|
Читайте также: |
При послідовному експерименті екс-постфактум ситуація минулого є експериментальною, а якесь явище того часу (нормативно-правовий акт, окремі його норми тощо) – експериментальним фактором.
Іноді правовий експеримент може проводитися і як паралельний (у порівняльно-правових дослідженнях).
Висновки.
4.6. Контрольні запитання.
4.7. Використана література.
4.1. Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки.
Розглянувши два елементи статичної структури громадської думки, тобто - давши відповіді на питання про те, що таке громадська думка, хто є її суб’єктом, ми природно постаємо перед необхідністю з’ясування того, на що суб’єкт громадської думки спрямовує свій інтерес, звертає свою увагу. Це – об’єкт громадської думки, або – третій елемент її статичної структури.
Доцільність постановки питання про об’єкти громадської думки як про самостійну тему зумовлена хоча б тим, що навіть метр соціології громадської думки в Україні В.Оссовський у своєму навчальному посібнику (див.1) спеціально таку тему не виокремлює.
Не виокремлює цю тему у своєму курсі лекцій „Теорія громадської думки” й Ю.П.Сурмін ( див.3 ). Єдине, що він робіть у цьому сенсі, так це те, що, здійснюючи класифікацію громадських думок, у якості одного з критеріїв цієї класифікації висуває „об’єкт дослідження”, фактично ведучи мову про об’єкт громадської думки. Він, зокрема, пише: „За об’єктом дослідження думки поділяються на економічні, політичні, соціальні, юридичні, педагогічні та інші” (3; с.6).
І лише В.А.Полторак у навчальному посібнику „Соціологія громадської думки” робить тему об’єкта громадської думки предметом спеціальної, виокремленої, однак все ж таки обмеженої уваги. Так, якщо у його посібнику налічується 10 глав, то тільки один з чотирьох параграфів третьої глави присвячений проблемі об’єкта громадської думки (див.2).
На мій погляд, проблема об’єкта громадської думки заслуговує на розглядання у якості теми окремої лекції. Адже цей об’єкт – важливий складник статичної структури громадської думки. Власне з нього громадська думка і починає своє поставання. Тут є багато питань, які потребують обов’язкової відповіді.
4.2. Теоретичний зміст поняття „об’єкти громадської думки”.
Людей можна опитувати будь про що і стосовно будь-чого. Виходячи з цього, певна частина соціологів, а особливо працівники органів управління, керівництво політичних партій, громадських організацій, що причетні до формування замовлень на проведення соціологічних досліджень, вважають, що громадська думка існує з будь-якого приводу - від ставлення до НАТО і до оцінки, скажімо, технічних характеристик роботи теплової електростанції.
Це змушує, по-перше, зробити чіткий наголос на тій обставині, що у якості об’єктів громадської думки можуть поставати не будь-які факти, а лише факти соціальні.
По-друге, правомірним, вважаю, буде спитати: „Які з соціальних фактів слід розглядати як об’єкти громадської думки?” Як справедливо зазначає В.А.Полторак, для соціології взагалі і соціології громадської думки – зокрема, соціальними фактами є не тільки соціальні стосунки або взаємини, але й вербальні „дії” людей, тобто їхні судження, думки тощо(див.2; с.60).
Отже, відповідно, до об’єктів громадської думки слід відносити дві групи соціальних фактів:
Ø реальні життєві соціальні факти або події;
Ø явища свідомості – ідеї, оцінки, відношення і т. ін.
По-третє, дуже важливо розуміти те, що й серед соціальних фактів не всі з них підпадають під визначення „об’єкт громадської думки”. Адже щоб стати таким об’єктом, соціальний факт має містити у собі проблему. Так, В.Л.Оссовський неодноразово по тексту свого посібника дає зрозуміти, що об’єкт громадської думки – це та чи іншапевна суспільна (соціальна ) проблема (див.1; с. 24, 27, 31-32, 35-37, 51-52, 61 та ін.).
Ю.П.Сурмін теж слушно вважає, що „різновиди думок визначаються актуальними проблемами у відповідних галузях. Увага людей немов би ковзає по об’єкту і, зіткнувшись із актуальною проблемою, фіксує її. А потім вже (курсив мій. –О.Н.) виробляється оцінка” (3; с.7).
Таким чином, попередньо можна дати таке визначення: об’єкти громадської думки – це певні реальні соціальні факти чи події або такі явища свідомості, як ідеї, оцінки, відношення тощо, що мають ознаки проблемності.
4.3. Умови перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
4.3.1. Загальна характеристика умов.
Має рацію Ю.П.Сурмін, коли пише: „Хоча кількість об’єктів і проблем у суспільстві дуже велика, далеко не всі з них стають предметом громадської думки, тобто попадають у сферу актуального обговорення, осмислювання, переживання” (3; с.7). Отже для певного соціального факту недостатньо мати ознаку проблемності, щоб перетворитися на об’єкт (а далі – і на предмет) громадської думки. Таким об’єктом соціальний факт стає лише за певних додаткових умов. Що ж то за умови?
У якості таких умов постають, принаймні, наступні:
- по-перше, безперечна доцільність перетворення певної соціальної проблеми-факту на об’єкт громадської думки;
- по-друге, наявність громадського інтересу до конкретної соціальної проблеми та актуальність, загальність, значущість цієї проблеми;
- по-третє, наявність в суб’єктів громадської думки пізнавальних здатностей, компетентності щодо вирішення даної проблеми;
- по-четверте, проходження соціальною проблемою-фактом процедури дискусії та досягнення консенсусу щодо шляхів і засобів її вирішення.
Розглянемо ці умови докладніше.
4.3.2. Доцільність перетворення соціальних проблем-фактів на об’єкти громадської думки.
ПРО ПІДСТАВИ НЕДОЦІЛЬНОСТІ.
Банальною є та істина, що певна соціальна проблема-факт може перетворитися на об’єкт громадської думки лише тоді, коли для її дослідження використовується власне механізм громадської думки. Однак тут відразу виникає питання: „Чи завжди цей механізм доцільно використовувати, а відтак – створювати об’єкт громадської думки?”
Практика соціологічних досліджень свідчить – ні, не завжди. Але чому? По-перше, соціальну інформацію з багатьох суспільних проблем можна отримати, використовуючи інші способи, ніж механізм громадської думки. По-друге, використання механізму громадської думки не завжди доцільне тому, що вона не завжди є достатньо компетентною (див.2; с.62).
ПРО ВИПАДКИ ДОЦІЛЬНОСТІ
А коли ж механізм громадської думки використовувати доцільно? В.А.Полторак убачає, принаймні, три випадки відповідної доцільності.
По-перше, тоді, „коли вивчення світу свідомості євирішальним (іноді – єдино можливим ) шляхом отримання інформації про соціальні проблеми-факти, коли інші підходи і методи соціологічних емпіричних досліджень, так би мовити, „не працюють”. До прикладу, соціологу необхідно „вимірити” рейтинг політичних діячів. У цьому випадку він неодмінно буде змушений вдатися до вивчення громадської думки, оскільки інші методи вивчення подібного рейтингу геть відсутні.
По-друге, тоді, коли громадська думка „може надати додатковуінформацію до тієї, що отримана шляхом аналізу статистичних даних, поведінкових актів, реальної ситуації в цілому, коли вже використані усі інші (окрім опитувальних) соціологічні методи. До прикладу, при вивченні трудової мотивації аналізуються умови праці, рівень заробітної платні і т. ін. - шляхом використання організаційних, економічних та інших методів. Однак використання методу опитування громадської думки є тут теж необхідним. Адже це єдина можливість з’ясувати мотиви спрямованості особи на трудову діяльність (скажімо, місце праці у загальній системі цінностей особи, задоволеність особи своєю професією і колективом).
По-третє, тоді, „коли аналіз дійсності за допомогою відповідних методів вивчення громадської думки (опитування і т. ін.) є більшприйнятним (зручним, точним, економічним і т. ін.) порівняно з іншими методами. Мова у даному випадку йде, зазвичай, про явища свідомості, духовного життя суспільства. До прикладу, виявити відношення людей до різних жанрів музики, престижність кіно і театру, переваги тих чи інших форм організації дозвілля, напевне, значно зручніше й простіше, вдаючись до методів аналізу суб’єктивного світу людей, зокрема, - до опитування громадської думки” (2;с.63).
4.3.3. Спільна справа загалу.
В.С. Коробєйніков у своїй книзі „Піраміда думок” (див.7) пише: „Питання про те: хто породжує громадську думку? – нерозривно пов’язане з іншою проблемою: з якого приводу ця думка виникає?... Починаючи з античних часів існує ідея, що підставою для виникнення думок маси людей є « спільна справа » (7; с.49).
Власне кажучи, спільну справу можна розглядати як ту синтетичну соціальну проблему-факт, котра зумовлює виникнення громадськості і через різні аспекти свого функціонування (а також через „увімкнення” певних когнітивно-емоційних механізмів) перетворюється на розмаїття об’єктів відповідних громадських думок. Адже зрозуміло, що суперечливими є не тільки сприйняття індивідуальними свідомостями спільної справи в цілому, а й сприйняття цими свідомостями кожного з окремих суттєвих аспектів цієї справи.
Тобто соціальна проблемність спільної справи як потенційного „базового” об’єкта громадської думки – феномен багаторівневий і багатоаспектний.
4.3.4. Громадський інтерес загалу.
На підставі спільної справи виникає громадський інтерес. Точніше, спільна справа, як синтетична соціальна проблема-факт, будучи внутрішньо диференційованою і суперечливою, а відтак - постаючи у якості потенційного „продуцента” розмаїття об’єктів громадських думо к, реалізує свій відповідний потенціал через громадський інтерес. При цьому, як зазначає В.С.Коробєйніков, „інтерес у свідомості може існувати і поза громадською думкою, але сама громадська думка завжди існує на базі інтересу” (7; с.51). Додам: у кінцевому підсумку – на базі громадського інтересу.
Вважаю, що тут спочатку слід уточнити: чим же не є громадський інтерес? Отже:
Ø громадський інтерес – це не теж саме, що однаковий інтерес;
Ø громадський інтерес – це не сума інтересів окремих індивідів.
Яким же є співвідношення між об’єктами індивідуальних інтересів і об’єктом громадського інтересу? Воно, гадаю, виглядає так:
- до об’єктів інтересів індивідів, членів даної сукупності, може належати велика кількість соціальних проблем-фактів, якими ці індивіди переймаються, а саме: питання працевлаштування; недостатня заробітна платня або пенсія; вступ сина або доньки до вищого навчального закладу; вирішення житлового питання; кредитна заборгованість тощо;
- до об’єкту громадського інтересу „входять” лише певні соціальні проблеми-факти особистих, приватних інтересів, об’єднані системними ознаками, належністю до проблематики, що постає для даної групи – суб’єкта громадського інтересу - як спільна.
Іншими словами, з одного боку, об’єкт громадського інтересу є вужчим за всю сукупність об’єктів інтересів індивідів, з іншого боку, об’єкт громадського інтересу є вагомішим за об’єкт кожного окремо узятого інтересу індивіда, який входить до складу громадськості.
А що ж тоді громадський інтерес таке? Чим він є? Вважаю, що громадський інтерес – це певна цілісність, але лише у сенсі вектора, у смислі спрямованості на одну й ту саму соціальну проблему-факт як на свій об’єкт. З цього випливає, що об’єкт громадського інтересу і об’єкт громадської думки відрізняються як об’єкт спрямованості і об’єкт оцінки.
Отже маю узагальнити, що
Ø певна соціальна проблема-факт, перш ніж перетворитися на об’єкт громадської думки, має стати об’єктом громадського інтересу і тому громадський інтерес – це передумова громадської думки, але ще не власне громадська думка;
Ø однак соціальна проблема-факт, як об’єкт громадського інтересу, перетворюється на об’єкт громадської думки лише за певних умов.
Звернімось до цих умов.
4.3.5. Актуальність, загальність, значущість соціальної проблеми.
Важливою умовою поступового перетворення певної соціальної проблеми-факту з об’єкта громадського інтересу на об’єкт громадської думки є АКТУАЛЬНІСТЬ цієї проблеми. Про що мова?
Мова про те, що громадська думка виникає стосовно таких соціальних проблем, які не тільки викликають громадський інтерес, але й є актуальними на даний момент історичного часу. Ігнорування полстерами цієї умови піддає критиці французький соціолог П.Бурд’є, вважаючи, що зазначене ігнорування базується на конкретному негласному постулаті, а саме: „Третій постулат. – пише він, - виявляється приховано: той простий факт, що перед всіма ставиться одне й теж запитання, має підставою гіпотезу про існування консенсусу щодо порушуваної проблематики, тобто згоди стосовно того, що питання заслуговують на те, щоб бути поставленими” (4; с. 161). Однак, за П.Бурд’є, серед загалу респондентів насправді можуть побутувати самі різні думки стосовно актуальності і вагомості однієї й тієї ж проблеми.
А щодо полстерівських підходів, то „один з найбільш шкідливих ефектів вивчення громадської думки (полстерами.-О.Н.) полягає в тому, що перед людьми висувають вимогу відповідати на питання, які вони самі перед собою не ставили”(4;с.166). До прикладу, - проблеми приватної власності на землю, політичного плюралізму і т. ін. викликали громадський інтерес у нашій країні практично завжди. Однак навряд чи можна говорити про їхнє існування як об’єктів громадської думки до 1991 року, з якого тільки й почалися глибокі трансформації українського суспільства.
Втім, навіть якщо певна соціальна проблема набуває ознак актуальності, вона не обов’язково перетворюється на об’єкт громадської думки. Так, один з перших дослідників громадської думки американський соціолог Флойд Оллпорт, формулюючи методологічні постулати-умови поставання громадської думки, у якості найважливішої умови виокремив таку: соціальна проблема, як потенційний об’єкт громадської думки, має бути загальновідомою та значущою для багатьох; саме стосовно таких проблем-фактів й може формуватися громадська думка.
Скажімо, проблема вступу України до НАТО є загальновідомою, але на фоні масового безробіття, голодного та напівголодного існування дуже багатьох пересічних українців, на фоні жахливих масштабів смертності, дитячої та дорослої безпритульності тощо зазначена політична проблема навряд чи може поставати як важлива й значуща, як реальний об’єкт громадської думки. Нею більш-менш серйозно переймається лише політична еліта та найбільш свідома частина інтелігенції.
4.3.6. Пізнавальна здатність суб’єкта громадського інтересу.
Суспільство, колектив, як і окремий індивід, не завжди є достатньо обізнаними з багатьох проблем своєї життєдіяльності. Тому, попри свою актуальність, загальність, значущість, наявність до них громадського інтересу, багато суспільних проблем все ж не постають у якості об’єктів громадської думки.
Скажімо, протягом 2005-2006 років відчутної актуальності, загальності, значущості набула (принаймні – на Євразійському континенті) проблема епідемії курячого грипу. Торкнулася вона, звісно, й України. Але навряд чи тут варто було вдаватися до порад громадської думки. Адже предмет був вузько спеціальним і майже незрозумілим основній масі населення.
Отже, з багатьох проблем, особливо таких, які потребують спеціальних знань, громадськість в принципі не здатна висловлюватися адекватно. Подібна неадекватність є цілковито зрозумілою передусім через те, що громадська думка не належать до сфери спеціалізованої суспільної свідомості.
Це свідчить лише про те, що не має сенсу опитувати населення там і тоді, де і коли об’єкт громадської думки фактично відсутній.
4.3.7. Компетентність суб’єкта громадського інтересу.
Справа в тому, що досить часто зустрічаються ситуації, коли стосовно тієї чи іншої соціальної проблеми суб’єкт громадської думки постає у якості некомпетентного через те, що не є достатньо поінформованим. І якщо на запитання анкети більшість респондентів відповідає „не знаю”, „складно відповісти”, то є підстави вважати, що тут ми маємо справу саме із випадком некомпетентності (дати Бурд’є).
Це разом з тим означає, що об’єкт громадської думки не був своєчасно сформований. Наприклад, на початку 2006 року розпочалася так звана „газова війна” між Україною та Росією. Безсумнівно, відповідна проблема стала об’єктом громадського інтересу, набула ознак актуальності, загальності, значущості. Але при цьому відповідальні українські урядовці, народні депутати, відомі політики, фахівці-економісти почали подавати через засоби масової інформації настільки суперечливу інформацію, настільки заплутували справу, що непричетному громадянину розібратися у суті цієї справи було просто неможливо. Отже він залишався некомпетентним. За цих умов об’єкт відповідної можливої громадської думки слід було вважати фактично відсутнім.
Але компетентність громадськості нерідко може набувати й уявних форм. Мова про те, що дуже багато людей вважають себе достатньо обізнаними у проблемах виховання, охорони здоров’я, політики, сільського господарства, релігійного життя тощо, хоча насправді вони такими не є. Вони, стаючи респондентами, майже не мають сумніву, що перед ними досить зрозуміла, прозора, цілком охоплювана їхньою свідомістю соціальна проблема-факт. Через це їхні відповіді на відповідні запитання відрізняються впевненістю, твердістю, категоричністю. Проте дійсної громадської думки не виникає, і певна соціальна проблема-факт, як об’єкт громадського інтересу, на об’єкт громадської думки не перетворюється. Причиною є реальна некомпетентність відповідного соціального суб’єкта, яку він, втім, не усвідомлює.
4.3.8. Процедура дискусії. – Досягнення консенсусу.
Однак і за умов достатньої обізнаності, компетентності щодо певної соціальної проблеми-факту, не всі індивіди, як складові елементи сукупного суб’єкта громадського інтересу, готові однаково оцінювати зазначену проблему – об’єкт цього інтересу. Не буде перебільшуванням стверджувати, що суперечливість підходів – явище майже неодмінне.
Отже для перетворення соціальної проблеми-факта з об’єкта громадського інтересу на об’єкт громадської думки ця проблема має бути піддана процедурі дискусії. При цьому кожний її учасник бачить і розуміє, як реагують на об’єкт інші учасники. Внаслідок завдяки дискусії відбувається: так би мовити, „угрупування” підходів - наступний пошук „точок дотику” - з’ясування меж можливих міжгрупових взаємних поступок - досягнення консенсусу.
Відтак громадський інтерес переростає у громадську думку, внутрішньо диференційований суб’єкт громадського інтересу перетворюється на „консенсусно-інтегрованого” суб’єкта громадської думки, соціальна проблема-факт з об’єкта громадського вектора-інтересу перетворюється на оцінений об’єкт громадської думки.
4.4. Основні типи об’єктів громадської думки.
Для ефективного використання механізму громадської думки практичний соціолог-дослідник у кожному конкретному випадку має чітко усвідомлювати, до якого типу об’єктів громадської думки належить відповідна соціальна проблема-факт. Отже завдання теоретичного опанування темою об’єктів громадської думки з неодмінністю виводить виконавця цього завдання на проблему класифікації об’єктів громадської думки.
Ця класифікація може здійснюватися за різними динамічним та статичними, об’єктивними та суб’єктивними критеріями, які, на мій погляд, можуть бути наступними:
1) критерій ступеня розгорнутості, а саме:
- соціальна проблема-факт ще тільки формується і постає лише як об’єкт громадського інтересу;
- соціальна проблема-факт вже сформувалася і постає як об’єкт громадської думки;
2) критерій належності об’єктів до різних сфер суспільного життя, що дає підстави виокремлювати економічні, політичні, соціальні, правові, моральні, духовні і такі інші проблеми;
3) критерій соціального масштабу, тобто певна соціальна проблема-факт може поставати як об’єкт громадської думки суспільства, соціального класу, соціальної верстви, етносу або етнічної групи, виробничого колективу, малої групи тощо;
4) критерій належності об’єкта громадської думки до соціально - демографічної сфери, тобто соціальна проблема-факт може стосуватися соціальної групи за сімейним станом, поселенською, віковою, статевою, освітньою, професійною і такими іншими ознаками;
5 ) критерій значущості для громадськості, а саме:
- актуальні й значимі об’єкти громадської думки;
- малозначущі для громадськості соціальні проблеми-факти;
- псевдооб’єкти (артефактичні об’єкти) громадської думки (див.8).
Псевдооб’єкти найчастіше постають за настановами замовників опитувань громадської думки та внаслідок позицій самих соціологів-дослідників. В.А.Полторак звертає увагу на те, що „у роки застою явно спостерігався феномен „ножиць” між тими проблемами, що реально турбували населення країни, і тими, на обговорення яких спрямовували свої зусилля органи управління (ідеологія, боротьба із пережитками тощо). Як тут не згадати, - пише він, - за „ефект накидання проблематики”, що про нього вів мову П.Бурд’є. Адже й сьогодні нерідко з боку органів управління здійснюються спроби формування і аналізу громадської думки з проблем, котрі не постають у якості об’єктів „громадського інтересу” (приватизація великих підприємств, адміністративна реформа і т. ін.). До речі, опитування населення з цих проблем, як показує досвід, практичних результатів не дають, а отримуються, зазвичай, артефакти, тобто прості реакції населення на запитання, зміст яких людей не цікавить”(2; с.65).
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 132 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |