Читайте также:
|
В перші повоєнні роки в університеті були проведені структурні зміни, які створили підґрунтя для розвитку філософської науки в ОДУ. Було створено загальноуніверситетську кафедру філософії, на яку частково було покладено завдання наглядати за «ідеологічною чистотою» розвитку наук[15].
Публікації з філософії в Одесі 40-50-х рр. були присвячені переважно питанням атеїзму, тлумаченню робіт класиків марксизму-ленінізму і революціонерів-демократів, набагато рідше - проблемам гносеології. Принцип партійності був при цьому головним критерієм оцінки робіт з філософії. Найменше відхилення від прийнятих стандартів суворо каралося. Наприклад, у 1939 був репресований і провів у таборах п’ять років завідувач кафедри філософії проф. Б.М. Меламед. Офіційне формулювання звинувачення - «за помилки в керівництві кафедрою, причому ненавмисні» [16]. Після реабілітації він знову працював на кафедрі філософії (з 1950 р.) і навіть обіймав посаду проректора з навчальної роботи Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова[17]. Його лекції з історії філософії користувалися великим успіхом серед студентів: саме вивчення історії філософії - при всіх ідеологічних бар'єрах – дозволяло говорити хоча б про якусь філософську освіту у власному розумінні слова[18].
Також через надмірний контроль партії за роботою викладачів постраждав ще один доцент кафедри філософії І.І.Перлов, який досліджував теоретичні проблеми боротьби марксизму з народництвом у Росії. На початку 50-х років його було звинувачено у звернені до досліджень іноземних вчених та у посиланнях на закордонні праці[19]. На щастя, все обійшлося лише публічною критикою, і доц. І.І. Перлов продовжував роботу на кафедрі до1956 року.
У 1944 – 1945 рр. кафедрою філософії керував І.О. Сосновський, який у той час був секретарем обкому КП України. Його кандидатська дисертація була присвячена критиці махізму в працях Г.В. Плеханова. З 1934 року (з деякими перервами) працює доцентом кафедри філософії С.Я. Коган. Були опубліковані такі його роботи: «Виникнення марксизму – революція в історії філософії», «Єдність естетичних поглядів російських революціонерів – демократів та Т.Г.Шевченка», «Ленінська теорія відображення й проблема єдності мови та мислення», «Проблема мови у філософії Гегеля та екзистенціалізм» та інші[20]. Авторитет С.Я. Когана особливо був високий на філологічному факультеті, де він неодноразово виступав з теоретичними доповідями з філософських питань мовознавства. Багато випускників філфаку придбали стійкий інтерес до історії філософії, філософських проблем лінгвістики, до філософії взагалі (про це згадували Ю. Михайлик, Т.Тарасенко, Л.Бараневич і багато інших)[21].
Склад кафедри філософії наприкінці 40-х років був невеликий - всього 4 викладача, серед яких 3 доцента і 1 асистент (для порівняння – на кафедрі марксизму-ленінізму в той самий час працювало 15 викладачів). Завідувачем кафедри було призначено С.Я. Когана. При кафедрі успішно працював студентський науковий гурток. Також практикувались спільні з іншими кафедрами засідання. Варто відзначити, що гуртки від кафедри філософії, як і від кафедри марксизму-ленінізму, користувалися великою популярністю і відігравали важливу роль в ідеологічному вихованні «радянської людини». На кафедрі філософії вперше читалися деякі теми, наприклад, «Історія філософської думки в стародавньому Єгипті, Китаї та Індії»[22].
На початку 1949 року було створено і обладнано кабінет філософії. У цей час С.Я. Коган працював над своєю докторською дисертацією. Був створений Вечірній університет марксизму-ленінізму, в стінах якого читали свої лекції Коган, Перлов, Жукова, Моїсеєв, Штерн, Бранштейн[23].
На кафедрі філософії в 1950 р. обговорювалися питання марксистської філософії, зокрема, було заслухано доповідь Когана «Про значення твору І.В. Сталіна «Марксизм і питання мовознавства»» для викладачів загальних дисциплін. На спільних з іншими кафедрами засіданнях було, зокрема, заслухано та обговорено доповідь доц. Перлова «Про значення діалектичного матеріалізму у справі викладачів природничих дисциплін». На спільному засіданні з філософською секцією було обговорено макет І тому Історії філософії. Стенограма наради була відіслана до Інституту філософії, та викладач кафедри (на жаль, у звіті не вказано хто саме) взяв участь в обговоренні макету на сесії Інституту філософії Академії Наук. За звітний період 1950/51 р. на кафедрі було прочитано 25 доповідей і лекцій для студентів, викладачів та громадськості про розвиток діалектичного та історичного матеріалізму в працях Сталіна з мовознавства, а також на тему «Мова – специфічне суспільне явище». Кафедра керувала також всіма теоретичними конференціями на філологічному факультеті, присвяченими вивченню праць Сталіна з питань мовознавства. Основною формою роботи було самостійне вивчення праць класиків, а також робіт Сталіна, особливо мовознавчих[24].
У 1951/1952 навчальному році відбулися кадрові зміни на кафедрі філософії: зав. кафедрою став доцент Ф.А. Сидоренко (спрямований на посаду директивними органами). На кафедрі залишився працювати колишній зав. кафедри філософії доц. С.Я. Коган, а також працювали доц. І.І. Перлов, старший викладач І.Ф. Кузнєцов, в числі сумісників були два доцента В.Н. Жукова і А.І. Суботін, та два асистента – аспіранти А.В. Кузовніков та Р.В. Мазур. Кафедра вивчала і застосовувала у викладанні нові ідеї та теоретичні положення, висунуті Сталіним у працях «Марксизм і питання мовознавства», «Зауваження з економічних питань». Протягом цього року відбулось 20 засідань кафедри. Серед них: одне засідання, присвячене обговоренню нових космогонічних теорій, було проведено за участю викладачів кафедри марксизму-ленінізму, кафедри астрономії та астрофізики; одне засідання було посвячено обговоренню макета другого тому історії філософії за участю працівників кафедр марксизму-ленінізму, нової історії, природничих наук; і на одному засіданні розглядалися філософські питання сучасної біології спільно з кафедрами біологічного факультету. У лекціях і на семінарах зверталася особлива увага на розкриття характеру марксизму, на боротьбу проти талмудизму, проведення принципу партійності у філософії та вивчення критики реакційної буржуазної філософії. Важливу роль у роботі кафедри продовжували відігравати наукові студентські гуртки. На той час кафедра філософії забезпечувала роботу семи наукових студентських гуртків. На засіданнях цих гуртків було, зокрема, заслухано доповіді студентів Григор'євої «Про два типи стрибків у розвитку суспільства», Розумовської «Про книгу Коріфорта «На захист філософії»», Кирика «Про роль надбудови в будівництві соціалістичного суспільства». Ці доповіді були відмічені як вдалі.
Членами кафедри філософії велася також громадська робота поза межами університету: викладачі кафедри працювали у Вечірньому університеті марксизму-ленінізму, у Будинку партійної просвіти, у Будинку вчених і Будинку офіцерів Радянської Армії[25].
На кафедрі філософії значних змін в кадровому складі не спостерігалося: до вже відомого складу приєдналися к.ф.н. Л.Л. Весецовська та асистенти П.М. Заяц і І.Г. Батюк. В 1952/1953 р. кафедра здійснювала заходи по вивченню роботи І.В. Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР», промови Сталіна на заключному засіданні з'їзду партії. Членами кафедри були підготовлені доповіді «Про розвиток діалектичного матеріалізму у творі І.В. Сталіна «Економічні проблеми соціалізму в СРСР», «Про розвиток історичного матеріалізму...». Також членами кафедри було підготовлено дві методичні розробки «Про перебудову курсу діалектичного та історичного матеріалізму у світлі матеріалів ХІХ з'їзду КПРС». Кафедра філософії прагнула посилити свою наукову роботу як в підготовці дисертацій, так і в підготовці наукових статей і наукових доповідей. Доц. Сидоренко написав брошуру «Про комуністичне виховання трудящих», доц. Коган виконав заплановану роботу «Питання мови і мислення у світі праць І.В. Сталіна», доц. Перловим була написана стаття «Чернишевський і Добролюбов як критики буржуазної демократії»[26].
В 1954 р. у зв'язку з відрядженням доц. Ф.А. Сидоренка у докторантуру, зав. кафедрою було призначено доц. І.І. Підгрушного. За рішенням директивних органів були звільнені від роботи доц. А.І. Субботін і асистент Л.В. Ткаченко. У складі кафедри залишилися доц. І.І. Підгрушний, доц. І.І. Перлов, доц. С.Я. Коган, ст. викладачі П.І. Заяц і І.Т.Батюк. На засіданнях кафедри був обговорений і затверджений складений Коганом план історичного введення до курсу діалектичного матеріалізму і складений Перловим план лекції про твір Енгельса «Л. Фейєрбах і кінець німецької класичної філософії». Протягом року були озвучені наукові доповіді доц. Когана «Про категорії можливості і дійсності», доц. Перлова «Про категорії необхідності і випадковості», ст. викладача Зайця «Про роль практики в процесі пізнання», ст. викладача Батюка «Переважне зростання вироблення засобів виробництва - закон розвитку соціального способу виробництва», асп. Толстих «Про роль світогляду в розвитку літератури і мистецтва», ст. лаборанта Збандута «Марксизм-ленінізм про свободу і необхідність». Були опубліковані стаття доц. Підгрушного «Філософські та суспільно-політичні погляди Н.І. Белінського», стаття доц. Когана «Про співвідношення форм і ступенів пізнання» у журналі «Питання філософії». У цей час доц. Перлов працював над монографією «Про конкретність істини». При кафедри філософії працювало чотири студентських наукових гуртка. Регулярно читалися лекції у бібліотеці, Будинку вчених, Будинку офіцерів, у Вечірньому університеті, театрах і для трудящих міста. Основними темами лекцій були: «Матеріалізм і ідеалізм - два основних напрямки у філософії», «Марксизм-ленінізм про релігію», «Сучасна буржуазна філософія на службі імперіалістичної реакції», «Значення марксистської діалектики для практичної діяльності партії», «Ставлення комуністичної партії до релігії», «Ворог і родина при соціалізмі» та ін.[27].
Наприкінці 50-х років філософське життя кафедри філософії ОНУ значно пожвавилось. З 1957 по 1963 рр. кафедрою філософії завідував доц. М.Е. Овандер. До цього він працював у Києві заступником директора Інституту філософії АН УРСР, деканом філософського факультету Київського університету. Його кандидатська дисертація була присвячена критиці В.І.Леніним антимарксистської філософії. Ним було написано монографію «Роль ідей марксизму-ленінізму у боротьбі за перемогу соціалістичної революції у Росії»[28]. Овандер написав біля сорока наукових праць, зокрема «Правила розуму Р. Декарта», «Вчення Юма о причинності і марксистська критика цього вчення», «Перемога ідей ленінізму в СРСР», «Ідеологічна боротьба – найважливіша складова частина класової боротьби пролетаріату»[29].
Разом з Овандером на кафедрі працювали випускники філософського факультету Ленінградського університету Л.М. Курчіков та І.М. Попова. Вони стали організаторами цікавих дослідницьких груп – відповідно, в галузі методології науки і в соціології.
Л.М. Курчіков захистив докторську дисертацію на тему «Категорія невизначеності та її методологічне значення для сучасного природознавства», де обґрунтував висновок про те, що невизначеність виступає в будь-якому реальному процесі як безліч можливостей, а в процесі пізнання діє свого роду аналог принципу Гейзенберга: без урахування реального нерозривного зв'язку суб'єкта та об'єкта пізнання не можна зрозуміти не тільки квантову фізику, але і будь-яку пізнавальну діяльність[30].
Основним напрямом наукової роботи І.М. Попової була критика сучасної американської буржуазної соціології. Вона вважається однією із засновників сучасної вітчизняної соціології, авторкою і лідером Одеської школи соціології.
Одночасно з Овандером на кафедру філософії прийшла працювати І.Я.Матковська. Її наукові інтереси були направлені на дослідження вітчизняної філософської думки. І.Я. Матковська відома як дослідник історії філософських течій XVIII століття, а також історії вітчизняної філософської думки, етики, філософії історії та соціальної філософії. Її ім’я занесене у Міжнародний словник фахівців з проблематики XVIII століття[31].
В 1964 році за порадою інституту філософії АН УРСР академіка П.В. Копніна для участі у конкурсі на обрання на вакантну посаду завідуючого кафедрою філософії ОДУ запрошується доцент Іванівського педінституту Авенір Іванович Уйомов, який й був обраний на цю посаду. Новому завідуючому вдалося об’єднати значну частину викладачів та аспірантів кафедри біля спільної теми – філософських проблем системних досліджень. Разом з Уйомовим до Одеського університету перейшло декілька його аспірантів (Л.М. Терентьева, Л.М. Сумарокова и др.), а згодом аспірантами нового завідуючого стали аспіранти, що залишилися без керівництва після смерті М.Е. Овандера. Саме цей момент виявився переламним в історії кафедри, після якого Одеський університет став відомим в філософському світі далеко за межами не тільки Одеси, але й Радянського Союзу.
Вже в 1964 році одеські представники групи системних досліджень змогли представить результати своєї праці на Всесоюзному симпозіумі з логіки, що відбувся в Києві. Доклади одеситів були об’єднані спільним дослідницьким полем – проблемою складності[32].
Філософською основою того напрямку системних досліджень, що розвивалися в Одесі, стала концепція взаємозв’язку категорій «річ», «властивість», «відношення», що була представлена в книзі «Речи, властивості, відносини»[33]. В 1965 році ця книга переводиться на німецьку та публікується в Берліні. Слідом з’являється угорське видання.
Вказані категорії були покладені в основу розробки й іншого напрямку науки – методу аналогії та моделювання. Вже будучи на посаді завідуючого кафедрою філософії А.І. Уйомов захистив в Київському університеті докторську дисертацію «Речі, властивості, відносини та теорія висновків по аналогії». Дисертант довів, що висновки по аналогії можуть бути строгими та надійними – при належній увазі до техніки висновку, при диференційованому врахуванні його структурних особливостей.
При кафедрі філософії ОДУ працював методологічний семінар, центром роботи якого стаюли системні дослідження. В семінарі в різні часи брали участь не тільки філософи Л.Н.Курчиков, С.Е.Зак, А.В.Васильков, І.М.Попова, але й кібернетик А.Д.Крисилов, бібліограф С.М.Кириченко, медик В.Квиташ, математики К.Д. Варбанец, П.Ковалев, Г.Я.Портнов, Р.Валенчик, А.Пестер, С.Переймер, А.Зубанов, А.Коздоба, физики В. и Б.Вайнштейны, Н.Савусин, П. Бутов, химик Є.В.Ганин, біолог Д. Костинский, філолог В. Барладяну. Аспіранти та молоді вчені, що брали участь в семінарі, поступово створили особливий семінар младосистемщиків.
Поступово робота набула більш серйозного характеру. На розробку системних досліджень укладалися госпдоговори, що було на той момент дивним для кафедр філософії (та взагалі суспільствознавчих кафедр).
Результати роботи системного семінару публікувались в московському часопису «Системні дослідження» («Системные исследования») та київській збірці «Философские проблемы современного естествознания». З 1971 р. матеріали семінару друкуються в збірках, присвячених системним дослідженням в Новосибірську. Результати першого періоду роботи семінару віддзеркалюються в колективній монографії «Проблемы формального анализа систем».
На цьому етапі було створено теорію, що отримала назву «параметричної загальної теорії систем». В річищі розвитку теорії вже в 60-ті роки було захищено декілька кандидатських дисертацій, зокрема, В.І. Богдановича «К проблеме выявления логических связей между системными параметрами» (1969), Б.В. Плесського «Методы упрощения систем знания и проблема сохранения информационной ценности знания при упрощении» (1969), Г.Я Портнова «Общесистемные закономерности и методы их выявления» (1970).
Наприкінці 60-х років спостерігається сплеск інтересу студентства до філософських питань. До філософії активно повертаються студенти природничих факультетів. Саме на хвилі цього інтересу в університеті створюється дискусійний клуб, який стає центром потужної інтелектуальної роботи. Бажання студентів заглибитись в пізнання філософії призвело до створення так званої філософської спеціалізації на базі вечірньої форми навчання. В рамках цей програми вивчались переважно логіка та філософія. Заняття проходили не в лекційній формі, а в формі роботи над конкретними концептуальними фрагментами, що обговорювались присутніми. Професор Уйомов виступав в ролі Фалеса, Демокрита, Аристотеля. Діогена представляв студент О. Зубанов, а Платона – на той момент аспірант, майбутній завідуючий кафедрою філософії гуманітарних факультетів О. Погорєлов. Особливу роль в роботі спеціалізації грав Д. Зільберман, знавець індійської філософії, який представляв Будду, що вступав в дискусію з Аристотелем. Нажаль, ввести спеціалізацію в систему офіціальних навчальних курсів не вдалося.
Новий живий напрямок в розвитку філософії не зустрічав загальної підтримки. Цілком очікувано радянська ідеологічна машина почала діяти проти школи системних досліджень. Так, А.І. Уйомов був звинувачений в агностицизмі та у зв’язках в Папою римським (на підставі того, що директор інституту філософії Ватикану Г. Веттер схвально відізвався про дослідження одеського філософа). Серйозна комісія, надіслана ЦК КПУ, розбиралася з питанням. На початку 70-х тиск на незалежний філософський напрямок посилився. На професора Уйомова обрушилася лавина критики в «підміні діалектичного матеріалізму системним підходом», після чого він був змушений залишити університет та перейти на роботу до Одеського відділення інституту економіки.
В 1973-1977 рр. кафедру філософії Одеського університету очолив Володимир Миколайович Костюк, учень А.І. Уйомова. В.М. Костюк, доктор філософських був випускником історичного (1958 р.) та механіко-математичного (1967 р.) факультетів ОДУ. Навчався в аспірантурі на кафедрі філософії ОДУ імені І.І. Мечникова. З 1985 р. до нашого часу працює в Інституті системних досліджень Російської академії наук.
В 1981 році відбулися структурні зміни в роботі філософів Одеського університету. Кафедра філософії розділилася на кафедри Філософії природничих факультетів (завідуючий – Михайло Іванович Сетров) та Філософії гуманітарних факультетів (під керівництвом Ірини Марківни Попової). В 1982 році було створено також кафедру атеїзму, етики та естетики.
З приходом до Одеського університету Михайла Івановича Сетрова дослідження в галузі системного аналізу набувають нового поштовху. В 1988 році під його загальною редакцією було опубліковано колективну монографію «Принципи організації соціальних систем» (Київ-Одеса: Вища школа, 1988). Під керівництвом М.І. Сетрова було підготовлено також дисертацію Л.М. Росколотько, присвячена проблемі часу.
В 1988 році завідувачем кафедрою філософії природничих факультетів обирається на альтернативній основі доц. Олександр Владиславович Чайковський (керує кафедрою до сьогодні), який в роки перебудови створює платформу для створення повноцінної філософської освіти в Одеському університеті.
Кафедра філософії гуманітарних факультетів стає на декілька років (до створення кафедри соціології) центром соціологічних та соціально-філософських досліджень. Ірина Марківна Попова скерувала роботу цілої групи дослідників, що створили одеську соціологічну школу. Ще в 1975 році І.М. Попова захистила докторську дисертацію на тему «Стимулювання праці як метод управління». Разом зі своїми учнями В.Б.Моїним, В.С.Максименко, М.Б.Кунявським вона розвиває напрямок теоретичної та прикладної соціології. Для одеських соціальних філософів важливим стає, зокрема, проблема розладів між свідомістю та дією, а також між вербальною та фактичною поведінкою.
Соціально-етичну проблематику розвивала Ірина Яківна Матковська. Її дисертації «Проблеми етики в працях Г.В. Плеханова» (кандидатська) та «Проблеми розвитку гуманістичної свідомості в історії визвольної боротьби Росії (дворянський та різночинський періоди)» (докторська), захищені в 1968 та 1990 рр. в Москві, становлять серйозний внесок в розвиток соціально-етичних досліджень.
Доба перебудови стала для філософських кафедр Одеського університету часом зросту та пошуку нових форм існування філософії в Одесі. Саме на хвилі вимог гуманітаризації вищої освіти в останні роки існування Радянського Союзу визрівають вимоги створення самостійної платформи філософської освіти на базі Одеського університету, які були реалізовані вже в межах освітньої політики Української держави.
[1] Сумарокова Л.Н. Философия в Одессе/ Очерки развития науки в Одессе. Сборник статей. – Одесса: НАНУ, Южный научный центр, 1995. - С.524.
[2] Акімова Л.Н., Цуканов Б.Й. Рубінштейн Сергій Леонідович // Професори Одеського (Новоросійського)
університету. Т. 4. – Одеса, 2005. – С. 43.
[3] Гордиевский М.И. К вопросу о социальной педагогике Платона // Ученые записки Высшей Школы г. Одессы. – 1922. – Т. 2. – С. 91–96.
[4] Гордієвський М. Теоретична філософія Г.С.Сковороди // Пам'яті Сковороди (1722-1922). – Одесса, 1923.
[5] Гордієвський М. Соціально-педагогічні ідеї Песталоцці в освітленні його філософії. – Одеса, 1927. – 22 с.
[6] Гордієвський М. Кант і Песталоцці // Ювілейний збірник на пошану акад. М.С. Грушевського. – Київ, 1928.
[7] Вайнштейн Й. Л. Невиданий уривок про Вольтера / Й. Л. Вайнштейн // Журнал научно-исследовательских кафедр в Одессе. — 1924. — Т. 1, № 7. — С. 44-50.
[8] Історія НАН України. 1924–1928. – Київ, 1998. – С. 339-343.
[9] Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. – Одеса, 1928–1930.
[10] Сумарокова Л.Н. Указ. соч. - С.526.
[11] Философская культура Украины и отечественная общественная мысль XIX-XX вв. / Н. И. Лук, В. Д. Белодед, И. Г. Герасимяк и др.; Ред. Н. И. Лук; АН УССР, Ин-т философии. - К.: Наукова думка, 1990. - с.204-205.
[12] Варнеке Б. Цицерон и политическая философия // Труды ОГУ. Историч. ф-т, 1939. - Т.1. – С. 27-36.
[13] Березин С.Е. «Румынский Ренессанс»: научные мифы и исторические реалии развития исторической науки в период оккупации Одессы (1941-1944) // Альманах історичних досліджень. Вип.. 2. – Одеса, 2012. – С. 109.
[14] Кязімова Г.Х. Творча інтелігенція та влада Трансністрії (на матеріалах окупаційної преси) // Інтелігенція і влада: гром. - політ. наук. зб. – Одеса, 2006. – Вип. 8. - С.208
[15] Там же, С. 150-151.
[16] Сумарокова Л. Н. Философия в Одессе // Очерки развития науки в Одессе / В. М. Адамян, Л. А. Алексеева, Ю. А. Амброз [и др.]. - Одесса: НАН Украины. Южный науч. центр, 1995. – С. 507.
[17] Левченко В.В. Еврейское высшее образование в Одессе (1917-1930-е rr.): история, опит, традиции // Иудаика в Одессе. – Вып. 2. – Одесса: Фенікс, 2013. – С. 13
[18] Сумарокова Л. Н. Философия в Одессе // Очерки развития науки в Одессе / В. М. Адамян, Л. А. Алексеева, Ю. А. Амброз [и др.]. - Одесса: НАН Украины. Южный науч. центр, 1995. – С. 508.
[19] Історія Одеського університету (1865-2000)/ Під ред. Сминтини В.А. – Одеса: АстроПринт, 2000. – С. 99.
[20] За матеріалами «Історії Одеського університету за 100 років» / Під ред. Юрженко О.І. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968. – С. 304-305
[21] Сумарокова Л. Н. Философия в Одессе // Очерки развития науки в Одессе / В. М. Адамян, Л. А. Алексеева, Ю. А. Амброз [и др.]. - Одесса: НАН Украины. Южный науч. центр, 1995. – С. 508.
[22] Отчет ОГУ за 1948 год. – Одесса.
[23] Отчет ОГУ за 1950 год. – Одесса.
[24] Отчет ОГУ за 1951 год. – Одесса.
[25] Отчет ОГУ за 1952 год. – Одесса.
[26] Отчет ОГУ за 1953 год. – Одесса.
[27] Отчет ОГУ за 1955 год. – Одесса.
[28] Історія Одеського університету за 100 років / Під ред. Юрженко О.І. – К.: Вид-во Київського ун-ту, 1968. – С. 305.
[29] За даними сайту КНУ ім.Т.Г.Шевченка - http://eu.univ.kiev.ua
[30] Сумарокова Л. Н. Философия в Одессе // Очерки развития науки в Одессе / В. М. Адамян, Л. А. Алексеева, Ю. А. Амброз [и др.]. - Одесса: НАН Украины. Южный науч. центр, 1995. – С. 508.
[31] За даними сайту Філософського факультету ОНУ ім. І.І.Мечникова - http://philosof.onu.edu.ua.
[32] Логика и методология науки. IV Всесоюзный симпозиум Киев, июнь 1965. М., Наука, 1967. См. доклады А И.Уемова, Л.Н.Курчикова, В. Н. Костюка, Б. В. Плесского, Л.Н.Сумароковой, Л. Н. Терентьевой, Г. А. Поликарпова. См. также обзор симпо зиума в «Вопросах философии»,,1966, N 4.
[33] Уёмов А.И. Вещи, свойства и отношения. - М., Наука, 1963.
Философия, ее предмет, функции и структура
Философия (греч. — любовь к мудрости), форма обществ сознания; учение об общих принципах бытия и познания, об отношении человека к миру; наука о всеобщих законах развития природы, общества и мышления. Философия вырабатывает обобщённую систему взглядов на мир и место в нём человека; она исследует познавательное, ценностное, социально-политическое, нравственное, и эстетическое отношение человека к миру. Как мировоззрение
Философия как теоретическая форма сознания, рационально обосновывающая свои принципы, отличается от мифологической и религиозной форм мировоззрения, которые основываются на вере и отражают действительность в фантастической форме.
Предмет изм с развитием науки и самого философского знания, общества и всех сторон его духовной жизни. Первые, философы античного мира стремились главным образом открыть единый источник многообразных природных явлений.
Каждая наука исследует систему закономерностей, Ф изучает закономерности, общие для явлений природы, развития общества и человеческого познания(ПФ)
Функции:
1. аксиологическая (представление о добре и зле)
2. социальная (идеал общества)
3. гносеологическая (учение о познании)
4. методологическая (что есть истина? Как познавать?)
Структура:
1. Онтология – учение о бытие. Проблема: (что есть мир? кем он создан? Что такое время?)
2. Гносеология – учение об истине
3. Аксиология – учение о духовных ценностях
4. праксиология – учение о действии человека (на чем они основаны)
проблема:- есть свобода воли или нет
- что нами движет, разум, чувства или бессознательность
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |