Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Навчальна дисципліна

(підпис) (П.І.П.)

Увага!

Паспорт дисципліни має бути включений як додаток до індивідуального навчального плану викладачів, які викладають дану дисципліну

[1] Дані паспорту оновлюються кожного року станом на 1 травня в плані підготовки документації кафедри до нового навчального року

[2] За даними навчального центру

[3] За даними бібліотеки

Навчальна дисципліна

«Менеджмент продуктивності»

Укладач: канд. екон. наук, доц. А. О. Ласкавий

Знати

— суть продуктивності і класифікацію мікрорівневих і макрорівневих чинників продуктивності;

— основні види витрат і характер їх взаємозв’язку з продуктив­ністю;

— вітчизняні та зарубіжні методи вимірювання обсягів виробництва і продуктивності;

— систему управління продуктивністю на мікро- і макрорівні;

— систему управління продуктивністю інновацій у зарубіжних країнах.

Уміти

— у кожній ланці економіки віднайти найефективнішу систему управління усіма без винятку ресурсами;

— при складанні програми підвищення продуктивності (ППП) враховувати і застосовувати на практиці результати, отримані підприємством, фірмою і їх структурними підрозділами з маркетингу, нормування праці, управління персоналом, техніки безпеки, охорони праці, управління персоналом, ергономіки, трудового права, різноманітних соціологічних досліджень;

— визначати стратегічні цілі суспільства-економічні, соціальні, демографічні і екологічні;

— виходячи із стратегічних цілей суспільства визначати стратегічні цілі мікрорівневих організацій — підприємств, фірм, компаній і т.д.;

— виокремити в кожному часовому періоді найефективніші макрорівневі чинники продуктивності і рекомендувати їх урядовим і законодавчим структурам для запровадження в практику, виходячи із їх групової класифікації;

— класифікувати витрати відповідно до існуючої методики;

— обраховувати витрати на одиницю продукції;

— правильно розподілити постійні витрати за видами продукції, що виготовляється;

— складати кошторис виробництва за елементами витрат;

— здійснювати калькуляцію собівартості одиниці продукції;

— управляти витратами, базуючись на організаційні та функціональні підсистеми;

— вміти вибирати найдешевший ресурс для виробництва
товарів і послуг і користуються найбільшим попитом у спожи-
вачів;

— визначати на основі розрахунків ті товари і послуги, від виробництва яких необхідно відмовитись;

— оптимізувати зовнішні витрати фірми, при закупівлі ресурсів у не своїх постачальників і таким чином, щоб ці ресурси надходили саме власній фірмі, а не конкурентам;

— мінімізувати витрати на власні ресурси;

— розробляти програми підвищення продуктивності як у короткостроковому, так і в довгостроковому періоді;

— використовувати позитивний ефект масштабу виробництва за рахунок спеціалізації праці, спеціалізації управлінського апарату, ефективного використання капіталу, виробництва побічних продуктів;

— усувати технічні та організаційні проблеми вимірювання продуктивності;

— визначати ланки виробництва, в яких планується вимірювання продуктивності (підприємство, цех, виробнича дільниця, бригада, робоче місце);

— визначати часовий період вимірювання продуктивності (година, зміна, місяць, квартал, рік);

— вибирати методи вимірювання продуктивності (на основі доданої вартості товарної продукції тощо);

— розраховувати рівень і динаміку сукупної і часткової продуктивності, використовуючи для цього вартісні, натуральні та трудові показники, а також якісні параметри виробів (надійність, довговічність і т. ін.)

— вимірювати продуктивність в обробній промисловості та сфері послуг;

— оцінювати рівень продуктивності державної адміністрації;

— вимірювати рівень продуктивності на підприємствах і в їх виробничих підрозділах на основі структурного підходу, розробленого доктором Куросавою;

— вимірювати рівень продуктивності на підприємствах і в
організаціях на основі підходів, розроблених Лоулером і Го-
улдом;

— на основі «Карти основної інформації» і «Карти економічної динаміки» здійснювати порівняння показників фірм;

— управляти продуктивністю виробів, матеріальних ресурсів, основних доходів і виробничих потужностей;

— здійснювати управління продуктивністю інформаційних та виробничих технологій;

— віднаходити головні напрями підвищення продуктивності капітальних вкладень і фінансових інвестицій;

— управляти продуктивністю персоналу та нематеріальних ресурсів і активів;

— визначити рівень управління, організації праці, організації виробництва і віднаходити шляхи підвищення продуктивності за рахунок цих чинників;

— оцінювати рівень інноваційності виробництва і розбуяти шляхи підвищення продуктивності інновацій;

— визначати рівень економічної безпеки підприємства як фун­даментальної основи його роботи і оптимізувати цей рівень за рахунок інтелектуальної, кадрової, політико-правової, інформаційної, екологічної та силової складових;

— планувати систему заходів по своєчасній реструктуризації та санації підприємства;

— розробляти індикативні плани по розширеному відтворенню населення як фундаментального чинника, зростання продуктивності;

— розробляти заходи по раціональному використанню те-
риторії, землі, дбати про високий рівень екологічності і дов-
кілля;

— оптимізувати структурні зміни в зайнятості, ВВП, інвести-
ціях;

— визначати та розробляти основні напрями діяльності ін-
ституціональних механізмів, оптимізувати інфраструктуру
економіки, структуру внутрішнього ринку споживчих товарів і
послуг;

— розробляти пропозиції щодо оптимізації фіскальної політики державного бюджет, внутрішнього та зовнішнього боргу кредитно-грошової та соціальної політики;

— застосовувати, залежно від кон’юнктури ринку принципи централізації, повної децентралізації та комбінованої децентралізації;

— використовувати наступальні, оборонські, імітаційні, захисні стратегії та стратегії цінового лідерства, диференціації продук­ції, раціоналізації, очікування та оперативного реагування; формувати внутрішні і зовнішні венчури;

— використовувати залежно від характеру наукових досліджень і їх результатів державну інноваційну політику, складовими якої можуть бути інноваційна політика «технологічного поштовху», інноваційна політика ринкової орієнтації, інноваційна політика соціальної орієнтації, інноваційна політика структурних змін, політика пільгового оподаткування інновацій, політики своєчасної підготовки та перепідготовки наукових кадрів.

2.2. Тематичний план вивчення дисципліни

де С — семінарські заняття; (П) — практичні заняття, (Л) — лабораторні заняття, ІКР — індивідуально-контрольна робота, СРС — самостійна робота студентів.

2.3. Програма дисципліни
та рекомендована література

Тема 1. Предмет, метод і завдання курсу
«Менеджмент продуктивності»

Предмет, метод і об’єкт курсу «Менеджмент продуктивності». Зв’язок менеджменту продуктивності з іншими дисциплінами. Завдання менеджменту продуктивності.