Читайте также:
|
Поступовий розпад і гостра криза феодально-кріпосницьких відносин в Україні і в усій Росії зумовили значне піднесення суспільної думки, що відображала економічні та соціально-політичні процеси, суспільний прогрес світової цивілізації. Початок XIX ст. - це період поширення в Україні західноєвропейської філософії і, зокрема, німецької. Теорії німецького ідеалізму Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля, ідеї романтиків стають популярними в Москві, Петербурзі, а також в Україні. Саме українці одні з перших принесли ідеї німецького ідеалізму та романтизму в російську імперію. Серед популяризаторів вчення Канта - Петро Лодій (1764-1829рр.) - професор у Львові, Кракові і Петербурзі, ідей Фіхте - Йоган Шад (1758-1834рр.), який викладав філософію в Харківському університеті; прихильник філософії Шеллінга - випускник Київської академії Данило Кавунник-Велланський (1758-1847рр.) - відомий філософ, родом із Борзни, з сім'ї козаків, учився в Київсько-Могилянській академії.
Кирило-Мефодіївське товариство таємна політична організація, що виникла в кінці 1845 - на початку 1846 року, в Києві. 3асновниками товариства стали професор Київського університету Микола Костомаров, вихованець Дерптського університету Микола Гулак, студент Василь Белозерський. Разом з організаторами до товариства увійшли студенти Київського університету Олександр Навроцький, Іван Посяда, Георгій Андрузький, Афанасій Маркович, Олександр Тулуб, вчителі Пантелеймон Куліш і Дмитро Пільчиков, поміщик Микола Савич, поет і художник Тарас Шевченко. Основні ідеї, організаційні та програмні положення викладені в «Книзі буття українського народу» та в «Статуті Слов'янського товариства святих Кирила і Мефодія». Товариство ставило за мету: національне і соціальне визволення України, скасування кріпацтва, станових привілеїв, проголошення свободи совісті та ін. До складу слов'янської федерації мали увійти Україна, Росія, Польща, Чехія, Сербія, Болгарія. Вища законодавча влада мала належати двопалатному сейму, а виконавча - президенту. Члени товариства відтворювали політичний ідеал, здійснення якого принесло б, насамперед, свободу Україні. Але щоб усвідомити необхідність визволення України треба добре осмислити минуле і сучасне. В «Книзі буття українського народу» викладена історія розпитку України, що з певних історичних обставин втратила державність і попала у неволю до інших «державних» народів. Царі, пани, кріпаки - все це неприродне для українця взагалі. Соціальна нерівність, деспот - цар, монархія, імперський державний устрій прийшло в Україну ззовні, нав'язано народу силою. Українці визнають, люблять єдиного Бога - Ісуса Христа, Царя і Пана над небом і землею. Україна не вмерла, вона заснула глибоким сном, але має воскреснути (як воскрес Христос). На думку кирило-мефодієвців, Україна відродиться у формі республіки, стане складовою частиною всеслов'янської федерації. Кирило-мефодієвцям притаманні три основні ідеї: ідея соціальної і національної рівності, ідея українського визволення і слов'янофільство. В основі світогляду два основних орієнтири - християнство і романтизм. Нація - це духовна єдність, в її основі - народний дух, а не царі, монархи, окремі особистості, вона становить рушійну силу історії. Основа духу українців - серце, почуття, що яскраво проявляються в пісні, поезії, фольклорі. Звичайно ж, Кирило-Мефодіївське товариство чітко відстоювало ідеал свободи, рівності і братства для українського та інших народів, насамперед, слов'янських народів, які зазнавали соціально-політичного, економічного, національного гніту, але, керуючись таким принципом, відкидало всі форми гноблення виступало проти царизму і всієї системи самодержавного ладу, заперечувало кріпосне право, гноблення людини людиною.
Ідеї Михайла Драгоманова.
Скасування кріпацтва дещо пожвавило ліберальний та демократичний рухи в Україні; одним з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті виступає Михайло Драгоманов (1841-1895 рр.). Його суспільно-політична концепція поєднувала соціалістичні ідеї, ідеї соціальної рівності і справедливості з буржуазно-демократичними ідеями конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідністю політичної боротьби. Успадкувавши традиції Кирило-Мефодіївського товариства, Михайло Драгоманов розвивав їх. Це знайшло відображення в програмі «Громади» (1880), підписаної Сергієм Подолинським, Михайлом Павликом та Михайлом Драгомановим. Всі твердо відстоювали автономно-федеративні позиції у вирішенні соціально-економічних та державно-правових питань розвитку слов’янських народів. Не заперечуючи певної ролі соціальної революції в історичному розвитку суспільства, віддавав перевагу еволюційним методам дій політичних сил, політичних партій і рухів, вважав, що політичною просвітою і пропагандою можна добитися більшого успіху, ніж кривавими повстаннями.
Чим пояснити, що аж до кінця XVIII ст. культура України випереджувала у розвитку культуру Московського царства і вносила свіжий струмінь у його цивілізованість, а пояснити, на думку Михайла Драгоманова, можна тільки одним: високим вихідним рівнем народної культури, поезії, фольклору, писемності народу Київської Русі, його здатності до культурної творчості, до творчих перетворень культурних надбань, досягнень інших народів, до збереження і трансляції власних соціокультурних традицій. У зв'язку з цим Михайло Драгоманов, критично осмислюючи існуючу ситуацію, розробляє програму соціокультурного відродження української нації, прискореного руху культури по шляху прогресу.
У національному питанні Михайло Драгоманов виходив з того, що вихідним принципом у вирішенні національних проблем лежить «космополітизм в ідеях і меті, а національність в ґрунті і формах культурної праці». Праця для народу вимагає пристосування до місцевих і національних обставин, але ніхто не повинен «бути рабом тих обставин, як якихось святощів, а мусить навіть перероблювати їх відповідно свого ідеалу, що вже давно на світі став вироблятись процесом інтернаціональним, космополітичним. Коли ж поставити справу національностей, тоді не буде спору про націоналізм і космополітизм, спору тупого в самій своїй суті». Все ж наука вийшла за національні межі, стала інтернаціональною. Національні права можуть бути осягнуті на ґрунті політичних свобод: чим більше політичних свобод, тим більше національних прав. «Поки в Росії не буде політичної волі, доти український рух не буде мати там серйозного ґрунту. Політична ж воля в Росії не може бути осягнута інакше як спільною акцією всіх освічених народів». Акцентуючи увагу на об'єктивних причинах загрози денаціоналізації українського народу, Михайло Драгоманов все ж таки недооцінював суб'єктивний фактор - намагання народу досягти ідеалу національного державного суверенітету, незалежності України. Іван Франко зауважував, що Михайло Драгоманов подав зразок зовсім безнаціональної російської федерації, що ідеали соціальної рівності та ідеї космополітизму заслонили перед його очима «ідеал національної самостійності». А без них «культуртрегерство» дуже легко переміняється та легко вироджується.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 219 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |