Читайте также:
|
Право — це система загальнообов'язкових правил поведінки (правових норм), котрі встановлюються і охороняються державою, виражають загальні інтереси населення держави, спрямовані на регулювання суспільних відносин та задоволення загально-соціальних потреб.
Право формується у державно організованому суспільстві як основний нормативний регулятор суспільних відносин. Звичаї, моральні та релігійні норми додержавного суспільства мають другорядне значення, перевага надається правовому регулюванню суспільних відносин.
У сучасній юридичній науці термін "право" використовується у декількох значеннях:
— природне право — можливості людей, націй, цілого людства. Ці можливості належать їх носіям від природи, незалежно від державної волі, та є загальними й рівними для всіх однойменних суб'єктів (право людини на здоров'я, право нації на самовизначення);
— юридичне право в об'єктивному розумінні (система юридичних норм). Право є об'єктивним, оскільки державні загальнообов'язкові правила поведінки існують незалежно від волі та свідомості окремих суб'єктів (учасників суспільного життя);
— юридичне право в суб'єктивному розумінні характеризує певні можливості, які належать суб'єктам і залежать від їхньої волі та свідомості (право громадян на працю, відпочинок тощо, право власності організацій).
Визначаючи ознаки права як державного регулятора суспільних відносин, ми характеризуємо саме юридичне право в об'єктивному розумінні. Отже:
— норми права встановлюються або санкціонуються державою;
— норми права охороняються і забезпечуються, окрім інших засобів, державним примусом;
— право є єдиною системою норм, котра є обов'язковою для всього населення, що проживає на території певної держави;
— право — це система загальнообов'язкових правил, норм, зміст яких чітко визначено у тексті правового документа;
— право виражає загальну волю громадян держави.
Право характеризується такими ознаками:
– нормативний характер, тобто право складається з норм як загальнообов’язкових правил поведінки; що визначають права, обов’язки та відповідальність громадян, посадових осіб та державних органів;
– загальнообов’язковий характер, тобто дія норм права поширюється на всіх учасниківправовідносин і повинна виконуватися ними без винятків і незалежно від ставлення до самих норм;
– системний характер, тобто право – це не просто сукупність норм, а чітка система, яка діє на основі єдиних принципів, виконує єдині функції та має чітку внутрішню структуру, яка включає інститути права та галузі права;
– формальна визначеність норм права, тобто зміст норм права чітко визначений і формально закріплений у тексті певного правового документа;
– право сформульоване у вигляді юридичних прав та обов ‘язків, а не загальних принципів, побажань, закликів і т. д.;
– право виражає волю держави, тому забезпечується при потребі силою державного примусу.
Право як соціальне явище становить єдність об’єктивного та суб’єктивного.
Об’єктивне право - це система загальнообов’язкових норм поведінки, яка існує незалежно від індивідуальної свідомості суб’єкта.
Суб’єктивне право – це закріплена правовими засобами можливість здійснювати певні дії, вимагати дій від інших суб’єктів та звертатися до держави за захистом порушених прав.
Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспільних відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (державне) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумілася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визначався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визначеннях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для розуміння сутності експлуататорського права як вираження інтересів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного права — к вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робітничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.
Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти складають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:
— цілісно-нормативний;
— регулятивний.
Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою свободи, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору — спрямовано на впорядкування суспільних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рівності — формальної і фактичної, тобто несправедливість).
Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиняють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалектичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у зміні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свободи (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопорядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розглядати їх у тісному зв'язку.
У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, поведінки людей.
До категорії сутності мають належати такі кісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сут-нісних якостей права слід віднести його нормативність, представницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).
Сутність права щонайкраще розкривається через його принципи, які розвивалися, збагачувалися протягом століть.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 38 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |