Главная страница | Контакты | Случайная страница Автомобили Астрономия Биология География Дом и сад Другие языки Другое Информатика История Культура Литература Логика Математика Медицина Металлургия Механика Образование Охрана труда Педагогика Политика Право Психология Религия Риторика Социология Спорт Строительство Технология Туризм Физика Философия Финансы Химия Черчение Экология Экономика Электроника

Принципи загальнодержавного пенсійного страхування в Україні

Пенсійна система виникла більше 100 років тому, а до цього матеріальне забезпечення людей похилого віку у всьому світі покладалось на сім’ю. Тим, хто не мав заощаджень, залишалось надіятися лише на допомогу церкви або інші опікунські заклади.

Пенсійне забезпечення, як один із видів соціального страхування, виникло в результаті зміни економічної функції сім’ї. У сучасному світі держава гарантує пенсійне забезпечення як тих, хто має достатній стаж роботи, так і тих, хто не має такого стажу.

Принцип (від лат. «principium» - першооснова, основа) як поняття теорії відображає в системі державного управління закономірності, відносини, взаємозв’язки між її елементами [33, с.186]. Принципи синтезують і відбивають об’єктивність законів суспільного розвитку, характерні риси практики управління [84, с.16]. На основі принципів організується процес управління, тобто науково обґрунтоване впровадження дій для здійснення управлінських функцій, вибору методів і прийомів управлінського впливу [33, с.78].

Принцип (лат. «principium» – начало, основа) [39] – багатозначне поняття, що в залежності від контексту може означати:

1. те первинне, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки;

2. внутрішні переконання людини, ті практичні, моральні та теоретичні засади, якими вона керується в житті, в різних сферах діяльності.

Принцип [39] – це певне правило, сформульоване на пізнання законів чи закономірностей чинити саме так.

Існує "Чотири основні правила податків" [93]:

- податки повинні платити всі громадяни, кожен - у відповідності зі своїм доходом;

- податок, який слід сплатити, повинен бути точно визначений, а не змінюватися довільно;

- кожен податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, які найменш сором’язливі для платників;

- податок повинен встановлюватися за принципом справедливості. Це стосується розмірів платежу, санкцій за несплату, рівності в розподілі рівнів оподаткування, співмірності з доходами і т.д. "Податок, необдумано встановлений, створює сильні спокуси до обману; але зі збільшенням цих спокус зазвичай посилюються і покарання за обман. Таким чином, закон, порушуючи перші початку справедливості, сам породжує спокуси, а потім карає тих, хто не встояв проти них..." [93].

Принципи загальнообов’якового державного пенсійного страхування [2, ст.7]:

· законодавче визначення умов здійснення загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

· обов'язковість пенсійного страхування осіб, зазначених у статті 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»[2], та надання їм права на отримання виплат на умовах, передбачених цим Законом;

· можливість добровільної участі в державному пенсійному страхуванні для осіб, які відповідно до цього Закону не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню;

· заінтересованість кожної працездатної особи у власному матеріальному забезпеченні після виходу на пенсію;

· рівноправність застрахованих осіб щодо призначення пенсій, надання соціальних послуг і виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;

· призначення, перерахунку та диференціації розмірів пенсій залежно від тривалості страхового стажу та розміру заробітної плати (доходу), з якого виплачувалися страхові внески;

· солідарність поколінь і субсидування;

· фінансування видатків на виплату пенсій, надання соціальних послуг за рахунок страхових внесків, бюджетних коштів і коштів цільових фондів;

· залучення частини страхових внесків на накопичувальні пенсійні рахунки застрахованих осіб та здійснення виплат з цих рахунків довічної пенсії та одноразової виплати залежно від розмірів накопичень з урахуванням інвестиційного доходу та на перерахування до страхових організацій для оплати договорів колективного страхування;

· державного гарантування реалізації застрахованими особами своїх прав, передбачених цим Законом;

· організації управління Пенсійним фондом на основі паритетності представників від застрахованих осіб, роботодавців та держави;

· обов'язковість фінансування Пенсійним фондом витрат, пов'язаних з наданням пенсій та соціальних послуг, веденням обліку коштів на накопичувальних пенсійних рахунках та виконанням доручень застрахованих осіб стосовно коштів, облікованих на їх накопичувальних пенсійних рахунках, відповідно до цього Закону;

· цільового та ефективного використання коштів загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;

· відповідальність страхувальників та страховика за порушення норм, передбачених цим Законом, а застрахованих осіб – за невиконання покладених на них обов'язків;

· пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є
основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не
нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом [2].

Платниками збору на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування є [2]:

1) суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об’єднання, бюджетні, громадські та інші установи та організації, об’єднання громадян та інші юридичні особи, а також фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників;

2) філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на території іншої, ніж платник збору, територіальної громади;

3) фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, а також адвокати, їх помічники, приватні нотаріуси, інші особи, які не є суб’єктами підприємницької діяльності і займаються діяльністю, пов’язаною з одержанням доходу;

4) фізичні особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту), та фізичні особи, які виконують роботи (послуги) згідно з цивільно-правовими договорами, в тому числі члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок тощо;

6) суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння;

7) юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом;

9) підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше;

10) підприємства, установи та організації, фізичні особи, які користуються послугами стільникового рухомого зв’язку, а також оператори цього зв’язку, які надають свої послуги безоплатно.

При цьому збір на обов’язкове державне пенсійне страхування не сплачується, якщо послугами стільникового зв’язку користуються річкові, морські, повітряні, космічні транспортні засоби, засоби наземного технологічного транспорту (у тому числі таксі), що мають стаціонарно вбудоване обладнання радіозв’язку, радіонавігації та радіоастрономії, яке не може бути відокремлено від таких засобів без втрати його технологічних або експлуатаційних якостей чи характеристик.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з
трьох рівнів [2, ст.2]:

Перший рівень - солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі – солідарна система), що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - накопичувальна система
пенсійного страхування), що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат на умовах та в порядку, передбачених законодавством про недержавне пенсійне забезпечення.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Другий та третій рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему накопичувального пенсійного забезпечення.

Для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного забезпечення в Україні. Обов'язковість участі або обмеження щодо участі громадян у відповідних рівнях системи пенсійного забезпечення в Україні та отримання пенсійних виплат
встановлюються законами з питань пенсійного забезпечення.

Питання участі іноземців і осіб без громадянства в системі пенсійного забезпечення в Україні та участі громадян України в іноземних пенсійних системах регулюються відповідно цим Законом, іншими законами з питань пенсійного забезпечення та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впорядкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати складну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес.

Страхування — це система обмінно-перерозпо­дільних відносин з приводу формування і використання колективних страхових фондів на засадах солідарної відповідальності.

Організація страхової справи ґрунтується на виділенні суб’єк­тів страхування і форм страхових відносин. Суб’єктами загальнообов’язкового державного страхування є застрахована особа або інша особа, страхувальник та страховик.

Страхувальники[2, ст.1] — роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страхувальник зобов'язаний [34, с.15-19]:

1. вчасно вносити страхові платежі;

2. надавати страховику достовірну інформацію про ступінь ризику, обставини, які можуть впливати на його зміну, та про будь-які зміни стану страхового ризику;

3. повідомити страховика про інші діючі договори страхування щодо цього об'єкта страхування;

4. вживати заходів щодо зменшення збитків, спричинених страховим випадком;

5. повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування.

Страховик [34, с.15-19] — юридичні особи (акціонерні, повні, командитні товариства або товариства з додатковою відповідальністю), що одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Вони виробляють умови страхування і пропонують страхові послуги своїм клієнтам.

Страховик зобов'язаний [34, с.15-19]:

1. ознайомити страхувальника з умовами та правилами страхування;

2. впродовж двох робочих днів -з моменту, коли йому стало відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення документів, необхідних для виплати страхової суми (страхового відшкодування);

3. при настанні страхового випадку здійснити виплату страхової суми або страхового відшкодування в передбачений договором термін;

4. відшкодувати витрати, понесені страхувальником при настанні страхового випадку щодо запобігання збиткам, або зменшенню їх, якщо це передбачено умовами договору;

5. тримати в таємниці відомості про страхувальника і його майновий стан, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Застрахована особа [2, ст.1] — фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Представники застрахованих осіб [2, ст.1] - профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи (представники).

Таким чином, можна зробити висновок, що основними повинні бути принципи, запропоновані А. Смітом:

- податки повинні платити всі громадяни, кожен - у відповідності зі своїм доходом;

- податок, який слід сплатити, повинен бути точно визначений, а не змінюватися довільно;

- кожен податок повинен стягуватися в такий час і таким способом, які найменш сором’язливі для платників;

- податок повинен встановлюватися за принципом справедливості.