Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Методологія та функції політичної науки.

Для будь-якої суспільної науки, особливо такої, що знаходиться на стадії становлення, велике значення має комплекс методів, підходів і прийомів аналізу, якими вона користується. Кожне дослідження в політології припускає певну мету, і кожен дослідник вибирає найбільш ефективний шлях (метод) досягнення цієї мети. У залежності від конкретної мети дослідження політологи обирають різні підходи й прийоми аналізу.

Методичний інструментарій політичної науки різноманітний і включає загальнотеоретичні, загальнологічні та емпіричні методи дослідження. Група загальнотеоретичних методів сучасної політології містить:

• Ø соціологічний підхід – аналіз політики "від суспільства", з'ясування соціальної обумовленості політичних явищ, впливу на політичну систему відносин, що складаються в інших соціальних підсистемах;
• Ø структурно-функціональний метод розглядає політику як цілісність, систему зі складною структурою, кожен елемент якої має певне призначення і виконує певні функції, спрямовані на задоволення потреб системи;
• системний підхід передбачає аналіз політики як складно організованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безперервній взаємодії з навколишнім середовищем через "вхід" і "вихід" системи;
• інституціональний метод полягає у вивченні інститутів, за допомогою яких здійснюється державна влада тощо;
• історичний метод розглядає політичні явища в їх послідовному часовому (хронологічному) розвитку і виявляє зв'язок минулого, теперішнього та майбутнього;
• біхевіористський метод передбачає вивчення поведінки окремих осіб та груп і вимагає експліцитності й верифікації (ясності вираження й чіткості визначення дослідницької процедури та перевірки якості знань досвідом);
• психологічний метод розглядає конкретного індивіда, враховуючи його родові характеристики, соціальне оточення, суб'єктивні механізми поведінки, типові психологічні мотивації та роль підсвідомого (З. Фрейд, К. Юнг) чинника в його поведінці.

Загальнологічні методи містять аналіз і синтез, індукцію, дедукцію, абстрагування й конкретизацію, поєднання історичного й логічного аналізу, моделювання, уявний експеримент, прогнозування та ін.

Емпіричні дослідницькі методи ґрунтуються на отриманні початкової інформації про політику, про політичний процес. Вони охоплюють використання статистики, аналіз документів, анкетування, теорію ігор, спостереження та ін.Уданий час значення емпіричних прийомів у політології істотно зростає, що пояснюється збільшенням потреби в об'єктивних знаннях про політичну дійсність. На конкретні факти спираються всі політологи й політичні лідери. Емпіричний матеріал необхідний для комплексного вивчення політичного управління і керівництва суспільством, дослідження таких важливих проблем, як стан суспільної думки, рівень політичної культури суспільства, для аналізу впливу різних факторів на політичні процеси.

У сучасній політології широко використовується експеримент, що проводиться у формі ігрового моделювання. Політолог шляхом створення ігрової ситуації відтворює цікавий для нього політичний процес (засідання парламенту, політичні переговори і т. ін.) і "програє" численні варіанти його розвитку.

Великий вплив на розвиток політології справило використання кібернетики. У результаті широкого вживання в ній математичних і статистичних методів аналізу політологія в закордонних країнах одержала статус точної науки.

Детальний розгляд застосовуваних в політології методів демонструє багатоаспектність та складність політологічного аналізу як такого, що синтезує соціологічні й власне філософські підходи в поєднанні з методами, запозиченими з інших наук.

Функціонування і розвиток політичної науки в суспільному житті поєднується з виконанням нею цілого ряду певних функцій, пов'язаних не тільки із пізнанням політики, але й з реальною практичною діяльністю в сфері публічної влади.

Політологія, як будь-яка гуманітарна наука, виконує такі функції:

1. Описову, суть якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність.
2. Пояснювальну, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на запитання: чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності.
3. Прогностичну функцію, яка зводиться до передбачення політичної дійсності у майбутньому (наприклад, прогнози щодо успіху на виборах).
4. Інструментальну функцію, яка полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату;
5. І деологічну функцію, яка орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, яким чином уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.

Крім названих, можна виділити виховну, методологічну, аксеологічну та інші функції. Велике значення у формуванні політичної свідомості людей, що включаються до сфери владних відносин, має функція соціалізації. Вона сприяє інтеграції індивідів у політичне співтовариство на основі загальноприйнятих норм і стандартів політичної поведінки, підвищує рівень компетентності й раціоналізує їхню політичну поведінку.

Варто визнати, що значення і роль тих чи інших функцій можуть змінюватися в залежності від конкретних політичних умов, рівня розвитку наукових знань, політичних пріоритетів.

Політологія тісно взаємодіє з багатьма суспільними, гуманітарними науками (економічною теорією, соціологією, філософією, правом, етикою та ін.), її роль в українському суспільстві зростає, оскільки збільшується потреба в ґрунтовному вивченні теорії політики, її здійсненні на практиці багатьма суб'єктами.