Читайте также:
|
|
При визначенні сукупності Zk передбачається, що вибір здійснюється з деякого континууму принципів Z. В основі формування континууму Z лежить певна закономірність, наприклад, залежність структурних і функціональних властивостей системи від різноманітності збурюючих дій. Стосовно управляючих систем найпростіший континуум Zk, об'єднуючий всілякі способи управління, може бути складений залежно від різноманітності { хm }, тобто за ознакою використання керуючих впливів { x m}.
Організована cucmeмa управління передбачає певний порядок в побудові і цілеспрямованість функціонування.
Принцип організованості (рис. 10.4) можна інтерпретувати в двох аспектах:
І. функціональному
• принцип сумісності: сумісність — це така спільність об’єктів, яка забезпечуй можливість їх взаємодії, яка у свою чергу служить збереженню системи;
•принцип актуалізації функцій: формування системи функцій і їх динаміка (надбання системою нових функцій) відбувається за умови збереження цілісності системи;
• принцип лабілізації функцій відображає зміст процесу вдосконалення системи у напрямі зростання поліфункціональності (зв'язок із законом необхідної різноманітності);
ІІ. структурному:
• принцип сумісності;
•принцип регуляції або принцип Ле-Шателье: в структурі системи виникають процеси, направлені на протидію зовнішнім збурюючим діям і збереження стійкого стану;
• принцип епіморфізму визначає стійкість поведінки структурних одиниць системи.
З метою вироблення підходів до моделювання системи корисно розглянути різноманітні принципи організації процесів управління (рис. 10.4). Щоб об'єднати і погодити різноманітні якості керуючої системи, необхідно одну із сторін організації керуючої системи, зокрема, функціональну, визначити як пріоритетну.
Рисунок 10.4 Принцип організованості і їх зв’язок з принципами організації управління
Побудова макрофункції керуючої системи
Синтез ефективної структури керуючої системи носить багатоваріантний характер. Одним з джерел багатоваріантності є різноманітність підходів до визначення макрофункції системи, яка виступає критерієм оптимальності структури, що розробляється. Побудова функції Ф залежить від наявної апріорної інформації відносно необхідних керуючих впливів X m, рівня їх впливу на кінцеві результати роботи об'єкту управління Y, вибраних принципів континууму і прогнозованих збурень.
Мета синтезу повинна відображати призначення проектованої системи, її характеристики, що визначаються принципами Zк і допускати кількісну оцінку. Система управління складним об'єктом в своєму функціонуванні багатоаспектна, і вибір аспекту, який представляє найбільший інтерес з погляду оцінки ефективності структури проектованої системи, якраз і повинен задаватися метою дослідження. При традиційному евристичному підході макрофункція системи вибирається дослідником на основі інтуїції і досвіду, тому різними дослідниками цей вибір здійснюватиметься по-різному з більшим або меншим ступенем адекватності. Перш ніж сформулювати вимоги до параметрів оптимізації структури і дати рекомендації щодо їх вибору, розглянемо їх класифікацію (рис. 10.5).
Ряд параметрів структурної оптимізації пов’язані з ієрархічністю системи. Так, ступінь централізації αi, визначається відношенням числа (обсягу) задач (функцій), що вирішується на і -му рівні, до відповідного числа задач (і-1)-го рівня. Ступінь централізації всієї системи , де
– вагові коефіцієнти.
Рисунок 10.5 Класифікація параметрів оптимізації
Норма керованості визначається обсягом задач, що вирішуються і-м елементом (числом елементів, що приймають рішення, підлеглих і-му елементу).
Міра рівномірності вертикальних зв'язків Rk характеризує ступінь відхилення зв'язків в даній структурі в порівнянні з рівномірною лінійною ієрархічною структурою, в якій кожний елемент k -го рівня має однакове число зв'язків з елементами к 1-го рівня:
де – число зв’язків i -го елемента k -го рівня з елементами (k-1)-го рівня;
l – число елементів k -го рівня;
– середнє число зв’язків елемента k -го рівня.
Для багаторівневої системи міра рівномірності вертикальних зв’язків визначається так:
де m – число рівнів системи.
Ступінь спеціалізації підсистем визначається відношенням кількості однотипних задач, які вирішуються підсистемою, до загального числа задач даного типу,що вирішуються всією системою. Ступінь спеціалізації і- й підсистеми по відношенню до l -ї функції управління:
де – кількість виконуваних i -ю підсистемою задач класу l або трудоємність їх розв’язування.
Нерівномірність функціональної спеціалізації F можна характеризувати відношенням числа можливих варіантів розподілу структурних елементів за функціями управління D до Dmax шо характеризують випадок рівномірної спеціалізації, коли кожну функцію виконує рівне число структурних елементів. Приймаючи к - число елементів, L - число функцій, що реалізуються, D - чисто варіантів розподілу, матимемо:
При
У принципі, кожна система може характеризуватися відразу всією сукупністю параметрів, приведених на рис. 10.5. Рух до оптимуму полегшується, якщо був вибраний єдиний параметр оптимізації. Тоді інші характеристики служать обмеженнями. Інший шлях - побудова узагальненого параметра оптимізації.
Дата добавления: 2014-12-20; просмотров: 149 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |