Читайте также:
|
Проблема мови у творчості Ліни Костенко звучить на особливих регістрах. Нема набридливих штампів про красу слів, про милозвучність, є обгрунтована й добре зведена оборона святині.
Як для Тараса Шевченка й Лесі Українки, для Ліни Костенко надзвичайно важливою і актуальною стає проблема служіння митця народові. Афористичні рядки багатьох віршів підкреслюють, що поет зобов'язаний бути свідомим не тільки свого призначення, а й своєї страдницької долі й навіть невдячності суспільства, в якому живе, сучасників, для яких сусідство з генієм дуже клопітне й не особливо для них бажане, бо небезпечне через протистояння співця владі.
У багатьох творах Ліни Костенко прослідковується гімн красі планети й осуд людині, яка зазіхає на вічне, руйнує, бездумно нищить те, що якраз і тримає її на світі.
Якщо П.Тичина був поетом весни, Ліна Костенко, як і Василь Стус, жриця осені. Й не просто падолисту, а пори втрат, пори глибокого суму й серйозних висновків.
Найцікавішою є інтимна лірика Ліни Костенко. В цієї поетеси йдеться про шляхетні, високі почуття, які треба мати щастя пережити. Не кожному дано. Не до кожного приходить справжнє кохання. Не завжди маємо достойний об'єкт для любові. Ці проблеми Ліна. Костенко вирішує дуже оригінальне. Наприклад, скільки вже сказано, що нерозділене кохання - нещасливе. А тим часом ця думка в корені хибна, бо закохана людина переживає час свого цвітіння, незалежно від того, чи Ті люблять, чи й не відповідають на почуття.
У віршах Ліни Костенко про любов передано весь діапазон цього найвищого і найсвятішого людського почуття; від потаємного спалаху душі, виокремлення коханої людини з тисячі інших людей, появи довір'я до обранця, наснаги й вершини почуттів до розумного усвідомлення кохання як щастя і як випробування.
Доба емансипації і фемінізму все-таки завдає відчутного удару по жіночності, по ставленні до жінки як до істоти тендітної, делікатної. У багатьох віршах Ліни Костенко відчувається туга за тим історичним часом, коли жінка була насамперед Жінкою.
70. КОНФЛІКТ МИСТЕЦТВА І РЕМЕСЛА В ПОЕМІ ЛІНИ КОСТЕНКО «СНІГ У ФЛОРЕНЦІЇ»
Своєрідним підсумком роздумів поетеси про місію митця, його свободу і стосунки з владою, про тиск гнітючих обставин, що ламають одних, а інших перетворюють на фортецю духу, є її драматична поема «Сніг у Флоренції». На сторінках поеми йдеться про XVI століття, французьке містечко Тур, де в монастирі усамітнився старий італійський скульптор Джован-Франческо Рустичі, - але, по суті, у творі Ліни Костенко змодельовано духовно - психологічну ситуацію в Україні 1970-х років. З діалогу двох ченців, яким починається поема, стає ясно, що по обидва боки монастирського муру склалася атмосфера, яка гнітить особистість, пробуджуючи страх і покору.
А на перший план невдовзі виступає Старий - скульптор Рустичі, який ні схилі літ доходить невтішного висновку: «Мене немає. Був». Нерв поеми - диспут Рустичі з флорентійцем, тобто - самим собою, моральний самосуд героя Історія Рустичі - це історія руйнування таланту під тиском компромісів. Світ зловив його своїми спокусами - настала тяжка розплата. Блискучий митець перетворюються на раба владик і юрби! Моральна колізія знаходить у поемі максималістську розв’язку. Якщо ти справжній митець, то знай, що ноша твоя незмірно важка. Суєтне бажання змінити терни на лаври обходиться надто дорого - саморуйнацією таланту. Тому, взявши на себе тягар творця, неси свій хрест до кінця, будь сином народу, не розмінюйся на спокуси, стоїчно долай незгоди, втішайся тим, що вічність - спільник твій, а не скороминущих властителів. Дивовижна метафора є в поемі «Сніг у Флоренції» - створена зі снігу статуя, що розтає, коли пригріє сонце. Слава вельмож ефемерна, вона минає разом із владою. Генії ж залишаються, як антипод Рустичі Мікеланджело Буонаротті, який не зламався: замкнувся в гордій самотині, у болях за долю республіки, перетворився на фортецю духу, а возвеличувати земних володарів не захотів. Що ж, скульптури, що не тануть, щастить створити тільки незламним, творчим, неповторним.
71. ПРОБЛЕМА МИТЦЯ І СУСПІЛЬСТВА У РОМАНІ В ВІРШАХ ЛІНИ КОСТЕНКО «МАРУСЯ ЧУРАЙ». ОСМИСЛЕННЯ ІСТОРИЧНОГО МИНУЛОГО УКРАЇНИ («МАРУСЯ ЧУРАЙ», «БЕРЕСТЕЧКО»)
Історичний роман у віршах «Маруся Чурай» є перлиною української літератури ХХ століття.
Центральною філософською проблемою твору є проблема митця й суспільства. Головна героїня — Маруся Чурай. Це людина, наділена геніальним піснетворчим даром, що означає надзвичайно тонку і багато в чому специфічну, не таку, як в інших, духовну організацію.
Ліна Костенко аналізує у своєму романі психологію творчості Марусі Чурай, її стосунки із суспільством. Учені, які досліджують психологічні особливості художньо талановитих людей, відзначають їх загострену здатність емоційно сприймати світ. Стосунки Марусі з коханим — Грицем Бобренком були виняткові. Любити її (митця) було непросто, бо в Марусі була глибинна, вразлива душа. Вона надто піддається настроям, як правило, мінорним. Маруся, як сказала Бобренчиха, «пасмурниця», а для декого й «чаклунка». Характерна ситуація для митця, котрий через своє особливе обдарування змушено піднятий над середовищем, стоїть вище нього і від цього постійно карається самотністю, відсутністю зріднених душ, чужими заздрощами та несправедливими намовами. Одвічна внутрішньо-конфліктна проблема «поет і натовп» є суттєвою для Марусі Чурай, головної героїні твору. Зовні Маруся звичайна дівчина, свою вищість вона просто не усвідомлює. Гриць Бобренко зраджує Марусю, піддається умовлянням матері, яка хотіла оженити його на багатій Галі Вишняківні. Коли Гриць повертається до головної героїні, вона — людина із загостреним чуттям — просто не в змозі пробачити зраду. Маруся дійшла до думки про «нерівність душ» — своєї та Гриця.
Творення пісні для Марусі є чи не головним способом самовираження. Багата, незвичайна інтенсивність емоційного життя Марусі —- це той «тиск» почуттів, від яких вона звільняється характерним для всіх митців способом — через художню творчість.
Подружнє життя, позначене зрадою, неможливе для неї, у її розумінні воно позбавлене сенсу. Маруся не згодилася на повернення Гриця, бо його зрада «цілий вік стоятиме між нами. А з чого ж, Грицю, пісню я складу?»
Слухаючи пісні у виконанні кобзаря й мандрівного дяка, Маруся Чурай задумується над призначенням пісні, здогадується про нетлінність пісні у часі. Отже, життя видатної піснетворки було непростим. Маруся рано помирає від надмірних переживань та сухот. її було засуджено за вбивство Гриця Бобренка, але грамота від Богдана Хмельницького скасувала вирок. Коротке життя видатної поетеси Марусі Чурай закінчується весною, але у цьому світі її пісні залишаються ще надовго, можливо, й назавжди.
«БЕРЕСТЕЧКО». „Берестечко” - книга про одну з найбільших трагедій часів Хмельниччини, поразку під Берестечком. Розпочата ще у 1966-1967рр. (тобто передувала романові „Маруся Чурай”), вона дописувалась на інших етапах української історії - в 70-80-х роках. І тепер, коли Україна опинилася перед загрозою вже остаточної поразки, виникла нагальна потреба її публікації.
„Берестечко” - соціально-психологічний історичний роман у віршах. Автор дуже вимогливо добирає історичний матеріал, суворо дотримується наукової достовірності подій і фактів, переданих через сприйняття їх найголовнішого учасника - Богдана Хмельницького.
Події визвольної художньо інтерпретуються в романі Ліни Костенко, при цьому активно використовуються засоби ретроспективи.
У творі немає єдиного наскрізного сюжету, він фрагментарний, належить до жанру так званого гомоцентричного роману, в якому події відтворюються не в традиційній епічній відстороненості, а акцептом на суб'єктивному сприянні її героїв. Роман написаний від першої особи, як роздум, спогад, сповідь гетьмана, який болісно переживає поразку під Берестечком. Уже з перших сторінок твору Л. Костенко перед читачем розкривається внутрішня драма гетьмана, який зазнав страшної поразки під Берестечком. На самоті із власним сумлінням він намагається відповісти на питання: „Усе ж було за нас, чому ж програли ми?” Шукаючи пояснення (чи виправдання?!) тому, що сталося, полководець карається-катується від усвідомлення численних жертв з козацького боку, вбачає власну причетність до них. Ці душевні муки, які спалюють Богдана Хмельницького, нагадують терзання князя Ігоря з поеми Дмитра Павличка «Князь», який теж карається, вважаючи себе призвідцем загибелі руського війська.
Богдан Хмельницький цікавить Л. Костенко найперше як унікальна особистість — велика в політичних, воєнних діях, у коханні й слові. Поетеса прагне вдивитися в його збурену, складну душу, в його думи-муки, в яких сконденсовані найпекучіші проблеми XVII ст.: народ і вождь, рівність і свобода, злочин і кара, вірність і фала, гріх і спокута, кохання і сім'я, держава і мова, поет і народ. Характер гетьмана виписаний багатогранно, домінує в ньому патріотичне начало. Не тільки особиста кривда та образа, не користолюбні егоїстичні інтереси керують вчинками полководця, а турбота про долю всього народу, бажання створити могутню незалежну державу, яка б зайняла почесне місце в сніговій спільноті.
Гетьман у романі — не тільки талановитий воєначальник, а й мудра, освічена, з розвинутим почуттям прекрасного людина, що узгоджується з історичною. Він наділений дивовижною здатністю впливати на маси, вести їх за собою, що також зафіксовано в історичних джерелах. Саме ця незвичайна риса забезпечила йому й гетьманство, і славні перемоги над ненависною народові шляхтою.
Художній історизм роману „Берестечко” спирається на народнопісенне історичне мислення і має яскраво виражений фольклорний характер. Приміром, батальні сцени, майстерно передані поетесою, змальовані в дусі українських народних пісень та дум з їхньою тропікою, символікою, ритмомелодикою. Створення історичного колориту козацької епохи досягається широким використанням застарілої лексики (історизмів та архаїзмів), а також полонізмів, проте деякі з них потребують коментарів, оскільки незрозумілі сучасному читачеві.
Заслугою поетеси в романі є те, що події української історії розглядаються не відокремлено, а в загальносвітовому контексті. Так, історичним факт, зафіксований у деяких джерелах, про посольську місію Богдана Хмельницького до Франції художньо трансформується в доказ значимості впливу зовнішньої політики України на загальноєвропейський політичний курс.Поділяючи думки тих істориків, які вбачали одну з можливих причин українсько-польської війни в зовнішній нестабільності, воєнному протистоянні між державами, Ліна Костенко акцентує на визвольному характері цієї війни.
Дата добавления: 2015-01-30; просмотров: 539 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |