Читайте также:
|
Загальні положення
Осудність - це можливість особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними (ч. 1 ст. 19 КК).
Питання про осудність чи неосудність виникає кожного разу, коди у кримінальній справі з'являються дані про психічну хворобу особи, яка вчинила діяння, що є предметом досудового розслідування чи судового розгляду. Психічна хвороба може обумовлювати 3 стани особи.
1. Неосудність - це відсутність можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок:
o хронічного психічного захворювання або
o тимчасового розладу психічної діяльності, або
o недоумства, або
o іншого хворобливого стану психіки.
Згідно із ст. 2 КК кримінальній відповідальності підлягає винна особа. Неосудність особи виключає її винність, а отже, і кримінальну відповідальність. Тут слід зважати на таке:
o якщо особа перебувала в неосудному стані під час вчинення діяння, то тоді вона взагалі не підлягає відповідальності;
o якщо особа вчинила діяння в осудному стані, а потім (до постановления рішення у справі судом) стала неосудною, до неї застосовуються ПЗМХ, а після одужання така особа може підлягати покаранню.
2. Обмежена осудність - такий стан особи, за якого вона через наявний у неї психічний розлад не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними (ч. 1 ст. 20 КК).
Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою застосування ПЗМХ.
З процесуальної точки зору стан неосудності або обмеженої осудності особи - це обмежена можливість участі її в доказуванні і неможливість самостійно захищати свої права.
3. Стан осудності. За такого стану наявність психічної хвороби не позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У такому разі провадження у кримінальній справі здійснюється у звичайному порядку.
У межах цієї теми будуть розглянуті 2 перших стани особи, пов'язаних із її психічною хворобою, оскільки саме вони є фактичними підставами провадження із застосування ПЗМХ.
Предмет доказування
Предмет доказування у цих кримінальних провадженнях має особливості. Так, наприклад, не ставляться питання щодо встановлення:
o вини (умислу чи необережності), мотиву та інших ознак суб'єктивної сторони;
o обставин, що впливають на ступінь і характер покарання, оскільки воно не призначається.
Натомість у цих справах, серед іншого (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення діяння тощо), мають бути встановлені:
o наявність у особи розладу психічної діяльності в минулому;
o ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення чи на час досудового розслідування;
o інші обставини, зазначені у ст. 505 КПК.
Встановлюючи обставини кримінально-правового елементу предмету доказування, слід зважати на те, що кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, які характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються:
o попередня судимість;
o факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за який особу звільнено від відповідальності або покарання;
o факт застосування до неї ПЗМХ (ч. 3 ст. 503 КПК).
Ознаками, що можуть вказувати на можливий стан неосудності особи, є:
- перенесені травми голови;
- неадекватна, така, що відхиляється від нормальної, поведінка особи вдома, на роботі, під час провадження з нею слідчих дій, в камері ПТ чи СІЗО. Ознаками такої поведінки можуть бути невмотивовані чи неконтрольовані дії особи в момент вчинення протиправного діяння або в процесі провадження у справі;
- перебування на обліку у лікаря-психіатра.
Відомості щодо цих ознак можна встановити із таких джерел:
- від самої особи, щодо якої здійснюється провадження у кримінальній справі. Іноді ця особа наполягає на призначенні судово-психіатричної експертизи, зазначаючи, що у неї були травми голови, але до лікарні вона не зверталася. У неї паморочиться і болить голова тощо. За наявності таких даних слід призначати судово-психіатричну експертизу;
- від родичів та інших осіб, в тому числі співкамерників, працівників, СІЗО, чергового відділу внутрішніх справ тощо;
- з довідки (історії хвороби) із психіатричного (психоневрологічного) диспансеру за місцем проживання;
- з довідки (історії хвороби) із військкомату;
- з військового квитка (у разі звільнення особи від проходження військової служби у зв'язку із психічною хворобою в ньому робиться відповідний запис);
- з характеристики з місця проживання, роботи, навчання, служби тощо.
5. Завдання і повноваження прокурора
у судовому розгляді справ зазначеної категорії
Основним завданням прокурора у справах про застосування примусових
заходів медичного характеру є забезпечення додержання кримінального та
кримінального процесуального законодавства при здійсненні досудового та
судового провадження стосовно неосудних і обмежено осудних осіб, захист їх
прав і законних інтересів. З цією метою прокурор зобов’язаний перевірити
наявність підстав щодо застосування примусових заходів медичного характеру,
зокрема:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, щодо якого проводиться
кримінальне провадження;
2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої здійснюється досудове чи
судове провадження;
3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої
осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка
виключає застосування покарання.
Кримінально-правова оцінка суспільно небезпечного діяння, вчиненого у
стані неосудності, повинна ґрунтуватися лише на відомостях, що
характеризують суспільну небезпеку вчинених дій. При цьому не враховуються
попередня судимість, факт вчинення раніше кримінального правопорушення, за
який особу звільнено від відповідальності або покарання, факт застосування до
неї примусових заходів медичного характеру.
Дії прокурора у кримінальному провадженні щодо неосудних і обмежено
осудних регламентовано статтями 36, 37, 283, 290–293 КПК України, тобто
загальними положеннями кримінального процесуального законодавства, а
також главою 39, що регламентує порядок кримінального провадження щодо
застосування примусових заходів медичного характеру.
У судовому засіданні прокурор бере участь у допиті свідків, дослідженні
інших доказів, що доводять або спростовують вчинення зазначеною особою 31
суспільно небезпечного діяння, інших обставин, що мають істотне значення для
справи.
У справах стосовно неосудних осіб прокурор державного обвинувачення
не підтримує, а висловлює власну думку щодо необхідності застосування
примусових заходів медичного характеру, зокрема, їх виду, передбаченого
ст. 94 КК України.
У справах щодо обмежено осудних прокурор бере участь як державний
обвинувач і виступає у судових дебатах з обвинувальною промовою.
Участь прокурора обов’язкова також у розгляді судом справ про
продовження, зміну і скасування заходів медичного характеру.
Таким чином, усі судові рішення у справах стосовно осіб, визнаних
неосудними, обмежено осудними або які вчинили злочини у стані осудності,
але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час
відбування покарання, приймаються винятково з участю прокурора.
Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні прокурору
необхідно звертати увагу на обставини, які відповідно до ст. 505 КПК України
при застосуванні примусових заходів медичного характеру мають
з’ясовуватися, зокрема:
1) час, місце, спосіб та інші обставини вчинення суспільно небезпечного
діяння або кримінального правопорушення;
2) вчинення цього суспільно небезпечного діяння або кримінального
правопорушення цієї особою;
3) наявність у цієї особи розладу психічної діяльності в минулому,
ступінь і характер розладу психічної діяльності чи психічної хвороби на час
вчинення суспільно небезпечного діяння або кримінального правопорушення
чи на час досудового розслідування;
4) поведінка особи до вчинення суспільно небезпечного діяння або
кримінального правопорушення і після нього;32
5) небезпечність особи внаслідок її психічного стану для самої себе та
інших осіб, а також можливість спричинення іншої істотної шкоди такою
особою;
6) характер і розмір шкоди, завданої суспільно небезпечним діянням або
кримінальним правопорушенням.
Одним з важливих завдань прокурора у здійсненні кримінального
судочинства, а у справах про застосування примусових заходів медичного
характеру особливо, – це забезпечення постановлення законних, обґрунтованих
і вмотивованих судових рішень.
На практиці досить часто є випадки, коли вироки, ухвали судів першої
інстанції постановляються з порушенням матеріального та процесуального
закону, а тому для виправлення судових помилок прокурор повинен
використовувати надане законом право на апеляційне, а можливо, і касаційне
оскарження.
Перегляд судових рішень можливий і у зв’язку з виявленням нових
обставин (глава 34 КПК України).
Згідно зі статтями 35–37 Закону України «Про прокуратуру», прокурор
зобов’язаний своєчасно вносити апеляційні та касаційні скарги і брати участь у
перегляді рішень вищими судовими інстанціями.
Право прокурора на оскарження ухвали суду про застосування чи
незастосування примусових заходів медичного характеру передбачено і КПК
України (статті 392–393, 424–425, 516), а також наказом Генерального
прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн «Про організацію діяльності
прокурорів у кримінальному провадженні», який повною мірою стосується і
зазначеної категорії кримінальних проваджень, а у пунктах 14, 16, зокрема,
зобов’язано прокурорів забезпечувати участь у судовому провадженні з
розгляду клопотань про застосування, продовження, зміну або припинення
примусових заходів медичного характеру. У підготовчих судових засіданнях
думка прокурора щодо можливості призначення судового розгляду 33
кримінального провадження повинна бути об’єктивною, ґрунтуватися на
матеріалах провадження та нормах закону.
Загалом процесуальне становище прокурора у кримінальному
провадженні про застосування примусових заходів медичного характеру досить
багатогранне.
У провадженнях на стадії досудового розслідування прокурор є
процесуальним керівником і разом з тим здійснює нагляд за додержанням
законодавства. Вказівки прокурора є обов’язковими і їх невиконання тягнуть за
собою відповідальність, а за певних умов навіть кримінальну (ст. 3811 КК
України).
Стосовно участі прокурора у судовому засіданні, то він виконує завдання
охорони прав і законних інтересів особи, щодо якої застосовуються ці заходи.
Як представник держави у судовому розгляді справ зазначеної категорії
прокурор охороняє публічні інтереси, які стосуються захисту суспільства від
особи, яка за своїм психічним станом становить загрозу для нього. Якщо інші
учасники судового кримінального провадження можуть реагувати на
порушення закону, а можуть цього і не робити, то відповідно до пунктів 18,
18.2 наказу Генерального прокурора України від 19 грудня 2012 року № 4гн
«Про організацію діяльності прокурорів у кримінальному провадженні» він
зобов’язаний під час судового розгляду брати активну участь у з’ясуванні
обставин кримінального правопорушення та перевірці їх доказами, об’єктивно і
неупереджено оцінювати їх з точки зору належності, допустимості,
достовірності. За потреби клопотати про виклик до суду свідків, експертів,
спеціалістів, дослідження додаткових доказів, застосування заходів
забезпечення кримінального провадження або проведення слідчих
(розшукових) дій. При виконанні процесуальних функцій прокурор
зобов’язаний реагувати на будь-які порушення закону, що обмежують права
учасників судового провадження. 34
Разом з тим процесуальний закон не надає прокуророві в судовому
засіданні будь-яких додаткових прав і тим самим переваг перед іншими
учасниками судового провадження. Усі учасники наділені рівними правами.
Різні повноваження та функції прокурора і в кримінальних провадженнях
щодо обмежено осудних і неосудних осіб, де він у першому випадку підтримує
державне обвинувачення і вживає заходів щодо застосування примусових
заходів медичного характеру, а щодо неосудних висловлює думку про
застосування чи незастосування таких заходів.
Отже, у кримінальних провадженнях про застосування примусових
заходів медичного характеру діяльність прокурора повинна бути спрямована на
додержання вимог чинного законодавства при досудовому розслідуванні,
розгляді справ судами та постановленні судових рішень.
[1] Dressier J. Understanding criminal law. Matthew Bender. - N.Y. 1994. P. 3-4.
[2] Rush G. The dictionary of criminal justice. The Dushkin Publishing Group, Inc. Com., 1991. P. 257.
[3] Packer H. Limits of criminal sanction. Stanford (Cal.), 1968. P. 21.
[4] Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. - М., 1985. С. 24.
[5] LaFave R. Wayne, Scott W. Austin. Criminal law. Second ed. St. Paul. Minn. 1991 (1999). P. 26
[6] HallL and GlueckS. Criminal law and its enforcement, 1958. P. 16.
[7] Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Указ. соч. С. 82.
[8] См.: Dressier J Understanding criminal law. Matthew Bender, 1994. P. 454-455. Этот автор, говоря об отягчающих обстоятельствах, отмечает, что законы штатов содержат «неисчерпывающий список» этих обстоятельств.
[9] В отдельных штатах она предусматривается и за некоторые другие преступления чаще всего за измену (Калифорния - § 37 УК, Джорджия, Миссисипи, Айдахо).
[10] В законодательстве штатов встречаются и другие обозначения убийства, ка-раемого смертной казнью: «тяжкое убийство», «тяжкое убийство - фелония класса А», «тяжкое убийство при отягчающих обстоятельствах» и пр.
[11] Levine James P., Musheno Michael С., Palumbo Dennis J. Op. cit. P. 619-620.
[12] Ibid. P. 620.
[13] Труд. 1998. 2 сентября
[14] По федеральному законодательству фелония - опасное деяние, караемое лишением свободы на срок более одного года - до пожизненного или смертной казнью (§ 3559).
[15] Федеральное законодательство определяет лишь способ казни (повешение) за воинские преступления.
[16] Когда убивает государство... Смертная казнь против прав человека. - М., 1989. С 321
[17] Труд. 1991. 17 мая; Труд. 2000. 22 апреля.
[18] Известны два основных способа такого «обращения» или воздействия: психологический, подобно тому, как врач лечит больного, нередко именуемый терапевтическим, и социальный.
[19] Крылова Н.Е. и Серебрякова А. В. считают, что существует семь разновидностей таких приговоров. См. их работу: Уголовное право современных зарубежных стран. -М., 1997. С. 152.
[20] См. § 1 главы 2.
[21] Допустим, если осужденный по приговору суда должен находиться в тюрьме от 10 до 20 лет, а возможно, пожизненно, ему бывает трудно уговорить супругу сохранить их брак и ждать его выхода (неизвестно когда) на свободу.
[22] Уголовное наказание и назначение наказания (Аналитическая записка Американской ассоциации юристов). - М., 1997. С. 6
[23] О федеральной комиссии по назначению наказаний см. на с. 215.
[24] В случае отклонения от предписаний «Руководства» суд обязан дать письменное обоснование этого.
[25] Уголовное наказание и назначение наказания. С. 9.
[26] В числе других учреждений, например в Калифорнии, можно отметить: различные центры профессиональной подготовки и исправительные центры, мужскую колонию, а также лагеря - лесные, дорожные, общетрудовые и другие.
[27] Никифоров B.C., Решетников Ф.М. Указ. раб. С. 85.
[28] Раньше институт пробации в этом штате мог применяться гораздо шире. См.: Преступление и наказание в Англии, США, Франции, ФРГ, Японии.-М. 1991. С. 192.
[29] «Условия пробации, - говорится в УК штата Нью-Йорк, - должны быть такими, какие суд по своему усмотрению считает разумно необходимыми для обеспечения того, чтобы обвиняемый в будущем вел законопослушный образ жизни или для оказания ему помощи в этом» (п. 1. §65.10).
[30] Криминологические исследования в мире. - М., 1995. С. 141-142.
[31] Суд признает, что лицо является именно таковым, если на основании заключения психиатрической экспертизы он установит, что: а) в его психическом состоянии есть серьезные отклонения от нормы; б) его преступное поведение характеризуется повторностью и отличается насильственным или упорно агрессивным характером с легкомысленным безразличием к его последствиям и в) такое состояние делает его очень опасным для других.
[32] Здесь имеются в виду насильственные фелонии класса В, С, D или Е, перечисленные в § 70.02 (См.: Уголовное законодательство зарубежных стран) / Под ред. И.Д. Козочкина. - М.,1999.
[33] Преступник I! и I степени... - это лица, которые подлежат осуждению за фелонию, но первый ранее уже был осужден за одну фелонию, а второй - за две или более фелонии. Однако при условии, что между временем совершения последней фелонии и отбытием наказания за предыдущую прошло не более пяти лет.
[34] К такому же сроку был приговорен 28-летний М. Свейн из Лос-Анджелеса (Калифорния): он украл в универмаге пуловер, а ранее был дважды осужден за хищения, причем в небольших размерах. - Труд. 1996. 18 октября
[35] Труд. 1996. 18 октября.
[36] Так, например, в 1981 г. Смоллвудза совершенные им в штате Мэриленд нападение и побои (что по УК Миннесоты соответствует нападению II степени -ст. 609.222) был осужден к 3 годам тюремного заключения
[37] State V. Smallwood, N СЗ-97-1636,1998 WL 404860 (Minn. App, July, 1998).
[38] П. «С» § 3559 раздела 18 Свода законов США.
[39] Труд. 1995. 26 декабря
[40] Там же.
[41] Труд. 1998. 25 ноября.
[42] Труд. 2000. 8 февраля.
[43] Solem V. Helm, 463 U.S. 277,103 S. Ct. 3001,77 L.Ed. 2d 637 (1983).
[44] Criminal law. Cases and comments. 6th ed. N.Y. 1998. P. 403.
[45] Никифоров B.C., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. - М.,1990. С. 96.
[46] Rummel V. Estelle, 445 U.S. 263, 100 S. Ct. 1133,63 LEd.2d 382 (1980).
[47] Уголовное право зарубежных государств. Наказание. С. 75
[48] Sexually dangerous persons Act 1938, ch. 116.
[49] Sexually violent persons Act, 1997.
[50] Psychopathic personality Act, 1939 (Minn. Stat. § 253B. 185), который в 1940 г. Верховным судом США был признан конституционным.
[51] Sexually dangerous persons Act 1994 (Minn. Stat.. § 253B.02, Subd. 18a3).
[52] Нередко они именуются законами «о сексуальных хищниках» («Sexual predator laws» Washington state institute for public policy. Document№97-10-1102. P. 1-16).
[53] LaFave W., Scott О. Criminal law. West publishing Co. St. Paul, Minn. 1991 (1999). P. 38-39.
[54] Ibid. P. 39.
[55] Sexually violent predator Act, -1994 (1994, Kansas Statutes Ann. 59-29 a).
[56] Kansas V.Hendricks, 521 U.S. 346,117 S.Ct. 2072,138 L.Ed. 2d501 (1997).
[57] People V.Burnick, 14Cal. 3d 306,121 Cal.Rptr. 488,535 P.2d 352(1997).
[58] Труд. 1992. 10 марта.
[59] АСll barred from intervening in castration case // Nando media, 1999.
[60] Это - содомия (§ 286), похотливые или развратные действия (§ 288), оральный секс (§ 288 а) или проникновение инородным предметом (§ 289).
[61] Это синтетический препарат, сходный по своему составу с натуральным женским гормоном прогестином. Он широко применяется как женский контрацептив.
[62] The Los Angeles Times, September 18, 1996.
[63] Times, August 31, 1996 (6-a).
[64] Цит. по: MyerH. Chemical castration, 1996; The Salt Lake Tribune, August 30, 1996.
[65] В самом законопроекте, одобренном Палатой представителей и Сенатом штата, указан более высокий - 16-летний возраст.
[66] Maginnis R. Policing sex offenders: an update // Insight, December 23. 1999.
[67] Строго говоря, в штате Нью-Джерси, например, под этим названием действуют два закона - закон о регистрации и закон об оповещении населения, включенные соответственно в ст. 2С'7-1 -5 и 2С: 7-6 -11 УК.
[68] We know you're out there // Law enforcement news, May 15, 1997:1.
[69] Crimes against children and sexually violent offender registration Act, 1997.
[70] DoeV. Portiz(A-170/171-94),1995
[71] Труд. 1997. 21 октября.
[72] Криминологические исследования в мире. - М., 1995. С. 143.
[73] Расходы по наблюдению в штате Калифорния составляют 16 долл. в день.
[74] Подробнее о различных классификациях наказаний по французскому уголовному праву см.: Крылова Н.Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. -М.: СПАРК, 1996. С. 67-71.
[75] В соответствии с традиционным делением преступлений на общеуголовные и политические, лишение свободы возможно двух видов: как общеуголовное наказание (заключение пожизненное или на срок) и как политическое (заточение пожизненное или на срок). При равной продолжительности, уголовное заключение считается более строгим наказанием, чем уголовное заточение. Политические наказания обычно исполнялись в специальных пенитенциарных учреждениях, призванных нейтрализовать осужденного без применения к нему специфических методов принуждения. Такие осужденные никогда не привлекались к труду, не носили тюремной одежды, пользовались различными льготами Вместе с тем, по мнению ряда французских юристов, в связи с общей гуманизацией пенитенциарной системы, осуществляемой в последние годы, такая дифференциация режимов лишения свободы утрачивает смысл.
[76] Употребление термина «состав» здесь условно, поскольку понятия такового французский УК не содержит.
[77] См.: Уголовное право зарубежных государств. -М., 1972. Вып. 2. С. 23-24,31-33.
[78] См., например, Strafgesetzbuch. 31. Auflage, 1998. S. 21.
[79] Подробнее см. BGBI. I S. 3427.
[80] М. Koehler/W. Beck. Gerechte Geldstrafestattkon fiskatorischer Vermoegenssanktion. Juristenzeitung, 1991. S. 797.
[81] BGBII.S. 1302
[82] Н. Troendle/T. Fischer. Strafgesetzbuch und Nebengesetze. 49. Auflage. Muenchen, 1999, §43 a.
[83] BGHSt40, 371.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 104 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |