Читайте также:
|
— Я знав, що ви до мене прийдете… — Валерій дивився похмуро і якось навіть приречено. Хоча цей вираз явно не гармоніював із його виглядом. Він був утіленням сили, краси і впевненості. Могутній торс облягала чорна майка з короткими рукавами, і видно було кожен м'яз натренованого, «накачаного», як то кажуть, тіла. — І треба мені було ото ляпати язиком! — з досадою сказав він. — Але я його не вбивав. — Ви давно знайомі з Іриною Іващенко? — спитав капітан Горбатюк. — Три роки. Як вона ще перший раз складала вступні іспити. І не пройшла… — Пробачте… у вас були серйозні стосунки? — З мого боку так… Я хотів одружитися… я… — обличчя його вкрилося червоними плямами. — Але вона… Вона вважала, що я люблю тільки себе. Чогось думають, що всі, хто займається культуризмом, — самозакохані егоїсти. Це не так. Це неправда. — Вона так уважала ще до того, як з'явився Жора Лук'яненко? — Ще… — Отже, не можна сказати, що він відіграв вирішальну роль у ваших стосунках? — Мабуть… Я певен, що вона б все одно кинула його. Він їй абсолютно не пара. Вона ж дуже розумна, освічена і тонка дівчина. А він торгаш. — Що ж тоді вабило її до нього? — Думаю, комплекс порятунку, милосердя… Вона вбила собі в голову, що він нещасний, сирота, з поламаною долею. І вона повинна врятувати його, підняти до себе. Вона й мене один час хотіла піднімати… Але я… — він усміхнувся, — занадто важкий… Капітан пильно глянув на Валерія Заярнюка. Той наче спохопився, одвів очі. «Здається, дівчина не помилялася в оцінці цього культуриста. Він таки себе любить», — подумав Горбатюк і спитав: — Скажіть, будь ласка, а гроші?.. Як вона взагалі ставиться до грошей? — Ну — як… Нормально Як усі люди То раніше вважалося, що треба обов'язково зневажати добробут, багатство, гроші… Тепер так не вважають… — він знову спохопився. — Але вона… вона порядна дівчина. Гроші для неї не головне. За гроші вона… Ні! Ні! — А ви — як ставитеся до грошей? — Так само! — очі в нього враз стали холодними. — Ви помиляєтесь. Ви глибоко помиляєтесь. Гроші тут ні до чого. — Ну, а Жора… Лук'яненко? Він-то напевне любить гроші? Торгаш. — Торгаш, — зціпивши зуби, повторив Заярнюк. — Він гроші любить? — Авжеж. Де ви бачили торгаша, який не любив би грошей. — А він міг би віддати свої гроші іншій людині? — Тобто? — Ну… написати доручення на свої капітали на чиєсь ім'я? — Та ви що? Цього навіть я не зробив би. — Отже, не вартий він доброго слова? — Ви хочете, щоб я його хвалив? — Та ні… Ви, мабуть, знаєте про нього чимало такого, що підтверджує вашу негативну думку. Заярнюк насторожився: — Що ви хочете сказати? — Те, що сказав. Я б на вашому місці намагався боротися за своє кохання. І бачачи, з якою недостойною людиною хоче разв'язати свою долю, спробував би відкрити їй очі на нього. У спортивних колах у вас великі зв'язки. Лук'яненко теж займався спортом. Є спільні знайомі. Не думаю, щоб ви не цікавилися, що за один цей Жора. — А це що — злочин? — Ні. Все цілком природно, психологічно вмотивовано, зрозуміло… Я був би вдячний вам, якби ви поділилися своєю інформацією про Лук'яненка. Для нас це дуже важливо. Капітан побачив, що Заярнюк відчув полегкість. Навіть усміхнувся: — Не думаю, щоб я міг би розповісти вам щось таке, що дуже б вас зацікавило. Слизький тип цей Жора. Був здібним боксером. Тренер покладав на нього великі надії. Думав зробити з нього чемпіона. А він наплював йому в душу, кинув спорт, зайнявся комерцією. Це порядно по-вашому? — А з ким він товаришував, коли займався спортом? — У тому-то й справа, що мені про нього говорив кращий його друг Вася Забарило, який тепер аж тремтить, коли згадує його. — А що ж таке? — Бо він його зрадив. А що може бути огидніше за друга-зрадника! — В чому полягала та зрада, ви не знаєте? — Жора його вдарив, послав у нокаут, у ресторані, при всіх. — За що? — Хотів похизуватися. Перед дівчатами. Там була одна балерина, яка їм обом подобалася. Таке не прощають. — А Вася Забарило теж займався боксом? — Тепер майстер спорту. Вони дружили три роки. На зборах, на змаганнях завжди мешкали в одній кімнаті. Я ж кажу — Вася був його найкращим другом. Якщо найкращий друг каже, що він покидьок, — можна не сумніватися. — А ви Васю добре знаєте? — Ну, не так щоб дуже, але… — Що він за один? — Нормальний… Нормальний хлопець. Справжній спортсмен В бою азартний, вольовий, завжди прагне до перемоги… — Поразки переживає? — запитав капітан Горбатюк. — Хто не переживає поразок? — Отже, той нокаут міг залишити в його душі бажання реваншу? — Що? Ви гадаєте… Ні-і! Вася не такий, щоб… Ні-і! — Ну, ви ж його знаєте не так щоб дуже… Гарантувати не можете? — Гарантувати, звичайно, але… — Ви мені про всяк випадок координати Забарила дайте, будь ласка. — Тільки ви ж йому не кажіть, що я… А то ще подумає… — Не хвилюйтесь. Та Заярнюк і не хвилювався. Настрій у нього вочевидь покращав. Коли вони прощалися, капітан довго дивився йому вслід. Заярнюк ішов упевненою, пружною ходою, виграючи кожним м'язом свого чудового атлетичного тіла, — взірець чоловічої краси і сили. «А душа — горбата, — подумав Степан Іванович. — І, звичайно, мстива. А мотиви для помсти були. І в майстра спорту Забарила теж були. Чи не об'єдналися ці мотиви? Версія потребує пильної уваги». Розділ VIII
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 21 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |