Читайте также:
|
Міжнародний валютний ринок тісно пов'язаний з Міжнародним кредитним ринком (МКР). Він являє собою частину ринку позичкових капіталів, на якому надаються середньо-і довгострокові іноземні кредити. Вони розрізняються за цільовим призначенням, формами надання, об'єктами кредитування, характером забезпечення, термінами (рис. 2.18).
| МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ | ||||
| Цільове призначення | Форма надання | Об'єкт кредитування | Характер забезпечення | Термін |
| Пов'язаний Інвестиційний | Товарна | Приватний | Забезпечений | Короткотерміновий (до 1р.) |
| Комерційний Фінансовий | Валютна | Державний | Банківський | Середньотермі-новий (1 -5 рр.) |
| Емісія цінних паперів | Міжнародних організацій | Довготерміновий (>5 -7 рр.) | ||
| Змішаний | "Л-Ж"!"--- f |
Рис. 2.18. Основні види міжнародного кредиту
Виникнення МКР обумовлено низкою причин і факторів, що діють у світовій економіці. До них в першу чергу належать активне формування, починаючи із середини 80-х років, та функціонування у світовому господарстві транснаціональних корпорацій. Уже на початку 70-х років у США та 14 західноєвропейських державах нараховувалося двісті міжнародних корпорацій.
Протягом другої половини XX століття число ТНК не тільки продовжувало зростати, але, що є характерним для цього процесу, значно зросла їх економічна могутність. їх розвиток вимагав прискореного розвитку МКР.
За останні 10-15 років міжнародний кредит зазнав суттєвих змін. Якщо, наприклад, у 1980 році обсяг міжнародного кредиту становив 320 мільярдів доларів, то у 1995 році - майже 8 трильйонів доларів.
У МКР виділяють чотири структури:
- функціональну;
- інституційну;
- географічну;
- валютну.
Функціональна структура МКР
Важливим елементом функціональної структури МКР є світовий грошовий ринок (СГР). СГР - не що інше, як система відносин, які виникають у процесі купівлі-продажу грошового капіталу, який функціонує як купівельний і платіжний засіб. СГР включає в себе міжбанківський ринок - сукупність відносин між банками з приводу надання короткострокових позичок на суму не менше ніж один мільйон доларів.
Основними тенденціями розвитку функціональної структури МКР є інтенсивний розвиток секюритизації - перехід із кредитних форм надання позичок на випуск цінних паперів, активізація ринку цінних паперів (РЦП). Якщо, наприклад, у 1980 році в загальному обсязі МКР кредит становив 41%, а облігації - 59%, то в 1996 році цей показник становив відповідно 29 і 71%.
Лізинг
Лізинг - це комплекс майнових та економічних відносин, що виникають у зв'язку з придбанням у власність майна і наступною передачею його у тимчасове користування і володіння за певну плату.
Лізингова операція - це довгострокова оренда матеріальних цінностей, передбачених лізингодавцем для орендатора з метою їх виробничого використання при збереженні права власності на них за лізингодавцем на весь строк угоди; специфічна форма фінансування вкладень (або альтернативна форма міжнародного кредитування) в основні фонди при посередництві спеціалізованої (лізингової) компанії, яка купує майно для третіх осіб та передає його в довгострокову оренду.
Основними елементами лізингової операції є:
o об'єкт і суб'єкти (сторони лізингової угоди);
o термін лізингової угоди;
o лізингові платежі;
o послуги, що надаються за лізингом.
Об'єктом лізингової операції є будь-яка форма матеріальних цінностей, яка не зникає у виробничому циклі, а також земельні ділянки та інші природні об'єкти. За природою об'єкта, що орендується, розрізняють лізинг рухомого і нерухомого майна.
Суб'єкти лізингової операції:
o власник майна (лізингодавець) - особа, яка спеціально придбаває майно для здавання Його у тимчасове використання;
o користувач майна (лізингоотримувач) - особа, яка отримує майно у тимчасове використання;
o продавець (постачальник, виробник) майна - особа, яка продає майно, що є об'єктом лізингу;
o інвестор - особа, що бере участь у фінансуванні лізингової угоди (у разі високої вартості угоди для фінансування проекту лізингодавцем залучаються банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та ін.).
Іноді продавець та власник майна є однією особою. Суб'єктів лізингової угоди можна поділити на прямих учасників і непрямих. До прямих учасників лізингової угоди відносять:
o лізингові фірми або фінансові компанії. Останні поділяються на компанії, що спеціалізуються тільки на фінансуванні лізингової угоди (оплата майна), й універсальні компанії, що здійснюють фінансування не тільки угоди, а й пов'язаних з її з реалізацією операцій, наприклад, технічне обслуговування, навчання, консультації;
Офшорні банківські (фінансові) центри - фінансові центри, де можна проводити операції, що не підпадають під національне регулювання і не вважаються складовою економіки.
Основна причина виникнення офшорних фінансових центрів (час їх появи - після Другої світової війни) передусім полягала в існуванні надто високих ставок податків на доходи банків у розвинутих країнах і країнах, що розвиваються.
Для багатьох країн і територій (наприклад, для Багамських островів), створення офшорних фінансових центрів стало єдиним шляхом розвитку економіки, ураховуючи практично повну відсутність там корисних копалин.
Причинами привабливості офшорних фінансових центрів як для іноземних, так і для місцевих суб'єктів господарювання є:
o виконання посередницьких функцій для позичальників і депонентів;
o мінімальне офіційне регулювання;
o практично відсутні податки і контроль за управлінням портфельними інвестиціями;
o діяльність іноземних банків на їх території сприяє збільшенню зайнятості місцевого населення;
o підвищення рівня життя в країнах розміщення офшорних банківських центрів завдяки накопиченню коштів від видачі ліцензій, витрат банків та інших платежів.
Міжнародний досвід свідчить, що офшорні банки створюються з метою:
o отримання доступу до міжнародної мережі кореспондентських відносин;
o забезпечення зовнішньоторговельних операцій материнської компанії та афілійованих фінансових і комерційних структур;
o розширення спектра банківських послуг національних банків;
o використання офшорних банків для роботи на національних ринках;
o кредитування національних комерційних і фінансових структур через офшорні банки з метою мінімізації оподаткування у країнах з високими ставками податку на прибуток;
o доступу до міжнародних фінансових організацій;
o емісії фінансових продуктів;
o оптимізації внутрішньофірмових фінансових потоків.
Ринки золота - спеціальні центри торгівлі золотом, де здійснюється його регулярна купівля-продаж за ринковою ціною в цілях промислово-побутового споживання, приватної тезаврації, інвестицій, страхування ризику, спекуляції, придбання необхідної валюти для міжнародних розрахунків. Основним джерелом (до 80%) пропозиції золота на ринку служить його нова здобич. Попит на ринку золота пред'являють фірми, комерційні банки, приватні особи.
З економічної точки зору розрізняються наступні джерела попиту на ринку золота:
- промислово-побутове споживання в ювелірному виробництві, новітніх галузях промисловості - радіоелектроніці, атомно-ракетній техніці, зубопротезній галузі і др.;
- приватна тезаврація і інвестиції. Як реакція на нестабільність економіки, грошового звернення, курсів валют періодично росте попит на злитки, монети, медалі, медальйони для страхування ризиків;
- спекулятивні операції. Оскільки ціна золота коливається, воно є об'єктом спекуляції;
- покупка золота центральними банками (періодично).
Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 204 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |