Читайте также:
|
|
Контрольне провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними нормами послідовну діяльність органів публічної адміністрації із забезпечення законності та дисципліни у сфері публічного управління.
Контрольному провадженню притаманні такі особливості:
1) різноманіття суб'єктів, які здійснюють контрольні повноваження (органи держави та їх посадові особи, об'єднання громадян, органи місцевого самоврядування);
2) суб'єкти контрольних проваджень наділені широким колом контрольних повноважень, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкта;
3) безпосереднім об'єктом контрольних правовідносин виступає діяльність підконтрольних суб'єктів;
4) у контрольних провадженнях юридичні факти поодинці не мають юридичної сили і виступають тільки у виді фактичного (юридичного) складу - органічної сукупності декількох життєвих обставин;
5) контрольно-процесуальні норми не містять вичерпного переліку засобів збереження і передачі інформації, що містить докази (у контрольному процесі відомості про фактичні обставини можуть бути отримані з будь-якого законного джерела);
6) офіційне документальне закріплення результатів контрольної діяльності провадиться у правових актах - документах, які можна одночасно віднести як до категорії правозастосовних (таких, які є результатом реалізації державно-владних повноважень компетентних контрольних органів), так і до категорії правоохоронних актів (що містять правову оцінку діяльності підконтрольного суб'єкта).
Контролюючі суб'єкти можна поділити на дві великі групи. До першої можна віднести суб'єктів, які здійснюють державний контроль, - органи законодавчої та виконавчої влади, судові та правоохоронні органи. До другої групи можна віднести суб'єктів, які здійснюють громадський контроль, серед яких виділяють громадські об'єднання та організації і безпосередньо громадян.
Контролюючі органи можна також класифікувати за такими підставами, як характер наданих законодавством власних повноважень, організаційно-правові форми проведення контролю, юридичні наслідки контролю, спрямованість контрольної діяльності тощо.
Суб'єкти контрольних проваджень наділені широким колом повноважень контрольного характеру, включаючи право втручання в оперативну діяльність підконтрольного суб'єкта.
Як правило, виділяють чотири групи контрольних повноважень:
1) повноваження щодо здійснення контролю за власною ініціативою у будь-який час у межах своєї компетенції;
2) повноваження давати, за необхідності, відповідним органам і посадовим особам вказівки обов'язкового характеру щодо усунення виявлених порушень та їх наслідків;
3) повноваження з притягнення до відповідальності винних посадових осіб;
4) повноваження щодо опрацювання рекомендацій превентивного характеру.
Узагальнено у структурі контрольних проваджень можна виділити три стадії:
а) інформаційну;
б) аналітичну;
в) стадію коригування.
Метою інформаційної стадії контрольного провадження є одержання інформації про важливі сторони, прояви та якості підконтрольного об'єкта за допомогою різноманітних методів: спостереження, перевірки та обліку об'єктивних фактичних даних про підконтрольний об'єкт. Інформація слугує засобом існування та ефективності контролю. Можливості її одержання визначаються перш за все всеохоплюючим та універсальним характером контролю.
Другою стадією контрольного провадження виступає аналітична стадія. Процес контролю включає аналітичний момент, що полягає в обробці первинної інформації, детальній перевірці та аналізі всіх фактів, що розглядаються в їх сукупності, у причинному зв'язку; тим самим створюється база для формування висновку стосовно підконтрольного об'єкта, в якому визначено, якою мірою процеси, що відбуваються в об'єкті, відповідають бажаним моделям і зразкам.
Третя стадія контрольного провадження виходить за межі самого контролю, оскільки пов'язана або з прийняттям рішення, яке приписує усунути виявлені недоліки, або із застосуванням заходів примусового характеру, що також виходить за функціональні межі контролю. Точність у визначенні коригуючої стадії контролю є принципово важливою як з теоретичної, так і з практичної точок зору, оскільки відіграє роль основи правильного вибору та обгрунтування правових заходів і процесуальних форм у відповідній діяльності суб'єктів їх застосування.
Разом з тим, коли суб'єкт, який приймає рішення, застосовує санкції, та суб'єкт контролю збігаються, то цей суб'єкт приймає рішення за результатами контролю в межах своєї компетенції самостійно, не відділяючи для себе одну функцію регулювання від іншої. Однак, якщо прийняття коригуючого рішення виходить за межі компетенції контролюючої особи, то в даному випадку вона повинна обмежитися відповідною апеляцією до уповноваженого на це суб'єкта, наприклад, звернутися до суду. За таких умов не уповноважений на прийняття рішення керівник обмежується класичним контролем.
Таким чином, можна дійти висновку, що контроль завершується не формуванням і прийняттям регулюючого рішення щодо виправлення, удосконалення або покарання. Кінцева мета контролю - формулювання пропозицій, вимог, іноді обов'язкових до розгляду, а не до виконання, щодо вжиття заходів з усунення виявлених відхилень від норм, які за своєю функціональною природою можуть бути самими різноманітними.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 141 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |