Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Система законодавства

План

1. Опрацювання художнього твору. Методика роботи над оповіданням.

2. Особливості опрацювання казки.

3. Специфіка організації роботи над байкою.

4. Читання та аналіз віршів.

5. Методика опрацювання науково-пізнавальних статей.

Література

1. Методика викладання української мови. За редакцією С.І.Дорошенка. – К.: Вища школа, 1992.

2. Вашуленко М.С. Українська мова і мовлення в початковій школі. – К.: Освіта, 2006. – С.82-87.

3. Каніщенко А.П., Кубинський М.В., Сокирко М.В. Уроки читання в букварний період. – К., 1999.

4. А.П.Каніщенко «Система роботи над розумінням тексту у початковій школі» – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2003.

5. Наумчук М.М. Сучасний урок української мови в початкових класах: методика і технологія навчання. – Тернопіль: Астон, 2005.

Мета. Удосконалювати уявлення студентів про жанрово-тематичну різноманітність творів, включених до кола читання, формувати уявлення про особливості опрацювання творів різних жанрів у 1-4 класах, розвивати навички добору методичних прийомів для оптимального опрацювання оповідань, казок, байок, віршів, науково-пізнавальних статей; обране мислення, зв’язне мовлення. Виховувати тактовність, емпатійність, самостійність.

1. Вивчення художнього твору, як правило, проходить такі етапи:

а) підготовка учнів до його сприймання;

б) ознайомлення з текстом;

в) текстуальна робота над твором;

г) підсумкові заняття щодо його ви­вчення.

З метою ефективної організації уроку необхідно:

– раціонально роз­поділити час, який відводиться на ознайомлення учнів з твором;

– виділити ті епізоди, які розглядатимуться в процесі аналізу;

– продумати завдання для учнів, обрати методи, прийоми, види і форми роботи, які забезпечать високу педагогічну результативність в умовах певного кла­су, певного складу учнів.

Художній твір має об'єктивний зміст, але сприймання його – завж­ди об’єктивно-суб’єктивний процес. У кожної людини він виражається індивідуально. Далеко не завжди навіть високохудожні твори повноцін­но сприймаються читачем.

Психологічні дослідження свідчать, що повноцінність сприймання мистецтва у широкому розумінні слова визначається багатьма факторами. Воно успішно відбувається тоді, коди ґрунтується на активізації на­явних уже тимчасових нервових зв'язків. Усвідомлення учнями художніх творів вимагає добре розвинутих уяви, асоціативного мислення.

Велике значення в успішному засвоєнні тієї чи іншої теми з питан­ня має рівень інтересу до нього учнів. Сприймання залежить також від настрою людини в момент сприймання, від її соціального досвіду тощо. Це слід врахувати, організовуючи роботу по вивченню художніх творів.

Таким чином, перед безпосереднім читанням твору потрібна певна підготовка, щоб спрямувати їх думки і почуття, життєві враження, ак­тивізувати творчу уяву, викликати такі асоціації, які допоможуть ус­відомити образи, а також дати необхідну суму знань.

Далі проводять перше читання твору і перевірку сприймання прочи­таного. Після цього проводять повторне прочитування. Потім проводять аналіз зображальних засобів, застосовуючи цілісний метод, після чого складають план, переказують прочитане, спираючись на план. І завершу­ють цю роботу узагальнюючою бесідою, встановленням ідейного змісту твору.

Первинне ознайомлення з художнім твором ще далеко не завжди за­безпечує належне його розуміння. Психологічні дослідження показують, що сприймання літературного твору відзначається вибірковим характером. Учні часто схоплюють лише той зміст, який лежить на поверхні твору, не помічаючи багатьох його художніх компонентів, не проникають у суть явищ, внаслідок чого у них може скластися збіднене, а то й неправильне уявлення про твір.

У вузькому розумінні слова аналіз – це розчленування цілого на частини з метою проникнення у внутрішню суть твору, розгляд його окремих компонентів, з'ясування їх ролі у безпосередньому живому функціонуванні, у широкому значенні – це поглиблення на основі текс­ту попередніх вражень, знань учнів про твір як ідейно-естетичну цінність.

Аналіз обов'язково передбачає певні порівняння, зіставлення, уза­гальнення, таким чином, він не можливий без синтезу. Синтетичні про­цеси на перший план виступають тоді, коли розрізнені знання учнів про художній твір приводяться у певну систему, коли робляться виснов­ки, узагальнення про ідейно-художню цінність твору.

У процесі аналізу виховуються потрібні уміння і навички, без яких не можна бути кваліфікованим читачем. Учні повинні навчитися усвідомлювати ідейно-тематичне багатство твору, бачити вираження його ідеї у системі групування персонажів, в особливостях розвитку сюжету тощо. Зрозуміло, що уміння і навички виховуються поступово. Таким чином, твір у кожному класі аналізується з різною глибиною.

На перших етапах учні ще не можуть сприймати всі компоненти твору у їх взаємозв'язках. Аналіз тексту твору спрямований на те, що учні з'ясували послідовність розгортання картин життя, уміли визначити ос­новні епізоди і переказувати їх, встановлювати причинно-наслідкові та часові зв'язки між подіями, висловлювати своє ставлення.

Сприймання і усвідомлення твору слід розуміти як широкий процес що базується на почуттєвому пізнанні і на абстрактному мисленні і охоплює широку сферу психіки людини.

Проблема шкільного аналізу творів вимагає подальшого наукового обґрунтування, тому часто виникають дискусії з цього приводу. Меха­нізм сприймання творів мистецтва і взаємодії при цьому емоційного й раціонального, логічного досить складний і мало вивчений психолога­ми і методистами. Виникає питання, чи можна звести процес аналізу твору до перекладу їх на мову понять і в якій мірі це допустимо в умовах школи, що повинно бути основою аналізу, бо від цього залежить і система роботи над твором.

Методика знає немало ефективних форм, методів і прийомів роботи, які забезпечують образне сприймання, а також розвивають творче мисле­ння, усне малювання, переказ твору, близький до тексту, читання за ролями тощо.

Аналіз повинен будуватися так, щоб постійно підтримувати в учнів інтерес до твору. З цією метою необхідно розумно сполучати репродуктивну і пошукову форму діяльності учнів, забезпечувати вплив на різ­ні органи чуття, практикувати різні види роботи, розраховані на ін­дивідуальне, групове і колективне виконання. Аналіз твору повинен завади мати цілеспрямований, педагогічно виправданий характер. Необ­хідно продумати, на яких сторонах твору слід акцентувати увагу, під яким кутом зору аналізувати, які запропонувати учням завдання, види роботи. Система запитань і завдань диктується особливістю того чи іншого твору, своєрідністю сприймання його дітьми. Якщо складання плану вимагає від учнів вміння спостерігати, як пов'язуються між собою окремі епізоди твору, то робота над характеристикою образу – зістав­лень.

Таким чином, аналіз твору і сьогодні викликав певну трудність на­віть у досвідчених учителів.

Вводячи в обіг термін "оповідання", необхідно забезпечити його тлумачення. Оповідання – це невеликий художній твір, у якому дається словесний малюнок подій, пов'язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа.

Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданні можна знайти опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створю­ється загальне уявлення про персонаж.

Оповідання, представлені в підручниках для 2-4 класів умовно поділяються на дві групи:

- оповідання, у яких діють люди;

- оповідання про природу і діяльність у ній людей.

Першу з них під час початкового ознайо­млення з твором варто читати самому вчителеві. Другу – можна доручи­ти учням, але не раніше, як у 3 класі.

Цю диференціацію оповідань слід ураховувати і в процесі введенні в на­вчальний процес мовчазного читання. Твори, насичені драматичними по­діями, а це переважно оповідання про людей, краще сприймаються в голосному прочитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразно емоційного змісту, припустимо давати дітям для мовчазного первісного читання.

Аналіз частин сповідання доцільно вести так, щоб самі діти приходили до відповідних оцінок поведінки персонажів, висловлювали своє ставлення до описуваних подій. Не відкидаючи можливості застосування питання, що спонукають учнів до репродуктивної відповіді, слід ширше застосовувати запитання, які змушують учнів думати, порівнювати, зі­ставляти, оцінювати, робити висновки. Не слід боятися, коли учні по-різному оцінюють дії персонажів. При цьому не слід одразу ж виправ­ляти неправильну характеристику. Куди важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме так, а не інакше уявляють поведінку героя. Вивчаючи нові твори, слід учням постійно нагадувати вивчені раніше твори, порівнювати їх, спиратися на вже ви­вчене і засвоєне.

Схема роботи над оповіданням

1. Вступна бесіда з метою ввести в курс тих обставин, про які говориться в оповіданні. Пояснення в процесі бесіди деяких незрозумілих слів, що зустрі­чаються в тексті оповідання.

2. Читання оповідання вчителем (в І –II класах) або учнями (в III –IV класах) в цілому чи за закінченими частинами.

3. Коротке опитування учнів з основних питань прочитаного оповідання.

4. Повторне читання тексту учнями,

5. Робота над текстом; розбір змісту за запитаннями, вибіркове читання, розбір місць, що характеризують дійових осіб, розбір образних виразів, описів, читання мовчки з виконанням певних завдань, розгляд ілюстрацій до тексту, читання за ролями і ін.

6. Заключна бесіда (про ідейний висновок, про пов'язання прочитаного з фактами місцевого життя, з сучасністю).

7. Творчі роботи у зв'язку з читанням: розповідь за аналогією, продовження, поширення сюжету, переказ із зміною особи оповідача і ін.

2. Казка – жанр усної народної прози: епічні оповідання алегоричного, повчально-розважального, чарівно-фантастичного, героїчного або побутового змісту. (Науменко 2 кл. с. 35, 3 кл. с.5)

Казка відома дітям з дошкільних років. Діти з захопленням грають у вовків і лисиць і т.д., але це не може служити підставою для того, щоб вважати, що учні розуміють специфіку казки як літературного жан­ру. У початкових класах мова йде про набуття загального уявлення про казку і її відмінностей від інших творів.

Не слід наголошувати на тому, що казкові події – вигадка. Текст багатьох казок піддається прочитуванню в особах і цим учитель повинен скористатися.

Особливістю казки є те, що це розповідь про якусь незвичну подію. В її основі – вигадка, фантазія, хоч діти сприймають це як можливе. Говорячи про сприймання казки дітьми, варто вказати на те, що діти молодшого віку свідомо сприймають умовність казки, а тому чітко від­різняють фантазію від реальності, до фантазії вони ставляться як до гри. Дитяча уява і увага повинна бути зосереджена на моральних і людських категоріях. Коли ж за програмою дійде черга до вивчення казок про людей, учитель зверне увагу учнів на те, що героями казок, крім звірів, можуть бути й люди. З часом можна назвати інші ознаки казок: казки бувають народні й авторські, тобто написані казкарем.

На третьому році навчання увагу учнів можна привернути до особ­ливостей будови казки, її закономірностях. Навіть учні 1 і 2 класів легко догадаються, що зачин казки відкривається однаково, подібними висловами. Учні легко догадуються про ще одну особливість казки -повторення однотипних дій чи ситуацій. Повторюючи їх, автор казки досягає послідовного розгортання подій, що визначає структуру твору.

Неодмінного частиною казки є її кінцівка. У ній – результат усьо­го здійсненого героями казки. Таким чином, у початкових класах учитель не дає визначення казки як жанру, а у процесі читання діти лише розкривають її своєрідні риси. Під кінець навчання в початковій шко­лі учні зможуть виділити казку як жанр з-поміж інших творів. Для цього їм вистачить знання названих особливостей. Виділення трьох груп казок: про звірів, чарівні і побутові – не входить до програми початкових класів.

Істотна особливість казки полягає у тому, що у казці повчальність виражена не нав'язливо, не прямолінійно, у них міститься значний ос­вітній і виховний потенціал. Педагогічна цінність казки полягає в тому, що в ній перемагає справедливість. Аналіз казок збуджує дітей до формулювання оціночних суджень, що важливо для розвитку мислення дітей. Помічено, що учні самостійно визначають характерні ознаки казкових персонажів. При розгляді казок правомірно ставити запитання для узагальнень і роздумів, зокрема: Чим приваблює вас герой? За що ми цінуємо героїв? тощо.

Добір казок задовольняє й іншу сторону навчального процесу початкової школи – пізнавальну.

Працюючи над казкою, не слід випускати з поля зору вимог, які ставляться до всіх уроків читання: домогтися усвідомлення змісту тексту.

Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови уроків опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення слів і виразів застосовується вибіркове читання, відпові­ді на запитання, складання плану, різні форми переказування. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти чітко уявляли послідов­ність розгортання подій і мотиви дій персонажів. У цьому допоможуть запитання.

У роботі над казкою застосовуються прийоми інсценізації й драма­тизації, інсценізація – це переробка будь-якого твору для сцени. Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах.

Схема опрацювання казки

1. Попередня бесіда про пов'язані із змістом казки події, людей, тварин, створення певного настрою в учнів.

2. Читання казки вчителем і учнями (в молодших класах може учитель розповісти).

3. Розбір змісту казки за запитаннями вчителя, пояснення незрозумілих слів, виразів.

4. Складання плану казки і переказ змісту.

5. Читання окремих фрагментів казки в особах.

6. Заключна бесіда про те, що в казці правдиве, а що є поетичним домислом (вигадане).

3. Байка (від давньорус. баять, байти, тобто говорити, роз­повідати) – невеликий, частіше віршований алегоричний твір повчально-гумористичного або сатиричного характеру. Життя людини в ньому відображається в образах тварин, рослин чи речей. Важливе місце в композиції твору посідає мораль, тобто головний висновок байки, який подається наприкінці її, рідше – на початку. (Савченко 3 кл., с. 93)

Як і в роботі над казкою, при вивченні байки мето­дика не радить наголошувати на тому, що описувані в ній події умовні, оскільки діють звірі. Навпаки, опи­сане в байці слід розглядати як реальне життя тварин, птахів, риб. Треба піддавати аналізу вчинки персонажів байки, особливості їх поведінки, ставлення одне до од­ного. Умовність же зображуваного стає зрозумілою, ко­ли учні прочитують мораль. Тут вони переконуються у тому, що застереження автора байки поширюється на людей. Не випадково Л. Глібов писав: «Моя байка, доб­рі люди, у пригоді, може, буде».

Існують методичні поради щодо порядку роботи над частинами байки, а саме: зображенням подій і повчан­ням (мораллю). Є два погляди на те, чи треба читати байку всю, чи спочатку слід ознайомитися з викладом подій, а вже на завершення аналізу прочитати мораль. Один з них пропонує незалежно від розташування по­вчання у творі не читати його ні під час ознайомлення з текстом, ні під час розбору змісту подій. Мораль чита­ється на завершення розмови про події і після харак­теристики персонажів. Інша думка зводиться до того, що треба читати увесь твір, адже без моралі важко збаг­нути його зміст. Слушність останнього твердження без­перечна. Справді, прочитавши мораль, можна прослід­кувати, як вона розкривається, на прикладі яких обра­зів це робиться, на якому словесному матеріалі. Тому є всі підстави рекомендувати другий підхід до вивчення байки. Цей підхід тим більш логічний, оскільки в чи­танках представлені байки, у яких мораль вставлена в сюжет байки. Це – байки Л. Глібова «Коник-стрибунець» і «Вовк і Кіт».

Етапи роботи над читанням байки майже повністю збігаються з вивченням оповідань і казок. Безпосереднє знайомство з твором можна почати з розгляду малюнка, який ілюструє хід подій, описаних у творі. Проте бажано зважати на якість ілюстрацій до байок.

Для першого ознайомлення з текстом припустимо за­пропонувати дітям мовчазне читання з виконанням пев­ного завдання: поділити текст на дві частини (байка «Чиж та Голуб») або виділити місце в тексті, де автор малює, як діють персонажі твору (байка «Лебідь, Щу­ка і Рак»).

У висновку вчитель загострює увагу дітей на тому, що саме засуджується в байці (безладдя) і до чого закли­кає байкар (до дружби, товаришування).

Тексти байок «Чиж та Голуб», «Вовк і Кіт» дають змогу застосовувати читання в особах. Обидві байки до­зволяють працювати над виразністю читання. Оскіль­ки програма рекомендує заучувати напам'ять байки Л. Глібова, можна присвятити деякий час уроку вивчен­ню байки напам'ять.

Рекомендуються різні варіанти заучування напам'ять і байки, і вірша. Один з них – кількаразове прочиту­вання кожної з частин (строфи чи куплета). Коли за­своєна перша частина, пропонується подібне зробити з іншими частинами. А на завершення демонструється знання всього тексту напам'ять. Другий варіант заучу­вання полягає в тому, що після запам'ятання однієї з частин

Схема роботи над байкою

1. Вступна бесіда. Знайомство з персонажами байки.

2. Читання байки повністю вчителем.

3. Читання байки учнями.

4. Розбір байки за змістом і мовленнєвими особливостями (вирази дійових осіб байки, вирази, вжиті з іронією, в переносному значенні, дотепні вислови, читання байки за ролями, коли це можливо).

5. Складання плану і переказ байки.

6. Добір знайомих дітям випадків із життя за темою байки, розповідання про ці випадки.

7. Розкриття алегорії байки, виведення головної думки (ідеї, моралі).

8. Заучування байки напам'ять.

4. Термін вірш (з латинської – повтор, поворот) – це ритмічно організоване мовлення з метою посилення виразності та емоційності його.

Молодші школярі знайомляться з епічними і ліричними віршами. Відмінність цих типів поетичних творів накладав відбиток на методику їх вивчення і на організацію уроків,

Так, епічним віршам властивий сюжет, тобто розвиток подій, тому організація уроків їх читання схожа на будову уроків вивчення опові­дань та казок. Після вступної бесіди і ознайомлення з текстом засто­совується повторне читання, аналіз головної думки і художнього її втілення. Тут не слід забувати і про специфічні прийоми роботи над віршем. Йому притаманні більша образність, своєрідна синтаксична бу­дова речень, лаконічне змалювання образів, тому слід обережно поясню­вати окремі слова і вирази, тлумачити смисл речень.

Як і інші поетичні твори, сюжетні вірші не позбавлені емоційного авторського ставлення до героя поезії чи об'єкта зображення. У цих віршах ставлення автора до зображуваного часто висловлюється побажа­ннями, рекомендаціями. Під час аналізу поезії не слід ігнорувати можливості показати її особливості.

На відміну від епічних віршів у ліричних поезіях немає сюжетного розвитку. У них відтворено переживання поета чи почуття, властиві не тільки авторові твору, а й усім людям. Авторські переживання переда­ються або в змалюванні картин природи, або в розкритті політичних подій.

У читанках представлені віршовані твори громадянської і пейзаж­ної лірики. У роботі над творами громадянської лірики важливо якнайповніше показати головну думку поезії, виявити складові частини ідейного задуму, а також ті висновки, які витікають з описуваного. Ро­бота на цими віршами має доповнюватися розповідями про власні спос­тереження. Аналіз поезій громадянського спрямування потребує заключ­ного слова вчителя.

Твори пейзажної лірики потребують своєрідного підходу до їх ви­вчення. Ця поезія сприяє емоційному пізнанню дійсності, тому вводить учнів у світ художніх образів через почуття, а далі до думок і вис­новків.

Налаштувати школярів на сприймання вірша пейзажної лірики допома­гають спогади про екскурсію в парк, ліс, поле, Безпосередня знайо­мство з природою – важлива умова усвідомленого розуміння тексту. Відповідний емоційний настрій може дати музика. Чи потрібно перед читанням пейзажної лірики знайомити з творами живопису однозначної відповіді в методиці нема. Вважається, що яскраві живописні образи можуть затьмарити словесні картини вірша, тому треба бути обачливим.

Робота над аналізом ліричного твору спрямовується на розвиток у школярів уваги до переживань, настроїв, що їх відтворює поет. На основі цього ведеться збагачення їх словника лексемами на позначення різних почуттів, бо діти ще не мають життєвого досвіду.

Схема роботи над віршем

1. Вступна бесіда з метою створити в дітей настрій, підвести учнів до емоційного сприймання вірша.

2. Виразне, емоційне читання вірша вчителем.

3. Читання вірша учнями.

4. Розбір вірша: визначення картин, образів, змальованих у вірші, розбір образних виразів, художніх засобів, перечитування окремих вірша, з метою підтвердження відповіді на запитання.

5. Визначення вчителем слів з логічним наголосом, логічних і граматичних пауз, визначення місць для читання різним тоном і темпом.

6. Повторне читання вірша учнями з метою вироблення навичок виразного читання.

7. Заучування вірша напам'ять (в класі чи вдома)

Захотіли каченята
Водички попити.
Як побачать мама й тато –
Будуть їх сварити.

Дідуся і дядька дуже
Каже каченятко, –
Я боюсь. Чекай-но, друже!
Покладем їх спатки!

Як сказали – так зробили
Спати повкладали,
Повз латаття, чапленятко
Почимчикували.

5. Науково-популярна стаття - це жанр наукової прози для ширшого кола читачів, в якому повідомляється про певне явище / процес / дослідження, з порівняно меншою деталізацією методів, спостережень, з використанням меншого обсягу термінологічного апарату, в якому не обов’ язково наявні всі структурні компоненти, характерні для наукової статті.

Як правило, кожна стаття містить нові для учнів дані. Вони втілюються в невідомі школярам слова, терміни і вирази. Перша вимога – це якомога точніше давати уявлення про зміст понять, які називаються, новими для учнів словами.

Перевіркою результативності роботи над нарисом має стати узага­льнювальна бесіда. Вона проводиться після розбору частин. В її основу кладуться запитання, які передбачають повторення матеріалу, розпо­відь про те, що учням стало відоме сьогодні, формування свого ставлення до опрацювання матеріалу.

Схема опрацювання науково-популярної статті

1. Попередня бесіда чи розповідь учителя за темою статті, розгляд ілюстрацій, показ предметів у натурі, макетів, моделей, демонстрування дослідів, використання матеріалів екскурсії до цієї теми та ін.