Читайте также:
|
Тема: Кишкові вакцини
ПЛАН
1. Загальна характеристика вакцин і виробництво штамів.
2. Вимоги до виробничих приміщень, обладнання, техніки безпеки.
3. Виробництво корпускулярних вакцин та очищеного Vi- антигену;
4. Виробництво вакцин з комплексних антигенів.
5. Виробництво дизентерійних вакцин.
6. Етапи контролю корпускулярних вакцин.
Загальна характеристика вакцин.
Вакцини – препарати, які при введенні в організм людини або тварин визивають утворення активного імунітету. Вони повинні відповідати двом основним вимогам: володіти достатньою імуногенністю (антигенними властивостями) та бути безпечними для людини.
Для вакцинації застосовують як живих ослаблених бактерій і вірусів, оброблених високою температурою і хімічними речовинами, так й інактивованих (убитих) (корпускулярних), повні й оброблені токсини (анатоксини) бактерій і вірусів, а також окремі антигени (хімічні).
Перші вакцини із живих вірусів застосовувались у боротьбі проти епідемій. Вакцинація проти віспи стала початком розвитку методу активної імунізації проти багатьох інфекційних захворювань.
| Вид вакцин | ХВОРОБИ ПРОТИ ЯКИХ ЗАСТОСОВУЄТЬСЯ |
| Живі вакцини (з ослабленою вірулентністю) | Віспа, туберкульоз, сибірська язва, сказ, чума, туляремія. |
| Вбиті (інактивовані) вакцини: Моновакцини: Комбіновані: (підшкірн і) | Дизентерійна, холерна, сипнотифозна, скарлатинозна, |
| Дивакцина – з двох видів мікробів (тифу і паратифу); Тривакцина – з трьох видів мікробів (тифу і паратифу А і В); Тетравакцина – з чотирьох видів мікробів (тифу і паратифу А і В і холери); Пентавакцина – з п’яти видів мікробів (тифу і паратифу А і В, дизентерії Шигала і Флекснера) Скарлатинозна (із стрептококів і токсину) | |
| (пероральні) | Дизентерійна, холерна, паратифозна, брюшнотифозна |
| Полівакцини, що складаються з повних антигенів |
Кишкові інфекції характеризуються фекально-оральним механізмом передачі. Рівень захворюваності регулюється більше швидкістю зараження, ніж імунітетом населення. Головне значення в боротьбі з кишковими інфекціями належить санітарно-гігієнічним заходам, які можуть знизити рівень захворюваності, порушивши механізм передачі інфекції.
Засоби і методи практичної імунології, пов’язані з приготуванням і і застосуванням кишкових вакцин, суттєво змінились завдяки від рівню наукових уявлень. Імунологічна активність препаратів залежить від ряду факторів: властивостей вихідних культур, умов їх вирощування на штучних і природних середовищах, методів обробки мікробних суспензій і виділення з них протективних антигенів. Специфічна активність кишкових вакцин визначається перш за все повноцінністю їх антигенної структури: капсульного Vi-антигену, соматичного О-антигену і джгутикового Н-антигену. О- та Vi-антигени відіграють основну роль в забезпеченні антиінфекційного і антитоксичного імунітету, однак найбільшою епідеміологічною ефективністю володіють ті черевнотифозні вакцини, які поряд з О- та Vi-антитілами індукують формування Н-антитіл.
У світовій практиці для профілактики кишкових інфекцій використовують ряд вакцин, які відрізняються за принципами добування (вбиті – корпускулярні або хімічні і живі) і за методами проведення вакцинації (парентеральні, ентеральні, аерозольні). Регламнтовно 2 типи тифо-паратифозних вакцин: корпускулярні (нагріта і спиртова, збагачена Vi-антигеном) і хімічні (тифо-паратифозно правцева вакцина ТАВte і її варіанти). Для імунотерапії застосовуються також дизентерійні вакцини.
У світовій епідеміологічній практиці до 40-х рр. ХХ ст. були найбільш поширені гріті вакцини. Прогрівання мікробних суспензій у заданих умовах дозволило отримувати достатньо ефективні, хоча і високореактогенні препарати. З 1946 р. Фелікс і В.А. Чорнохвостов запропонували стерилізацію і консервування мікробних суспензій спиртом.
Потім виникло питання про підвищення вмісту Vi-антигену у вакцинних препаратах. Для О-антигену можливість підвищення дози обмежена його високою токсичністю, яку поки що не вдається суттєво знизити без пошкодження імуногенної активності. Що стосується Vi-антигену, то він може бути виділений у відносно нетоксичній високоімуногенній формі.
Наряду з грітими і спиртовими вакцинами, збагаченими Vi-антигеном широко використовують суху корпускулярну ацетонову вакцину, отриману при інактивації культур дією ацетону. Вона є більш ефективною, тому що володіє О-, Vi- та Н-антигенною активністю.
Для профілактики тифо-паратифозних захворювань широко застосовуються хімічні вакцини із комплексу проективних антигенів, виділених з мікробних культур відповідних збудників. При виділенні антигенних комплексів використовували метод триптичного протеолізу, модифікувавши відому схему Райстріка і Топлея.
У цих вакцинах полегшується можливість асоціації антигенів, виділених із декількох збудників, при взаємному підсиленні імунологічної активності.
Хімічні вакцини готують у адсорбованій формі; при цьому наявність сорбенту забезпечує вплив ад¢ювантного ефекту і певну ступінь детоксикації антигенів. Суттєво зменшується безпосередня реакція прищеплених на розчинні токсичні баластні компоненти і одночасно зростає тривалість антигенного подразника завдяки поступовій ресорбції антигенів з утвореного депо. Це також дозволило відмовитись від дворазової імунізації; належний захисний ефект досягається при однократному введенні хімічної вакцини, що є їх важливою перевагою.
У наш час регламентовано використання наступних кишкових вакцин:
1. Вакцини черевнотифозної грітої – Vaccinum tuphosum califactum.
2. Вакцини черевнотифозної спиртової, збагаченої антигеном, - Vaccinum tuphosum spirituosum dotatum Vi-antigenum S. lyphi;
3. Вакцини тифопаратифозно-правцевої хімічної сорбованої рідкої (ТАВte) - Vaccinum tuphosum – paratyphozum-tetanicum chemicum adsorbate (ТАВte) liqude.
Дата добавления: 2015-02-22; просмотров: 186 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |