Читайте также:
|
За наявності одного з юридичних фактів, встановлених законом, провадження не передається до суду, а закінчується на стадії досудового розслідування шляхом його закриття. Закриття кримінального провадження є процесуальним рішенням, яке:
- по-перше, завершує провадження не лише у стадії досудового розслідування, а й в цілому (окрім закриття провадження за підставою, передбаченою п. З ч. 1 ст. 284КПК);
- по-друге, визначає долю підозрюваного: на нього не можуть бути покладені передбачені кримінальним та іншими законами правові наслідки кримінального правопорушення і відносно нього мають бути скасовані всі заходи процесуального примусу, застосовані у зв’язку з підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Підстави закриття кримінального провадження. Закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування здійснюється за наявності хоча б однієї з підстав, вичерпний перелік яких міститься у ч. 1 ст. 284 КПК. При цьому за критерієм юридичних наслідків закриття провадження, що настають для підозрюваного, всі ці підстави можуть бути згруповані у два блоки:
1) реабілітуючі;
2) нереабілітуючі.
Реабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження - це обставини, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тягнуть за собою зняття з неї всіх підозр, відновлення її доброго імені, честі, гідності та репутації, а також відшкодування шкоди, завданої незаконними повідомленням про підозру, триманням під вартою, накладенням арешту на майно, відстороненням від посади та іншими процесуальними діями, що обмежують права особи. У разі закриття кримінального провадження за однією з реабілітуючих підстав слідчий або прокурор зобов’язані роз’яснити особі порядок поновлення її порушених прав і свобод та відшкодування завданої шкоди. Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 1 грудня 1994 р.
До реабілітуючих підстав належать:
1) встановлення відсутності події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК);
2) встановлення відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК);
3) невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати (п. З ч. 1 ст. 284 КПК).
Відсутність події кримінального правопорушення означає, що:
а) кримінально караного діяння, щодо якого було розпочате провадження, не існувало в дійсності (наприклад, мало місце помилкове або завідомо неправдиве повідомлення про кримінальне правопорушення);
б) подія існувала, але її причиною були не дії людини, а явища природи (землетрус,блискавка, повінь, буревій тощо);
в) негативні наслідки сталися в результаті хімічних (отруєння), фізичних (переохолодження), фізіологічних (захворювання) процесів, які не залежали від інших осіб, зокрема, стали результатом дій самого потерпілого (самогубство).
Якщо за вказаною підставою прийнято рішення про закриття кримінального провадження, щодо особи за цим же фактом не може ставитися питання про інші форми відповідальності (адміністративну, цивільну, дисциплінарну).
Відсутність складу кримінального правопорушення має місце у випадку, коли за результатами досудового розслідування доведено, що діяння мало місце, вчинене воно конкретною особою, але в силу ряду причин вказане діяння не підпадає під дію закону України про кримінальну відповідальність. Ця ситуація може мати місце в таких випадках:
а) відсутній один або кілька з чотирьох необхідних елементів складу кримінального правопорушення;
б) діяння не становить небезпеки в силу малозначності (ч. 2 ст. 11 КК);
в) відсутні деякі кваліфікуючі ознаки (наприклад, повторність);
г) особа добровільно відмовилась від доведення діяння до кінця, а вчинені дії не становлять складу кримінального правопорушення;
ґ) наявні підстави, що виключають кримінальну відповідальність (наприклад, необхідна оборона, крайня необхідність тощо).
Невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати передбачає, що діяння мало місце, воно відповідає ознакам, передбаченим законом України про кримінальну відповідальність, але під час розслідування не встановлено достатніх доказів вини особи, якій це діяння інкримінувалось, або виявлено докази її невинуватості. Відповідно закриття провадження за такою обставиною може мати місце, якщо:
а) достовірно встановлено невинуватість підозрюваного (наприклад, при підтвердженні його алібі);
б) вичерпані можливості для збирання додаткових доказів, при недостатності зібраної доказової бази для передання провадження до суду (при цьому слід пам’ятати, що відповідно до принципу презумпції невинуватості будь-які сумніви в доведеності вини мають тлумачитися на користь підозрюваного (ч. 4 ст. 17 КПК)).
Незалежно від того, яка з трьох зазначених підстав спричинила закриття кримінального провадження, таке рішення цілком реабілітує особу і надає їй право на відшкодування шкоди в порядку і на підставах, визначених законом.
При закритті провадження на підставі невстановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпання можливостей їх отримати провадження закривається не в цілому, а щодо конкретної особи. Розслідування ж продовжується з метою встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Нереабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження означають, о відносно особи зібрано достатньо доказів, які підтверджують вчинення нею діяння, що містить ознаки будь-якого кримінального правопорушення, однак у силу певних обставин подальше провадження виключається. При цьому така особа не має права на відшкодування шкоди, яка була їй завдана у процесі розслідування.
Закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав можливе лише за умови відсутності реабілітуючих підстав для прийняття такого рішення, тобто лише при підтвердженні зібраними доказами події кримінального правопорушення та наявності у діях особи складу кримінального правопорушення.
До нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належать:
1) набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою. Ця підстава закриття кримінального провадження випливає з конституційного положення про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотньої дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України). Відповідно декриміналізація діяння, щодо якого здійснюється досудове розслідування, тягне за собою закриття провадження;
2) смерть підозрюваного, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. Одним із завдань кримінального провадження є забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності (ст. 2 КПК). Поряд із цим діє норма Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст. 61). Тож смерть підозрюваного, обвинуваченого позбавляє сенсу подальше провадження щодо вчиненого ним кримінального правопорушення. КПК не містить прямої вказівки на те, хто може вимагати продовження провадження з метою реабілітації особи. На наш погляд, у цьому випадку слід застосовувати аналогію закону. Зокрема, відповідно до ст. 525 КПК близькі родичі обвинуваченого, який помер, мають право подати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, якщо це необхідно для його реабілітації. Єдиним винятком із такої ситуації є випадок, коли близькі родичі померлого1 підозрюваного переконані, що останній не вчиняв інкримінованого діяння, або діяння не має всіх ознак складу кримінального правопорушення, і відповідно проведення повного розслідування забезпечить реабілітацію померлого: або провадження буде закрито на стадії досудового розслідування за однією з реабілітуючих підстав, або надійде до суду і суд ухвалить виправдувальний вирок. Зауважимо, що КПК не передбачив процедури, за якою родичі померлого підозрюваного або обвинуваченого можуть реалізувати своє право заперечувати проти закриття кримінального провадження. Вбачається, що до винесення прокурором постанови про закриття кримінального провадження щодо померлого слідчий або прокурор мають встановити коло близьких родичів померлого підозрюваного, роз’яснити їм право вимагати продовження розслідування, зафіксувати факт такого роз’яснення у відповідному протоколі та отримати від них письмове підтвердження реалізації даного права: клопотання з вимогою не закривати провадження або розписку про відсутність заперечень проти закриття провадження;
3) існування вироку по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановленої ухвали суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню. Відповідно до засади заборони двічі притягувати до кримінальної відповідальності за одне і те саме правопорушення (ст. 19 КПК) кримінальне провадження підлягає негайному закриттю, якщо стане відомо, що по тому самому обвинуваченню існує вирок суду, який набрав законної сили. Ця підстава для закриття кримінального провадження також безпосередньо пов’язана з такою властивістю судових актів, як виключність. Остання означає, що наявність судового рішення, яке набрало законної сили, виключає можливість повторного провадження у зв’язку з цими фактами. Зазначене правило повною мірою відповідає практиці ЄСПЛ, яким сформульовано принцип правової визначеності. Будучи багатогранною правовою конструкцією, цей принцип в одному зі своїх проявів зводиться до неможливості повторного провадження, перегляду та скасування судового рішення, яке набрало законної сили: якщо суд остаточно вирішив питання, його рішення не повинно піддаватися сумніву (справа «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999). Цей підхід покликаний забезпечити стабільність правового положення особи, щодо якої прийнято судове рішення;
4) відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Вказана підстава закриття кримінального провадження є одним із проявів засади диспозитивності (ст. 26 КПК). Зокрема, відповідно до ч. 4 ст. 26 КПК кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення розпочинається лише на підставі заяви потерпілого. Відмова потерпілого, а у випадках, передбачених КПК, його представника від обвинувачення є безумовною підставою для закриття кримінального провадження у формі приватного обвинувачення;
5) неотримання згоди держави, яка видала особу. Ця підстава для закриття кримінального провадження є результатом імплементації у національне законодавство одного з міжнародних принципів екстрадиційного процесу - принципу імунітету виданої особи (за Європейською конвенцією про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р. - правило ad hoc). Відповідно до вказаного принципу видана особа не може переслідуватися ні за яке правопорушення, вчинене до її видачі, крім правопорушення, за яке вона була видана (ст. 14 Європейської конвенції про видачу правопорушників, ст. 66 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 (Мінська конвенція)).
Розглядаючи цю підставу закриття кримінального провадження, слід звернути увагу на окремі особливості. Зокрема, йдеться про згоду держави, яка видала особу. Використання законодавцем доконаного способу дієслова «видати» вказує на те, що підстава для закриття кримінального провадження стосується лише випадків, коли вже відбулась фактична видача (особа вже перебуває на території України), але при цьому держава, яка видала особу, не надала згоди на притягнення її до відповідальності за всі вчинені правопорушення. Ця ситуація може мати місце у таких випадках: 1) Україна запитує видачу особи, якій інкримінується декілька правопорушень (епізодів), а запитувана держава погоджується видати особу лише за частину цих правопорушень (епізодів); 2) після того як особу було видано за одне правопорушення, Україна просить державу, яка видала особу, надати згоду на кримінальне переслідування зазначеної особи Україною й за інші правопорушення, але такої згоди не отримує. При цьому повна відмова у видачі особи в контексті п. 8 ч. 1 ст. 284 КПК не може розглядатися як підстава для закриття кримінального провадження.
Процесуальний порядок закриття кримінального провадження. У стадії досудового розслідування правом закриття кримінального провадження наділені лише два суб’єкти: слідчий і прокурор.
Повноваження прокурора щодо закриття кримінального провадження є значно ширшими порівняно з повноваженнями слідчого. Прокурор має право закрити кримінальне провадження за будь-якою з встановлених законом підстав і незалежно від того, чи мало місце повідомлення про підозру.
Компетенція слідчого у цьому питанні є обмеженою. По-перше,слідчий наділений правом закрити провадження, лише якщо жодній особі не повідомлялось про підозру, а по-друге, виключно за такими підставами:
1) відсутність події кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК);
2) відсутність у діянні складу кримінального правопорушення (п. 2 ч. 1 ст. 284КПК);
3) набрання чинності законом, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою (п. 4 ч. 1. ст. 284 КПК).
Якщо наявна одна з названих підстав для закриття кримінального провадження, проте під час провадження мало місце повідомлення про підозру, закрити провадження уповноважений лише прокурор.
Процесуальний порядок закриття кримінального провадження включає сукупність таких дій:
1) встановлення наявності підстави для закриття кримінального провадження. Реабілітуючі підстави для закриття кримінального провадження можуть бути встановлені як достовірно (наприклад, відсутність складу кримінального правопорушення), так і грунтуватися на недоведеній винуватості (наприклад, у випадку коли невстановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати). Нереабілітуючі ж підстави повинні бути встановлені лише достовірно.
При виявленні одночасно декількох підстав до закриття кримінального провадження рішення слід приймати за тією підставою, яка породжує найбільш сприятливі наслідки для підозрюваного. Зокрема, кримінальне провадження не може бути закрито за нереабілітуючою підставою, якщо встановлена будь-яка реабілітуюча;
2) винесення постанови про закриття кримінального провадження. Загальне змістове наповнення будь-якої постанови визначено у ч. 5 ст. 110 КПК. Поряд із цим рішення з конкретного питання вносить певну деталізацію у загальну структуру цього процесуального документа. Зокрема, якщо йдеться про постанову про закриття кримінального провадження, то крім загальних положень резолютивна частина документа має містити рішення про скасування арешту майна (ч. З ст. 174 КПК) та вирішення долі речових доказів (п. 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 19.11.2012 №1104 «Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат,пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження».
Зауважимо,що КПК не містить вимоги вирішувати у постанові про закриття кримінального провадження питання про скасування запобіжних заходів. Вбачається, що у цьому дійсно немає необхідності, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 203 КПК ухвала слідчого судді про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закриття кримінального провадження. Відповідно закриття кримінального провадження автоматично скасовує запобіжні заходи, що застосовувались.
Відомості про закриття кримінального провадження вносяться до ЄРДР протягом двадцяти чотирьох годин з моменту прийняття процесуального рішення;
3) інформування учасників провадження про прийняте рішення. Здійснюється шляхом направлення копії відповідної постанови. Коло осіб, яким така постанова направляється, чітко визначене в законі і залежить від суб’єкта прийняття рішення про закриття кримінального провадження. Копія постанови слідчого про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому і прокурору (відсутність серед названих суб’єктів підозрюваного зумовлена тим, що слідчий не має права прийняти рішення про закриття провадження, якщо особі повідомлено про підозру).
Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику. Отримання копії постанови про закриття кримінального провадження не лише інформує про факт прийняття процесуального рішення, а й дає можливість обґрунтувати свою незгоду із цим рішенням у разі його оскарження.
Ознайомлення з матеріалами провадження у випадку його закриття. КПК містить положення лише про право потерпілого на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження (п.11 ч.1 ст. 56 КПК). Стосовно інших учасників подібне правило не передбачене. Поряд із цим рішення про закриття кримінального провадження може вплинути на права та законні інтереси не лише потерпілого, а й інших суб’єктів провадження, зокрема підозрюваного. Вбачається, що ця прогалина КПК має усуватися законодавчим шляхом.
Прокурорський нагляд за законністю рішення про закриття кримінального провадження. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови про закриття кримінального провадження має право її скасувати у зв’язку із незаконністю чи необґрунтованістю (ч. 5 ст. 284 КПК).
Оскарження рішення про закриття кримінального провадження. Рішення слідчого і прокурора про закриття кримінального провадження може бути оскаржене. Скарга на постанову слідчого може бути подана як до прокурора, так і до слідчого судді. Суб’єктами оскарження можуть виступити заявник, потерпілий, його представник чи законний представник. Скарга на постанову прокурора може бути подана до слідчого судді. Суб’єктами оскарження є заявник, потерпілий, його представник чи законний представник, підозрюваний, його захисник чи законний представник. Строк, передбачений законом для подання скарги (незалежно від того, подається скарга до прокурора чи до слідчого судді), становить десять днів з моменту отримання суб’єктом оскарження копії постанови.
Ухвала слідчого судді про відмову у задоволенні скарги на постанову про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку. При цьому скарга подається безпосередньо до апеляційного суду протягом п’яти днів з моменту оголошення ухвали слідчого судді.
Дата добавления: 2014-12-15; просмотров: 1094 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |