|
Відповідно до теорії трудової вартості, тільки на ринку при обміні виявляється суспільно необхідний рівень витрат праці.
Вартість створюється в процесі виробництва, а виявляється на ринку. Покупець, здобуваючи на ринку товар, оцінює його корисний ефект, а не витрати праці на його виробництво. Цінність корисного ефекту категорія багато в чому суб'єктивна, а звідси ні як не може бути властивістю, об'єктивно властивим речам. Цінність має лише те, що коштовно в очах покупця. Людьми цінуються всілякі матеріальні і духовні блага і послуги не в результаті того, що на їхнє виробництво витрачений суспільно необхідна праця, а тому, що ці блага мають корисність. Ми вже говорили про те, що висока ціна квитка на концерт естрадної співачки визначається аж ніяк не витратами "якогось" суспільно необхідної праці, а тим корисним ефектом, що його отримує (чи очікує отримати) глядач. Чим визначається вартість картини Рєпіна, Саврасова, Левітана? Звичайно не якимись суспільно-необхідними витратами часу. Однак повернемось на землю. Якщо пекар при продажі своїх булочок не поверне витрачений капітал і не отримає визначений доход, що виправдує його зусилля, то покупець, чи високо низько оцінюючі корисні властивості булочок, виявиться без булочок. Хто може оцінити муки творчості? Що корисніше - вишукана вечеря в ресторані чи справжня музика? У рамках здорового глузду відповісти на це питання неможливо.
У реальних ситуаціях завжди доводиться вибирати: одне або інше. Суб'єктивна оцінка корисності залежить від двох факторів: від наявного запасу даного блага і від ступеня насичення потреби в ньому. В міру задоволення потреби "ступінь насичення" росте, а величина конкурентної корисності падає. До закону спадаючої корисності ми повернемося в наступних лекціях. Зараз для нас важливо усвідомити одне: чим пекар керується при випічці своїх булочок? Виробнику (продавцю) потрібно одне, споживачу (покупцю) інше. Виробником рухає "невидима рука" А. Сміта: включаючись в суспільне виробництво він переслідує тільки свою особисту вигоду. Але він отримає цю вигоду тільки в тому випадку, якщо на продукцію його праці знайдеться покупець (цінитель корисних властивостей його товару). Медаль має два боки: лицьову і зворотну. Цінність блага також двоїста: виробник (продавець) вимірює її витратами виробництва (витраченими живою і минулою працею), споживач (покупець) - ступенем корисності. Два начала цінності блага не протистоять одне одному. Це також медаль.
Перша група включає такі основні напрямки:
1. Теорія трудової вартості представників англійської класичної політекономії: А.Сміта і Д. Рікардо. Не завжди послідовно вони визначили витрати праці як джерело суспільного багатства.
2. Політекономія марксизму вважала працю найманих робітників виключним джерелом вартості й багатства впритул до права революційного подолання несправедливості в розподілу доходів.
3. Теорія витрат виробництва в роботах Дж. Мілля, Дж. Мак-Куллоха, Р. Торренса поширила категорію “праця” на продукти минулих періодів у вигляді засобів виробництва, які в поточному періоді мали форму капіталу. Таким чином, логічним був висновок про створення вартості усіма елементами витрат.
4. Теорія трьох факторів виробництва французького економіста Ж.-Б. Сея полягала у рівноправній участі в утворенні вартості найманої праці, капіталу і землі. Це дозволяло власнику кожного з факторів отримувати доход відповідно внеску в загальну суму витрат. У контексті зазначеної концепції своєрідно виглядали так звані теорії “останньої години” Н. Сеніора і “стримування” Ф.
Бастіа, які підкреслювали право капіталіста на прибуток фактором ризику при інвестуванні.
Друга група поглядів зробила акцент на суб’єктивне почуття споживача і в центр уваги поставила категорію “корисність”, або “цінність”. Насамперед йдеться про маржиналізм з теоріями граничної корисності й граничної продуктивності.
Теорія граничної корисності спирається на праці У. Джевонса, К. Менгера, Ф. Візера, Є. Бем-Баверка, Л. Вальраса та ін. Розмежування загальної і граничної корисності (корисності останньої одиниці блага, що споживається) дозволило вимірювати зниження інтенсивності потреби з подальшим визначенням оптимального споживання. Теорія граничної продуктивності американського вченого Дж. Б. Кларка підкреслювала участь кожного чинника виробництва у формуванні вартості на підставі показника продуктивності останньої одиниці, що дозволяло шукати оптимальне співвідношення чинників.
Неокласична теорія, починаючи з робот А. Маршалла, поєднала обидва підходи, зняла протиставлення витрат виробника і корисності споживача, наголосила істинною проблему ціни як певної комбінації попиту і пропозиції.
Кейнсіанська теорія в середині 20 ст. поширила аналіз цін на макроекономічний рівень, включаючи ринки недосконалої (обмеженої) конкуренції.
Інституціональні теорії (постіндустріального, інформаційного суспільства) вважають саме інформацію на підставі інтелекту людини основним джерелом будь-якої вартості (цінності), а не витрати фізичних або психічних зусиль.
Треба відзначити оригінальний внесок у теорію вартості відомого українського вченого М. Туган-Барановського, який на межі 19-20 ст. запропонував теорію економічної цінності, згідно з якю можливий синтез витратного і маржинального підходів.
Вартість і ціна - одні з найбільш складних економічних категорій, вивченню яких були присвячені наукові праці й дослідження цілих шкіл і течій в економічній науці. Їхній різний підхід у трактуванні суті вартості й ціни знайшло своє відображення в теоріях вартості, які сформувалися в ході розвитку економічної науки.
Теорії вартості і їхнього різновиду:
Трудова теорія вартості – виникла в XVIII ст., основоположниками якої були В.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Маркс. Виходили з того, що субстанція й величина вартості, як основи ціни, визначається витратами праці на виробництво товарів. Праця є єдиним загальним мірилом вартості.
Теорія витрат виробництва – виникла в XVIII ст., основоположником став Ф.Кене, що вважав, що величина вартості товару залежить від цін на окремі елементи витрат (паливо, сировина, матеріали, робоча сила).
Теорія трьох факторів виробництва – виникла в першій половині XIX ст., основоположниками були Ж.Б.Цей, Ф.Бастіат. Трактували формування вартості в процесі виробництва, як суму витрат трьох основних факторів: праці, капіталу, землі.
Теорія граничної корисності – виникла в 70-х роках XIX ст., основоположниками були К.Менгер, Ф.Визер, Е. Бем-Баверк. Тут вартість розглядалася як суб'єктивна категорія, результат оцінки індивідуумом споживчих благ залежно від інтенсивності потреб і рідкості блага. Така суб'єктивна оцінка визначалася у вигляді граничної корисності, тобто корисності останньої одиниці товару, що задовольняла цю потребу.
Закон вартості – загальний економічний закон (діє в деяких суспільних способах виробництва), що виражає внутрішньо необхідні, істотні й постійні зв'язки між суспільно необхідною працею й цінами товарів при умовах відносної відповідності попиту та пропозиції.
Закон вартості виконує такі основні функції:
Стихійного регулятора пропорцій товарного виробництва в сполученні з іншими економічними законами;
Рушійної сили стихійного розвитку продуктивних сил;
Основи диференціації товаровиробників.
Форми вартості представлені на рис. 1.
Рис.1 Форми вартості
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 51 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |