Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Лексика української мови за походженням

Читайте также:
  1. Акт відновлення Української держави (30 червня 1941 року).
  2. Акт проголошення незалежності української держави (1941р.) та його значення.
  3. Безеквівалентная лексика і лакуни
  4. В разговорной речи не присутствует ________ лексика.
  5. Взаємозв’язок у навчанні української та російської мов
  6. Відновлення української державності як гарантії забезпечення усіх прав українського народу.
  7. Відродження української національної свідомості у першій половині 19ст. Діяльність Кирило-Мефодіївського братства.
  8. Г. С. Сковорода як видатний діяч української культури.
  9. Гетьманський переворот П. Скоропадського. Внутрішня та зовнішня політика Української Держави.
  10. Головні тенденції та періодизація розвитку української культуриХХ ст.

Система законодавства— це система всіх упорядко­ваних певним чином нормативно-правових актів даної держави.

Система законодавства об'єднує усі джерела права (закони, кодекси, укази, статути, положення, постанови, інструкції та ін.)

Законодавство може істотно впливати на розвиток формуван­ня права. Відбувається це тоді, коли суспільні відносини набули очевидної юридичної значущості (визначається їх повторюваніс­тю). Наприклад, вибухи новорічних петард, ракет, які залітають у житлові будинки і викликають пожежі, вимагають прийняття правових норм щодо врегулювання подібних випадків. В інших випадках законодавство може викликати до життя право, окремі його підрозділи (прийняття законів про підприємництво, про вла­сність в Україні сприяли формуванню галузей підприємницького права, істотно вплинули на розвиток цивільного права).

Система права і система законодавства мають відмінні риси, серед яких:

1) право є завжди вираженням справедливості. Закони та інші нормативно-правові акти можуть виражати як справедливість, так і несправедливість.

2) система права має об'єктивний характер, система законо­давства залежить від суб'єктивного фактора— діяльності зако­нодавця, інших суб'єктів правотворчих повноважень;

3) право як явище завжди є системою норм, а законодавст­во — системою нормативно-правових актів;

4) первинним елементом системи права є правова норма, а пе­рвинним елементом системи законодавства — нормативний акт. Юридичні норми — це той будівельний матеріал, з якого скла­даються конкретні галузі права. У законодавстві ці норми втілю­ються в окремих статтях нормативно-правових актів або припи­сах всередині статей. Структура права і структура законодавства співвідносяться як зміст і форма.

Елементи системи законодавства:

1) Конституція України, Конституція АРК. Головне місце в ієрархічній системі законодавства посідає Конституція України і закони, що встановлюють відправні засади правового регулю­вання (конституційні закони). Вона має найвищу юридичну силу і становить першооснову всього законодавства;

2) кодекси — кодифіковані закони всередині законодавства, надають формальної визначеності нормам певної галузі і є актив­ним центром регулювання суспільних відносин;

3) нормативні укази і розпорядження Президента України, які видаються відповідно до Конституції України;

4) підзаконні нормативно-правові акти органів виконавчої влади — постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази та інструкції міністерств, державних комітетів України;

5) акти органів виконавчої влади на місцях;

6) акти місцевих органів самоврядування щодо здійснення функцій, які їм делеговані державними органами.

Цей перелік не є вичерпним.

Відповідно до ст. 9 Конституції України «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Кон­ституції України». Таким чином, норми Конституції України ма­ють більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов'язкових для України.

Разом з тим норми чинних міжнародних договорів України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства.

3. Систематизація нормативно-правових актів.

Між системою права і системою законодавства існує зв'язок як між змістом і формою. Система права вимагає, щоб джерела права були систематизовані за галузевою ознакою, норми однієї галузі права чи інституту об'єднувалися в єдиний кодифікований акт або збірник законодавства. Таким чином, система права є ос­новою для систематизації законодавства.

Систематизація законодавства— це діяльність щодо зве­дення нормативно-правових актів (або їх елементів) у цілісний комплекс (упорядкування, погодження, усунення протиріч, при­ведення їх у певну внутрішню узгоджену систему).

Систематизація законодавства здійснюється двома основними способами — шляхом інкорпорації і кодифікації.

Інкорпорація— це спосіб систематизації законодавства, який полягає в об'єднанні за певним критерієм групи нормативно-правових актів в одному збірнику — у хронологічному, алфавіт­ному, предметному або будь-якому іншому порядку.

Зміст нормативно-правовш актів не змінюється, відбуваєть­ся лише зовнішня обробка, а саме: до тексту вносяться наступні офіційні зміни, виключаються положення, що втратили силу, ін­акше кажучи, інкорпоруються. Види інкорпорації:

1) офіційна— полягає у підготовці, затвердженні і виданні відповідних зібрань самим законодавчим органом (Верховною Радою). Може здійснюватися за офіційним дорученням Верхов­ної Ради відповідними структурами — Інститутом Верховної Ра­ди. Підготовлені зібрання стають офіційними джерелами законо­давства України, від імені Верховної Ради публікуються в офіційних виданнях: «Відомості Верховної Ради України», «Офі­
ційний вісник України», «Голос України», «Урядовий кур'єр», «Вісник Президента України».

2) офіціозна— полягає у тому, що обробка законодавства, підготовка та видання зібрань інкорпорованого законодавства здійснюється не законодавчим органом, а спеціально уповнова­женими на те державними органами, як правило, — це Міністер­ство юстиції. — Тексти нормативно-правових актів публікуються в окремих збірниках чи кожен нормативно-правовий акт окремо.

3) неофіційна— здійснюється відомствами, організаціями, що не мають спеціального повноваження (наприклад, видавницт­во, навчальний заклад, приватні особи). На них не можна посила­тися при вчиненні дій, що мають юридичне значення.

Кодифікація законодавства— це спосіб систематизації, який полягає у змістовній переробці і погодженні певної групи юридичних норм (пов'язаної спільним предметом регулювання) та об'єднанні їх у єдиному нормативно-правовому акті. Завжди має офіційний (правотворчий) характер.

Мета кодифікації полягає у кардинальній переробці та удосконаленні змісту законодавчого регулювання. При кодифікацій­них роботах, згідно з потребами суспільного розвитку, у зміст правового регулювання вносять суттєві зміни аж до відміни іс­нуючих і створення принципово нових правил поведінки. У ре­зультаті кодифікації створюється єдиний законодавчий акт — кодекс,який регламентує конкретну сферу суспільних відносин і завжди має офіційний характер.

ІНДИВІДУАЛЬНА САМОСТІЙНА РОБОТА

1. Питання з теми для самостійного вивчення та осмислення:

2. Галузі права України.

3. Структура правової норми.

Підготувати реферат на тему:

Види систематизації нормативно-правових актів.

 

Тема 4. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Терміни. Застарілі й нові слова

Лексика української мови за походженням

Словниковий склад української мови сформувався протягом довготривалого її історичного розвитку. З погляду походження вживану в українській мові лексику поділяють на 2 великі групи:

І. Питома (успадкована, корінна) лексика становить 90% усього словникового складу української мови і включає слова, успадковані з періодів індоєвропейського (спільна для багатьох індоєвропейських мов – санскриту, грецької, латинської, германської, слов’янської), спільнослов’янського (лексика, успадкована усіма чи більшістю слов'янських мов), спільносхіднослов᾿янського (спільна для укр., рос. та білор. мов) та періоду формування мови української народності та української нації.

індоєвропейська спільнослов'янська, спільносхіднослов'янська - назви родинних стосунків (брат, сестра); - назви частин тіла й органів людини (зуб, язик); - назви рослин, птахів, дерев, тварин (дуб, курка, гуска, явір); - побутові найменування (цукор, дріжджі, двері); - назви дій, процесів, станів (йти, їхати, молодіти); - назви якостей, ознак (червоний, сивий).
Власне українська Мама, батько, білий, бог (пан), боятися, брат,вересень, весілля, вівторок, відьма, вісім, внук, вогонь, вода, володіти, вулиця, два, двері, двір, день, десять, джерело, дзеркало, дивитися, дід, дім, добрий, дочка, друг, дух, душа, жало, жаль, жати, жити, жито, жувати, завтра, заєць, заздрити, закон, залізо, залоза, заповідати, звір, звук, зелений, земля, зерно, зима, злий, злодій, злочин, знак, знати, золото, зріти, зуб, зять, ім’я, іти, їзда, їсти, їхати, квітень, кров, лазити, липень, листопад, лице, лівий, лід, любити, лютий, мати (дієслово), мати (мама), місяць, молодий, море, мудрий, м’ясо, нагорода, надія, намагатися, наука, небо, неділя, ненавидіти, нести, нива, ніж, ніс, ніч, нога

Власне українська лексика – це слова, які виникли в українській мові надзвичайно давно, з появою тих понять, які вони позначають, кількісно найбільша і найрізноманітніша група питомої лексики, творення якої відбувається постійно. Ці слова легко розпізнати, бо саме ними наша мова відрізняється від інших. До споконвічної лексики належать слова, що позначають лічбу, назви місяців, дії, частини тіла, спорідненість, членів сім’ї, психічні стани, якості людини, предмети, продукти, тварин тощо. Такі слова складають основу української лексики і формують національні ознаки нашої мови.

ІІ. Лексичні запозичення.Значна частина словникового складу сучасної української мови є запозиченою з інших мов. Запозичення стали можливими внаслідок контактів з іншими народами у різних сферах (політичній, економічній, культурній, військовій тощо). При чому час, шляхи запозичення, асиміляція такої лексики є дуже різними. Лексика, запозичена з інших мов, за давністю запозичення і ступенем засвоєння поділяється на: 1) запозичені словазагалом (ті, що фонетично і граматично пристосувалися до української мови типу базар, бандура, козак, лінія, торба, троянда, ярмарок, імена людей). Деякі із запозичених слів уже настільки зріднилися з українською мовою, що повністю підкорюються її правилам, інші залишилися незмінними, хоч прийшли дуже давно. Точно власне українським чи запозиченим є слово вам зможе сказати лише академічний етимологічний словник, адже інколи таке знайоме слово як картопля чи пальто, насправді виявляється іншомовним. Цікаві випадки запозичення слів, коли імена людей (вигаданих чи реальних) стали загальними назвами. Так нікого не здивуєш словом «казанова» чи «донжуан». Багато хто знає, що Джакомо Казанова був реальною особою, а дон Жуан (Хуан, Гуан) – герой кількох творів світової літератури. А от знайоме нам «хуліган», виявляється є ім’ям ірландської родини Хуліханів, яка полишила після себе таку славу, що їх іменем тепер називають бешкетників у всьому світі. 2) іншомовні слова(ті, що зберігають ознаки свого походження у формі, значенні, а значить усвідомлюються мовцями як чужорідні аудиторія, ательє, інфраструктура, консьєрж тощо). Запозичення в українську мову відбувалося у загальному масиві із таких мов:

Запозичена ( 10% української лексики) з грецької:(слова, пов'язані з граматикою, логікою, математикою, літературою, драмою, філософією, філологією, природою) горизонт, діалект, бібліотека, гармонія з латини:(слова, що пов'язані з навчанням, медициною, матерією, назви рослин, тварин, мінералів) клас, студент, сентенція, культура з тюркських мов: (слова з початковими а, я, складами ба, са, ха, ка, га, жа) абрикос, аркан, адмірал, кавун, вежа з німецької:(слова, що пов'язані з будівництвом, виробництвом, буквосполучення -рст-, -рбр-, -сшт-, -ндш-, -штр-) цегла, крейда, бутерброд, фарба з французької: (слова з ю, же, жи, жу, аж, яж, деякі страви, модні аксесуари, одяг) гараж, пляж, майонез, журі, сюжет з англійської: (торгово-економічні поняття, спортивні терміни, сполучення -дж-, -оу-, -айн-) джентльмен, джем, футбол, аут, спонсор, менеджер з голландської:(слова, пов'язані з морем) гавань, крейсер, яхта, краб, люк з італійської:(слова, пов'язані з музикою, мореплавством) галера, кортик, дует, піаніно з польської:скарга, дзиґарик, ґудзик, келих, герб

Запозичення є у різних мовах. Слова, поширені в усіх чи багатьох мовах з однаковим чи близьким значенням і звуковим складом, називаються інтернаціоналізмами. За значенням вони досить різні – явища суспільно-політичного життя (революція, мітинг, дискусія), наукові терміни (аналіз, семантика), поняття, пов’язані з технікою (мікроскоп, трамвай), поняття зі сфери культури, освіти, спорту (аудиторія, лекція, бокс), військова сфера (армія) тощо.

Серед іншомовної лексики виділяють:

- екзотизми –неперекладні слова з різних мов для позначення своєрідних реалій життя інших народів чи країн (кімоно, тореадор, сарі, мечеть);

- варваризми –слова (звороти), що не стали загальновживаними, повністю не освоїлися і вживаються для відтворення місцевого колориту (от кутюр, тет-а-тет).

 

Загальновживані слова – це слова, які знає кожен носій мови. Ледве не щодня виникають і зникають у мові нові поняття, які слід якось називати. Певні слова несуть якусь експресивну оцінку або мають вузьку сферу вживання, але більшість лексики є нейтральною і тому міжстильовою. Саме остання категорія слів є найбільшою. До загальновживаних належать:

  1. Назви усіх родинних зв’язків: батько, мати, син, дочка, брат, сестра, дід, баба, тітка, дядько, зять, невістка і т.д.
  2. Назви людських органів і частин тіла: серце, нирки, легені, шкіра, очі, вуха, рот, ніс, рука.
  3. Назви природних явищ: дощ, вітер, сльота, мороз.
  4. Назви оточуючих предметів природи: небо, річка, хмари, земля, ліс.
  5. Назви рослин і тварин: пагін, корінь, дерево, трава, кінь, кіт, собака, горобець, півень, курча, пшениця, жито, гречка.
  6. Назви побутових речей, приміщень: будинок, кімната, двері, вікно, лава, диван, шафа.
  7. Назви їжі і питва: вода, молоко, вино, хліб, борщ.
  8. Назви ознак предметів (колір, вага і т.д.): білий, чорний, зелений, жовтий, легкий, сильний.
  9. Назви психічних станів, почуттів: доброта, кохання, стурбованість, злість, веселощі.
  10. Назви дій та станів: спати, їсти, ходити, бігти, міркувати, висловлюватись, читати.
  11. Назви чисел: два, п’ять, сорок, сто.
  12. Назви способів дії: добре, повільно, весело, по-моєму, сильно, легко, важко.

Професійна лексика – це слова, що вживаються переважно лише в колі фахівців з тих чи інших спеціальностей для позначення знарядь праці, процесів, інструментів, матеріалів, дій і так далі. Це досить велика кількість слів, однак вони мають обмежене коло вживання і часто зрозумілі лише спеціалістам. Знання професійної лексики допомагає як у створенні образів у художній літературі та засобах масової інформації, так і в опануванні професії. Наведемо деякі приклади професійної лексики:

- вчителі: класний журнал, педрада, семестр, дошка;

- юристи: позов, судове засідання, апеляція;

- металурги: мартен, домна, вагранка;

- журналісти: шпальта, шапка, інтерв’ю, гранки, монтаж;

- моряки: кок, ют, палуба, щогла, вітрило, якір;

- військові: марш-кидок, атака, дислокація, траншея.

Крім професійних слів, що є частиною літературної мови існує й професійний сленг, відомий в межах галузі або, навіть, одного лише підприємства, заводу чи організації. Для вивчення професійної лексики можна використовувати спеціальні галузеві словники або живе спілкування із фахівцями.

Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях.

Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи).

Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга).

Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза).

В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними.

Діалектна лексика буває дуже важкою для розуміння, особливо діалектизми з географічно віддалених регіонів

Розмовна лексика, яку ще називають просторічною, використовується в побуті при невимушеному, неофіційному спілкуванні. Цей різновид лексики об’єднує дві групи слів. До першої групи слів належать не літературні слова, тобто слова, що вживаються з порушенням вимови, правил, роду, відмінювання і так далі. Наприклад, часто можна почути «тудою» замість «туди», або «тута» замість «тут». Часто в мовленні ми скорочуємо склади і слова. Наприклад, «хо» замість «хочу», це не ускладнює розуміння сказаного, однак не відповідає літературним нормам мови. Друга група слів – це слова, що мають ознаки згрубілості, зниженості, фамільярності. Наприклад, училка (вчителька), братан (товариш), фізра (фізична культура), моцик (мотоцикл, мопед), припертися (прийти), втюритися (закохатися), жерти (їсти).

Терміни – це слова, що називають поняття в різних галузях: науці, техніці, мистецтві тощо. Головною ознакою термінів є їх однозначність, адже від чіткого і однакового розуміння терміна вченими залежить розвиток наукової думки. Хоча інколи одне й те саме термінологічне слово має різні значення в різних галузях знань. Наприклад, термін «операція» має значення «хірургічне втручання» в медицині, «проведення спланованих бойових дій» для військових і «переведення коштів з рахунка на рахунок» у банківській справі. Хоча в більшості випадків терміни мають лише одне значення і значна їх частина є вузькоспеціалізованими, тобто такими, що не вживаються поза межами певної галузі. Лише деякі з них стають загальновживаними словами (наприклад, слово «термометр» або «артеріальний тиск») або є спільними для будь-якої сфери наукової діяльності (наприклад, аргумент, синтез, аналіз, класифікація тощо).

АКТИВНА І ПАСИВНА ЛЕКСИКА
Активна (постійно використовується всіма носіями мови) мова, словник, підручник
Пасивна 1) застарілі слова: а) історизми (слова, що позначають предмети, явища, поняття, які вийшли з ужитку) смерд, чернь, князь, лихвар; б)- архаїзми (назви предметів, явищ, витіснені іншими, сучасними словами, які існують і нині) град (місто), вої (воїни), страж (сторож) 2) неологізми (слова на позначення нових реалій, що виникають у процесі розвитку суспільства) флешка, декодер, айфон

 


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 97 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2021 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав