Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Виникає родова община, рід, впроваджується екзогамія, груповий шлюб.

Читайте также:
  1. Итоги голосования и принятое на местном референдуме решение подлежат официальному опубликованию (обнародованию).
  2. Подписание и обнародование закона президентом РФ (заключительная стадия).
  3. Родовая мудрость.
  4. Родовая мудрость.
  5. Формы развития общества: община, общность и общество
  6. Шлюб. Права та обов'язки подружжя
  7. Юридичне право виникає лише з виникненням держави, тому закономірності виникнення держави стосуються й виникнення права.
Помощь в написании учебных работ
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

Умови життя людей були дуже важкими (боротьба з незвіданими природними силами, полювання на великих звірів тощо). Долати труднощі можна було тільки спільними зусиллями, колективно. Тому все було колективним, спільним, всі члени колективу були рівними.

Діти належали всьому родові, існувала полігамна сім'я. Рід умовно включав такі вікові групи:

- діти і підлітки,

- повноцінні учасники життя і праці,

Люди похилого віку.

Виникнення роду викликане дуальною організацією суспільства, коли плем'я ділилось на два роди (або фратрії, які у свою чергу ділилися на роди) і встановлювався порядок, згідно з яким люди даної половини (роду, фратрії) не можуть вступати в шлюб між собою, а повинні вступати в шлюб тільки з членами іншої половини племені. Це так званадуальна екзогамія. За такого шлюбу батько залишається зовсім невідомим, батьківство не усвідомлюється і ніякої ролі не відіграє. Вся дуальна система групується навколо жінок-матерів, тобто виникає материнський рід і разом з ним та фаза в розвитку родового суспільства, яка називається матріархатом.Розвинутий матріархат знаменується переходом до парного шлюбу і материнської сім'ї.

Дітей годували і доглядали люди похилого віку. Слово «воспитание» з давньоруської мови, має корінь «питать» (годувати) і префікс «вос», що означає ріст вгору. Дитинство дітей обох статей протікало в одних і тих же умовах: хлопчики і дівчатка жили на половині своїх матерів, ходили з ними збирати рослинну їжу, а у вільний час грали у спільні ігри.

Коли їм виповнювалось 10-12 років (тобто починався період статевого дозрівання), вони розділялись: дівчата-підлітки йшли в стан жінок, а хлопці — в стан неодружених чоловіків і вдівців. Дівчат і хлопців виховували старці. З цього моменту починалось їхроздільне життя і виховання.

Виховні цілі первісних племен були простими: діти мають стати повноцінними членами цієї культури, частиною якої були батьки; бути образом-дзеркалом старших; продовжувати культуру за існуючим зразком.

Система первісного виховання була, на диво, пристосована до життя і потреб громади, що створила її. Вона виховувала всі потрібні якості в людині для тих умов суспільного життя, в яких доводилося жити і діяти молоді: фізичну силу, витривалість, мужність у боротьбі з небезпекою, що підстерігала на кожному кроці, силу характеру, почуття обов'язку.

Із ускладненням продуктивних сил (годівля худоби, обробка землі, виробництво більш складних предметів щоденного вжитку), появою воєн і виникненням релігії і міфології характер виховання ускладнюється. Дітей знайомлять з доглядом за тваринами, з обробкою землі, з ремеслами. Найдосвідченіші старці знайомлять молоде покоління з традиціями і міфами роду. Молоді прищеплюється ненависть до ворогів і переконання, що помста є святим обов'язком, її вчать битися врукопашну і з засідки.

Виховання в первісному суспільстві носить суспільний характер і разом з тим залишає значне місце самостійності дитини. Воно, з одного боку, має дуже м'який характер, і відсталі племена майже ніколи дітей не б'ють, з другого боку, воно набирає дуже суворих форм. З раннього віку діти, особливо хлопчики, стають в значній мірі самостійними, з 3-4 років починають полювати, ставлять капкани на птахів, вміють керувати човном, в 6-8 років ловлять рибу, полюють, проявляючи при цьому чудову витримку і винахідливість (лежачи на спині, на долоні руки тримають годинами кілька зерен, доки не прилетить птах, щоб в той момент затиснути його в руці).

Як і у нас, велике виховне значення мають дитячі ігри. Хлопчики грають у війну, влаштовують змагання. В 8-9 років дівчинка починала шити, доїти, тобто робити майже все, що робить жінка в господарстві. Дітей вчили потрапляти в ціль, умінню швидко залишати своє місце пустим, ховатись, добре бігати і стрибати. З метою виховання воїнів юнаки проходили сувору школу. Юнака ставили у відкритому місці і одночасно з 4-х сторін метали у нього тупі стріли, від яких він повинен був ухилятися.

Індивідуалізовані прийоми полювання за допомогою різних метальних знарядь вимагали таких відпрацьованих навичок, які могли формуватися лише при наполегливому і тривалому тренуванні і навчанні. Тому до лука, наприклад, дітей привчали з малих літ. До 13-14 років більшість юнаків ставали самостійними мисливцями, які не боялися виступити навіть проти великого звіра.

Численні обмеження і заборони (табу), яким піддавався в цей період юнак, привчали його до самообмеження і стійкості, сприяли розвиткові волі і дисциплінованості, необхідних для важкого і суворого життя чоловіка-мисливця. Щоб навчитися безпомилково знаходити у відповідних місцях здобич, майбутньому мисливцю треба було знати всі сліди тварин; щоб не злякати звіра — вміти навіть у зарослях рухатися зовсім безшумно, підкрадатися непомітно.

До 10-12 років діти значною мірою володіли певною сумою духовного знання: вони знали всі родові звичаї, легенди, казки і пісні свого племені, а також ті знання людей, які дають контакти в товаристві дорослих: в мандрівках, на полюванні, рибальстві, святах тощо. Досить високо цінувались в первісному суспільстві такі риси, як працелюбство, правдивість, скромність.

Оскількиколективізм становив найважливішу рису відносин людей родового суспільства, то на нього зверталась особлива увага при вихованні. Звичка все обговорювати разом, необхідність входити в інтереси своїх родичів, кругова порука з метою помсти, загальні свята і жертвоприношення, духовний зв'язок численних батьків, братів і дітей, нарешті, необхідність і звичай жити у великих юртах разом із своїми сородичами — необхідність, що змушувала весь час бути у них на очах — все це повинно було виробити характер соціальний, товариський, серйозний і чуйний.

Основною школою виховання колективізму, відносин співробітництва і взаємодопомоги була спільна праця в різних формах колективного виробництва. При пануванні общинних форм виробництва і відповідного їм зрівняльного розподілу будь-який прояв приватновласницьких тенденцій, природно, повинен був засудужуватися з боку суспільства. Тому вважались «ганебними» такі вчинки: при поділі здобичі проявляти невдоволення і демонструвати свою жадібність; не запропонувати кращу здобич товаришеві; щось вимагати; вихвалятися чимось, особливо тим, чого не було тощо. Все, що могло порушити згоду і мир між людьми, виключалось широким «кодексом» правових, моральних і релігійних заборон. У багатьох первісних племен існувало не тільки забобонне уявлення про містичну шкоду сварки, що накликає начебто на суспільство гнів родових божеств, але й забобонне уявлення про перетворення начебто всіх озлоблених людей у злих духів, що всіляко мстяться родові. Аналогічний характер регламентацій, що сприяли підтриманню порядку і миру, мав місце і в сфері міжродових стосунків («голова за голову», але не більше).

Коли підростаюча людина досягала певного віку, набувала життєвого досвіду і трудових навичок, то переходила в групу повноцінних трудівників. Такий перехід з часом у багатьох племен супроводжувався посвяченням підлітка у повноцінні члени роду. Юнак чи дівчина, які повинні були стати повноправним членом роду, піддавалися спеціальному обряду — ініціації (своєрідна церемонія посвячення, екзамен на зрілість). Обряди ініціації — це своєрідний інститут виховання в первісному суспільстві. Сама ініціація була публічним екзаменом соціальної зрілості індивіда, зобов'язаного показати себе мужнім і витривалим, стійким духовно і здатним на самообмеження, дисциплінованим у всіх відношеннях і слухняним щодо волі старших. Якщо він не мав цих якостей чи проявляв себе погано в праці чи побуті, то його посвята затримувалася на багато років, а часом він піддавався репресіям з боку дорослих чоловіків.

Обряд ініціації проливає світло на питання виховання як окремої функції суспільства. Виявляється, що вже в первісному суспільстві обряд посвячення немав на меті виховання дітей для сім'ї,а для позародинної групи; він мав завданням розірвати чи послабити одні, більш натуральні зв'язки і створити чи зміцнити інші, групові, суспільні. При цьому видно, як фальшиво звучать теорії, які трактують виховання в людському суспільстві як подальший шлях натурального процесу виховання серед тварин. Ініціація мала прикмети зразкового, свідомого і доцільного виховання, завданням якого було втаємничення молоді в родовій чи племінній традиції, закріпити їх, пов'язати з даною племінною спільнотою; з життя будь-якого індивідуалізму на користь усвідомлення спільної діяльності для добра племені. Ініціація розумілася ніби як смерть і друге народження підлітка.

Ініціаціям піддавалися як хлопці, так і дівчата, але більш розвинуті вони стосовно хлопців. Перевіряючи підготовленість підлітка до життя, його піддавали різним випробуванням. Пропонувались найбільш небезпечні завдання на полюванні, щоб перевірити вміння проявити хоробрість, тривалий час лежати в гарячому піску, щоб перевірити витривалість; вибивання зубів, щоб перевірити здатність терпіти біль; різні випробування вогнем; стягування волосся; обрізання крайньої плоті; нанесення символічних рубців-надрізів на спині й на грудях; биття палицями.

Всі ці випробування, що супроводжували обрядовий цикл посвячення, були формою перевірки фізичних і духовних якостей, яка велась з позиції цілком виправданих соціальних вимог суспільства до індивіда, що вступає на шлях активного громадського життя. Для допуску до посвячення, крім обрядових випробувань, часто вимагалось, щоб кандидат реальним успіхом на полюванні чи на війні довів свою мужність і зрілість: вбити великого звіра — оленя, буйвола, ведмедя; принести голову ворога.

Через обряди ініціації юнак «прилучався» до свого «тотему» і його посвячували в таємниці тотемічного культу і міфології. Численні пантоміми, що супроводжувались розспівуванням священних тотемічних міфів, відтворювали в наочній формі відповідні моменти з життя тотемічного першопорядку, з якими пов'язувалися виникнення тих чи інших законів суспільства. Під час посвячення юнакові повідомлялися відповідні знання стосовно правил суспільного життя і норм його подальшої поведінки.Підготовка до статевого життя в період ініціації виражалася не тільки в повідомленні шлюбних правил і наказів у відповідних дорученнях, але також і в різних, справді варварських операціях над статевими органами (обрізання у хлопців, дефлорація статевих органів у дівчат).

Пройшовши через весь цикл обрядів, юнак, що став вже дорослим, отримував суспільно визнані за ним права. Йому вручалась мисливська зброя, а зовнішні ознаки — вибитий верхній різець, волосяний пояс на стегнах, обрізана крайня плоть і рубці на тілі — свідчили про пройдені ним стадії посвячення. Йому надавалось право самостійно полювати на території родової групи і брати участь як рівноправному члену в колективному полюванні. Йому дозволялось, нарешті, вступати в шлюб. Він звільнявся від ряду харчових табу, яких дотримувався до посвячення. Йому, нарешті, давали право бути присутнім на радах старійшин, що керували господарським і суспільним життям (хоч і без права голосу).

На останніх етапах розвитку матріархату з'явились «будинки молоді» — перші заклади для життя і виховання підростаючих людей, окремі для хлопчиків і для дівчат. Вони влаштовувались переважно в лісі, подалі від поселення, де підлітки тривалий час жили в ізоляції, піддавалися різним обмеженням (в харчуванні, одязі) і випробуванням. Умудрені досвідом старці, найдосвідченіші родички передавали підліткам родові традиції.Будинки молоді — це першівиховні заклади в історії людства, в яких працювали перші вихователі.

Подальший розвиток продуктивних сил приводить до нової організації родового суспільства — патріархату. В основі цього розвитку — перехід від мотижного до плужного землеробства і від розведення домашніх тварин до скотарства, а з цим і до нового розподілу праці між статями.

Керівну роль в суспільстві займає чоловік, жінка займається домашнім господарством. З'являється нова форма шлюбу і сім'ї. Виникає моногамія, а з нею велика патріархальна сім'я. Здійснюється перехід допатрілокального поселення. Перехід від матріархату до патріархату сильно позначився на становищі жінки — відірвавшись від своєї сім'ї і свого роду, втративши з ним з часом будь-який зв'язок, жінка стає підневільною робочою силою в домашньому господарстві патріархальної сім'ї, дружина і діти виявляються під владою глави цієї сім'ї. В основі господарства патріархальної сім’ї лежить колективне володіння землею і основними знаряддями виробництва. Як виробництво, так і споживання ведеться колективно.

На стадії патріархальної родової общини виникла необхідність в більш організованому вихованці: родова община доручала виховання підростаючого покоління найбільш досвідченим, спеціально виділеним людям.Здійснення виховання особливими людьми, виділеними родовою общиною, розширення і ускладнення його змісту і програми випробувань, якими воно завершувалося, — все це свідчило про те, що в умовах родового ладувиховання почало виділятися як особлива форма спільної діяльності.

Розвиток продуктивних сил (скотарство, землеробство, гончарство, ремесло) сприяв розширенню трудового досвіду людей, який передавався підростаючим поколінням. Діти вчилися розглядати тварин, обробляти землю, виготовляти різні речі у будинках молоді чи у досвідчених людей.

Велику роль у вихованні певних рис характеру, поведінки, аморальних і естетичних якостей відіграли в епоху патріархату казки, перекази, музика, спів, танці, навколишня природа.

Релігійне виховання полягало у виконанні різних обрядових дій чи в участі в різних обрядових церемоніях.

На характер виховання впливали і статеві відмінності. Жінки дівчата прив'язані до хати і привчаються до хатньої роботи.

У період розвиненого патріархату можна говорити і про освіту у її первісному вигляді — передачу найважливіших, життєво необхідних знань і навичок. Робилося це за допомогою різних знаків, об'єднаних увузликове або предметне письмо.

З переходом до періоду військової демократії виникає перша форма письмового повідомлення чи запису. Це піктографія («намальований», «писати»), або малюнкове чи образне письмо. В розвинутому вигляді піктографічне письмо складається з окремих рисунків чи зв'язної композиції, що представляють реалістично чи умовно предмети, події. Піктографічні зображення мають іноді складний зміст, дають хроніку подій, розказують про героїчні подвиги предків. Наносилась піктографія на кору, бересту, кістки, шкіру.

Спочатку освіта носила переважно культовий характер. Власне ж навчання обмежувалося передачею дітям досить обмеженого кола корисних знань і уявлень. Досить бідними були і думки, що висловлювалися.

III. Період військової демократії (касового розшарування), період поступового переходу від безкласового до антагоністичного суспільства.

Загальне піднесення продуктивних сил, наступ віку металів, другий і третій великі поділи праці в суспільстві (землеробство — ремесло; землеробство — торгівля) — все це привело до глибоких змін в надрах самого суспільства, до рішучого розкладу первіснообщинних форм і відносин. Наростали і поглиблювалися суперечності між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Захоплення здобичі на війні, полонених, виникнення обміну (торгівлі) зумовили появу приватної власності, майнової нерівності. В цей час виникає рабство. Поступово до сім'ї переходять основні функції виховання дітей.Сімейне виховання стає масовою формою виховання, хоч продовжують існувати і будинки молоді. Орієнтовний план сімейного виховання – навчання праці, засвоєння норм і правил поведінки, релігійних обрядів.Однак предметне письмо, жести, примітивні знаки (вузлики, шнури, зарубки тощо) були ненадійними засобами навчання. Лише з виникненням піктограм та ідеограм освіта могла набути деякі зрозумілі сьогодні риси.

Панівні групи населення, що з'явилися (жреці, вожді, старійшини), прагнули відокремити розумове виховання від фізичної праці. Первісні зачатки знань (піктографічне письмо, обмір полів, передбачення повені, орієнтація за зірками, прийоми лікування) вони зосередили в своїх руках, намагаючись огорнути їх таємничістю, містикою. Для навчання «будинки молоді» поступово перетворювали у спеціальні заклади для дітей знаті. Навчаючись у них, діти звільнялися від фізичної праці. Починається відокремлення розумового виховання від процесу праці. Зародки розумового виховання, відокремившись від трудового, поступово перетворюються в монополію верхівки. Первісна рівність виховання зникає.

Фізична праця стала справою експлуатованих. В їх сім'ях діти рано привчалися до праці, батьки передавали їм свій досвід. Організоване виховання дітей, що проводилося в навчально-виховних закладах, ставало надбанням окремих. Виховання починає використовуватися панівної верхівкою для закріплення свого панування.

Отже, з розкладам первіснообщинного ладу і виникненням соціальної нерівності виховання виділяється як особлива форма су спільної діяльності і перестає бути рівним. для всіх, набуває диференційованого характеру.

Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь



Дата добавления: 2014-12-19; просмотров: 26 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2022 год. (0.023 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав