Читайте также:
|
1. Суть, мета та задачі управління.
2. Що включає система управління? Складові системи управління, види пунктів управління.
3. Штаб, його призначення та задачі.
4. Послідовність доведення задач до підлеглих, час на прийняття рішення на бій командиром відділення, взводу, роти, батальйону.
5. Вимоги до управління і їх зміст.
6. В чому полягає постійна бойова готовність та елементи бойової готовності
7. Ступені бойової готовності. Хто має право проводити підйом та мета підйому підрозділу за відповідними сигналами.
8. Зміст з’ясування завдання та оцінки обстановки.
9. Порядок проведення розрахунку часу при підготовці до бойових дій.
10. Зміст рішення і бойового наказу командира взводу на бій.
11. Які питання вирішує командир при проведенні рекогносцировки і організації взаємодії.
РОЗДІЛ V. ПСИОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКАДІТЕЙ
ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХІЧНОГО РОЗВИТКУ
Поняття про затримку психічного розвитку та її класифікація
До категорії дітей з труднощами у навчанні відносяться діти, які випробовують через різні біологічні та соціальні причини стійкі утруднення у засвоєнні освітніх програм за відсутності виражених порушень інтелекту, відхилень у розвитку слуху, зору, мовлення, рухової сфери.
Діти вказаної категорії мають негрубі (слабо виражені) відхилення у функціонуванні центральної нервової системи (ЦНС), що роблять негативний вплив на шкільну та соціальну адаптацію дитини. У дітей даної групи педагоги і психологи відзначають в першу чергу недостатню готовність до школи (інтелектуальну, емоційну і соціальну).
У рамках психолого-педагогічної класифікації труднощі, які випробовують ці діти у процесі навчання, можуть бути обумовлені як недоліками уваги, емоційно-вольової регуляції, самоконтролю, низьким рівнем навчальної мотивації і загальною пізнавальною пасивністю (слабкість компонентів регуляцій навчально-пізнавальної діяльності), так і недорозвиненням окремих психічних процесів – сприйняття, пам’яті, мислення, негрубими недоліками мовлення, порушеннями моторики у вигляді недостатньої координації рухів, рухової розгальмованості, низькою працездатністю, обмеженим запасом знань і уявлень про навколишній світ, несформованістю операційних компонентів навчально-пізнавальної діяльності.
Підкреслимо, що у вказану категорію не входять діти, які не засвоюють масові програми через виражені відхилення у розвитку (розумова відсталість, грубі порушення мовлення, зору, слуху, рухової сфери, виражені порушення спілкування у формі раннього дитячого аутизму).
Відповідно до соціально-педагогічного підходу до класифікації дітей з труднощами у навчанні таких школярів називають „діти групи ризику”. Основним критерієм для віднесення дитини до „групи ризику” педагоги цього напряму вважають її недостатню готовність до початку шкільного навчання.
Виділення учнів в „групу ризику” із звичайного масового класу відбувається на підставі висновку вчителя про неуспішність дитини за основними предметами. Шкільний психолого-педагогічний консиліум може здійснити перехід учня, який не встигає, з класу, в який він був прийнятий, в інший клас компенсуючого типу без юридичних підстав.
У спеціальній психології і корекційній педагогіці як самостійна виділена типологічна група „діти з труднощами у навчанні, які обумовлені затримкою психічного розвитку”. Для визначення цієї типологічної групи використовуються поняття „діти із затримкою психічного розвитку” (ЗПР), „тимчасова затримка психічного розвитку у дітей”, „ЗПР конституціонального генезу”, „ЗПР соматогенного походження”, „ЗПР психогенного походження”, „ЗПР церебрально-органічного генезу”, а також „діти з труднощами у навчанні” з обов’язковою вказівкою клініко-психологічних критеріїв даного стану (астено-невротичний синдром, синдром гармонійного інфантилізму, церебрастенічний синдром та ін.).
Дана класифікація дозволяє не тільки визначати стан (діагностика відбору), але і планувати комплекс корекційно-розвиваючих, лікувально- та соціально-профілактичних заходів.
У тих випадках, коли діти не проходять комплексного обстеження, вони можуть опинитися в неадекватних умовах навчання. Звичайно це спостерігається в класах компенсуючого навчання (до них потрапляють розумово відсталі діти, школярі з важкими порушеннями мовлення та ін.).
Різні підходи до розподілу по різних групах дітей з труднощами у навчанні обумовлюють різні процедури та інструментарій діагностики їхнього стану.
Висновок про затримку психічного розвитку у дитини можуть дати психолого-медико-педагогічна консультація (ПМПК), медико-педагогічна комісія (МПК), інші консультативно-діагностичні служби. Шкільний психолого-медико-педагогічний консиліум веде динамічне спостереження за розвитком дитини, тобто здійснює діагностику розвитку та планує комплекс необхідних заходів.
Основним мотивом для того, щоб ставити під сумнів повноцінність інтелекту дитини служить його неуспішність, яка виявляється у процесі навчання. Одна з найпоширеніших причин неуспішності – це непідготовленість дітей до шкільного навчання, несформованість передумов до нього і навичок діяльності. У тих випадках, коли дитина потрапляє в клас, де низький рівень організації навчальо-виховного процесу, неуспішність його переростає в педагогічну занедбаність. Необхідно правильно і своєчасно діагностувати причини неуспішності в кожному індивідуальному випадку і по можливості усувати або коригувати їх наслідки.
Педагогічна занедбаність – стійке відхилення у свідомості та поведінці дітей, яке обумовлене негативним впливом середовища і недоліками виховання. Педагогічно запущених дітей нерідко називають важкими. Але це визначення швидше відноситься не до самих дітей, а до умов, в яких вони виховуються: відсутність контролю та допомоги у навчанні з боку батьків, конфліктна ситуація в сім’ї, відсутність емоційно позитивного контакту з батьками, іншими дорослими та дітьми; тривале знаходження в установах інтернатного типу, лікарнях та ін. Такі діти мають низький запас знань та здібностей, ніж їхні однолітки. Допомога у навчанні соціально та педагогічно запущеним дітям надається в умовах масової, а не спеціальної (корекційної) школи.
Як показують дослідження, серед неуспішних учнів є школярі з педагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку, неяскраво вираженими сенсорними, інтелектуальними, мовленнєвими порушеннями, причинами яких є залишкові ураження центральної нервової системи, мінімальні мозкові дисфункції. Діти із затримкою психічного розвитку складають приблизно 50% неуспішних школярів.
Необхідне кваліфіковане розрізнення педагогічної занедбаності – шкільна неуспішність, яка у більшості випадків розглядається паралельно педагогічній занедбаності, часто не має в своїй основі порушень інтелекту дитини.
Неуспішність може бути пов’язана і з астенічним станом дитини, який викликаний тривалою хворобою. Внаслідок чого дитина швидко втомлюється, ослабляється його пам’ять, увага, порушується поведінка. Але все це не носить стійкого характеру та не має в основі органічних порушень. У ряді випадків педагогічна занедбаність приводить до значного відставання в психічному і фізичному розвитку, яке характерне для дітей із затримкою психічного розвитку.
Затримка психічного розвитку (ЗПР) – прояв незрілості психічних і психомоторних функцій у результаті сповільненого дозрівання морфофункціональних систем мозку під впливом різних несприятливих чинників. Це особливий вид аномалії, який виявляється у порушенні нормального темпу психічного розвитку дитини.
ЗПР особливо яскраво виявляється на початку шкільного навчання, коли виявляються недостатність знань і уявлень про навколишній світ, незрілість емоційної сфери та мотивації (відсутність пізнавальних і переважання ігрових мотивів), несформованість довільної поведінки, відставання у розвитку мовлення.
Дітей із ЗПР нерідко помилково відносять до олігофренів. У зв’язку з цим, на думку більшості дослідників, діагностика затримки психічного розвитку повинна здійснюватися переважно у психолого-педагогічному плані, у формі навчального експерименту.
В процесі психолого-педагогічного вивчення рекомендується застосовувати завдання в наочно-дієвому плані, що значно підвищує якість їх виконання. Для об’єктивнішої оцінки рівня розвитку мислення необхідно зіставляти результати роботи дитини в завданнях із словесно-логічним і наочно-дієвим матеріалом. У дітей із ЗПР великий розрив між тим, як вони можуть виконати завдання самостійно і як – за допомогою дорослого. На відміну від розумово відсталих вони краще використовують допомогу і способи застосування показаного способу дії при виконанні аналогічних завдань. Цей факт дуже важливий як для діагностики затримки психічного розвитку, так і для позитивного прогнозу при навчанні таких дітей. В деяких випадках остаточне рішення може бути ухвалене тільки після тривалого психолого-педагогічного вивчення у процесі навчання.
На відмінність від олігофренії, при якій спостерігається стійке загальне недорозвинення психіки, у дітей із ЗПР недорозвинення вищих психічних функцій носить тимчасовий характер. Ця обставина показує, що діти із ЗПР володіють повноцінними можливостями для подальшого розвитку. Діти із ЗПР можуть навчатися в спеціальній (корекційної) школі для розумово відсталих та у класах корекційно-розвиваючого навчання при масовій школі.
ЗПР може бути викликана різними причинами: дефектами конституції дитини (гармонійний інфантилізм – затримка зростання, яка згодом компенсується), соматичними захворюваннями, органічними ураженнями ЦНС (мінімальна мозкова дисфункція – мікропошкодження кори та підкіркових структур головного мозку, виникає внаслідок асфіксії новонароджених).
У вітчизняній корекційній педагогіці поняття „затримка психічного розвитку” є психолого-педагогічним і характеризує, перш за все, відставання у розвитку психічної діяльності дитини.
Основною причиною такого відставання, на думку більшості дослідників (Т.А. Власова, М.С Певзнер, К.С. Лебединська та ін.), є слабовиражені (мінімальні) органічні ураження головного мозку, які можуть бути вродженими або виникати у внутрішньоутробному, припологовому, а також ранньому періоді життя дитини. В деяких випадках може спостерігатися і генетично обумовлена недостатність центральної нервової системи. Інтоксикації, інфекції, обмінно-трофічні розлади, травми і т.ін. ведуть до негрубих порушень темпу розвитку мозкових механізмів або викликають легкі церебральні органічні пошкодження. Унаслідок цих порушень у дітей протягом досить тривалого періоду спостерігається функціональна незрілість центральної нервової системи, що, у свою чергу, виявляється в слабкості процесів гальмування і збудження, утрудненнях в утворенні складних умовних зв’язків.
У появі синдрому ЗПР істотну роль виконують конституціональні чинники, органічна недостатність нервової системи генетичного походження, тривалі несприятливі умови виховання. Несприятливі соціальні чинники посилюють відставання в розвитку, але не уявляють єдину або головну причину ЗПР.
Вивчення дітей із затримкою психічного розвитку почалося у 50-і роки XX ст. Рядом дослідників (Т.А. Власова, М.С. Певзнер, К.С. Лебединська, В.І. Лубовський та ін.) серед неуспішних молодших школярів були виявлені учні, неуспішність і особливості поведінки яких часто давали помилкову підставу вважати їх розумово відсталими.
У ході подальших досліджень серед дітей цієї категорії Т.А. Власовою і М.С. Певзнером (1968, 1973) були виділені дві групи. До першої групи увійшли діти з порушеним темпом фізичного і розумового розвитку, які були охарактеризована як діти з психофізичним і психічним інфантилізмом. Затримка їх розвитку викликана сповільненим темпом дозрівання лобової області кори головного мозку і її зв’язків з іншими областями кори та підкірки. Ці діти поступаються одноліткам у фізичному розвитку, відрізняються інфантилізмом в пізнавальній діяльності і вольовій сфері, насилу включаються в навчальну діяльність, швидко стомлюються, для них характерна низька працездатність. Другу групу склали учні з функціональними розладами психічної діяльності (церебрастенічними станами), які звичайно є наслідком мозкових травм. Для цих школярів характерна слабкість основних нервових процесів, хоча глибоких порушень пізнавальної діяльності у них немає і в періоди нормалізації стану вони можуть добиватися високих результатів у навчанні.
На підставі проведених, досліджень були розроблена рекомендації для вчителів по роботі з дітьми, що мають подібні відхилення у розвитку. Пізніше такі учні були названі дітьми із затримкою психічного розвитку. Термін „затримка темпу психічного розвитку”, „затримка психічного розвитку” були запропоновані Г.Є. Сухарєвою (1959).
Затримка психічного розвитку є однією з найпоширеніших форм психічної патології дитячого віку. Частіше вона виявляється з початком навчання дитини в підготовчій групі дитячого садку або в школі, особливо у віці 7-10 років, оскільки цей віковий період забезпечує великі діагностичні можливості. Ретельнішому виявленню прикордонних станів інтелектуальної недостатності сприяє зростання вимог, які пред’являються суспільством до особистості дитини і підлітка (ускладнення шкільних програм, більш ранні терміни початку навчання і т.ін.).
У медицині ЗПР відносять до групи прикордонних форм інтелектуальної недостатності, які характеризуються сповільненим темпом психічного розвитку, особистісною незрілістю, негрубими порушеннями пізнавальної діяльності (дослідження Н.І. Озерецкого, Г.Є. Сухарєвої, М.С. Певзнер та ін.). У більшості випадків затримка психічного розвитку відрізняється стійкою, хоча і легкою, інтелектуальною недостатністю та слабовираженою тенденцією до компенсації та зворотного розвитку, які можливі тільки в умовах спеціального навчання та виховання.
В даний час існує декілька класифікацій прикордонних форм інтелектуальної недостатності. Одна з перших класифікацій належить Г.Є. Сухарєвій, яка, виходячи з етіопатогенетичного принципу, виділила форми порушення інтелектуальної діяльності у дітей із затриманим темпом розвитку:
1) інтелектуальні порушення у зв’язку з несприятливими умовами середовища і виховання або патологією поведінки;
2) інтелектуальні порушення при тривалих астенічних станах, які обумовлені соматичними захворюваннями;
3) порушення при різних формах інфантилізму;
4) вторинна інтелектуальна недостатність у зв’язку з ураженням слуху, зору, дефектами мовлення, читання, письма;
5) функціонально-динамічні інтелектуальні порушення у дітей у резідуальній стадії та віддаленому періоді інфекцій та травм центральної нервової системи.
М.С. Певзнер у групі дітей із ЗПР були описані різні варіанти інфантилізму, інтелектуальних порушень при церебрастенічних станах, дефектах слуху, мовлення, відхиленнях у характері та поведінці.
На основі патогенетичного принципу В.В. Ковальов (1979) усі прикордонні форми інтелектуальної недостатності умовно розділив на групи: 1) дізонтогенетичні форми, при яких недостатність обумовлена механізмами затриманого або спотвореного розвитку дитини; 2) енцефалопатичні форми, в основі яких лежить органічне ураження мозкових механізмів ранніх етапах онтогенезу; 3) інтелектуальна недостатність, яка пов’язана з дефектами аналізаторів і органів чуття (слуху, зору) та яка обумовлена дією механізмів сенсорної депривації; 4) інтелектуальна недостатність, яка пов’язана з дефектами виховання і дефіцитом інформації з раннього дитинства („соціокультурна розумова відсталість”, за термінологією, яка прийнята Американською асоціацією з проблем розумової неповноцінності).
Термін „затримка” підкреслює часовий (невідповідність рівня психічного розвитку паспортному віку дитини) і разом з тим тимчасовий характер самого відставання, яке долається з віком, і тим успішніше, чим раніше створюються спеціальні умови для навчання і виховання цих дітей.
К.С. Лебединська (1982) запропонувала клінічну систематику дітей із ЗПР. Нею було виділено чотири основні варіанти затримок психічного розвитку – конституційного, соматогенного, психогенного і церебрально-органічного походження. Ці варіанти відрізняються один від одного особливістю структури та характером співвідношення двох основних компонентів даної аномалії розвитку: типом інфантилізму і характером нейродинамічних розладів. У клініко-психологічній структурі кожного з перерахованих варіантів ЗПР є специфічне поєднання незрілості емоційної та інтелектуальної сфери.
ЗПР конституційного походження – так званий гармонійний інфантилізм (неускладнений психічний та психофізичний інфантилізм), при якому емоційно-вольова сфера знаходиться як би на більш ранньому ступені розвитку, багато в чому нагадуючи нормальну структуру емоційного складу дітей молодшого віку. Для таких дітей характерні переважання емоційної мотивації поведінки, підвищений фон настрою, безпосередність і яскравість емоцій при їх поверховості та нестійкості, легка навіюваність. Утруднення в навчанні, які нерідко спостерігаються у молодших школярів, пов’язані з незрілістю мотиваційної сфери та особистості в цілому, переважанням ігрових інтересів. Таким дітям часто відповідає інфантильний тип статури з дитячою пластичністю міміки та моторики. Причинами цього виду ЗПР є вроджено-конституційна етіологія (наявність сімейних випадків), а також внутрішньоутробні або обмінно-трофічні розлади перших років життя.
Діти із ЗПР конституційного походження за зростанням та фізичним розвитком відстають від своїх однолітків на 1,5-2 роки. Для них характерні жива міміка, виразна жестикуляція, швидкі, поривчасті рухи. На перший план виступає невтомлюваність у грі та швидка втомлюваність при виконанні практичних завдань. Особливо швидко цим дітям набридають одноманітні завдання, які вимагають утримання зосередженої уваги досить тривалий час (малювання, рахунок, читання, письмо). Дітям властиві слабка здібність до розумового напруження, навіюваність. Діти з інфантильними рисами поведінки несамостійні і некритичні до своєї поведінки. На уроках „вимикаються” і не виконують завдання. Можуть плакати по дурницях, але швидко заспокоюються при перемиканні уваги на гру або на щось інше, що доставляє їм задоволення. Люблять фантазувати, замінюючи і витісняючи своїми вигадками неприємні для них життєві ситуації.
ЗПР соматогенного походження обумовлена тривалими, хронічними захворюваннями (інфекціями та алергічними станами), вродженими або набутими соматичними захворюваннями, вадами серця. На уповільнення темпу психічного розвитку дітей значний вплив робить стійка астенія, яка знижує не тільки фізичний, але і психічний тонус. Нерідко має місце і затримка емоційного розвитку – соматогенний інфантилізм, який обумовлений рядом невротичних станів – невпевненістю, боязню, які пов’язані з відчуттями своєї фізичної неповноцінності, а іноді викликані режимом заборон і обмежень, в якому знаходиться ослаблена і хвора дитина.
У дітей із ЗПР соматогенного походження через недостатнє вироблення гормонів, яке викликане ендокринними захворюваннями, у віці 12-13 років може бути затримка статевого дозрівання. При цьому формуються своєрідні особливості психіки підлітка, які частіше проявляються у хлопчиків. Підлітки повільні, швидко втомлюються, працездатність нерівна – вище в першій половині дня. Виявляється зниження пам’яті, увага швидко розсіюється, тому учень робить багато помилок. Це діти з нормальним інтелектом, відрізняються великою ерудицією.
ЗПР психогенного походження обумовлена несприятливими умовами виховання, які перешкоджають правильному формуванню особистості дитини. Цей тип ЗПР слідує відрізняти від явища педагогічної занедбаності, яке не є патологічним станом унаслідок недоліку інтелектуальної інформації.
ЗПР психогенного походження спостерігається перш за все з причини психічної нестійкості, яка найчастіше обумовлена явищем гіпоопіки – умовами бездоглядності, при яких у дитини не виховуються почуття обов’язку та відповідальності. Не стимулюється розвиток пізнавальної діяльності, інтелектуальних інтересів. Тому риси патологічної незрілості емоційно-вольової сфери у вигляді афектної лабільності, імпульсу, підвищеної навіюваності у цих дітей часто поєднуються з недостатнім рівнем знань та уявлень, які необхідні для засвоєння шкільної програми.
Варіант ЗПР за типом „кумир сім’ї”, обумовлений, навпаки, гіперопікою – вихованням із зайвою ніжністю, при якому дитині не прищепляються риси самостійності, ініціативності, відповідальності. Для цього психогенного інфантилізму, разом з малою здібністю до вольового зусилля, властиві риси егоцентризму та егоїзму, нелюбов до праці, установка на отримання постійної допомоги та опіки.
Варіант ЗПР за невротичним типом частіше спостерігається у дітей, батьки яких проявляють грубість, жорстокість, деспотичність, агресію до дитини та іншим членам сім’ї. У такій обстановці нерідко формується особистість, яка боязлива, емоційна незрілість у якої виявляється у недостатній самостійності, нерішучості, малій активності та ініціативі.
ЗПР церебрально-органічного походження зустрічається частіше за інші типи, які описані вище, і нерідко володіє великою стійкістю та вираженістю порушень як в емоційно-вольовій сфері, так і в пізнавальній діяльності. Причинами цього типу ЗПР є: патологія вагітності (важкий токсикоз, інфекції, інтоксикації та травми, несумісність крові матері і плоду за резус-чинником), недоношеність, асфіксія і травми при пологах, післяпологові нейроінфекції.
У даної категорії дітей спостерігаються: затримка фізичного розвитку (недорозвинення мускулатури, недостатність м’язового та судинного тонусу, затримка зростання), запізнювання у формуванні статичних функцій, ходьби, мовлення, навичок охайності, етапів ігрової діяльності.
Емоційно-вольова незрілість представлена органічним інфантилізмом. У дітей відсутні жвавість і яскравість емоцій, які є типовими для здорової дитини; характерна слабка зацікавленість в оцінці, низький рівень домагань. Ігрову діяльність характеризує бідність уявлення та творчості, монотонність і одноманітність. Прагнення до гри нерідко виглядає як спосіб відходу від утруднень у заняттях. Так, на гру перетворюється діяльність, яка вимагає цілеспрямованої інтелектуальної здатності, наприклад, приготування уроків.
Залежно від переважання того або іншого емоційного фону можна виділити два основні види органічного інфантилізму: нестійкий – з психомоторною розгальмованістю, ейфоричним відтінком настрою та імпульсом і той, що гальмується – з переважанням зниженого фону настрою, нерішучістю, боязню.
Для дітей із ЗПР церебрально-органічного походження характерні порушення пізнавальної діяльності, які обумовлені недостатністю пам’яті, уваги, інертністю психічних процесів, їх повільністю та зниженим переключенням.
Залежно від походження, а також від часу дії на організм дитини шкідливих чинників ЗПР дає різні варіанти відхилень в емоційно-вольовій та пізнавальній діяльності.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 1352 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |