Читайте также:
|
Серед факторів зовнішнього середовища, що впливають на організм людини в процесі праці, світло займає одне з перших місць. Адже відомо, що майже 90% всієї інформації про довкілля людина одержує через органи зору. Під час здійснення будь-якої трудової діяльності втомлюваність очей, в основному, залежить від напруженості процесів, що супроводжують зорове сприйняття. До таких процесів відносяться адаптація, акомодація та конвергенція.
Адаптація — пристосування ока до зміни умов освітлення (рівня освітленості).
Акомодація — пристосування ока до зрозумілого бачення предметів, що знаходяться від нього на неоднаковій відстані за рахунок зміни кривизни кришталика.
Конвергенція — здатність ока при розгляданні близьких предметів займати положення, при якому зорові осі обох очей перетинаються на предметі.
Світло впливає не лише на функцію органів зору, а й на діяльність організму в цілому. При поганому освітленні людина швидко втомлюється, працює менш продуктивно, зростає потенційна небезпека помилкових дій і нещасних випадків. Згідно з статистичними даними, до 5% травм можна пояснити недостатнім або нераціональним освітленням, а в 20% воно сприяло виникненню травм. Врешті, погане освітлення може призвести до професійних захворювань, наприклад, таких як робоча мнопія (короткозорість), спазм акомодації.
Для створення оптимальних умов зорової роботи слід враховувати не лише кількість та якість освітлення, а й кольорове оточення. Так, при світлому пофарбуванні інтер'єру завдяки збільшенню кількості відбитого світла рівень освітленості підвищується на 20—40% (при тій же потужності джерел світла), різкість тіней зменшується, покращується рівномірність освітлення.
При надмірній яскравості джерел світла та оточуючих предметів може відбутись засліплення працівника. Нерівномірність освітлення та неоднакова яскравість оточуючих предметів призводять до частої переадаптації очей під час виконання роботи і, як наслідок цього — до швидкого втомлення органів зору. Тому поверхні, що добре освітлюються і знаходяться в полі зору, краще фарбувати в кольори середньої світлості, коефіцієнт відбивання яких знаходиться в межах 0,3—0,6, і, бажано, щоб вони мали матову або напівматову поверхню.
Освітлення виробничих приміщень характеризується кількісними та якісними показниками. До основних кількісних показників відносяться: світловий потік, сила світла, яскравість і освітленість.
До основних якісних показників зорових умов роботи можна віднести: фон, контраст між об'єктом і фоном видимість.
Світловий потік (Ф) — це потужність світлового видимого випромінювання, що оцінюється оком людини за світловим відчуттям. Одиницею світлового потоку є люмен (лм) — світловий потік від еталонного точкового джерела в одну канделу (міжнародну свічку), розташованого у вершині тілесного кута в 1 стерадіан.
Сила світла (І) — це величина, що визначається відношенням світлового потоку (Ф) до тілесного кута (w), в межах якого світловий потік рівномірно розподіляється:
За одиницю сили світла прийнята кандела (кд) — сила світла точкового джерела, що випромінює світловий потік в 1 лм:, який рівномірно розподіляється всередині тілесного кута в 1 стерадіан.
Яскравість (В) — визначається як відношення сили світла, що випромінюється елементом поверхні в даному напрямку, до площі поверхні, що світиться:
де I — сила світла, що випромінюється поверхнею в заданому напрямку;
S — площа поверхні;
a — кут між нормаллю до елемента поверхні S і напрямкам, для якого визначається яскравість.
Одиницею яскравості є ніт (нт) — яскравість поверхні, що саітиться і від якої в перпендикулярному напрямку випромінюється світло силою в 1 канделу з 1 м2
Освітленість (Е) — відношення світлового потоку (Ф), що падає на елемент поверхні, до площі цього елементу (S}:
За одиницю освітленості прийнято люкс (лк) — рівень освітленості поверхні площею 1 м2, на яку падає рівномірно розподіляючись, світловий потік в 1 люмен.
Фон — поверхня, що безпосередньо прилягає до об'єкту розпізнавання, на якій він розглядається. Фон характеризується коефіцієнтом відбивання поверхні р, що представляє собою відношення світлового потоку, що відбивається від поверхні, до світлового потоку, що падає на неї. Фон рахується світлим при р>0,4, середнім — при Р=0,2—0,4 і темним, якщо р<0,2.
Контраст між об'єктом і фоном характеризуємся співвідношенням яскравостей об'єкта, що розглядається (крапка,лінія, знак та інші елементи, що потребують розпізнавання в процесі роботи) та фону. Контраст між об'єктом і фоном визначається за формулою:
де Во та Вф— відповідно яскравості об'єкта і фону. нт. Контраст рахується великим при k>0,5, середнім — при k=0,2—0,5 та малим — при k<0,2.
Видимість(υ) — характеризує здатність ока сприймати об'єкт. Видимість залежить від освітленості, розміру об'єкта розпізнавання, його яскравості, контрасту між об'єктом і фоном, тривалості експозиції:
де k — контраст між об'єктом і фоном;
kпор— пороговий контраст, тобто найменший контраст, що розрізняється оком за даних умов.
Для вимірювання світлотехнічних величин застосовують люксметри, фотометри, вимірювачі видимості тощо.
У виробничих умовах для контролю освітленості робочих місць та загальної освітленості приміщень найчастіше використовують люксметри типів Ю—116, Ю—117 та універсальний портативний цифровий люксметр-яскравомір ТЭС 0693. Робота цих приладів базується на явищі фотоефекту — перетворенні світлової енергії в електричну.
Для створення сприятливих умов зорової роботи, які б виключали швидку втомлюваність очей, виникнення професійних захворювань нещасних випадків і сприяли підвищенню продуктивності праці та якості продукції, виробниче освітлення повинно відповідати наступним вимогам:
— створювати на робочій поверхні освітленість, що відповідає характеру зорової роботи і не є нижчою за встановлені норми;
— не повинно чинити засліплюючої дії як від самих джерел освітлення, так і від інших предметів, що знаходяться в полі зору;
— забезпечити достатню рівномірність та постійність рівня освітленості у виробничих приміщеннях, щоб уникнути частої переадаптації органів зору;
— не створювати на робочій поверхні різких та глибоких тіней (особливо рухомих);
— повинен бути достатній для розрізнення деталей контраст поверхонь, що освітлюються;
— не створювати небезпечних та шкідливих виробничих факторів (шум, теплові випромінювання, небезпечне ураження струмом, пожежо-та вибухонебезпека світильників);
— повинно бути надійним і простим в експлуатації, економічним та естетичним.
Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.
Природне освітлення поділяється на: бокове (одно- або двохстороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє, здійснюване через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване — поєднання верхнього та бокового освітлення.
Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з врахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення). Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний, в процесі роботи, напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.
За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.
Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.
Аварійне освітлення використовується для продовження роботи У випадках, коли раптове відключення робочого освітлення, та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна складати 5% від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.
Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному відключенні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись більше 100 чоловік; в проходах; на сходових клітках, у виробничих приміщеннях, в яких працює більше 50 чоловік. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках — не менше 0,2 лк.
Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.
Чергове освітлення передбачається у неробочий час, при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.
Природне освітлення має важливе фізіолого-гігієнічне значення для працюючих. Воно сприятливо впливає на органи зору, стимулює фізіологічні процеси, підвищує обмін речовин та покращує розвиток організму в цілому. Сонячне випромінювання зігріває та знезаражує повітря, очищуючи його від збудників багатьох хвороб (наприклад, вірусу грипу). Окрім того, природне світло має і психологічну дію, створюючи в приміщенні для працівників відчуття безпосереднього зв'язку з довкіллям.
Природному освітленню властиві і недоліки: воно непостійне в різні періоди доби та року, в різну погоду; нерівномірно розподіляється по площі виробничого приміщення; при незадовільній його організації може викликати засліплення органів зору.
На рівень освітленості приміщення при природному освітленні впливають наступні чинники: світловий клімат; площа та орієнтація світлових отворів; ступінь чистоти скла в світлових отворах; пофарбування стін та стелі приміщення; глибина приміщення; наявність предметів, що заступають вікно як зсередини так і з зовні приміщення.
Оскільки природне освітлення непостійне впродовж дня, кількісна оцінка цього виду освітлення проводиться за відносним показником — коефіцієнтом природнього освітлення (КПО):
де Eвн — освітленість в даній точці всередині приміщення, що створюється світлом неба (безпосереднім чи відбитим);
Езовн — освітленість горизонтальної поверхні, що створюється в той самий час ззовні світлом повністю відкритого небосхилу.
Нормовані значення КПО визначаються “Будівельними нормами і правилами” (СНиП ІІ-4-79). В основі визначення КПО покладено розмір об'єкта розпізнавання, під яким розуміють предмет, що розглядається або ж його частину, а також дефект, який потрібно виявити.
Розрахунок природного освітлення полягає у визначенні площі світлових отворів (вікон, ліхтарів) у відповідності з нормованим значенням ΚΠΌ.
Розрахунок площі вікон при боковому освітленні проводиться за допомогою наступного співвідношення:
де Sв—площа вікон;
Sп— площа підлоги приміщення;
ен— нормоване значення КПО;
kз — коефіцієнт запасу;
ηв — світлова характеристика вікон;
kБУД — коефіцієнт, що враховує затінення вікон протилежними будівлями;
τв — загальний коефіцієнт світлопропускання;
r — коефіцієнт, що враховує підвищення КПО завдяки світлу, відбитому від поверхонь приміщення та поверхневого шару, що прилягає до будівлі (земля, трава).
Штучне освітлення передбачається у всіх виробничих та побутових приміщеннях, де недостатньо природного світла, а також для освітлення приміщень в темний період доби. При організації штучного освітлення необхідно забезпечити сприятливі гігієнічні умови для зорової роботи і одночасно враховувати економічні показники.
Найменша освітленість, робочих поверхонь у виробничих приміщеннях регламентується СНиП II-4-79 і визначається, в основному, характеристикою зорової роботи (табл. 2.5). Норми носять міжгалузевий характер. На їх основі, як правило, розробляють 'норми для окремих галузей промисловості.
В СНиП II-4-79 вісім розрядів зорової роботи, із яких перших шість характеризуються розмірами об'єкту розпізнавання. Для І—V розрядів, які окрім того мають ще і по чотири підрозряди (а, б, в, г), нормовані значення залежать не тільки від найменшого розміру об'єктa розпізнавання, але і від контрасту об'єкта з фоном та характеристики фону. Найбільша нормована осітленість складає 5000 лк (розряд Ia), а найменша —30 лк (розряд VІІв).
Норми штучного та природного освітлення
виробничих приміщень
(витяг з „Будівельних норм та правил" — СНиП 11-4-79)
В якості джерел штучного освітлення широко використовують лампи розжарювання та газорозрядні лампи.
Лампи розжарювання відносяться до теплових джерел світла. Під дією електричного струму нитка розжарювання (вольфрамовий дріт) нагрівається до високої температури і випромінює потік, променевої енергії. Ці лампи характеризуються простотою конструкції та виготовлення, відносно низькою вартістю, зручністю експлуатації, широким діапазоном напруг та потужностей. Поряд з перевагами їм притаманні і суттєві недоліки: велика яскравість (засліплююча дія); низьке, світлова віддача (7—20 лм/Вт); відносно малий термін експлуатації (де 2,5 тис. год); переважання жовто-червоних променів в порівнянн з природним світлом; висока температура нагрівання (до 140 °С і вище), що робить 'їх пожежонебезпечними.
Лампи розжарювання використовують, як правило, для місцевого освітлення, а також освітлення приміщень з тимчасовим перебуванням людей.
Газорозрядні лампи внаслідок електричного розряду в середовищі інертних газів і парів металу та явища люмінесценції'випромінюють світло оптичного діапазону спектру.
Основною перевагою газорозрядних ламп є їх економічність.
Світлова віддача цих ламп становить 40—100 лм/Вт, що в 3—5 разів перевищує світлову віддачу ламп розжарювання. Термін експлуатації — до 10 тис. год, а температура нагрівання (люмінесцентні) — 30—60 °С. Окрім того, газорозрядні лампи забезпечують світловий потік практично будь-якого спектра, шляхом підбирання відповідним чином інертних газів, парів металу, люмінофора. Так, за спектральним складом видимого світла розрізняють люмінесцентні лампи: денного світла (ЛД), денного світла з покращеною передачею кольорів (ЛДЦ), холодного білого (ЛХБ), теплого білого (ЛТБ) та білого (ЛБ) кольорів.
Основним недоліком газорозрядних ламп є пульсація світлового потоку, що може зумовити виникнення стробоскопічного ефекту, котрий полягає у спотворенні зорового сприйняття об'єктів, що рухаються, обертаються. До недоліків цих ламп можна віднести також складність схеми включення, шум дроселів, значний час між включенням та запалюванням, ламп, відносна дороговизна.
Газорозрядні лампи бувають низького та високого тиску. Газорозрядні лампи низького тиску, що називаються люмінесцентними, широко застосовуються для освітлення приміщень як на виробництві, так і в побуті. Однак, вони не можуть використовуватись при низьких температурах, оскільки погано запалюються та характеризуються малою одиничною потужністю при великих розмірах самих ламп.
Газорозрядні лампи високого тиску застосовуються в умовах, коли необхідна висока світлова віддача при компактності джерел світла та стійкості до умов зовнішнього середовища. Серед цих типів ламп найчастіше використовуються металогенні (МГЛ), дугові ртутні (ДРЛ), та натрієві (ДНаТ).
Окрім газорозрядних ламп для освітлення промисловість випускає лампи спеціального призначення: бактероцидні, еритемні.
До основних характеристик джерел штучного освітлення належать: номінальна напруга живлення, В; електрична потужність лампи, Вт; світловий потік, лм; світлова віддача, лм/Вт; термін експлуатації; спектральний склад світла.
При проектуванні штучного освітлення необхідно вирішити наступне: вибрати систему освітлення, тип джерела світла, тип світильників, визначити розташування світлових приладів, виконати розрахунки штучного освітлення та визначити потужності світильників та ламп.
Для розрахунку штучного освітлення використовують, в основному, три методи: світлового потоку (коефіцієнту використання), точковий та питомої потужності.
Метод світлового потоку призначений для розрахунку загального рівномірного освітлення горизонтальних поверхонь. Цей метод дозволяє врахувати як прямий світловий потік, так і відбитий від стін та стелі. Світловий потік лампи Ф„ визначають за формулою:
де E— нормована освітленість, лк;
S — площа освітлюваного приміщеня, м2;
kз — коефіцієнт запасу, що враховує зниження освітленості в результаті забруднення та старіння ламп (kз=1,3—1,8);
Ζ — коефіцієнт нерівномірності освітлення (Z=1,1—1,15);
Ν — кількість світильників;
n — кількість ламп в світильнику;
η — коефіцієнт використання світлового потоку. Коефіцієнт η визначається за світлотехнічними таблицями залежно від показника приміщення і, коефіцієнтів відбиття стін та стелі. Показник приміщення і знаходиться за формулою:
де a і b — довжина і ширина приміщення, м;
hp — висота світильника над робочою поверхнею, м.
Порахувавши світловий потік лампи Фл, за таблицею вибирають найближчу стандартну лампу і визначають електричну потужність всієї освітлювальної установки.
Точковий метод призначений для розрахунку локалізованого та комбінованого освітлення, а також освітлення похилих площин. В основу точкового методу покладене рівняння:
де Ia — сила світла в напрямку від джерела на задану точку робочої поверхні, кд;
α — кут падіння світлових променів, тобто кут між променем та перпендикуляром до освітлюваної поверхні;
r — відстань від світильника до заданої точки. Для практичного використання в формулу підставляють коефіцієнт запасу kз та значення r = hp/cos α, тоді
Значення сили світла Ia приводяться в світлотехнічних.довідниках.
Метод питомої потужності вважається найбільш простим, однак і найменш точним, тому його застосовують лише при наближених розрахунках. Цей метод дозволяє визначити потужність кожної лампи Рл, Вт для створення в приміщенні нормованої освітленості
де р — питома потужність, Вт/м2 (приймається за довідниками для приміщень даної галузі);
S — площа приміщень, м2;
N — число ламп в освітлювальній установці.
Лекція 6. Захист від шуму та вібрацій.
План лекції
1. Дія шуму на організм людини.
2. Параметри звукового поля, їх характеристика та нормування..
3. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму.
4. Захист від вібрацій.
Рекомендована література: [4] c.146-167; [5].
Основні теоретичні положення
Вібрація серед всіх видів механічних впливів для технічних об'єктів найбільш небезпечна. Знакозмінні напpyжeння, викликaнi вібрацією, сприяють накопиченню пошкоджень в матеріалах, появі тріщин та руйнуванню. Найчастіше і досить швидко руйнування об'єкта настає при вібраційних впливах за умов резонансу. Вібрації викликають також й відмови машин, приладів.
За способом передачі на тіло людини вібрацію поділяють на загальну, яка передається через опорні поверхні на тіло людини, та локальну, котра передається через руки людини. У виробничих умовах часто зустрічаються випадки комбінованого впливу вібрації — загальної та локальної.
Вібрація викликає порушенная фізіологічного та функціонального станів людини. Стійкі шкідливі фізіологічні зміни називають вібраційною хворобою. Симптоми вібраційної хвороби проявляються у вигляді головного болю, заніміння пальців рук, болю в кистях та передпліччі, виникають судоми, підвищується чутливість до охолодження, з'являється безсоння. При вібраційній хворобі виникають патологічні зміни спинного мозку, серцево-судинної системи, кісткових тканин та суглобів, ІІІінюється капілярний кровообіг.
Функціональні зміни, пов язані з дією вібрації на людину-оператора — погіршення зору, зміни реакції вестибулярного апарату, виникнення галюцинацій, швидка втомлюваність. Негативні відчуття від вібрації виникають при прискореннях, що складають 5% прискорення сили ваги, тобто при 0,5 м/с2. Особливо шкідливі вібрації з частотами, близькими до частот власних коливань тіла людини, більшість котрих знаходиться в межах 6...30 Гц. Резонансні частоти окремих частин тіла наступні:
— очі — 22...27
— горло — 6...12
— грудна клітка — 2...12
— ноги, руки — 2...8
— голова — 8...27
— обличчя та щелепи — 4...27
— пояснична частина хребта — 4...14
— живіт — 4...12
Загальну вібрацію за джерелом її виникнення поділяють на:
— транспортну, котра виникає внаслідок руху по дорогах;
— транспортно-технологічну, котра виникає при роботі машин, які виконують технологічні операції в стаціонарному положенні або при переміщенні по спеціально підготовлених частинах виробничих приміщень, виробничих майданчиків;
— технологічну, що впливає на операторів стаціонарних машин або передається на робочі місця, які не мають джерел вібрації.
Вібрації, що впливають на операторів різних машин, поділяються на категорії згідно ГОСТ 12.1.012-90:
— трактори, автомобілі вантажні, будівельно-дорожні машини, снігоочищувачі—1;
— екскаватори, крани промислові та будівельні, самохадні бурильні установки, шляхові машини, бетоновкладачі—2.
Підлоговий виробничий транспорт, верстати метало- та деревообробні, ковальсько-пресове обладнання, ливарні машини, електричні машини, насосні агрегати та вентилятори; бурильні вишки та установки, бурові верстати, обладнання промисловості будматеріалів—3.
Гігієнічне нормування вібрацій забезпечує вібробезпеку умов праці. Дія вібрації на організм людини визначається наступними її характеристиками: інтенсивністю, спектральним складом, тривалістю впливу, напрямком дії.
Показниками інтенсивності є середньоквадратичні або амплітуда значення віброприсюрення, віброшвидкссті або віброзміцення, виміряні на робочому міст. Для оцінки інтенсивності вібрації поряд з розмірними величинами використовується логарифмічна децибельна шкала Це пов'язано з широким діапазоном зміни параметрів, при котрих вимірювання їх лінійною шкалою стає практично неможливим Особливість цієї шкали — відлік значень від порогового початкового рівня. Децибел — математичне безрозмірне поняття, котре характеризує відношення двох незалежних однойменних величин:
де Δ — вимірюваний кінематичний параметр вібрації (віброзміщення, віброшвидкість, віброприскорення);
Δ0 — початкове (порогове) значення відповідного параметра. Для гармонійної вібрації з частотою f логарифмічні рівні віброзміщення Lu та віброприскорення La визначаються через логарифмічний рівень віброшвидкості Lv:
Для стандартних порогових значень прийняті наступні величини параметрів вібрації: віброзміщення u0 = 8 х 10-12 м; віброшвидкості U0 = 5х 10-8 м/с; віброприскорення а0 = 3 х 10-4 м/с2. Зі швидкістю v 0 коливається поверхня, що випромінює звукову енергію на порозі чутності (р0=2х10-5 Н/м2).
Гігієнічну оцінку вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, Згідно Т 12.1.012-90 здійснюють за одним з наступних методів:
— частотним (спектральним) аналізом нормованого параметра;
— інтегральною оцінкою за частотою нормованого параметра;
— дозою вібрації.
Гігієнічною характеристикою вібрації є нормовані параметри вибрані в залежності від застосовуваного методу її гігієнічної оцінки.
При частотному (спектральному) аналізі нормованими параметрами є середні квадратичні значення віброшвидкості й, їх логарифмічні рівні Lv або віброприскорення а для локальної вібрації в октавних смугах частот, а для загальної вібрації — в октавних або 1/3 октавних смугах частот.
Загальні методи боротьби з вібрацією базуються на аналізі рівнянь, котрі описують коливання машин у виробничих умовах і класифікуються наступним чином:
— зниження вібрацій в джерелі виникнення шляхом зниження або усунення збуджувальних сил;
— відлагодження від резонансних режимів раціональним вибором приведеної маси або жорсткості системи, котра коливається;
— вібродемпферування — зниження вібрацій за рахунок сили тертя демпферного пристрою, тобто переведення коливної енергії в тепло;
— динамічне гасіння — введення в коливну систему додаткових мас або збільшення жорсткості системи;
— віброізоляція — введення в коливну систему додаткового пружного зв'язку, з метою послаблення передавання вібрацій, суміжному елементу конструкції або робочому місцю;
— використання індивідуальних засобів захисту.
Шум — будь-який небажаний звук, котрий заважає.
Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, на дільницях або на територіях підприємств, котрий виникає під час виробничого процесу.
Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бути професійні захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниження працездатності, підвищення ступеня ризику травм та нещасних випадків, пов'язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів, порушення слухового контролю функціонування технологічного обладнання, зниження продуктивності праці.
За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється на такий, що заважає (перешкоджає мовному зв'язку), подразнювальний (викликає нервове напруження і внаслідок цього — зниження працездатності, загальну перевтому), шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних захворювань, котрі безпосередньо або опосередковано пов'язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію, туберкульоз, виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини),
Шум як фізичне явище — це коливання пружного середовища. Він характеризується звуковим тиском як функцією частоти та часу. З фізіологічної точки зору шум визначається як відчуття, що сприймається органами слуху під час дії на них звукових хвиль в діапазоні частот 16 — 20000 Гц. Загалом шум — це безладне поєднання звуків різної частоти та інтенсивності.
Звуковими хвилями називаються коливні збурення, що поширюються від джерела шуму в навколишнє середовище.
Довжина хвилі — це відстань, котру проходить звукова хвиля протягом періоду коливання (відстань між двома сусідніми шарами повітря, що мають однаковий звуковий тиск, виміряний одночасно).
В ізотропному середовищі довжина хвилі прямо пропорційна швидкості поширення звукових хвиль С (для повітря С=340 м/с при t=20 °С) і обернено пропорційна частоті коливань f, Гц
Швидкість звуку залежить від фізичних властивостей тіла (густини, пружності тиску тощо), в котрому поширюється звук та від температури. В повітрі збільшення швидкості складає 0,6 м/с при підвищенні температури на 1°С.
Частота коливань f — число коливань за одну секунду. Одне коливання за секунду — 1 Гц. Октавна смуга частот — смуга в котрій верхня гранична частота в два рази перевищує нижню. Третиннооктавна смуга — смуга, в котрій співвідношення граничних частот складає 1,26. Середньогеометрична частота октавної смуги:
де f1 — нижня гранична частота, Гц;
f2 — верхня гарнична частота, Гц.
Чутні звуки обмежуються певною частотою звуку. Людина чує звуки в частотному діапазоні 16—20000 Гц. Звуки з частотою 30—300 Гц вважаються низькими, з частотою 300—800 Гц — середніми, з частотою понад 800 Гц — високими.
Крім швидкості звуку С, розрізняють швидкість коливного руху частинок в звуковій хвилі v, котра залежить від амплітуди коливань (тобто від звукового тиску р) та частоти
Величина ρС називається питомим акустичним опором середовища, через котре поширюється звук. Для повітря при нормальному тиску (барометричний тиск 760 мм, t=20°С, густина ρ =0,001205 г/см3, С =344 м/с, ρС =41г/см2с).
Питомий опір має важливе значення при розгляді проблем відбивання та поглинання звуків.
Звук, що поширюється в повітряному середовищі, називається повітряним звуком, в твердих тілах — структурним. Частина повітря, охоплена коливним процесом, називається звуковим полем. Вільним називається звукове поле, в котрому звукові хвилі поширюються вільно, без перешкод (відкритий простір, акустичні умови в спеціальній заглушеній камері, облицьованій звукопоглинальним матеріалом).
Дифузним називається звукове поле, в котрому звукові хвилі надходять до кожної точки простору з однаковою ймовірністю з усіх сторін (зустрічається в приміщеннях, внутрішні поверхні котрих мають високі коефіцієнти відбивання звуку).
В реальних умовах (приміщення або територія підприємства) структура звукового поля може бути якісно близькою (або проміжною) до граничних значень — вільного або дифузного звукового поля.
Повітряний звук поширюється у вигляді поздовжніх хвиль, тобто хвиль, в котрих коливання частинок повітря співпадають з напрямком руху звукової хвилі. Найбільш поширена форма поздовжніх звукових коливань — сферична хвиля. Її випромінює рівномірно в усі сторони джерело звуку, розміри котрого малі порівняно з довжиною хвилі.
Структурний звук поширюється у вигляді поздовжніх та поперечних хвиль. Поперечні хвилі відрізняються від поздовжніх тим, що коливання в них відбуваються в напрямку, перпендикулярному напрямку поширення хвилі. Рух звукової хвилі в повітрі супроводжується періодичним підвищенням та пониженням тиску Лиск, що перевищує атмосферний, називаєте акустичним, або звуковим тиском. Чим більший звуковий тиск, тим гучніший звук.
Мірою інтенсивності звукових хвиль в будь-якій точці простору є величина звукового тиску — надлишковий тиск в даній точці середовища порівняно з тиском за відсутності звукового поля. Одиниця вимірювання звукового тиску р, Н/м2; 1 Н/м2=1 Па (Паскаль). Існують нижня та верхня межі чутності. Нижня межа чутності називається порогом чутності, верхня — больовим порогом. Порогом чутності називається найменша зміна звукового тиску, котру ми відчуваємо. При частоті 1000 Гц (на цій частоті вухо має найбільшу чутливість) поріг чутності складає р0 = 2·10-5 Н/м2. Поріг чутності сприймає приблизно 1% людей.
Больовий поріг — не максимальний звуковий тиск, котрий сприймається вухом як звук. Тиск понад больовий поріг може викликати пошкодження органа слуху. При частоті 1000 Гц за больовий поріг прийнято звуковий тиск Р=20 Н/м2. Відношення звукових тисків при больовому порозі та порозі чутності складає 106. Це діапазон звукового тиску, що сприймається вухом.
Для більш повної характеристики джерел шуму введено поняття звукової енергії, що випромінюється джерелами шуму в навколишнє середовище за одиницю часу.
Величина потоку звукової енергії, що проходить за 1 с через площу 1 м2, перпендикулярно до напрямку поширення звукової хвилі, є мірою інтенсивності звуку або сили звуку. Сила звуку виражається залежністю:
При пороговому значенні звукового тиску р0 = 2·10-5 Н/м2 порогове значення сили звуку I0 = 10-12 Вт/м2.
Силою звуку характеризується гучність. Чим більший потік енергії, що випромінюється джерелом звуку, тим вища гучність. Звукова потужність джерела:
W = I x S
де S — площа.
При випромінюванні в сферу радіусом r — S=4πr2, в напівсферу — S=2πr2.
Якщо джерело звуку знаходиться біля стіни, випромінювання відбувається в чверть сфери.
При великому числі джерел звуку їх звукова потужність рівна сумі потужностей окремих джерел:
w = w1 + w2 +...+ w n, Вт
В зв’язку з тим, що між слуховим сприйняттям та подразненням існує приблизна логарифмічна залежність, для вимірювання звукового тиску, сили звуку та звукової потужності прийнята логарифмічна шкала. Це дозволяє великий діапазон значень (за звуковим тиском — 106, за силою звуку — 1012) вкласти в порівняно невеликий інтервал логарифмічних одиниць. В логарифмічній шкалі кожен наступний ступінь цієї шкали більший від попереднього в 10 разів. Це умовно вважається
одиницею вимірювання 1 бел (Б). В акустиці використовується дрібніша одиниця — децибел (дБ), рівна 0,1 Б.
Величина, виражена в белах або децибелах, називається рівнем цієї величини. Якщо сила одного звуку більша від іншого в 100 разів, то рівні сили звуку відрізняються на lgl00=2 Б, або 20 дБ.
Рівень сили звуку в белах і децибелах виражається формулами:
де I0 =10-12Вт/м2.
Рівень звукового тиску:
Існує розмежування областей застосування термінів “рівень звуку” та “рівень.звукового тиску”. Для характеристики простих звуків в октавних смугах частот застосовується термін “рівень звукового тиску”; для характеристики складних звуків (тобто не розкладених по октавних смугах) — “рівень звуку” в дБА (децибел за шкалою шумоміра А). Між логарифмічними одиницями дБ та відповідними їм звуковими тисками в Н/м2 існує наступний зв'язок: зміна рівня звукового тиску на 10 дБ відповідає зміні звукового тиску (котра характеризує гучність) в 3 рази.
Крім рівня звуку та рівня звукового тиску існує поняття рівня звукової потужності:
де W0=10-12, Вт — порогове значення звукової потужності.
Спектром звукової потужності (звукового тиску) називається сукупність рівнів звукової потужності, виміряних в стандартних смугах частот— октавних, третиннооктавних, вузькосмугових.
Шумові характеристики джерел шуму, що визначаються згідно з ГОСТ 12.1.003-86.ССБТ “Шум, общие требования безопасности”: спектр звукової потужності, коректований рівень звукової потужності, показник напрямленості випромінювання.
Негативний вплив шуму на продуктивність праці та здоров'я людини загальновідомий. Під час роботи в шумних умовах продуктивність ручної пращ може знизитись до 60%, а кількість помилок, що трапляються при розрахунках, зростає більше, ніж на 50%. При тривалій роботі в шумних умовах перш за все уражаються нервова та серцево-судинна системи та органи травлення. Зменшується виділення шлункового соку та його кислотність, що сприяє захворюванню гастритом. Необхідність кричати при спілкуванні у виробничих умовах негативно впливає на психіку людини.
Вплив шуму на організм людини індивідуальний. У деяких людей погіршення слуху настає через декілька місяців, а у інших воно не настає через декілька років роботи в шумі. Встановлено, що для 30% людей шум є причиною передчасного старіння.
В Україні і в міжнародній організації зі стандартизації застосовується принцип нормування шуму на основі граничних спектрів (гранично допустимих рівнів звукового тиску) в октавних смугах частот.
Граничні величини шуму на робочих місцях регламентуються ГОСТ 12.1.003-86. В ньому закладено принцип встановлення певних параметрів шуму, виходячи з класифікації приміщень за їх використанням для трудової діяльності різних видів.
Допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот та еквівалентні рівні звуку на робочих місцях слід вибирати згідно з таблицею.
В нормах передбачаються диференційовані вимоги до допустимих рівнів шуму в приміщеннях різного призначення в залежності від характеру праці в них. Шум вважається допустимим, якщо вимірювані рівні звукового тиску у всіх октавних смугах частот нормованого діапазону (63—8000 Гц) будуть нижчі, ніж значення, котрі визначаються граничним спектром.
Використовується також принцип нормування котрий базується на регламентуванні рівня звуку в дБА, котрий вимірюється при ввімкненні коректованої частотної характеристики А шумоміра. В цьому випадку здійснюється інтегральна оцінка всього шуму, на відміну від спектральної.
Нормованою характеристикою постійного шуму на робочіх місцях є рівні звукового тиску Lв, дБ в октавних смугах із середньогеометричними частотами 63, 125, 250, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц.
Розділ 3. Основи техніки безпеки.
Лекція 7. Електробезпека.
План лекції
1. Електротравматизм та дія електричного струму на організм людини.
2. Види електричних уражень.
3. Фактори, що впливають на наслідки ураження електричним струмом.
4. Надання першої допомоги потерпілому при ураженні електричним струмом.
Рекомендована література: [4] c.257-296.
Основні теоретичні положення
Широке використання електроенергії у всіх галузях народного господарства зумовлює розширення кола осіб, котрі експлуатують електрообладнання. Тому проблема електробезпеки при експлуатації електрообладнання набуває особливого значення.
Аналіз нещасних випадків в промисловості, котрі супроводжуються тимчасовою втратою працездатності потерпілими свідчить про те, що кількість травм, викликаних дією електрики, порівняно невелика і складає 0,5—1% від загальної кількості нещасних випадків, що трапляються в промисловості. Проте слід зауважити, що з загальної кількості нещасних випадків зі смертельним наслідком на виробництві 20—40% трапляється внаслідок ураження електрострумом, що більше, ніж внаслідок дії інших причин, причому близько 80% смертельних уражень електричним струмом відбувається в електроустановках напругою до 1000 В. Ця обставина зумовлена значною поширеністю таких електроустановок і тим, що їх обслуговують практично всі особи, що працюють в промисловості, а електроустановки напругою понад 1000 В обслуговуються малочисельним колом висококваліфікованого персоналу.
Електротравма — це травма, викликана дією електричного струму або електричної дуги. Електротравми поділяються на два види: електротравми, котрі виникають при проходженні струму через тіло людини, і електротравми, поява котрих не пов'язана з проходженням струму через тіло людини. Ураження людини в другому випадку пов'язується з опіками, засліпленням електричною дугою, падінням, а відтак — суттєвими механічними ушкодженнями. Існує також поняття “електротравматизм”. Електротравматизм — це явище, котре характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та характеризується сукупністю електротравм, котрі виникають та повторюються в аналогічних виробничих, побутових умовах та ситуаціях. Осередок, джерело електротравматизму — та чи інша тимчасова або навіть постійна ситуація при експлуатації електроустановок, коли мають місце аналогічні випадки ураження людини струмом.
Проходячи через тіло людини, електричний струм справляє термічну, електричну та механічну (динамічну) дію. Ці фізико-хімічні процеси притаманні живій та неживій матерії. Одночасно електричний струм здійснює і біологічну дію, котра є специфічним процесом, властивим лише живій тканині.
Термічна дія струму проявляється через опіки окремих ділянок тіла, нагрівання до високої температури кровоносних судин, нервів, серця, мозку та інших органів, котрі знаходяться на шляху струму, що викликає в них суттєві функціональні розлади.
Електролітична дія струму характеризується розкладом органічної рідини, в тому числі і крові, що супроводжується значними порушеннями їх фізико-хімічного складу.
Механічна (динамічна) дія — це розшарування, розриви та інші подібні ушкодження тканин організму, в тому числі м'язової тканини, стінок кровоносних судин, судин легеневої тканини внаслідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподібного утворення пари від перегрітої струмом тканинної рідини та крові.
Біологічна дія струму проявляється через подразнення та збудження живих тканин організму, а також через порушення внутрішніх біологічних процесів, що відбуваються в організмі і котрі тісно пов'язані з його життєвими функціями.
Різноманітність впливу електричного струму на організм людини призводять до електротравм, котрі умовно поділяються на два види:
— місцеві електротравми, котрі означають місцеве ушкодження організму;
— загальні електротравми (електричні удари), коли уражається (або виникає загроза ураження) весь організм внаслідок порушення нормальної діяльності життєво важливих органів та систем.
Згідно зі статистичними даними орієнтовний розподіл нещасних випадків внаслідок дії електричного струму в промисловості за вказаними видами травм має наступний вигляд:
— місцеві електротравми — 20%;
— електричні удари — 25%;
— змішані травми (одночасно місцеві електричні травми та електричні удари) — 55%.
За характером середовища розрізняють наступні виробничі приміщення:
— нормальні — сухі приміщення, в котрих відсутні ознаки жарких та запилених приміщень та приміщень з хімічно активним середовищем;
— сухі — відносна вологість повітря не вище 60%;
— вологі — відносна вологість повітря 60—75%;
— сирі — відносна вологість повітря протягом тривалого часу перевищує 75%, але не досягає 100%;
— особливо сирі — відносна вологість близько 100%, стіни, стеля, предмети вкриті вологою;
—- жаркі — температура повітря протягом тривалого часу перевищує +30 °С;
— запилені — наявний в приміщенні пил, котрий виділяється, осідає на дротах та проникає всередину машин, апаратів; приміщення можуть бути з струмопровідним або з неструмопровідним пилом;
— з хімічно активним середовищем — в приміщенні постійно або протягом тривалого часу міститься пара або відкладаються відкладення, котрі руйнівно діють на ізоляцію та струмопровідні частини обладнання.
Основними причинами електротравматизму є:
— недостатня навченість, несвоєчасна перевірка знань та присвоєння, груп кваліфікації за технікою безпеки персоналу, котрий обслуговує електроустановки;
— порушення правил влаштування, технічної експлуаташї та техніки безпеки електроустановок;
— неправильна організація праці;
— неправильне розташування пускової апаратури та розподільних пристроїв, захаращеність підходів до них;
— порушення правил виконання робіт в охоронних зонах ЛЕП, електричних кабелів та ліній зв'язку;
— несправність ізоляції, через що металеві неструмопровідні частини обладнання виявляються під напругою;
— обрив заземлювального провідника;
— використання електрозахисних пристроїв, котрі не відповідають умовам виконання робіт;
— виконання електромонтажних та ремонтних робіт під напругою;
— застосування проводів та кабелів, котрі не відповідають умовам виробництва та використовуваній напрузі;
— низька якість з'єднань та ремонту;
— недооцінка небезпеки струму, котрий проходить через тіло людини та напруги, впливу котрої підлягає людина, коли її ноги знаходяться на ділянці з точками різного потенціалу (“крокова напруга”);
— ремонт обірваного нульового провідника повітряної лінії при невимкненій мережі і приєднаному однофазовому навантаженні;
— живлення декількох споживачів від загального пускового пристроя з захистом запобіжниками, розрахованими на вимкнення найбільш потужного з них або від однієї групи розподільної шафи;
— недооцінка необхідності вимкнення електроустановки (зняття напруги) в неробочі періоди;
— виконання робіт без індивідуальних засобів електрозахисту або використання захисних засобів, котрі не пройшли своєчасного випробування;
— невиконання періодичних випробувань, зокрема перевірок опору ізоляци (електромереж, обмоток електродвигунів, котушок комутаційної апаратури, реле) та опорів заземлювальних пристроїв;
— користування електроустановками, опір ізоляції котрих не перевищує нормативних значень; використання електроустановок кустарного виготовлення, виготовлених з порушенням вимог правил електробезпеки (зокрема, розподільними та пусковими пристроями, електропечами);
— неквадіфікований інструктаж робітників, котрі використовують ручні електричні машини;
— відсутність контролю за діями працівників з боку ІТП або виконавців робіт-
— відсутність маркування, запобіжних плакатів, блокувань, тимчасових огороджень місць електротехнічних робіт.
Ці причини можна згрупувати за наступними чинниками:
— дотик до струмоведучих частин під напругою внаслідок недотримання правил безпеки, дефектів конструкції та монтажу електрообладнання;
— дотик до неструмоведучих частин, котрі опинились під напругою внаслідок пошкодження ізоляції, перехрещування проводів;
— помилкове подання напруги в установку, де працюють люди;
— відсутність надійних захисних пристроїв.
Перша медична допомога — це комплекс заходів, спрямованих на відновлення або збереження здоров'я потерпілих, здійснюваних немедичними працівниками (взаємодопомога) або самим потерпілим [самодопомога). Найважливіше положення надання першої допомоги — її терміновість. Чим швидше вона надана, тим більше сподівань на сприятливий наслідок.
Послідовність надання першої допомоги:
— усунути вплив на організм ушкоджуючих факторів, котрі загрожують здоров'ю та життю потерпілих, оцінити стан потерпілого;
— визначити характер та важкість травми, найбільшу загрозу для життя потерпілого і послідовність заходів щодо його рятування;
— виконати необхідні заходи з рятування потерпілих в послідовності терміновості (відновити прохідність дихальних шляхів, здійснити штучне дихання, провести зовнішній масаж серця);
— підтримати основні життєві функції потерпілого до прибуття медичного працівника;
— викликати швидку медичну допомогу або вжити заходів щодо транспортування потерпілого до найближчого лікувального закладу.
Лекція 8. Безпека технологічного обладнання та процесів.
План лекції
1. Безпека технологічного обладнання.
2. Безпека технологічного процесу.
3. Безпека при експлуатації систем під тиском та кріогенної техніки.
4. Безпека при вантажно-розвантажувальних роботах і на транспорті.
Рекомендована література: [4] c.201-252.
Основні теоретичні положення
Основними вимогами безпеки, що ставляться до конструкцій машин та механізмів, є безпека для здоров'я та життя людей, надійність та зручність експлуатації.
Безпека виробничого обладнання забезпечується:
— вибором безпечних принципів дії, конструктивних схем, елементів конструкції;
— використанням засобів механізації, автоматизації та дистанційного керування;
— застосуванням в конструкції засобів захисту;
— дотриманням ергономічних вимог;
— включенням вимог безпеки в технічну документацію з монтажу, експлуатації, ремонту та транспортування і зберігання обладнання;
— застосуванням в конструкції відповідних матеріалів. Дотримання цих вимог в повному обсязі можливе лише на стадії проектування. Тому у всіх видах проектної документації передбачаються вимоги безпеки. Вони містяться в спеціальному розділі технічного завдання, технічних умов та стандартів на обладнання, що випускається.
При виборі принципу дії машини необхідно враховувати всі потенційно можливі небезпечні та шкідливі виробничі чинники. Наприклад, при високих рівнях шуму редукторів слід використовувати спеціальні зубчасті зачеплення зі зниженим шумоутворенням, при високих рівнях вібрацій — 3 елементами, котрі обертаються рівномірно (замість кривошипно-шатунних та кулачкових). Вибираючи конструктивну схему обладнання, необхідно всі рухомі частини обладнання розташовувати в корпусах, станинах, котрі повинні бути компактними, мати якомога менше гострих країв, граней, частин, котрі виступають. Необхідно досягти того, щоб захисні пристрої конструктивно суміщались з машиною і були її складовою частиною. Наприклад, огородження абразивного круга повинне конструктивно суміщатись з системою місцевої витяжної вентиляції. При виборі елементів, що працюють під навантаженням, важливо враховувати їх надійність та жорсткість. На етапі проектування всі такі пристрої та вузли розраховують на міцність з врахуванням їх жорсткості та виду навантажень (статичні, динамічні).
Застосування в конструкціях машин засобів механізації та автоматизації дозволяє суттєво знизити травматизм. Наприклад, в ковальсько-пресовому обладнанні використовуються спеціальні маніпулятори для видалення відштампованих деталей з матриці штампа. Застосування в конструкціях машин засобів захисту — один з основних напрямків забезпечення безпеки обладнання. Використовуються огороджувальні, запобіжні та гальмівні засоби захисту, засоби автоматичного контролю та сигналізації, знаки безпеки та дистанційне керування.
Дистанційне керування дозволяє здійснювати контроль та регулювання його роботи з ділянок, досить віддалених від небезпечної зони. Завдяки цьому забезпечується безпека праці. Дотримання ергономічних вимог сприяє забезпеченню зручності експлуатації, зниженню втомлюваності та травматизму. Основними ергономічними вимогами до виробничого обладнання є врахування фізичних можливостей людини та її антропометричних характеристик, забезпечення максимальної зручності при роботі з органами керування.
Вимоги безпеки містяться в технічній документації з монтажу, експлуатації, ремонту, транспортування та зберігання виробничого обладнання.
Загальні вимоги до виробничих процесів регламентуються ГОСТ 12.3.002-75. Вони передбачають:
— усунення безпосереднього контакту працівників з вихідними матеріалами, заготовками, напівфабрикатами, готовою продукцією та відходами виробництва, котрі справляють небезпечну дію;
— заміну технологічних процесів та операцій, пов'язаних з виникненням небезпечних та шкідливих виробничих факторів, процесами та операціями, при виконанні котрих ці фактори відсутні або мають меншу інтенсивність;
— комплексну механізацію та автоматизацію виробництва;
— застосування дистанційного керування технологічними процесами та операціями за наявності небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
— герметизацію обладнання;
— застосування засобів колективного захисту працівників;
— раціональну організацію праці та відпочинку з метою профілактики монотонності та гіподинамії, а також зниження важкості праці;
— своєчасне отримання інформації про виникнення небезпечних та шкідливих виробничих факторів на окремих технологічних операціях;
— запровадження систем керування технологічними процесами, котрі забезпечують захист працівників та аварійне вимкнення
виробничого обладнання;
— своєчасне видалення та знешкодження відходів виробництва, котрі є джерелами небезпечних і шкідливих виробничих факторів;
— забезпечення пожежо- та вибухобезпеки.
Значною мірою безпека виробничих процесів залежить від організації та раціональності планування цехів, дільниць, від рівня облаштованості робочих місць, виконання вимог безпеки до виробничих приміщень, зберігання, транспортування, складання вихідних матеріалів, заготовок та готової продукції, а також від видалення відходів, їхньої утилізації, від дотримання вимог безпеки, що ставляться до виробничого персоналу.
Кожна посудина, що працює під тиском, повинна мати паспорт форматом 210x297 мм у твердій обкладинці. У паспорті вказується реєстраційний номер. При передачі посудини іншому власнику разом з нею передається паспорт. У паспорті наводиться характеристика посудини (робочий тиск, МПа, температура стінки, °С, робоче середовище та його корозійні властивості, місткість, м3), відомості про основні частини посудини (розміри, назва основного, металу, дані про зварювання (паяння)), дані про штуцери, фланці, кришки і кріпильні вироби, про термообробку посудини та її елементів. Наводиться перелік арматури, контрольно-вимірювальних приладів та приладів безпеки. В паспорті також записуються відомості про місцезнаходження посудини, вказується особа, відповідальна за справний стан і безпечну дію посудини. Записуються інші дані про встановлення посудини (корозійність середовища, протикорозійне покриття, теплова ізоляція, футеровка), відомості про заміну і ремонт основних елементів посудини, що працюють під тиском та арматури. До паспорта вносяться дані щодо результатів опосвідчення.
Після реєстрації посудини на останній сторінці записуються реєстраційний номер та реєструючий орган.
Вантажно-розвантажувальні роботи в залежності від ступеня небезпеки поділяються на чотири групи:
— малонебезпечні (метали, лісо- та будматеріали);
— небезпечні (з огляду на великі габаритні розміри);
— пилові та гарячі (цемент, крейда, вапно, асфальт);
— небезпечні (предмети і речовини, котрі при транспортуванні, вантажно-розвантажувальних роботах і зберіганні можуть стати причиною вибуху, пожежі або пошкодження транспортних засобів, будівель і споруд, загибелі, каліцтва, отруєння, опіків, опромінення або захворювання людей або тварин).
За масою одного місця вантажі поділяються на три категорії:
— масою менше 80 кг, а також сипкі, дрібноштучні;
— масою від 80 до 500 кг;
— масою понад 500 кг.
Особливих заходів безпеки слід дотримуватись при транспортуванні небезпечних речовин, котрі можуть викликати пожежі, вибухи, отруєння працівників. Небезпечні речовини поділяються на дев'ять класів: 1 — вибухові речовини; 2 — гази; 3 та 4 — легкозаймисті рідини, речовини і матеріали; 5 — окислювальні речовини; 6 — отруйні та інфекційні речовини; 7 — радіоактивні; 8 — їдкі і корозійне активні речовини; 9 — інші.
На упаковці з небезпечними вантажами, крім стандартного маркування, повинні бути знаки небезпеки. Знак має форму квадрата, який окантований чорною рамкою, повернений на кут і поділений на два однакових трикутника. У верхньому трикутнику наносять символ небезпеки. У нижньому кутку нижнього трикутника робиться напис про небезпечність вантажу. Під ним можуть бути нанесені написи про заходи обережності.
Вантажно-розвантажувальні роботи, необхідно виконувати під керівництвом відповідальної особи, що призначається адміністрацією підприємства. Ця особа перевіряє справність вантажопідіймальних механізмів, такелажу, пристосувань та іншого інвентаря, інструктує робітників, пояснюючи їм їх обов'зки, послідовність виконання операцій та значення застосовуваних при цьому сигналів. Вантажно-розвантажувальні роботи слід виконувати із застосуванням засобів малої механізації (візки, лебідки, вагонетки) та за допомогою підіймально-транспортного обладнання. Проведенню цих робіт передує складання технологічних карт і проектів виконання робіт. На місці виконання робіт вивішуються знаки безпеки..Для штучних вантажів застосовуються піддони, контейнери, пакетоформувальні засоби, а для сипких — пневмотранспорт, що виключає забруднення повітря. При виникненні небезпечної ситуації особа, відповідальна за проведення робіт, повинна вжити запобіжних заходів або припинити їх.
Майданчики, де проводяться вантажно-розвантажувальні роботи, повинні мати рівне та тверде покриття або твердий грунт, мати ухил не більше 5°, а також природне і штучне освітлення.
До робіт з вантажопідіймальними пристроями допускаються особи не молодші 18 років, які пройшли медичний огляд і спеціальне навчання, склали іспит кваліфікаційній комісії і одержали посвідчення.
У випадку, коли вага вантажу перевищує 50 кг, а також при підійманні вантажів на висоту понад 3 м слід застосовувати засоби механізації.
Правила складування вантажів: висота штабеля не повинна перевищувати 6 м для нерозбірної тари і 4,5 м — для складаної тари; 3 м — для вантажів у ящиках при ручному навантаженні та 6 м — при механізованому; для барабанів з карбідом кальцію — не більше двох ярусів, для кошиків з бутлями агресивних речовин — в один ряд. Ширина головного проходу в закритих складах повинна бути не менше 3 м. Під час виконання вантажно-розвангажувальних робіт з вантажами третьої та четвертої груп необхідно застосовувати засоби індивідуального захисту.
До підіймально-транспортних відносяться транспортувальні і вантажопідіймальні машини. До вантажопідіймальних машин відносяться підіймачі та крани. Серед підіймачів найбільш поширені — ліфти, електро-та автонавантажувачі. Серед вантажопідіймальних кранів широко використовуються баштові, козлові, мостові крани, кран-балки та електроталі. Аналіз травматизму при експлуатації підіймально-транспортних машин в різних галузях промисловості показує, що більшість нещасних випадків, а серед них — з важким наслідком, — припадає на роботи, при виконанні котрих використовуються вантажопідіймальні машини.
Робоча зона вантажопідіймальних машин є небезпечною зоною. Вона є джерелом виробничої небезпеки для обслуговуючого персоналу та для сторонніх осіб, котрі можуть опинитись тут. Робота біля вантажопідіймальних та транспортних машин є джерелом підвищеної небезпеки, тому що виконувати роботу за допомогою цих машин можна лише знаходячись всередині зон їхньої дії. Небезпеки, з котрими стикаються люди, поівязані переважно з ненавмисним контактом з рухомими частинами обладнання та можливими ударами від предметів, що подають, а також при висипанні частини вантажу і з падінням самого обладнання. Це стосується і самохідного обладнання, котре нерідко переміщується з великою швидкістю. В цьому випадку додається наїзд та удар при зіткненні.
Особливістю підіймально-транспортних машин є переміщення цих машин та вантажів, котрі ними переміщуються. Конструкція підіймально-транспортних машин містить велику кількість рухомих частин. Це зумовлює їх потенційну травмонебезпечність. Під час роботи вантажопідіймальних кранів велика ймовірність динамічного впливу на елементи будівельних конструкцій. Внаслідок обриву канатів та ланцюгів, за котрі піднімається вантаж, можливі важкі наслідки: руйнування крана при перевантаженні або втраті стійкості, „набігання" вантажу на елементи конструкції крана або його зісковзування з вантажо-захоплювального пристроя.
До вантажопідіймальних кранів ставляться підвищені вимоги щодо міцності та надійності їх кінематичних ланок, а також їх стійкості. Оскільки керування більшістю кранів здійснюється з кабін, розташованих на них, то необхідно дотримуватись вимог щодо профілактики травматизму і загорань під час їх експлуатації. Актуальною є проблема забезпечення відповідних умов праці, зокрема оптимальних або допустимих значень параметрів мікроклімату, чистоти повітря робочої зони, освітлення, зниження вібрацій та шуму. Вантажопідіймальні крани повинні бути обладнані наступними запобіжними пристроями: сигналізацією, кінцевими вимикачами для автоматичної зупинки механізмів пересування крану, ходового візка та підіймання вантажозахоплювальних органів; блокуванням для автоматичного зняття напруги з крана при виході людини на галерею, блокуванням дверей кабіни; дзвінка для сигналізації; протиугінними пристроями; анемометрами для визначення швидкості вітру при роботі на відкритому місці.
Розділ 4. Пожежна безпека.
Лекція 9. Пожежна безпека.
План лекції
1. Основні нормативні документи в галузі пожежної безпеки.
2. Організація пожежної безпеки на підприємствах.
3. Пожежонебезпечні властивості матеріалів і речовин.
4. Система пожежної безпеки.
5. Способи та засоби пожежогасіння
Рекомендована література: [2]; [4] c.297-236
Основні теоретичні положення
Правовою основою діяльності в галузі пожежної безпеки є Конституця, Закон України “Про пожежну безпеку”, та інші закони України, постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України, дикрети, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, рішення органів державної виконавчої влади, місцевого та регіонального самоврядування, прийняті в межах їх компетенції. Забезпечуючи пожежну безпеку слід також керуватись Правилами пожежної безпеки в Україні, стандартами, будівельними нормами, Правилами улаштування електроустановок (ПУЕ), нормами технологічного проектування та іншими нормативними актами, виходячи із сфери їх дї, які регламентують вимоги пожежної безпеки.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 185 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |