Читайте также:
|
Конституційне право України – провідна галузь національної системи права. На сьогодні відбувається інтенсивний процес його оновлення, здійснюється конституційна реформа. Тому студенти при написанні роботи повинні не тільки використовувати наявний теоретичний матеріал, а й уміти аналізувати зміст чинного законодавства, сутність тих змін, що відбуваються в конституційному законодавстві та політико-правовій практиці України.
Підготовка до написання контрольної роботи повинна розпочатися з вивчення методичних рекомендацій по темі, відповідних розділів у підручниках та інших публікацій. Основне завдання написання роботи – формування власної думки студентів з теоретичних та практичних питань, які розглядаються. Потрібно повністю розкрити обрану тему, висвітлити кожне з питань плану. Матеріали слід викладати послідовно, логічно, дотримуючись розмежування питань. Питання теми необхідно розкривати, аналізуючи положення Конституції України та чинного законодавства України. Написання роботи на основі застарілого нормативного матеріалу є неприпустимим.
Враховуючи „швидкоплинність” поточного законодавства, для ознайомлення з поточною редакцією того чи іншого нормативно-правового акту рекомендується звертатися до офіційного сайту Верховної Ради України – http://www.rada.gov.ua/, а також до офіційних друкованих видань („Голос України”, „Урядовий кур’єр”, „Відомості Верховної Ради України”, „Офіційний вісник України”). Допускається використання наукових та інформаційних матеріалів, розміщених у глобальній мережі Інтернет, однак у цьому разі слід вказувати електронну адресу використаного матеріалу (URL).
Робота має бути виконана державною мовою.
Контрольна робота має відповідати вимозі авторства, тобто бути неповторною за своїм загальним змістом та оформленням. Вдаватися до плагіату заборонено. Визначення, класифікації чи інші наукові здобутки інших авторів, використані в контрольній роботі, мають бути позначені відповідними посиланнями на першоджерела. При цьому не варто зловживати цитатами, їх потрібно звірити ісупроводити виноскою внизу сторінки. Назви першоджерел подаються мовою оригіналу, а самі цитати – основною мовою контрольної роботи. Доцільно використовувати матеріали із засобів масової інформації, перш за все з друкованих.
Студенти повинні висловлювати власне ставлення до відповідних подій, фактів, ідей і пропозицій, які є в рекомендованих першоджерелах та в періодичній пресі. Основні висновки, пропозиції та рекомендації необхідно оформляти в заключній частині роботи. Робота повинна бути виконана самостійно та належним чином оформлена.
Обсяг роботи – 18 - 20 сторінок паперу формату А 4 близько 30 рядків на кожній сторінці.
Робота може бути виконана у рукописному варіанті або на комп’ютері (у текстовому редакторі Word). При комп’ютерному наборі використовується шрифт Times New Roman Cirilic, висота кегля – 14, міжрядковий інтервал – полуторний, поля: верхнє і нижнє – 2 см, ліве – 2,5 см, праве – 1,5 см. Сторінки роботи нумеруються у верхньому правому куті.
Розподіл варіантів проводиться за списком згідно алфавіту: студенти, прізвища яких розпочинаються з букви А до букви Д, повинні виконувати роботу за варіантом № 1 або №2 (за власним вибором); з букви Е до Л – за варіантом № 3 або № 4, або № 11; з букви М до Р – за варіантом № 5 або № 6, або № 12; з букви С до Х – за варіантом № 7 або № 8; з букви Ц до Я – за варіантом № 9 або № 10 (виконується тільки один з двох можливих варіантів!).
На титульній сторінці треба вказати: назву навчального закладу; назву дисципліни та тему; прізвище, ім’я, групу і курс виконавця; місто і рік виконання. Наступна, друга сторінка повинна містити назву теми і план роботи з вказівкою сторінок, на яких розпочинається висвітлення того чи іншого питання. Починаючи з третьої сторінки розпочинається викладення змісту роботи. Структурно зміст контрольної роботи має складатися із вступу, основної частини, висновків і списку використаної літератури. Допускається наявність додатків у вигляді схем, таблиць та інших наочних чи ілюстративних матеріалів за обраною темою. Остання сторінка контрольної роботи повинна містити дату завершення роботи над темою і підпис автора.
Робота має бути виконана чітко й акуратно, оформлена охайно. Не слід зловживати кольоровим оформленням роботи (візерунки, малюнки тощо). Усі сторінки роботи мають бути добре скріплені. Для скріплення робіт, виконаних на комп’ютері або в рукописному вигляді на форматних листах А4, рекомендується використання скорозшивачів.
Контрольна робота подається на рецензування до учбової частини коледжу не пізніш як за місяць до початку чергової сесії й реєструється у спеціальному журналі. У разі виявлення зауважень щодо розкриття питань плану, роботу необхідно доопрацювати. На повторну перевірку надати 2 контрольних роботи (першу – роботу з зауваженнями, другу — доопрацьовану) або одну контрольну роботу, доопрацьовану згідно зауважень, даних в рецензії (відповідний матеріал розмістити після списку використаних джерел. Поставити дату виконання роботи та власний підпис).
Тема№1. Засади конституційного ладу України
План:
1. Поняття конституційного ладу та його засад.
2. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України.
3. Конституційна характеристика української держави.
4. Демократичні основи конституційного ладу України.
5. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.
6. Політико-правові проблеми забезпечення стабільності конституційного ладу України та його основ.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст.429.
3. Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 38. – Ст.502.
4. Васькович Й. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні // Право України. – 2000. – № 1. – С.32-35.
5. Григорьев В. Пути становления и конституционного закрепления принципа разделения государственной власти и местного самоуправления в Украине // Юридический вестник. – 2001. – № 1. – С.84-88.
6. Гринюк Р.Ф. Значення принципу поділу влади у становленні правової держави та актуальні проблеми його реалізації в Україні // Бюлетень міністерства юстиції України. – 2004. – № 7. – С.23-34.
7. Заєць А. Принцип верховенства права (теоретико-методологічне обґрунтування // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 1(12). – С.3-14.
8. Козюбра М. Принцип верховенства права і конституційна юрисдикція // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 4. – С.25-33.
9. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2003.
10. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
11. Копейчиков В.В. Про теоретичні засади конституційного ладу (згідно з проектом Конституції України, який внесено на обговорення) // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – № 1. – С.26-33.
12. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 3-е вид. – К.: Атіка, 2004.
13. Лукаш С. Політичний плюралізм як принцип конституційного ладу // Віче. – 1997. – № 7. – С.13-23.
14. Погорілко В.Ф. Основи конституційного ладу України. – К.: Ін Юре, 1997.
15. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. Ред.. В.Ф. Погорілко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; АСК, 2003.
16. Прокопець Л. Соціальна держава як політична реальність // Право України. – 2000. – № 12. – С.16-18, 32.
17. Силенко Л.М. Система стримувань і противаг: теоретичні аспекти // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 1999. – № 4. – С.89-97.
18. Скомороха В. Окремі питання поділу влади, визначення державної та судової влади, незалежності судової влади // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С.52-68.
19. Тодика Ю.М., Кушніренко О.Г. Конституційний процес та проблеми становлення основ конституційного ладу // Вісник Академії правових наук України. – 1995. – № 4. – С.3-8.
20. Тодыка Ю.Н. Основы конституционного строя Украины. Учебное пособие. – Х.: Факт, 1999.
21. Шимін Ю.В. Проблемні питання співвідношення понять "конституційний лад" та "конституційний устрій" // Держава і право. – 2004. – № 23. – С.169-177.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми слід дати загальну характеристику засад конституційного ладу України як провідного конституційно-правового інституту. Розкриваючи перше питання плану, слід звернути увагу на те, що в сучасній юридичній науці існує певне розмаїття поглядів на те, що таке конституційний лад і як він співвідноситься з державним та політичним ладом. На базі вивчення Конституції України і відповідних наукових джерел необхідно дати поняття та розкрити зміст конституційного ладу. При цьому слід пам’ятати, що поняття “конституційний лад” і “засади конституційного ладу” не можна ототожнювати. Доцільно висловити власне ставлення до найменування першого розділу Конституції України та його змісту, зокрема переліку принципів, що в ньому закріплюються.
Розглядаючи друге питання плану, потрібно назвати принципи конституційного ладу України, як то: народний і державний суверенітет, республіканізм, унітаризм, демократизм, поділ державної влади, верховенство права тощо. При цьому слід звернути увагу на системність тих принципів, що становлять засади конституційного ладу, їх взаємний зв’язок і взаємообумовленість. Варто зазначити перелік ознак, які відрізняють ті принципи, що становлять засади конституційного ладу, від усіх інших правових принципів.
Відповідь на третє питання плану має містити характеристики України як суверенної, демократичної, правової, соціальної держави. Особливу увагу при цьому слід приділити конституційній формі Української держави.
Четверте питання плану передбачає визначення демократичних засад конституційного ладу України, у тому числі народного суверенітету, визнання найвищої соціальної цінності людини, рівноправності громадян, гласності тощо.
Висвітлюючи п’яте питання плану, слід відзначити, що питання економічного ладу є одними з головних у предметі конституційного регулювання, оскільки економіка як базис суспільства, визначає тенденції розвитку його політичних та інших інститутів. Треба розкрити характер економічної системи України та її конституційно-правове регулювання. Особливу увагу доцільно приділити характеристиці України як держави з ринковою економікою, розкрити зміст економічного плюралізму (багатоманітності) як основи економічної системи України. У системному зв’язку з економічною системою слід дати конституційно-правову характеристику соціальної системи і соціальної структури українського суспільства, вказати тенденції їх розвитку. Звертаючись до конституційно-правових основ духовно-культурних відносин, слід звернути увагу на те, яке місце в Конституції посідають питання освіти, науки, культури, релігії. У даному контексті треба розкрити зміст принципу ідеологічного плюралізму (багатоманітності) як основи духовно-культурних відносин в Україні.
Завершальне, шосте питання плану, стосується проблеми стабільності конституційного ладу України. Розкриваючи це питання, слід відзначити, що поступальний розвиток суспільства й ефективне функціонування органів публічної влади, достатньо повне розкриття потенційних можливостей конституційного механізму публічної влади є можливим тільки за умови стабільності конституційного ладу і його захищеності від різного роду загроз. У даному контексті мають бути визначені механізми забезпечення стабільності конституційного ладу, а також роль тих чи інших органів державної влади у цьому механізмі.
Тема № 2. Конституційно-правова відповідальність
План:
1. Поняття й особливості конституційно-правової відповідальності.
2. Проблема співвідношення негативної (ретроспективної) та позитивної (проспективної) конституційно-правової відповідальності.
3. Суб’єкти конституційно-правової відповідальності.
4. Підстави конституційно-правової відповідальності.
5. Санкції як форми вираження конституційно-правової відповідальності.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 8 грудня 2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – № 2. – Ст.44.
3. Боброва Н.А. Конституционная ответственность как элемент конституционного строя // Закон и право. – 2003. – № 9. – С.25-30.
4. Виноградов В.А. Конституционно-правовая ответственность членов правительства // Конституционное и муниципальное право. – 2004. – № 5. – С.8-10.
5. Забровская Л.В. Конституционно-правовая ответственность в ретроспективном формате // Закон и право. – 2003. – № 3. – С.29-34.
6. Козюбра М.І. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти // Право України. – 2001. – № 2. – С.92-95,118.
7. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 3-е вид. – К.: Атіка, 2004.
8. Красникова А. Конституционная ответственность в современном украинском конституционализме // Юридический вестник. – 2001. – № 2. – С.90-93.
9. Кутафин О.Е. Предмет конституционного права. – М.: Юристъ, 2001.
10. Лучин В.О. Конституционные деликты // Государство и право. – 2000. – № 1. – С.12-19.
11. Лучин В.О. Конституция Российской Федерации. Проблемы реализации. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2002.
12. Максименко О.М. До проблеми конституційно-правової відповідальності громадських організацій України // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – Вип.17. – С.142-147.
13. Назаров Д.И., Назарова И.С. Ответственность в конституционном праве // Конституционное и муниципальное право. – 2001. – № 1. – С.16-17.
14. Наливайко Л.Р. Види відповідальності за конституційні правопорушення // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 4. – С.156-159.
15. Несмеянова С.Э. К вопросу о конституционной ответственности // Конституционное и муниципальное право. – 2002. – № 4. – С.20-22.
16. Пащенко А.О. Конституційна відповідальність: проблема "позитивного" та "негативного" аспекту (загальнотеоретичні питання) // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2000. – №12. – С.93-97.
17. Пащенко А.О. Конституційний делікт як підстава конституційної відповідальності // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – №13. – С.125-130.
18. Пащенко А.О. Фактичні та юридичні підстави конституційної відповідальності // Право України. – 2002. – № 5. – С.126-130.
19. Слободян Н.М. Суб'єкти конституційно-правової відповідальності в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – 2004. – № 24. – С.159-164.
20. Щебетун І. Щодо поняття конституційної відповідальності // Правничий часопис Донецького університету. – 2004. – № 1. – С.3-8.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми слід визначити поняття та сутнісні ознаки конституційно-правової відповідальності, а також її місце в системі видів юридичної відповідальності. При цьому мають бути зазначені ті ознаки, які поєднують конституційно-правову відповідальність з іншими видами юридичної відповідальності, а також ознаки, які її відрізняють від них. Треба назвати джерела і підстави конституційно-правової відповідальності, показати в чому полягає її значення. Доцільно вказати такі її специфічні ознаки, як особливий правовий статус суб’єктів, особливості конституційно-правових деліктів, взаємозв’язок із політичною відповідальністю тощо.
Висвітлюючи друге питання плану, слід розкрити сутність наукової полеміки навколо „негативної” та „позитивної” конституційно-правової відповідальності. Розкрити зміст основних позицій з даного питання. Визначити сутнісні ознаки „негативної” і „позитивної” конституційно-правової відповідальності, з’ясувати їх співвідношення між собою та із суміжними поняттями.
Висвітлення третього питання плану слід розпочати з визначення поняття суб’єкта юридичної відповідальності, а потім перейти до характеристики суб’єктного складу конституційно-правової відповідальності. Доцільно звернути увагу на особливості конституційно-правової відповідальності фізичних осіб та організацій, пересічних громадян і посадових осіб, індивідів і колективів.
Четверте питання плану передбачає визначення підстав конституційно-правової відповідальності. При цьому варто розрізняти фактичні та юридичні підстави такої відповідальності. Особливу увагу слід приділити складу конституційно-правового делікту як підставі конституційно-правової відповідальності.
П’яте питання плану, має бути присвячене з’ясуванню специфіки заходів конституційно-правової відповідальності. Слід здійснити класифікацію санкцій конституційно-правової відповідальності, відзначити їх загальні та особливі риси. На завершення роботи слід обов’язково загальним чином охарактеризувати роль і значення конституційно-правової відповідальності у забезпеченні стабільності конституційного ладу та його захисті від протиправних посягань.
Тема № 3. Конституційні права та свободи громадян України
План:
1. Поняття, ознаки та види конституційних прав і свобод.
2. Загальна характеристика особистих прав і свобод громадян України.
3. Зміст та правове закріплення політичних прав і свобод громадян України.
4. Система економічних, соціальних та культурних прав і свобод громадян України.
5. Гарантії реалізації конституційних прав і свобод громадян України.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Бермічева О.В. Конституційні соціальні права громадян України та їх гарантії // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 1999. – № 9. – С.242-247.
3. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С.30-33.
4. Головченко В. Конституційні гарантії прав людини та громадянина // Юридичний вісник України. – 1997. – № 27.
5. Грицкевич С. Екологічні права в системі конституційних прав людини і громадянина // Право України. – 2001. – № 8. – С.54-57.
6. Карпачова Н.І Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. – Х.: Консум, 2001.
7. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
8. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
9. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 3-е вид. – К.: Атіка, 2004.
10. Крижанівський С. Про деякі концептуальні положення конституційної регламентації прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 7. – С.30-32.
11. Общая теория прав человека / Отв. ред. Е.А.Лукашева. – М.: НОРМА, 1996.
12. Погорілко В.Ф. Права та свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997.
13. Проблеми реалізації Конституції України: теорія і практика / Відп. Ред.. В.Ф. Погорілко. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України; АСК, 2003.
14. Рабінович П.М. Основні права людини: загальнотеоретична характеристика // Вісник Академії правових наук України. – 1993. – № 2. – С.22-28.
15. Соколенко Ю.М. Класифікація культурних прав і свобод людини та громадянина в Україні // Держава і право: Зб. наук. праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України, 2002. – Вип.17. – С.95-101.
16. Тодыка Ю.Н., Тодыка О.Ю. Конституционно-правовой статус человека и гражданина в Украине: Монография. – К.: Ін Юре, 2004.
17. Хальота А. Класифікація конституційних особистих прав і свобод людини та громадянина // Право України. – 2000. – №8. – С.55-57.
18. Черней В. Конституційне забезпечення прав людини в Україні // Право України. – 1999. – №10. – С.93-94.
19. Шемшученко Ю. Конституція України і права людини // Право України. – 2001. – №8. – С.13-15.
20. Шумак І. Поняття громадянських прав і свобод людини в Україні // Право України. – 1999. – №10. – С.14-16.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми слід розкрити сутність і зміст конституційних прав і свобод громадян як головного елемента основ правового статусу особи, роль якого дедалі зростатиме разом з подальшим рухомнашої країни по шляху до світових гуманістичних цінностей.
Розкриваючи перше питання, важливо розкрити сутність основних прав громадян України, визначити систему їх найважливіших ознак. Слід сформулювати загальне поняття конституційних (основних) прав і свобод, проаналізувати їх юридичні властивості. При цьому доцільно особливу увагу звернути на той факт, що перелік основних прав і свобод, який міститься у другому розділі Конституції України, не є вичерпним і має тенденцію до подальшого розширення.
Обов’язково слід розкрити поняття невід’ємності, невідчужуваності на непорушності основних прав і свобод, з’ясувати співвідношення між цими поняттями. Необхідно згрупувати усі основні права і свободи, аргументувати наукову обґрунтованість їх класифікації. Коротко охарактеризувати найбільш важливі з них.
В межах другого, третього і четвертого питань плану треба послідовно розкрити зміст відповідних груп конституційних прав і свобод. При цьому слід звернути увагу на їх текстуальне закріплення у Конституції України та порівняти його з тим, як відповідні права і свободи відображені у міжнародно-правових актах. Обов’язково має бути зроблений висновок про ступінь відповідності національного законодавства міжнародно-правовим стандартам у галузі прав людини.
Розглядаючи шосте питання, слід дати поняття гарантій реалізації основних прав і свобод громадян України, підкреслити роль чинного галузевого законодавства в їх реалізації. Важливо проаналізувати реальний стан додержання прав людини в Україні, з’ясувати основні проблеми у даній сфері та визначити шляхи їх подолання. Доцільно навести приклади порушення основних прав, свобод і обов’язків громадян України, що мали місце у сучасній політико-правовій практиці. При цьому варто звернутися до щорічних доповідей Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та повідомлень засобів масової інформації.
Тема № 4. Основи правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні
План:
1. Поняття та категорії іноземців й осіб без громадянства в Україні. Підстави їх перебування в Україні.
2. Принципи правового статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні.
3. Основні права, свободи та обов’язки іноземців й осіб без громадянства в Україні.
4. Відповідальність іноземців в Україні.
5. Особливості правового статусу біженців в Україні.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” від 4 лютого 1994 р. № 3929-ХІІ (із змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 23. – Ст.161; 2000. – № 38. – Ст.318; 2001. – № 13. – Ст.66; 2002. – № 46. – Ст.347; 2003. – № 16. – Ст.117; 2003. – № 27. – Ст.209.
3. Закон України „Про біженців” від 21 червня 2001 р. № 2557-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 47. – Ст.250; 2003. – № 27. – Ст.209.
4. Ковалишин І. Правовий статус біженців в Україні як вид правового статусу іноземців // Право України. – 2001. – №2. – С.38-42.
5. Ковалишин І. Правовий статус біженців в Україні: проблеми законодавчого регулювання і застосування // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 4. – С.34-42.
6. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навчальний посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2004.
7. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-е вид. – К.: Наукова думка, 2000.
8. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2003.
9. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
10. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб. / Автор-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во, 1999.
11. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посіб. – 3-е вид. – К.: Атіка, 2004.
12. Назаров Т.К. Деякі питання правової регламентації статусу іноземців та апатридів в Україні // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1997. – № 2. – С.148-152.
13. Німченко В. Правовий статус іноземців і осіб без громадянства в України // Вісник Конституційного Суду України. – 1999. – № 2. – С.66-74.
14. Тодыка Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине. - Х.: Факт, 1998.
15. Чехович С. Інститут права притулку як конституційно-правова гарантія захисту прав людини // Право України. – 2000. – № 4. – С.14-17.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми слід визначити режим перебування іноземців в Україні та особливості їх правового статусу. З цією метою слід уважно ознайомитися з текстом другого розділу Конституції України, а також Законів України „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні” і „Про біженців”.
Відповідь на перше питання плану передбачає розкриття понять „іноземець” та „особа без громадянства”, що містяться в чинному законодавстві та висловлені в науковій літературі. Обов’язково слід підкреслити невизнання за громадянами України належності до іноземного громадянства. Мають бути визначені категорії іноземців та осіб без громадянства залежно від підстав і строку їх перебування в Україні, особливостей правового статусу тощо. Окрему увагу слід приділити особливостям правового статусу тих іноземців та осіб без громадянства, на яких не повною мірою поширюється юрисдикція Української держави.
У другому питанні плану йдеться про ті вихідні ідеї, положення, які покладені в основу правового регулювання статусу іноземців та осіб без громадянства в Україні. Необхідно здійснити їх класифікацію та розкрити їхній зміст. Важливо порівняти принципи правового статусу даної категорії осіб з принципами правового статусу громадян України. Особливу увагу доцільно приділити принципу рівноправності в аспекті національного режиму іноземців та осіб без громадянства в Україні.
Розкриваючи зміст третього питання плану, слід перелічити ті основні права, свободи й обов’язки, які визнаються за іноземцями та особами без громадянства в Україні. При цьому важливо здійснити диференціацію правового статусу іноземців, які постійно проживають в Україні, і які тимчасово перебувають в Україні. Необхідно зробити висновок, які категорії іноземців найбільше наближені за своїм статусом, обсягом прав, свобод і обов’язків до громадян України.
Четверте питання плану передбачає визначення загальних підстав й особливостей юридичної відповідальності іноземців та осіб без громадянства в Україні. При цьому доцільно звернути увагу на ті заходи юридичної відповідальності, які можуть бути застосовані тільки до даної категорії осіб (наприклад, видворення за межі України) і не застосовуються до громадян України. Обов’язково слід зазначити, які юридичні наслідки тягне для іноземця факт його притягнення до юридичної відповідальності в Україні.
Завершуючи розкриття теми, слід відзначити особливості правового статусу біженців як особливої категорії іноземців. При цьому треба звернути увагу на підстави набуття статусу біженця, а також основні права й обов’язки біженців в Україні.
Тема № 5. Конституційно - правовий статус
національних меншин в Україні
План:
1. „Національне питання” та етнонаціональна політика в Україні.
2. Титульна нація і національні меншини в Україні.
3. Поняття та зміст національно-культурної автономії.
4. Права та свободи національних меншин в Україні.
5. Механізм реалізації прав національностей в Україні.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Декларація прав національностей України від 1 листопада 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 53. – Ст.799.
3. Закон України „Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 р. № 2494-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 36. – Ст.529.
4. Антонович М. Права національних меншин в Україні: національне законодавство та міжнародно-правові стандарти // Право України. – 2004. – № 6. – С.9-12.
5. Беляєв О. Спираючись на давні традиції: Виродження культур національних меншин: досягнення та проблеми // Політика і час. – 1994. – № 7. – С.67-70.
6. Биков О.М. Права та свободи національних меншин в Україні // Юридичний вісник України. – 2000. – № 22. – С.36-38.
7. Биков О.М. Права та свободи національних меншин України у XX столітті // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 1. – С.36-43.
8. Буроменський М. Чи можна реалізувати Закон „Про національні меншини в Україні” // Права людини в Україні: Інформ.-аналіт. бюлетень Укр.-амер. бюро захисту прав людини. – К.; X.; 1993. – Вип.2. – C.3-8.
9. Вівчарик М. Етнонаціональна політика на етапі українського державотворення // Розбудова держави. – 1994. – № 12. – С.23-27.
10. Вігтовський В., Рабінович П. Право людини на національне самовизначення і проблема бінаціональності // Укр. часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С.99-103.
11. Гальченко П. Права національних меншин в Україні: Досвід і перспективи // Укр. слово. – 1994. – 9 червня.
12. Івановський В. Питання розвитку законодавства України про статус національних меншин // Вдосконалення законодавства України в сучасних умовах: 3б. наук. статей. – К., 1996. – Вип. 1. – С.87-97.
13. Колісник В.П. Деякі питання реалізації національно-культурних прав особи // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 3. – С.41-49.
14. Колісник В.П. Правовий статус національностей в Україні: Конспект лекції. – Х.: Укр. держ. юрид. академія, 1994.
15. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
16. Конституція України: Офіц. текст: Коментар законодавства України про права та свободи людини і громадянина: Навч. посіб. / Автор-упоряд. М.І. Хавронюк. – К.: Парламентське вид-во, 1999.
17. Попеску І. "Живи сам, але дай жити й іншим": (Права національних меншин) // Голос України. – 1996. – 22 лютого. – С.7.
18. Попеску І. Людина в державі: гармонія права: Національні меншини у новій Конституції та перспективи їх розвитку // Голос України. – 1996. – 3 грудня. – С.7.
19. Права человека / Отв. ред. Е.А.Лукашева. – М.: НОРМА, 1999.
20. Римаренко Ю. Конституційно-правові засади національно-культурної автономії національних меншин в Україні: проблеми теорії та практики // Вісник Академії правових наук України. – 2001. – № 2. – С.42- 50.
21. Товт М. Міжнародно-правовий захист національних меншин в Україні та система контролю Ради Європи // Право України. – 2001. – № 7. – С.28-31.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми слід розкрити сутність „національного питання”, а також його особливості й шляхи вирішення в Україні.
Розкриваючи перше питання плану необхідно, насамперед, підкреслити багатонаціональний склад населення України та його причини. Варто наголосити на важливості цивілізованого вирішення національно-культурних проблем для розбудови України як демократичної, правової, соціальної держави, в якій людина, її права і свободи, честь і гідність визнаються найвищою соціальною цінністю. Має бути обґрунтована необхідність державної етнонаціональної політики і виваженого підходу до вирішення питань, що виникають у даній сфері. Слід відзначити небезпечність розпалювання міжетнічної та расової ворожнечі, а також заборону таких діянь за чинним законодавством України.
Відповідь на друге питання плану має містити визначення титульної нації та національних меншин, а також критерії, за якими визначається належність до певної етнонаціональної групи. Необхідно звернути увагу на особливостіреалізації принципу рівноправності у сфері міжнаціональних відносин, з’ясувати зміст понять „нація”, „народ”, „етнос”, „національність” тощо.
Третє питання плану присвячене національно-культурній автономії як одному з ефективних засобів демократичного вирішення національного питання у полі етнічних державах. На підставі аналізу чинного законодавства слід розкрити зміст національно-культурної автономії, з’ясувати її спільні риси й відмінності порівняно з іншими видами конституційно-правової автономії.
Висвітлення четвертого питання плану передбачає розкриття змісту прав і свобод національних меншин в Україні. При цьому слід відзначити, які права і свободи визнаються за представниками національних меншин поряд з іншими громадянами України, а які мають виключний характер. Необхідно також з’ясувати, як спеціальні права національних меншин співвідносяться з конституційним принципом рівноправності.
Останнє питання плану пов’язане з визначенням механізму реалізації прав і свобод національних меншин. При цьому внутрішньодержавний механізм має розглядатися у тісному зв’язку з міжнародними механізмами, що діють у даній сфері, а юридичні та організаційні заходи – у зв’язку з матеріально-фінансовими та ідеологічно-виховними.
Тема № 6. Гарантії реалізації конституційних прав і свобод в Україні
План:
1. Поняття і система гарантій реалізації конституційних прав і свобод в Україні.
2. Загальні (загальносоціальні) гарантії конституційних прав і свобод.
3. Юридичні (матеріально-правові та процесуальні) гарантії реалізації конституційних прав і свобод.
4. Інституційні гарантії конституційних прав і свобод в Україні.
5. Міжнародно-правові гарантії прав людини і громадянина.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст.99.
3. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 р. № 422/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 49. – Ст.272.
4. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. – 2001. – № 12. – С.32-34.
5. Головченко В. Конституційні гарантії прав людини та громадянина // Юрид. вісник України. – 1997. – 30 липня. – С.30-32.
6. Гуренко М.Н. Конституционные гарантии прав и свобод человека и гражданина // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.28-33.
7. Закоморна К.О. Інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини як один із засобів інтеграції України в Європейський Союз // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 1999. – № 5. – С.139-145.
8. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
9. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика: Монографія. – Х.: Вид-во НУВС, 2004.
10. Общая теория прав человека / Отв. ред. Е.А.Лукашева. – М.: НОРМА, 1996.
11. Павлин Т. Деятельность прокурора по охране социально-экономических прав граждан // Юрид. практика. – 1996. – № 19-20. – С.9.
12. Пустовіт Ж. Поняття соціальних гарантій прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 2000. – № 3. – С.28-31.
13. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С.68-84.
14. Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1999. – № 4. – С.35-38.
15. Словська І. Механізм захисту прав людини – основоположний принцип українського конституціоналізму // Право України. – 2001. – № 9. – С.15-17.
16. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 3. – С.31-34.
17. Чанышева Г., Фодеенко А. Конституционные гарантии трудовых прав граждан // Юрид. вісник України. – 1997. – № 1. – С.73-79.
18. Чубар Л.П. Захист прав і свобод людини і громадянина у конституційному судочинстві України // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С.84-89.
19. Шумський П. Роль прокуратури у захисті прав людини // Право України. – 1997. – № 3. – С.36-38.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми необхідно розкрити сутність і зміст гарантій реалізації основних прав і свобод як важливого елемента основ правового статусу людини і громадянина в Україні.
Насамперед слід визначити поняття гарантій реалізації основних прав і свобод, здійснити їх класифікацію за різними критеріями, навести приклади. Варто зауважити, що в конституційній державі неприпустимим є перекладення відповідальності за забезпечення основних прав і свобод на самих громадян. Держава, тим більш держава соціальна і правова, яка визнає найвищу соціальну цінність людини, зобов’язана відігравати провідну роль у створенні належних умов для безперешкодної реалізації проголошених прав і свобод людини і громадянина.
Відповідь на друге питання плану має полягати у розгорнутій характеристиці загальних гарантій конституційних прав і свобод. Для цього необхідно визначити поняття загальних (загальносоціальних) гарантій, здійснити їх класифікацію і розкрити зміст. Доречно зауважити, що рівень забезпеченості основних прав і свобод є історично зумовленим, змінюваним явищем. Відповідно, кожен новий етап розвитку суспільства підвищує „загальносоціальні стандарти” прав людини і громадянина.
В межах третього питання плану варто спинитися на тому, що таке юридичні гарантії прав і свобод людини і громадянина та як вони закріплені в чинній Конституції України та поточному законодавстві. Слід відзначити посилену увагу вітчизняного законодавця до кримінально-процесуальних гарантій основних прав і свобод.
Відповідаючи на четверте питання плану, необхідно розкрити роль і значення спеціалізованих державних органів, орієнтованих на забезпечення основних прав і свобод громадян, тобто так званих правозахисних державних інституцій. До таких органів в Україні належать Конституційний Суд, прокуратура і, звичайно, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Відповідь має ґрунтуватися на чинному законодавстві, що визначає статус цих органів, а також на рекомендованій науковій літературі. Доцільно розглянути функції та повноваження означених органів, особливості форм і методів, що використовуються ними для захисту основних прав людини.
Завершуючи роботу над темою, слід звернутися до міжнародно-правових механізмів захисту прав людини. При цьому доцільно виходити з конституційного припису про можливість особи звернутися за захистом своїх прав до міжнародних правозахисних установ після того, як вичерпано всі національні засоби захисту. Особлива увага має бути приділена ролі Європейського Суду з прав людини в міжнародному правозахисному механізмі.
Тема № 7. Органи внутрішніх справ у механізмі забезпечення конституційних прав і свобод громадян України
План:
1. Основні права та свободи громадян як об’єкт діяльності органів внутрішніх справ.
2. Завдання та функції органів внутрішніх справ щодо забезпечення основних прав і свобод громадян.
3. Форми та методи діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення основних прав і свобод громадян.
4. Дотримання органами внутрішніх справ міжнародних стандартів щодо юридичного забезпечення основних прав та свобод людини і громадянина.
5. Проблеми вдосконалення та розвитку органів внутрішніх справ в аспекті забезпечення основних прав і свобод громадян.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України „Про міліцію” від 20 грудня 1990 р. № 565-XII (із змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 4. – Ст.20; 1992. – № 36. – Ст.526; 1993. – № 11. – Ст.83; 1994. – № 26. – Ст.216; 1995. – № 15. – Ст.102; 1999. – № 4. – Ст.35; 2000. – № 10. – Ст.79; 2000. – № 27. – Ст.213; 2001. – № 10. – Ст.44; 2001. – № 40. – Ст.193; 2002. – № 17. – Ст.117; 2002. – № 26. – Ст.176; 2003. – № 29. – Ст.233; 2003. – № 30. –Ст.247; 2004. – № 10. – Ст.95; 2004. – № 23. – Ст.323; 2004. – № 36. – Ст.434; 2005. – № 1. – Ст.1; 2005. – № 7-8. – Ст.162; 2005. – № 10. – Ст.187; 2005. – № 16. – Ст.263; 2005. – № 18-19. – Ст.267.
3. Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затв. Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р. № 1138/2000 (із змін.) // Офіційний вісник України. – 2000. – № 42. – Ст.1774.
4. Ануфрієв М.І. Захист прав людини як функція суб’єктів профілактики // Вісник Запорізьк. юрид. ін-ту. – 2000. – № 4. – С.278-283.
5. Букач В.В. Особливості забезпечення міліцією конституційних політичних прав та свобод громадян // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.594-602.
6. Волинка К. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. – 2000. – № 11. – С.30-33.
7. Гамалій І.В. Конституційне право власності в Україні та роль міліції в його забезпеченні // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.369-372.
8. Грабильніков А.В. Роль органів внутрішніх справ у механізмі забезпечення права громадян України брати участь у референдумах і виборах // Наук. вісник Дніпропетр. юрид. ін-ту МВС України. – 2001. – № 2 (5). – С.197-206.
9. Губенко М.Н. Конституционные гарантии прав и свобод человека и гражданина // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.28-33.
10. Заворотченко Т.М. Правоохоронні органи як гарант захисту прав людини // Наук. вісник Юрид. акад. МВС: Зб. наук. праць. – 2002. – № 1 (7). – С.132-137.
11. Защита прав человека и соблюдение законности органами внутренних дел: Матер. междунар. науч.-практ. конф. (10 декабря 1998 г.). – М.: МЮИ МВД России, Изд-во «Щит-М», 1999.
12. Заяць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини // Право України. – 1999. – № 9. – С.26-29.
13. Капітанська С.А. Правові основи діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення охорони і захисту прав та свобод людини і громадянина // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.309-316.
14. Кириченко І.Г. Міліція як захисник прав та свобод людини і громадянина в умовах формування соціальної держави в Україні // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.3-11.
15. Манева О.М. Защита прав человека и применение норм международного права в деятельности органов внутренних дел // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Донецьк, 27 квітня 2001 р.) / Голов. Ред.. І.Г. Кириченко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – С.305-309.
16. Негодченко О.В. Організаційно-правові засади діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод людини: Монографія. – Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 2003.
17. Негодченко О.В. Організаційні особливості захисту прав та свобод людини органами внутрішніх справ України // Вісник Запорізького юрид. ін-ту. – 2003. – № 1. – С.6-13.
18. Негодченко О.В. Концепція захисту прав і свобод людини в адміністративно-юрисдикційній діяльності міліції // Вісник Національного ун-ту внутр. справ. – 2003. – № 21. – С.8-13.
19. Олійник В. Зміст діяльності органів внутрішніх справ по забезпеченню конституційного права на свободу та особисту недоторканність // Право України. – 2002. – № 7. – С.27-30.
20. Словська І. Механізм захисту прав людини – основоположний принцип українського конституціоналізму // Право України. – 2001. – № 9. – С.15-17.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми має бути розкрита роль органів внутрішніх справ у загальному механізмі забезпечення основних прав і свобод громадян, визначена їх багатогранна діяльність у даній сфері.
Розпочати роботу слід з визначення сутності та властивостей основних прав і свобод, їх розмаїття та місця у повсякденній діяльності правоохоронних органів. Слід відзначити пріоритетне місце забезпечення прав і свобод серед цілей правозабезпечувальної діяльності органів внутрішніх справ й багатогранність діяльності підрозділів ОВС у даній сфері.
Відповідь на друге питання плану повинна містити розгорнуту характеристику нормативної основи правозабезпечувальної діяльності органів внутрішніх справ. Особливу увагу слід звернути на вихідні положення Закону України „Про міліцію”, та їх значення в сучасних умовах.
Третє питання плану має містити аналіз організаційних та правових форм діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення прав і свобод громадян. Бажано здійснити класифікацію цих форм та розкрити їх зміст і правову основу. Обов’язково слід звернути увагу на організаційно-правові та соціально-психологічні методи діяльності органів внутрішніх справ у даній сфері.
У відповіді на четверте питання плану слід здійснити комплексну оцінку діяльності органів внутрішніх справ України щодо забезпечення основних прав і свобод громадян з точки зору міжнародно-правових стандартів. Необхідно розкрити основний зміст цих стандартів, їхній гуманістичний потенціал та важливість для поступального розвитку України на шляху до євроінтеграції та розбудови демократичної, правової держави.
У заключному питанні плану необхідно виявити найбільш суттєві проблеми й недоліки в діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення основних прав і свобод людини, з’ясувати їхні причини та основні шляхи їх подолання та удосконалення діяльності ОВС у даній сфері.
Тема № 8. Конституційно-правовий статус комітетів Верховної Ради України
План:
1. Порядок формування, система і структура комітетів Верховної Ради України.
2. Функції та повноваження комітетів Верховної Ради України.
3. Організація роботи комітетів Верховної Ради України.
4. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України „Про комітети Верховної Ради України” від 4 квітня 1995 р. № 116/95-ВР (в ред. Закону від 22 грудня 2005 р. № 3277-IV) // Голос України. – 2006. – № 11. – 20 січня.
3. Регламент Верховної Ради України, введений в дію Постановою Верховної Ради України від 27 липня 1994 р. № 130/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 35. – Ст.338; 1997. – № 29. – Ст.195; 1998. - № 22. – Ст.120; 1998. – № 30-31. – Ст.199, 211; 1998. – № 40-41. – Ст.253; 2000. - № 8. – Ст.55; 2000. - № 9. – Ст.87; 2000. – № 18. – Ст.141; 2000. - № 21. – Ст.168; 2004. - № 10. – Ст.121; 2004. - № 10. – Ст.127; 2004. - № 12. – Ст.165; 2004. - № 26. – Ст.365; 2004. – № 25. – Ст.354; 2004. – № 32. – Ст.396.
4. Постанова Верховної Ради України „Про затвердження положень про проведення парламентських слухань у Верховній Раді України та слухань у комітетах Верховної Ради України” від 11 грудня 2003 р. № 1385-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 13. – Ст.183.
5. Анохін О.М. Проблеми підготовчої діяльності комітетів Верховної Ради України // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 2001. – № 13. – С.60-63.
6. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. С.Г. Серьогіної. – Х.: Право, 2005.
7. Журавський В.С., Серьогін В.О., Ярмиш О.Н. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – К.: Ін Юре, 2003.
8. Кислий П. Комітети – основа діяльності законодавчих органів влади. – К.: Заповіт, 1997.
9. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003.
10. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
11. Кушніренко О.Г., Слинько Т.М. Комітети Верховної Ради України і проблеми підвищення ефективності їх діяльності // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2000. – Вип.42. – С.36-41.
12. Марцеляк О.В. Комітети Верховної Ради України: система, структура та роль у здійсненні основних функцій парламенту // Право і безпека. – 2005. – Т.4. – № 4. – С.7-10.
13. Мудра О. Роль комітетів Верховної Ради України у законодавчому процесі // Право України. – 2000. – № 12. – С.29-32.
14. Ольховський Б.І. Роль комітетів Верховної Ради України у розробці законопроектів // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій. – Х.: Нац. юрид. акад. України, 2004. – Вип.66. – С.12-21.
Методичні рекомендації:
У межах даної роботи має бути розкрита юридична природа парламентських комітетів та їх конституційно-правовий статус в Україні.
Відповідь на перше питання пану має включати висвітлення процедури формування комітетів Верховної Ради України. При цьому слід підкреслити значення квоти пропорційного представництва депутатських груп і фракцій у комітетах, а також галузевого і функціонального принципів при формуванні комітетів. Доцільно перелічити комітети, створені у Верховній Раді України поточного скликання, їх кількісний та якісний склад. Ці дані можна знайти на офіційному сайті Верховної Ради України. Слід звернути увагу на внутрішню структуру комітетів та функціональне призначення їхніх структурних підрозділів.
Розкриваючи друге питання плану, слід відзначити основні напрямки діяльності комітетів та повноваження, якими вони володіють за кожним з напрямків. При цьому варто розмежувати повноваження комітетів у Верховній Раді України та у відносинах з іншими суб’єктами.
Третє питання плану присвячене організаційним формам діяльності комітетів. При цьому головну увагу слід приділити порядку підготовки і проведення засідань парламентських комітетів та комітетських слухань у Верховній Раді України. Бажано і в цьому випадку підкріпити нормативні положення фактичними даними з офіційного сайту Верховної Ради України.
В заключному питанні плану слід розкрити багатогранну роль комітетів у законодавчому процесі у Верховній Раді України. При цьому бажано проаналізувати роль комітетів на кожній із стадій, враховуючи при цьому норми Регламенту Верховної Ради України та Закону „Про комітети Верховної Ради України”.
Тема № 9. Конституційно-правовий статус
Уповноваженого ВРУ з прав людини
План:
1. Поняття інституту омбудсмана та його основні моделі в сучасному світі.
2. Уповноважений Верховної Ради України як орган опосередкованого парламентського контролю: порядок формування та місце в системі правозахисних інститутів.
3. Функції та компетенція Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
4. Організація роботи Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, форми та методи його діяльності.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” від 23 грудня 1997 р. № 776/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 20. – Ст.99.
3. Закоморна К.О. Інститут Уповноваженого Верховної Ради з прав людини як один із засобів інтеграції України в Європейський Союз // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – 1999. – № 5. – С.139-145.
4. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник / Под ред. Б.А.Страшуна. – М.: БЕК,1996.
5. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
6. Марцеляк О.В. Функції омбудсмана // Право і безпека. – 2003. – Т.2. – №4. – С.61-67.
7. Марцеляк О.В. Інститут омбудсмана: теорія і практика: Монографія. – Х.: Вид-во НУВС, 2004.
8. Общая теория прав человека / Отв. ред. Е.А.Лукашева. – М.: НОРМА, 1996.
9. Органи державної влади України: Монографія / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.
10. Савенко М. Конституційний Суд і омбудсмен у державному механізмі захисту прав та свобод людини і громадянина // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. – № 1. – С.68-84.
11. Тодика Ю.М., Марцеляк О.В. Про створення інституту Уповноваженого з прав людини в Україні // Український часопис прав людини. – 1995. – № 2. – С.8-12.
12. Хальота А. Щодо захисту конституційних прав шляхом звернення до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Право України. – 2000. – № 3. – С.31-34
13. Ярмиш О.Н. Проблеми парламентського захисту прав людини // Вісник Університету внутрішніх справ. – 1999. – № 9. – С.247-254.
Методичні рекомендації:
Розкриваючи перше питання, необхідно проаналізувати причини виникнення інституту омбудсмана (Швеція, 1809 р.), його подальший розвиток і сучасні моделі різних країнах світу. Доцільно зосередити увагу на тих моделях парламентського уповноваженого, які є найбільш поширеними чи визначними. Бажано розкрити порядок формування, компетенцію та порядок діяльності омбудсмана на прикладі трьох-чотирьох країн (наприклад, Великобританії, Росії, Франції та Швеції). Необхідно сформулювати поняття інституту омбудсмана як публічно-правового засобу захисту прав і свобод людини та громадянина, показати специфічні риси його функціонування (незалежність від владних структур; особливе коло відносин, в яких він бере участь; право омбудсмана «розслідувати і рекомендувати», але не «карати й зобов’язувати»).
Розгляд другого питання має базуватися на загальній характеристиці Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». При цьому слід визначити роль і місце Уповноваженого в системі органів державної влади, підкресливши його органічний зв’язок з парламентом і водночас його незалежний, самостійний статус. Необхідно розкрити процедуру обрання Уповноваженого, акцентувавши увагу на високих вимогах до кандидатів на цю посаду. Бажано відзначити роль Уповноваженого в інституційному механізмі забезпечення й захисту конституційних прав і свобод громадян. У межах третього питання плану мають бути розкриті основні функції та повноваження Уповноваженого Верховної Ради України як органу спеціальної компетенції, орієнтованого на контроль за діяльністю державного апарату в аспекті додержання основних прав і свобод людини і громадянина. Завершальне, четверте питання плану має розкривати специфіку функціонування Уповноваженого з прав людини, його неформальний, заснований на високому авторитеті, характер діяльності. Необхідно визначити форми реагування Уповноваженого на виявлені факти порушень прав людини та види правових актів, які він може видавати. Доцільно також визначити особливості взаємодії Уповноваженого з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, обов’язок співпраці цих органів з Уповноваженим. Завершуючи розгляд теми, слід звернути увагу на ефективності даного правозахисного інституту в Україні, наявних проблемах у даній сфері та шляхах їх подолання з урахуванням зарубіжного досвіду.
Тема № 10. Референдум як конституційна форма безпосередньої демократії в Україні
План:
1. Поняття та юридична природа референдуму. Роль референдуму в здійсненні народовладдя в Україні.
2. Види та предмет референдумів в Україні.
3. Порядок підготовки і проведення референдумів в Україні.
4. Юридичні наслідки проведення референдумів.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Закон України „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” від 3 липня 1991 р. № 1286-ХІІ (із змін.) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст.443; 1992. – № 35. – Ст.515; 2001. – № 49. – Ст.259.
3. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
4. Колодій А., Копейчиков В., Цвік М. Народовладдя як основа представницької демократії // Українське право. 1(2). 1995.
5. Крутов В. Референдум - институт демократии // Народный депутат. - 1991. - № 4.
6. Лучин В.О. Референдум и развитие социалистического самоуправления народа // Сов. государство и право. 1986. № 12.
7. Референдум // Политика и время. 1991. № 3.
8. Цвік М.В. Взаємодія законодавчої, виконавчої гілок влади та референдуму в системі народовладдя // Вісник Академії правових наук. Харків.1995. № 3.
9. Книгін К. Референдум в Україні - головний прояв безпосередньої демократії // Вісник Академії правових наук. - 2001. - № 2. - С. 227- 231.
10. Кривенко Л. Конституційні основи референдуму. Проблеми демократизації // Віче. - 2001. - № 2. - С.78-95.
11. Шаповал В. Основний Закон України і референдум: до питання про "стабільність" Конституції // Право України. - 2000. - 2. - С.3-6.
12. Конституційно-правові форми безпосередньої демократії в Україні: Проблеми теорії і практики / За ред. В.Ф. Погорілка. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001.
Методичні рекомендації:
У межах даної теми необхідно розкрити сутність та юридичну природу референдуму як вищої форми безпосередньої демократії в Україні, з’ясувати його значення для реалізації народного суверенітету.
Розкриваючи перше питання плану, необхідно навести визначення референдуму, що містяться в чинному законодавстві та науковій літературі, з’ясувати його відмінність від інших форм безпосередньої демократії. Важливо акцентувати увагу на тому, чому саме референдум вважається найвищою формою безпосередньої демократії та в чому полягає його значення для розвитку демократичних процесів у нашій державі. Відповідь на друге питання плану передбачає здійснення класифікації референдумів за різними критеріями, з’ясування кола питань, які можуть бути предметом того чи іншого виду референдумів. При цьому важливо акцентувати увагу на тому, що визнання народу сувереном не означає його можливості вирішувати будь-яке питання шляхом референдуму. Необхідно аргументувати, чому деякі питання за чинною Конституцією та Законом „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” виведено за межі референдумів, а деякі, навпаки, можуть бути вирішені тільки референдумом. Третє питання плану передбачає з’ясування змісту та послідовності основних стадій референдарного процесу. При цьому слід звернути увагу на процедуру ініціювання та призначення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою та референдуму щодо внесення змін до Конституції України. Необхідно також розкрити роль комісій з підготовки і проведення референдуму в референдарному процесі, порядок їх формування та діяльності, функції та компетенцію. Варто також відзначити, що існує декілька досить важливих моментів, які істотно відрізняють цей процес від виборчого процесу.
Заключне питання плану передбачає з’ясування того, які юридичні наслідки тягне за собою проведення референдуму, зокрема: в якому випадку референдум визнається таким, що відбувся; скільки потрібно голосів для схвалення рішення; яким чином змінюється закон, прийнятий референдумом тощо. Особливу увагу слід звернути на відмінність юридичних наслідків нормативного і консультативного референдумів.
Тема № 11. Конституційно-правовий статус Автономної Республіки Крим
План:
1. Автономна Республіка Крим як адміністративно-територіальна автономія.
2. Конституція Автономної Республіки Крим як головний статутний документ автономії.
3. Конституційно-правовий статус Верховної Ради Автономної Республіки Крим.
4. Конституційно-правовий статус Ради міністрів та інших органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим.
5. Особливості організації місцевого самоврядування в Автономній Республіці Крим.
Список рекомендованої літератури:
1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.
2. Конституція Автономної Республіки Крим від 21 жовтня 1998 р., затв. Законом України від 23 грудня 1998 р. № 350-ХІV // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 5-6. – Ст.43.
3. Закон України “Про Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим” від 2 березня 2000 р. № 1524-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. – 2000. - № 21. – Ст.158.
4. Закон України “Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим” від 10 лютого 1998 р. № 90/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 29. – Ст.191.
5. Конституція України: Науково-практичний коментар / Ред. кол.: В.Я. Тацій, Ю.П. Битяк, Ю.М. Грошевой та ін. – Х.: Право; К.: Ін Юре, 2003.
6. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. – 2-е вид. – К.: Наукова думка, 2000.
7. Конституційне право України: Підручник / За ред. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. – К.: Ін Юре, 2003.
8. Конституційне право України: Хрестоматія / Упоряд. В.С. Журавський, Ю.М. Тодика. – К.: Ін Юре, 2003.
9.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 89 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |
| <== предыдущая лекция | | | следующая лекция ==> |
| Либретто, программа – основа создания хореографического произведения | | | Рекомендации по подготовке заданий контрольной работы |