Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

В) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

Читайте также:
  1. Адаптація інституту державної служби до законодавства ЄС
  2. Адміністративні методи -це сукупність прийомів, впливів, за­снованих на використанні об'єктивних організаційних відносин між людьми та загальноорганізаційних принципів управління.
  3. Адміністративно-правовий статус Кабінету Міністрів України у системі органів державної влади та його завдання.
  4. Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
  5. Адміністративно-правовий статус місцевих органів виконавчої влади
  6. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконав­чої влади
  7. Адміністративно-правовий статус центральних органів виконав­чої влади
  8. Акти судової влади як джерела трудового права
  9. АНАЛІЗ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
  10. Аналіз показників ефективності управління виробничими запасами на підприємстві

Тема 1. Сутність і передумови демократії.

План

1. Характеристика основних підходів до визначення поняття «демократія».

2. Поняття та сутнісні риси демократії.

3. Функції демократії.

4. Принципи демократії.

 

1. Термін „демократія” (грец. - народовладдя) є одним з найбільш розповсюджених і багатозначних понять як політичної теорії так і політичної практики. В самому широкому значенні демократія розглядається як система функціонування і розвитку суспільства в цілому, як спосіб ведення суспільних справ і критерій оцінки процесів, які відбуваються в ньому.

Разом з тим демократія розглядається як ідеал суспільного устрою, що базується на певній системі цінностей (свободи, політичної рівності, народного суверенітету, поваги до прав людини тощо). Перетворюючись із світоглядного ідеалу в цілі політичної діяльності демократія набуває ознак громадського руху (національно-демократичного, соціально-демократичного, ліберально-демократичного тощо). Термін „демократія” вживається також для означення типу будь-якого об’єднання, що функціонує на засадах рівності своїх членів, періодичної виборності керівних органів та прийняття рішень більшістю (партійна, профспілкова, виробнича та інша демократія).

І нарешті, демократія розглядається як певний спосіб організації і функціонування державно-владної сфери, як форма державного ладу, заснована на участі громадян в процесі прийняття рішень через пряме народовладдя і делегування свого суверенітету представницьким органам, при якій гарантуються права і свободи особистості та меншин забезпечується право громадян на контроль за діяльністю владних структур, реалізуються принципи представництва інтересів всіх суспільних груп.

 

Демократія – політична організація влади народу, при якій забезпечується: рівна участь усіх і кожного в управлінні державними і суспільними справами; виборність основних органів держави і законність у функціонуванні всіх суб'єктів політичної системи суспільства; забезпечення прав і свобод людини і меншості відповідно до міжнародних стандартів.

Демократія – це суспільне самоврядування, яке здійснюють рівноправні громадяни через безпосередню участь в обговоренні й вирішенні громадських справ шляхом вільного вибору (голосування).

Автори різних політологічних теорій демократії виходять або з принципу повинності (нормативно-ціннісний підхід), або з практики її елітарного застосування (неопозитивіст­ський підхід), таким чином моделюючи очікувані політичні режими правління.

Основні риси демократії.

1. Демократія має державний характер:

а) виражається в делегуванні народом своїх повноважень державним органам. Народ бере участь в управлінні справами в суспільстві і державі як безпосередньо (самоврядування), так і через представницькі органи. Він не може здійснювати сам належну йому владу і делегує державним органам частину своїх повноважень;

б) забезпечується виборністю органів держави, тобто демократичною процедурою організації органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів;

в) проявляється в спроможності державної влади впливати на поведінку та діяльність людей, підкоряти їх собі з метою управління суспільними справами.

2. Демократія має політичний характер:

а) передбачає політичне різноманіття. Демократія, як, утім, і ринкова економіка, неможлива без існування конкуренції, тобто без опозиції і плюралістичної політичної системи. Це знаходить вияв у тому, що демократія виступає принципом діяльності політичних партій у боротьбі за володіння державною владою. При демократії враховується різноманіття політичних думок – партійних та інших, ідеологічних підходів до вирішення суспільних і державних завдань. Демократія виключає державну цензуру та ідеологічний диктат. Законодавства розвинутих західних держав закріплюють низку принципів, якими має гарантуватися політичний плюралізм:

1) загальне право голосу; 2) рівність при виборах; 3) таємне голосування; 4) прямі вибори тощо. Нагадуємо, що ст. 15 Конституції України проголошує, що суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена;

б) ґрунтується на політичній рівноправності громадян на участь в управлінні справами суспільства і держави і, насампе­ред, рівності виборчих прав. Така рівність надає можливість вибору між різними політичними варіантами, тобто політичними можливостями розвитку.

3. Демократія передбачає проголошення, гарантування та фактичне втілення прав громадян – економічних, політичних, громадянських, соціальних, культурних, а так само – й їх обов'язків відповідно до міжнародних стандартів, закріплених у Хартії прав людини (Загальна декларація прав людини 1948р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 p. і Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966 p., які набрали сили від 23 березня 1976 р., та ін.). Законом України від 10 грудня 1991 р. «Про дію міжнародних договорів на території України» встановлено порядок застосування міжнародних норм про права людини.

4. Демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя. Режим громадсько-політичного життя виражається у вимогах до всього суспільства – до всіх суб'єктів політичної системи (вони ж – і суб'єкти демократії) і, насамперед, до державних органів – засновуватися і функціонувати на основі суворого і неухильного виконання правових норм. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту.

5. Демократія припускає взаємну відповідальність держави і громадянина, що виражається у вимозі утримуватися від учинення дій, що порушують їх взаємні права і обов'язки. У Конституції України наголошено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави» (ст. 3). Арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд.

 

З цього випливають і головні характеристики демокра­тичного режиму:

1. Населення бере участь у формуванні та здійсненні дер­жавної влади завдяки безпосередній (референдум, плебісцит) та представницькій (вибори) демократії.

2. Владу поділено на незалежні гілки – виконавчу, законо­давчу і судову.

3. Закон панує в усіх галузях суспільного життя; він юри­дично закріплює, а політична практика гарантує широкий спектр прав і свобод особистості; діє принцип: «все, що не за­боронено – дозволено».

4. Правову державу розбудовано; діє громадянське суспіль­ство з розвинутою інфраструктурою.

5. Легальна опозиція користується всіма політичними пра­вами і свободами, діє в межах закону; політичні рішення приймаються з урахуванням інтересів соціальної меншості; громадяни вільно висловлюють свої думки та позиції.

6. Виборність та змінюваність центральних і місцевих ор­ганів державної влади, їх підзвітність виборцям; легітимність державної влади.

7. Функціонує багатопартійна (чи двопартійна) система, за якої одна партія (блок) змінює іншу на законних засадах у ре­зультаті виборів.

8. Засоби масової інформації цілком вільні від цензури; існує принцип гласності.

9. У політиці домінують методи переконання, узгодження, компромісу; легальні засоби насильства звужені до необхідно­го мінімуму державного примусу та юридичного припинення.

10. Дії силових структур (армії, поліції, спецслужб) регу­люються законом і перебувають під демократичним контро­лем суспільства.

11. У суспільстві й державі немає пануючої офіційної ідео­логії; за умов плюралізму більшість ідейних течій протистоять одна одній. Зберігаються та пропагуються загальнолюдські й соціальні національні цінності, згідно з якими формується суспільна свідомість.

12. Церкву відокремлено від держави, держава не втру­чається у справи церкви й релігії; державна влада має світ­ський характер, у суспільстві діє свобода совісті й віроспо­відань. ___

13. Права національних меншин забезпечуються, як пра­вило, у повному обсязі.

 

3. Функції і принципи демократії


Дата добавления: 2014-11-24; просмотров: 15 | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2020 год. (0.013 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав