслуговуються в органах ДКУ.
До синтетичних рахунків 31 та 32 відкривають субрахунки за видами коштів згідно з рахунками, відкритими у банках або органах ДКУ. Наприклад:
314 «Поточні рахунки для обліку сум за дорученнями»;
324 «Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку сум за дорученнями»;
315 «Поточні рахунки дня обліку депозитних сум»;
325 «Спеціальні реєстраційні рахунки для обліку депозитних сум» і т. ін.
Безготівкові розрахунки бюджетних установ здійснюються за такими принципами:
1)бюджетна установа не мас права самостійно обирати установу банку для відкриття рахунків;
2)бюджетна установа сама обирає форму безготівкових розрахунків і погоджує й у відповідній угоді (договорі, контракті), укладеній з постачальником, виходячи з умов фінансування та наявних коштів;
3)кошти з рахунка установи списуються лише за розпорядженням його власника;
4)момент здійснення платежу має бути максимально наближеним до часу надання послуг, виконання робіт, отримання матеріалів тощо;
5)платежі здійснюються в межах залишків коштів на рахунку платника;
6)платежі здійснюються лите в розмірі зареєстрованих зобов'язань платника;
7) платежі здійснюються лише на передбачені кошторисом цілі та на підставі документів, то підтверджують цільове призначення витрачання коштів.
Безготівкові розрахунки здійснюються за різними формами, що зумовлю с використання річних видів розрахункових документів. Відповідно до «Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні у національній валюті», затвердженій постановою НБУ від 29.03.2001 р. № 135, безготівкові розрахунки здійснюютьсяза такими формами розрахункових документів:
—платіжні доручення;
—платіжні вимоги -доручення;
—розрахункові чеки;
—акредитиви;
—
Найбільш поширеними у бюджетних установах є розрахунки за допомогою платіжних доручень, які застосовуються як у розрахунках за товари, роботи, послуги, так і за нетоварними операціями (переказ коштів підвідомчим установам, платежі до бюджету, органів соціального страхування, погашення іншої кредиторської заборгованості, претензій, штрафів, пені тощо). Платіжні доручення подаються обслуговуючому відділенню банку не менш як у двох примірниках.
Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 87 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |