Читайте также:
|
Актуальність вивчення проблем громадянського суспільства пояснюється тим, що воно виступає своєрідним фундатором правової демократичної держави. Особливо це стосується перехідних суспільств, де відбуваються значні трансформації та існує ціла низка протирічливих процесів. Мета звернення до цієї теми полягає у тім, щоб, по-перше, отримати чітке аналітичне і практичне розуміння характеру та функцій громадянського суспільства стосовно національної специфіки соціально-політичного та культурного розвитку України, по-друге, розкрити потенційну роль інститутів громадянського суспільства щодо посилення продуктивності влади у реалізації інтересів людини та суспільства і, нарешті, по-третє, розробити комплекс практичних заходів з підтримки громадянського суспільства та підвищення його значення у якості засобу збалансованості політичного життя та влади в Україні, особливо у напрямку посилення соціальної політики держави згідно з європейськими стандартами.Цьому питанню присвячені наукові праці багатьох вітчизняних учених, зокрема таких, як М.О. Баймуратов, В.Ю. Барков, Ю.М. Оборотов, М.П. Орзіх, В.Ф. Погорілко, Т.В. Розова, Ю.М. Тодика, О.Ф. Фризький та ін. Згадані автори найбільш гостро обговорюють процеси становлення і взаємодії громадянського суспільства і правової держави – демократичне середовище реалізації громадянських цінностей: свободи, справедливості тощо. Водночас, слід зазначити, що стан розбудови та розвитку громадянського суспільства в Україні в доктринальному аспекті досліджений недостатньо. Основні концептуальні положення про громадянське суспільство були сформульовані такими видатними мислителями, як Дж. Локк, А. Фергюссон, Ш.-Л. Монтеск'є, І. Кант, Г. Гегель, А. де Токвіль та ін. Пізніше, починаючи з другої половини XIX і другої половини XX ст., про феномен громадянського суспільства майже забули, і тільки у 80-ті роки XX ст. він був знову відновлений у політичній практиці. При всій різноманітності інтерпретацій зазначеного феномену ідея громадянського суспільства, на думку Ю.М. Оборотова, покликана була нагальною потребою "окреслити коло таких відносин, куди держава не може втручатися" [1]. Такої думки додержувався й Ю.М. Тодика, який під громадянським суспільством розумів "систему самостійних і незалежних від держави суспільних інститутів і відносин, що забезпечують умови для реалізації приватних інтересів і потреб індивідів і колективів, для життєдіяльності соціальної і духовної сфер, їх відтворення і передачі від покоління до покоління" [2]. Але найбільш вдалу системно та методологічно вивірену характеристику громадянського суспільства дав М.П. Орзіх, який під громадянським суспільством розуміє "по-перше, асоціацію людей, в якій кожна людина вільна як така, що має невідчужувані права, є рівноправною з іншими членами асоціації, самостійна у виборі громадянського стану; по-друге, це позадержавні (інституціоналізовані в громадські об'єднання) асоціації людей за соціальною, етнічною, релігійною та іншою належністю, політичними, економічними, професійними та іншими інтересами; по-третє, це формування на зазначених засадах суспільних (позадержавних) відносин, що розвиваються і функціонують на самоврядних засадах, а також шляхом самопрояву інтересів і волі окремих індивідів та їхніх асоціацій, що діють у правовільному (вільному від державно-правового впливу) просторі суспільства" [3].Досі в Україні тривають дискусії про вплив держави та про баланс сил державної влади й суспільства. Значна частина населення вбачає в державі чужу, корумповану силу, не довіряє державній владі, хоча і дотримується утопічного погляду, ніби винятково державними засобами можна створити нове громадянське суспільство. Між іншим, це типова утопія, поєднана з надією на мудрого вождя, авторитетного правителя, який, прийшовши до влади, владнає все справедливо й демократично. Державна влада дійсно може сприяти встановленню громадянського суспільства, але без ініціативи народу "знизу" її можливості обмежені[5]. Треба відверто визнати, що розвитку громадянського суспільства в Україні заважає стала застаріла суперечливість здійснення політичної влади. Головне протиріччя – це протиріччя між ідеєю демократії як повновладдя народу, проголошеної Конституцією України, та труднощами її реалізації. І це безпосередньо пов'язано з проблемою становлення громадянського суспільства в Україні. Специфіка проблеми полягає в тому, що вона не має і не може мати свого остаточного вирішення. Громадянське суспільство – надто гнучкий і складний конструкт, щоб мати універсальну структуру, а тому переважна більшість поглядів на нього приречена на тупцювання навколо загальновизнаних істин. Головне, через що звершується прорив до нових горизонтів – розуміння того, що громадянське суспільство не проходить сааме по собі. Його потрібно систематично і послідовно стимулювати, ладнаючи систему державного управління таким чином, щоб вона перетворювалася з перепони на потужний важіль цього процессу. А для цього існує єдино результативний і констуктивний варіант вирішення цих проблем – враховуючи національну специфіку, розкрити потенціал власної системи управління та ініціювати стратегічний процесс, що дасть можливість поєднати зусилля різних рівнів управління і самоуправління в Україні.Проведене дослідження дає змогу зробити такі висновки. Громадянське суспільство необхідно для затвердження демократії. Чим воно більше розвинуто, тим легше громадянам захищати свої інтереси, тим більше у них можливості самореалізації в різних сферах громадського життя й тим менша небезпека узурпації влади й здійснення повного контролю за суспільними процесами. До сьогодні основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є:- розширення масової бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей участі громадян в управлінні державними і суспільними справами;- активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, товариства, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності. До речі, у США існують сотні тисяч центральних, штатних, регіональних і місцевих асоціацій (політичних, культурних, релігійних, воєнно-патріотичних і т. п.), які охоплюють 2/3 населення США. Це і є соціальна база громадянського суспільства;- постійне удосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотнього зв'язку від суспільства до держави;- максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і до закону;- виховання нормального природного патріотизму – національного і державного – на основі поваги до національної історико-культурної спадщини;- зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом;- піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності, оскільки справа не тільки в наявності демократичних установ і процедур та інформованості населення, але й в умінні жити в умовах демократії, користуватися її благами, в готовності до постійного удосконалення політичної системи у відповідності зі зміною конкретно-історичних умов.Іншими словами, має відбутися максимальне роздержавлення усіх сфер суспільного життя. Проте це роздержавлення зовсім не означає повної відмови від державного в межах закону регулювання соціального життя.
13. Проблеми взаємодії громадянського суспільства та влади
1. Сучасна ситуація. В Україні ми прийшли до парадоксального стану - розвиток громадянського суспільства значно випередив спроможності влади працювати з інститутами громадянського суспільства. Майдан був рубежем, за яким зростання свободи породило кризу спроможності влади ефективно працювати. Політичні партії мають між собою велику конкуренцію і партія, яка отримає перемогу, має отримати великий приз - вона буде визначати державну політику.
Але ми бачимо, що це не тільки приз а й великий головний біль, бо наявна бюрократична машина не пристосована для роботи з політикою та групами інтересів, на які спирається партійна політика. А наслідки спроб, попереднім урядом, ручного управління ми вже відчуваємо в стані економіки. Тобто без створення технологічної машини бюрократії, спроможної працювати з політиками та групами інтересів, любий уряд не виконає обіцянок партій та буде змінений.
Ми маємо значну активізацію громадян та громадських об’єднань. Уряд всіх рівнів не спроможний з цім працювати. Процедур консультацій с групами інтересів та громадянами на практиці не має. Вони є в ряді документів та не виконуються. Бо нема відповідних навичок і взагалі ці процедури суперечать загальній ідеології та устрою бюрократичної машини.
В результаті всі шишки валяться на уряд, а йому відповідати нічим. Дай Боже, влаштувати пожежні справи, а до зміни устрою руки не доходять, або проводяться зміни, що торкаються окремих ланок існуючої системи, що тільки погіршує стан справ.
Але по інерції всі продовжують насичувати зусиллями та грошима донорів інститути громадянського суспільства та клянуть владу. Тобто загрозливий для долі країни нахил збільшується. В результаті треба або твердою рукою повернути суспільство до рівня спроможності влади, або швидко виробити у влади необхідні спроможності. В іншому випадку нас чекає перманентна політична і економічна криза.
В розвинених демократіях з викликами, що породжені свободою вчились працювати сотні років. В результаті були розроблені ефективні засоби діяльності демократичної влади та бюрократії. Ці засоби отримали ім’я “ Публічної політики”
2. В яких місцях можливий вплив громадянського суспільства на ситуацію
Чим радянська система відрізняється від демократичної?
1. Радянська директивна планова система державного правління мала наступний устрій:
- Вся повнота влади була зосереджена в одному місті - Політбюро КПРС. Всі стратегічні рішення приймались саме тут. Підготовка рішень була зосереджена в Секретаріаті партії куди поступали пропозиції від державних органів. Сюди поступали і листи від громадян. В радянські часи ці листи були єдиним дієвим засобам для інформації влади про думку громадян. В Політбюро при Л.Косигіні були спроби ввести західні технології підготовки рішень. Ці технології включали розглядання альтернатив. Але розглядання альтернатив привело до дискусій між членами Політбюро при прийняття рішень, що з ідеологічної точки зору вважалось неприпустимим. Ідеологія вимагала одностайного прийняття одного рішення.
- Рішення Політбюро ставало легітимним при формальному затверджені Верховною Радою, та конкретизувалось в Держплані та міністерствах.
- Підготовлені рішення спускались по рівнях зверху до низу (республіка, область, місто, район, підприємство) до конкретних виконавців.
- Виконання рішень контролювалась по партійних, адміністративних та профспілкових каналах. Контроль партії був тотальний, бо тільки її інтереси були легітимними
- Влада на містах відповідала перш за все за збереження системи і залежала тільки від начальства згори, а не від громадян
2. Демократична система, яку ми намагаємось побудувати має такі основні характеристики:
- Інтереси всіх груп (які не заборонені законом) є легітимними. Політика є засобом пред’явлення та боротьбі цих інтересів.
- Влада всіх рівнів вибирається та може бути переобраною. Кандидати представляють на розсуд виборців, свої програми щодо політики. Влада залежить від громадян і звітує перед ними за виконання своїх програм..
- Склад уряду є наслідком вибору громадян - більшість формує уряд.
- Вибраний Президент відповідає за довгостроковий курс розвитку держави та виконання положень Конституції
Чому в нас ця демократична система не спрацьовує?
Тому, що ми змінили принциповий устрій, але не змінили форми діяльності уряду, бюрократичної машини та громадян в напрямку відповідності устрою та механізму діяльності суспільства.
Ми ще не забезпечили перехід від радянської системи до демократичної. Є поширеною думка, що цей перехід можливо змінити шляхом модернізації старих форм діяльності.
Тому ми зараз маємо химеру, коли радянська система розробки рішень та контролю вже не працює, а демократична ще не складена. В результаті маємо більший хаос в управлінні державою ніж раніш і в деяких частинах електорату визріває бажання повернутися до чіткої радянської системи. Тому в нас не так багато часу привести демократичний устрій суспільства і принципи його діяльності у відповідність.
В яких точках можливий та необхідний вплив громадянського суспільства?
- Структурування суспільства по групах інтересу та формування у НДО, що супроводжують цей процес, вмінь визначати та захищати ці інтереси
- Посилення НДО (мозкових центрів), що можуть аналізувати існуючий стан, визначати проблеми і шляхи їх вирішування та впливати на досягнення відповідності між демократичним принципом устрою суспільства та формами його реалізації в діяльності влади та громадянського суспільства
- Контроль за виборчим процесом
- Організація структурованого діалогу щодо змісту партійних програм та моніторинг за їх виконанням
- Участь в розробці та обговоренні законодавчих ініціатив. Зміна існуючої системи обговорення вже готових конкуруючих варіантів закону на публічне обговорення концепцій закону.
- Організація структурованого діалогу між Президентом та суспільством щодо розвитку суспільства та дотримання Конституції
- Організація впливу на прийняття політичних рішень урядом, шляхом підготовки аналітичних матеріалів, організації консультацій з групами інтересів, легальне лобіювання необхідних для суспільних груп рішень.
Зміни треба здійснювати паралельно по всім цім точкам. На жаль цілісної програми таких змін не має ні у громадянського суспільства, ні у донорів, ні у влади
3. В чому проблеми влади, які не дають змоги зробити демократичні зміни
3.1 В умовах суспільної трансформації тільки сильний уряд та сильні НДО разом можуть здійснити радикальні реформи.
Бо не може слабка влада провести принципові суспільні зміни, а бути сильною влада не може без допомоги НДО.
Сильна - це влада яка спроможна:
· Вимагати поступок від впливових груп
· Забезпечувати політичну стабільність
· Визначати та захищати пріоритети
· Узгоджувати суперечливі інтереси
Сильні НДО це такі які спроможні:
· Успішно представляти інтереси соціальних груп в процесі прийняття рішень, які торкаються цих груп
· взаємодіяти з владою в процесі розробки та впровадження політики
3.2 Поява нових завдань для системи управління
Ті пострадянські країни, що прийняли шлях розбудови демократії та ринкової економіки - прозорі вибори, багатопартійну систему, свободу слова, конкуренцію... зіткнулись з новими завданнями, утрудненнями та проблемами, яких не було в радянській системі державного управлення.
Для уряду це такі нові завдання:
Розробка та реалізація стратегії розвитку держави та суспільства.
В радянській системі розробка стратегії була прерогативою центру, а реалізація її забезпечувалась системою партійного та адміністративного контролю, міццю репресивного апарату. Сьогодні пострадянським урядам необхідно самим розробляти стратегії та добиватись їх виконання.
Необхідність враховувати політичну конкуренцію і боротьбу різних груп інтересів
В радянській системі тільки інтерес правлячої партії був легітимним, а інтереси інших груп придушувались. Демократичні уряди не можуть так діяти в силу їх залежності від виборців і легітимності інтересів багатьох груп - крупного та малого бізнесу, партій, громад....
Необхідність працювати з обмеженими ресурсами в умовах політичної конкуренції
Радянська система дозволяла централізовано та практично безконтрольно користуватись економічними та людськими ресурсами. Пострадянські уряди зіткнулись з обмеженістю ресурсів і боротьбою за них різних груп інтересів, необхідністю визначати та захищати пріоритети розвитку
Необхідність враховувати особливості ринкової економіки
Держплан в СРСР централізовано планував і розподіляв ресурси, а ринкова економіка потребує праці з стимулами та обмеженнями, аналітичного забезпечення різних варіантів регулювання, створення нових економічних та фінансових інститутів.
Необхідність забезпечувати суспільну підтримку власної політики
В радянській системі доля уряду залежала тільки від бажання центральної влади, в демократичних суспільствах вона залежить від оцінки і підтримки політики уряду виборцями та різними суспільними групами
Необхідність працювати з міжнародними організаціями в тих стандартах та форматах, які там прийняти та які вони розуміють
Порядок підготовки, обґрунтування та впровадження в радянській системі принципово відмінні від західних стандартів, що призводить до непорозумінь та неможливості конструктивної співпраці.
3.3 Необхідні зміни в процесах прийняття та реалізації політичних рішень та устрою бюрократичної машини - від забезпечення виконання директив до спроможності управляти інтересами різних суспільних груп, від строго вертикального директивного до демократичного з горизонтальними зв’язками та консультаціями з групами інтересів
Спроби вирішувати нові завдання засобами директивного управління ведуть к постійним розривам в діяльності уряду, невиконанні завдань, частим змінам урядів, критиці з боку опозиції та різних суспільних груп.
Для того щоб виконати нові завдання необхідно змінити засоби прийняття та впровадження рішень таким чином щоб:
· Мати чітку, підтриману суспільством, стратегію та пріоритети
· Спиратись на аналітику, що дозволяє розраховувати альтернативи, ресурси, наслідки та ризики
· Мати засоби управління змінами
Відсутність комплексної адміністративної реформи призвела до збереження в діяльності уряду принципів тоталітарного уряду, та не створила умов для формування інститутів суспільної підтримки і незалежної аналітики. Адміністративна реформа - це лише існування політичної волі, а й здатності інституцій виконувати нові функції.
Основна вада процесу здійснення адміністративної реформи в Україні в що акцент ставився на структурних, а не інституційних змінах. Тобто була створена нова структура уряду, але не створені спроможності для реалізації нових завдань.
3.4 Що ми бачимо зараз у системі державного управління
Всі бачать прояви хвороби:
· зрощування бюрократії та бізнесу
· регуляторна політика, орієнтована на інтереси окремих впливових груп
· відсутній захист населення від поборів за надання державних послуг
· бездіяльність або упередженість судів.
· держслужба стала залежною та політизованою, держслужбовці не відділені від політичних процесів і не мають захисту при зміні політичних сил при владі.
· призначення на посади не пов’язано з освітою та досвідом, не є прозорим
· заохочення держслужбовців також не прозорі і залежать від бажання керівництва
· провладні партії як і раніш добиваються покори від дерслужбовців і формують так званий адміністративний ресурс
3.4.1 Апарату невигідно в умовах великих корупційних можливостей себе реформувати
Внаслідок помилок при здійсненні процесу приватизації в руках чиновників зосередились майже необмежені можливості для корупції. Це призвело до створення в їх свідомості уявлень про можливість та припустимість корупційної поведінки, яка розповсюдилась на всі ланки, де надавались державні послуги. Тому зміни в процесах прийняття рішень та регулювання економічних відносин не вигідні більшості в корпусі чиновників і реальні зміни блокуються.
Але немає достатнього аналізу та тиску із боку НДО на зміну ситуації
3.5 Які інституційні зміни треба забезпечити
Всі розвинені демократії для досягнення прозорості процесу прийняття рішень мають технологію прийняття політичних рішень яка:
· Передбачає засоби врахування різних груп інтересів
· Спирається на процедури публічних консультацій
Реалізується через поширені в міжнародному товаристві стандарти та формати, які передбачають що:
· Державний апарат повинен бути навчений оформлювати урядові ініціативи у формі політичних документів, які представляють альтернативні варіанти рішень, та аналіз їх можливого впливу;
· Здійснювати планування та стратегічного бюджетування в умовах конкуренції (та недостатності) публічних ресурсів;
· Мати спроможність до вироблення публічної політики в умовах існування паралельних суб’єктів рішень через відсутність дієвих механізмів консультування з зацікавленими сторонами;
· Утримувати стратегічний курс в умовах конкурентних конфліктуючих інтересів;
· Мати спроможність нав’язувати рішення та знаходити їм підтримку, які не задовольняють інтереси всіх зацікавлених в даному рішенні сторін, та вміння побудови конструктивного діалогу з громадянським суспільством;
· Здійснювати політичну функцію, а саме взаємодіяти з представницькими органами влади та інститутами громадянського суспільства.
Всі ці зміни можуть бути здійснені при співпраці політиків, керівників апарату, НДО та донорів.
Ця співпраця тільки зараз почала створюватись і тому є надія на ефективні реформи.
4. Чи може громадянське суспільство в Україні ефективно працювати із владою
4.1.1 Ознаки становлення інститутів громадянського суспільства
Радянська система послідовно та ґрунтовно знищила усі можливості визначення та презентації інтересів окремих суспільних груп. Легітимним був тільки один інтерес - керівництва комуністичної партії. Тобто після повалення комуністичного режиму в Україні суспільство було майже не структурованим по групах інтересів, інститутів легальної політичної конкуренції не існувало. Швидке створення на початку 90х років основних інституцій представницької демократії таких як Президент, Парламент, Конституція, система виборів на всіх рівнях влади не зробило суспільство повністю демократичним, бо були відсутні інститути повсякденної демократії - незалежна судова система, можливість групам інтересів брати участь в виробленні та реалізації політичних рішень, прозорість влади.
Але якщо до подій восени 2004 року були якісь сумніви в тому, чи є в Україні громадянське суспільство, то після цих подій сумніви зникли. За рахунок дій громадянського суспільства зміна влади пройшла організовано, без жертв та в рамках правого поля.
Ось ознаки наявності громадянського суспільства в Україні напередодні революції:
- з’явилась легітимна політична конкуренція
- склались системи суспільного моніторингу політичної конкуренції в тому числі на виборах
- групи інтересів мали своїх виразників серед НДО і намагались публічно виказати свої інтереси
- влада робила поступки групам інтересів і хоч і гальмуючі хід змін, міняла процеси підготовка та прийняття політичних рішень, поступова запроваджувала засоби публічної політики.
- навіть непослідовна політика європейської інтеграції робила легітимним орієнтацію на європейські стандарти демократичного правління
- склався ринок діяльності НДО
- склався незалежний інформаційний простір, хоч він був обмежений, майже виключно електронними ЗМІ
Сьогодні неурядові організації, яких в Україні приблизно 40 тисяч, об’єднують 12% населення. Ці організації стали однією з визначальних діючих сил Помаранчевої революції і сьогодні мають високі очікування щодо дій нової влади.
Головним процесом став процес активізації та структуризація інститутів громадянського суспільства в новій політичній ситуації
Це найшло свій вираз в наступних змінах:
4.2 Встановлення нових взаємин з державою
4.2.1 Зміни правил гри
В Україні конче необхідно створити більш сприятливі умови для діяльності громадянського суспільства, бо попередня влада не дуже була в цьому зацікавлена.
Велика група провідних НДО виступила з ініціативою створення нових правил взаємовідносин влади і суспільства. Вони готують набір документів, серед яких і Концепція розвитку громадянського суспільства. Досягнуто згоди з Секретаріатом Президента, що ця Концепція у перспективі буде затверджена указом Президента, і це була б, демонстрація волі держави стосовно нової парадигми її відносин з громадянським суспільством.
4.2.2 Активізація дій НДО в захист своїх прав
Коаліції НДО показали нову якість своїх відносин, коли після виходу в світ бюджету на 2005 рік в якому були закладені норми, які значно погіршували фінансовий стан НДО, спромоглись до дружної та ефективної співпраці щодо тиску на владу. В результаті скоординованих дій уряд переглянув несприятливі для НДО положення бюджету.
4.2.3 Створення громадських рад
Так як влада наголошує необхідність організованої взаємодії з громадянським суспільством, то вона разом з рядом НДО ініціювала створення Громадських рад при держадміністраціях всіх рівнів, створення експертних рад при парламентських комітетах та міністерствах. На ці ради покладено функції контролю за діями влади та допомоги їй при розробці та впровадженні політичних рішень.
4.2.4 Підвищилась роль та якість незалежної аналітики державної політики
Перші сто днів діяльності нової влади були прискіпливо проаналізовані в звітах незалежних НДО та на публічних обговореннях. Було зроблена дуже велика кількість критичних оцінок та надано рекомендацій щодо змін урядової поведінки та політики.
4.3 Активізація процесу створення та структуризації громад
Більш активно та організовано пішов процес створення громад. Так, наприклад, в дніпропетровській області підписаниймеморандуму щодо готовності до співробітництва та розвитку територіальних громад між представниками громадських організацій, обласною радою, обласною державною адміністрацією, міськими головами, представниками бізнес асоціацій. Цей документ включає 10 зобов'язань учасників меморандуму для забезпечення співробітництва та розвитку територіальних громад.
Партії теж зрозуміли важливість підтримки місцевих громад, як важливої складової своїх передвиборчих кампаній, і шукають засоби для своєї участі в процесі створення та розвитку громад.
4.4 Наголос на контроль за проведенням виборів в парламент в 2006 році
Оскільки вибори до парламенту 2006 року в умовах переходу від президентської до парламентсько-президентської форми правління є визначальними для подальшої долі демократії, то увага з богу організацій громадського сектору до них дуже велика. Створюються коаліції НДО, які лобіюють зміни до виборчого законодавства, розробляються засоби запобігання фальсифікаціям на виборах, організується суспільний діалог щодо змісту виборчих програм та аналізу виконання партіями передвиборчих обіцянок минулих виборів, організується навчання для учасників виборчого процесу.
4.5 Активна протидія поверненню старих методів управління державою
Багато громадських організацій, серед яких треба відмітити основну організаційну силу революції - громадську організацію "Пора", ведуть широку публічну компанію про викриття в діяльності нової влади рецидивів дій старого режиму. Вони відкривають сайти для повідомлень про корупційну діяльність нових посадовців, проводять публічні заходи щодо аналізу проблем суспільних трансформацій, ініціюють проведення досліджень щодо прозорості та ефективності державної політики.
4.6 Більш активне включення НДО в процеси євроінтеграції
Нова влада чітко зорієнтована на реальний процес інтеграції в міжнародні та європейські структури, що робить процес демократичних змін послідовним та структурованим по напрямкам та завданням. За останні місяці значно підвищилось число публічних заходів та проектів НДО щодо процесів євроінтеграції. Це проходить на тлі підвищення політичної конкуренції щодо напрямків розвитку суспільства.
4.7 Посилився процес політичної конкуренції та самовизначення основних політичних сил
Йде процес створення конструктивної опозиції, як з боку старих провладних партій, так і нових політичних сил. Але цей процес йде ще дуже хаотично. Опозиції не вистачає спроможностей до самоорганізації та змістовних дій.
НДО активно втягнулися в процес обговорення партійного життя, змісту партійних програм
4.8 Соціальна орієнтація нової державної політики посилила роль НДО, що зайняті в цій сфері
Особливо активувались молодіжні та студентські організації, вони намагаються створити нове відношення до проблем молоді та захисту їх прав, посилилась та стала більш координованою боротьба з епідемією ВІЛ/СНІДУ, посилився захист прав меншин, боротьба з дитячою безпритульністю.
4.9 Успіхи та прорахунки технічної допомоги
Велику роль в формуванні громадянського суспільства в Україні відіграла технічна допомога, через яку до НДО та уряду були передані зразки демократичної поведінки.
Але донори довго не звертали уваги на необхідність разом із зразками передавати технічні засоби реалізації цих зразків. Багато зусиль донорів було спрямовано на надання добрих порад щодо державного правління, але уряд та НДО не мали спроможності їх виконувати.
Донори зробили наголос на створені протестного руху проти корумпованої влади і майже не звертали уваги на необхідність працювати з урядом.
С великими труднощами ідея, що реальні зміни може виробити тільки сильна влада разом з сильними НДО довго прокладала собі шлях до визнання.
Справа зрушилась тоді, коли в Україні стала застосовуватись інша парадигма виконання проектів технічної допомоги. Суть її в тому, що документи з аналізу політики вироблялись українськими експертами та урядовцями, а міжнародні експерти супроводжували цей процес консультаціями та навчанням.
В результаті розгорнувся процес навчання дерслужбовців засадам публічної політики, уряд почав виробляти документи з аналізу політики, були зроблені зміни в нормативних документах в тому числі щодо публічних консультацій.
Але рішучих змін в переході від системи директивного планового державного правління до конкурентного демократичного правління так і не відбулось. Не всі донори зрозуміли важливість послідовної інституційної трансформації старої радянської бюрократичної машину в нову демократичну. А сам уряд себе кардинально змінити не може.
НДО теж мали слабкі спроможності щодо впливу на процеси прийняття рішень і в останні роки були зроблені кроки щодо їх навчання працювати з суспільними інтересами та з владою. На початку 2000 х років в Україні вже створилась критична маса НДО та партійних осередків, яка могла впливати на суспільну думку та мала спроможність до організованих та узгоджених дій.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 104 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |