Студопедия  
Главная страница | Контакты | Случайная страница

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Види виробничого освітлення

Читайте также:
  1. Автоматизований вибір заходів (АВЗ) з профілактики виробничого травматизму з охорони праці
  2. Аналіз виробничого освітлення
  3. Аналіз виробничого травматизму на підприємстві.
  4. Аналіз потенційних небезпек та шкідливих факторів виробничого середовища
  5. Аналіз потенційних небезпек та шкідливих факторів виробничого середовища ПАТ “Карпати-Лада”.
  6. Аналіз професійного та виробничого ризиків
  7. Безпечність виробничого устаткування
  8. Види виробничого освітлення
  9. Види виробничого освітлення та його нормування

Залежно від джерела світла виробниче освітлення може бути: природним, що створюється прямими сонячними променями та розсіяним світлом небосхилу; штучним, що створюється електричними джерелами світла, та суміщеним, при якому недостатнє за нормами природне освітлення доповнюється штучним.

Природне освітлення поділяється на: бокове (одно - або двостороннє), що здійснюється через світлові отвори (вікна) в зовнішніх стінах; верхнє - через ліхтарі та отвори в дахах і перекриттях; комбіноване - поєднання верхнього та бокового освітлення.

Штучне освітлення може бути загальним та комбінованим. Загальним називають освітлення, при якому світильники розміщуються у верхній зоні приміщення (не нижче 2,5 м над підлогою) рівномірно (загальне рівномірне освітлення) або з урахуванням розташування робочих місць (загальне локалізоване освітлення).

Комбіноване освітлення складається із загального та місцевого. Його доцільно застосовувати при роботах високої точності, а також, якщо необхідно створити певний або змінний в процесі роботи напрямок світла. Місцеве освітлення створюється світильниками, що концентрують світловий потік безпосередньо на робочих місцях. Застосування лише місцевого освітлення не допускається з огляду на небезпеку виробничого травматизму та професійних захворювань.

 

 

Класифікація видів виробничого освітлення наведена на рис.:

За функціональним призначенням штучне освітлення поділяється на робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне, чергове.

Робоче освітлення призначене для забезпечення виробничого процесу, переміщення людей, руху транспорту і є обов'язковим для всіх виробничих приміщень.

Аварійне освітлення використовується для продовження роботи у випадках, коли раптове вимкнення робочого освітлення та пов'язане з ним порушення нормального обслуговування обладнання може викликати вибух, пожежу, отруєння людей, порушення технологічного процесу тощо. Мінімальна освітленість робочих поверхонь при аварійному освітленні повинна становити 5 % від нормованої освітленості робочого освітлення, але не менше 2 лк.

Евакуаційне освітлення призначене для забезпечення евакуації людей з приміщень при аварійному вимкненні робочого освітлення. Його необхідно влаштовувати: в місцях, небезпечних для проходу людей; в приміщеннях допоміжних будівель, де можуть одночасно знаходитись понад 100 осіб; у проходах; на сходових клітках; у виробничих приміщеннях, в яких працює понад 50 осіб. Мінімальна освітленість на підлозі основних проходів та на сходах при евакуаційному освітленні повинна бути не менше 0,5 лк, а на відкритих майданчиках - не менше 0,2 лк.

Охоронне освітлення влаштовується вздовж меж території, яка охороняється в нічний час спеціальним персоналом. Найменша освітленість повинна бути 0,5 лк на рівні землі.

Чергове освітлення передбачається у неробочий час; при цьому, як правило, використовують частину світильників інших видів штучного освітлення.

 

 

8. Класифікація та використання джерел іонізуючого випромінювання.

 

Термін „іонізуюче випромінюванняˮ характеризує будь-яке випромінювання, яке прямо або опосередковано викликає іонізацію навколишнього середовища (утворення позитивно та негативно заряджених іонів).

Особливістю іонізуючих випромінювань є те, що всі вони відзначаються високою енергією і викликають зміни в біологічній структурі клітин, які можуть призвести до їх загибелі. На іонізуючі випромінювання не реагують органи чуття людини, що робить їх особливо небезпечними.

Іонізуюче випромінювання існує протягом всього періоду існування Землі, воно розповсюджується в космічному просторі. Вплив іонізуючого випромінювання на організм людини почав досліджуватися після відкриття явища радіоактивності у 1896 р. французьким вченим Анрі Беккерелем, а потім досліджений Марією та П’єром Кюрі, які в 1898 році дійшли висновку, що випромінювання радію є результатом його перетворення на інші елементи. Характерним прикладом такого перетворення є ланцюгова реакція перетворення урану-238 у стабільний нуклід свинцю-206.

На кожному етапі такого перетворення вивільняється енергія, яка далі передається у вигляді випромінювань. Відкриттю Беккереля та дослідженню Кюрі передувало відкриття невідомих променів, які у 1895 році німецький фізик Вільгельм Рентген назвав Х-променями, а в подальшому в його честь названо рентгенівськими.

Перші ж дослідження радіоактивних випромінювань дали змогу встановити їх небезпечні властивості. Про це свідчить те, що понад 300 дослідників, які проводили експерименти з цими матеріалами, померли внаслідок опромінення.

Усі джерела іонізуючого випромінювання поділяються на природні та штучні (антропогенні).

Природними джерелами іонізуючих випромінювань є космічні промені, а також радіоактивні речовини, які знаходяться в земній корі.

Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні реактори, прискорювачі заряджених частинок, рентгенівські установки, штучні радіоактивні ізотопи, прилади засобів зв'язку високої напруги тощо. Як природні, так і штучні іонізуючі випромінювання можуть бути електромагнітними (фотонними або квантовими) і корпускулярними.

Рентгенівське випромінювання виникає в результаті зміни стану енергії електронів, що знаходяться на внутрішніх оболонках атомів, і має довжину хвилі (1000 – 1)-10"12м. Це випромінювання є сукупністю гальмівного та характеристичного випромінювання, енергія фотонів котрих не перевищує 1 МеВ.

Характеристичним називають фотонне випромінювання з дискретним спектром, що виникає при зміні енергетичного стану атома.

Гальмівне випромінювання - це фотонне випромінювання з неперервним спектром, котре виникає при зміні кінетичної енергії заряджених частинок.

Рентгенівські промені проходять тканини людини наскрізь.

Гамма (у) – випромінювання виникають при збудженні ядер атомів або елементарних частинок. Довжина хвилі (1000 - 1)-10 м.

Джерелом у-випромінювання є ядерні вибухи, розпад ядер радіоактивних речовин, вони утворюються також при проходженні швидких заряджених частинок крізь речовину. Завдяки значній енергії, що знаходиться в межах від 0,001 до 5 МеВ у природних радіоактивних речовин та до 70 МеВ при штучних ядерних реакціях, це випромінювання може іонізувати різні речовини, а також характеризується великою проникаючою здатністю, у-випромінювання проникає крізь великі товщі речовини. Поширюється воно зі швидкістю світла і використовується в медицині для стерилізації приміщень, апаратури, продуктів харчування.

Альфа (а)-випромінювання – іонізуюче випромінювання, що складається з а-частинок (ядер гелію), які утворюються при ядерних перетвореннях і рухаються зі швидкістю близько до 20 000 км/с. Енергія а-частинок – 2-8 МеВ. Вони затримуються аркушем паперу, практично нездатні проникати крізь шкіряний покрив. Тому СС-частинки не несуть серйозної небезпеки доти, доки вони не потраплять всередину організму через відкриту рану або через кишково-шлунковий тракт разом із їжею, а-частинки проникають у повітря на 10-11 см від джерела, а в біологічних тканинах на 30-40 мкм.

Бета (ᵝ)-випромінювання – це електронне та позитронне іонізуюче випромінювання з безперервним енергетичним спектром, що виникає при ядерних перетвореннях. Швидкість (3-частинок близька до швидкості світла. Вони мають меншу іонізуючу і більшу проникаючу здатність у порівнянні з сс-частинками. (3-частинки проникають у тканини організму на глибину до 1 -2 см, а в повітрі – на декілька метрів. Вони повністю затримуються шаром ґрунту товщиною 3 см.

Потоки нейтронів та протонів виникають при ядерних реакціях, їх дія залежить від енергії цих частинок.

Контакт з іонізуючим випромінюванням являє собою серйозну небезпеку для життя та здоров’я людини.

Однак при виконанні певних технічних та організаційних заходів цей вплив можна звести до безпечного.

Енергію частинок іонізуючого випромінювання вимірюють у позасистемних одиницях електрон-вольтах, еВ. 1 еВ = 1,6-10 джоуля (Дж).

 

 

9. Класифікація та джерела випромінювань оптичного діапазону.

 

Джерелом оптичного випромінювання називають пристрій, що перетворює будь-який вид енергії в енергію електромагнітних випромінювань оптичного діапазону спектру. У світлотехніці за джерело випромінювання приймають не тільки ті тіла, які є самосветящимися, але також і тіла, відображають або пропускають світло. Сяючі тіла називаються первинними джерелами, джерела відбитого або проходить випромінювання - вторинними.

Класифікація джерел випромінювання може здійснюватися за різними ознаками, наприклад:

а) за розміром джерел випромінювання;

б) за характером розподілу сили випромінювання в просторі (за формою фотометричного тіла);

в) за спектральним розподілу потоку випромінювання (світловому потоку);

г) за часом дії випромінювання;

д) за допомогою колірної температури.

Джерела діляться на штучні та природні.

Штучні джерела світла - технічні пристрої різної конструкції і різними способами перетворення енергії, основним призначенням яких є отримання світлового випромінювання (як видимого, так і з різною довжиною хвилі, наприклад, інфрачервоного). У джерелах світла використовується в основному електроенергія, але так само іноді застосовується хімічна енергія і інші способи генерації світла (тріболюмінесценціей, радіолюмінесценція, біолюмінесценція).

Природні джерела світла - Це природні матеріальні об'єкти та явища, основним або вторинним властивістю яких є здатність випускати видиме світло. На відміну від природних джерел світла, штучні джерела світла є продуктом виробництва людини або інших розумних істот. До природних або природних джерел світла насамперед відносять: Сонце, Місяць, планети, комети, полярні сяйва, атмосферні електричні розряди, біолюмінесценцію живих організмів, світло зірок і інших космічних об'єктів, світіння окислюються органічних продуктів і мінералів, і інш. Природничі джерела світла відіграють першорядну роль в існуванні життя на землі і інших планетах, і надають значний вплив на навколишнє середовище.

Всі параметри джерел випромінювання можна розбити на дві групи: технічні та експлуатаційні. Технічні параметри - це ті, які характеризують саме джерело світла безвідносно до умовами його застосування. До технічних відносяться всі електричні, світлові і механічні параметри ламп.

 

10. Інфразвук і ультразвук, їх основні джерела. Методи захисту від інфразвуку і ультразвуку.

До ультразвуку відносять коливання з частотою вище 16 - 20 тис. Гц, які не сприймаються вухом людини. Із збільшенням частоти ультразвукових коливань збільшується їх поглинання середовищем і, як наслідок, його нагрівання.

В промисловості ультразвуки використовуються:

а) для аналізу і контролю (дефектоскопія, структурний аналіз речовин, визначення фізико-хімічних властивостей матеріалів);

б) в медицині для лікування суглобів, нервової системи. Для цих цілей використовують ультразвукові коливання великої частоти від 500 кГц до 5 Мгц і малої потужності - 0,1; 0,2 Вт/см2.

Внаслідок малої довжини хвилі в повітрі високо частотний ультразвук не поширюється, а може впливати при контакті джерела з поверхнею тіла людини

в) очищення і знежирення деталей;

г) механічна обробка твердих матеріалів;

д) зварювання, паяння, лудіння.

Тут використовують коливання низьких частот 18-30 кГц і високої потужності до 6-7 кВт/см2.

Низькочастотний ультразвук разом з високочастотним шумом (реактивні двигуни, газові турбіни) поширюється через повітря, але на відміну від шуму затухає у міру віддалення від джерела.

Дія ультразвуку від потужних установок на людину: ураження нервового периферичного і судинного апарату в місцях контакту. Це дуже небезпечно у момент вивантаження деталей з ультразвукових ванн. У працівника на низькочастотних ультразвукових установках при систематичній дії можуть спостерігатися функціональні зміни нервової системи, серцево-судинної системи, слухового і вестибулярного апарату, головні болі, порушення сну.

Профілактичні заходи:

а) створення автоматичного ультразвукового устаткування і установок з дистанційним керуванням;

б) використання малопотужного устаткування;

в) установка звукоізолюючих пристроїв з листової сталі, дюралюмінію, покритих гумою;

г) застосування робочого інструменту з віброізолюючими рукоятками і гумових рукавичок;

д) застосування ультразвуку більш високих частот, як більш безпечного.

Інфразвук - це механічні коливання, що поширюються в пружному середовищі з частотою менше 20 Гц, які не чує людина. Він відрізняється від чутних звуків значно більшою довжиною хвилі. Поширення інфразвуку від джерела може відбуватися на великі відстані. Чим більша амплітуда, тим більший інфразвуковий тиск і відповідно сила звуку.

Впливу інфразвуку людина може піддаватися під час роботи, в період відпочинку. Багато явищ природи (виверження вулканів, землетруси, морські бурі) генерують інфразвукові хвилі.

На виробництві вони утворюються при роботі потужних компресорних машин, дизельних двигунів, вентиляторів та інших великогабаритних машин. Вони можуть бути механічного і аеродинамічного походження.

Інфразвук несприятливо впливає на весь організм людини, в т. ч. і на органи слуху, знижуючи слухову чутність на всіх частотах. Інфразвукові коливання сприймаються як фізичне навантаження, в результаті якого виникає втома, головний біль, запаморочення, порушується діяльність вестибулярного апарату, знижується гострота зору та слуху, порушується периферійний кровообіг, виникає відчуття страху і т. ін. Крім того, вони призводять до струсу грудної клітки, явища морської хвороби. Важкість впливу залежить від діапазону частот, рівня звукового тиску та тривалості дії.

Низькочастотні коливання з рівнем інфразвукового тиску, що перевищує 150 дБ, людина перенести не в змозі. Частота коливань від 1-15 Гц є особливо небажаною через резонансні явища в організмі.

Частота 1-3 Гц - киснева недостатність, порушення ритму серця.

Частота 5-9 Гц - хворобливе відчуття в грудній клітці і в нижній частині живота. Частота 8-12 Гц - біль в ділянці попереку, гортані та інших органах. Особливо небезпечною є частота 7 Гц, тому що вона може збігатися з α-ритмом біострумів мозку.

За даними деяких авторів, дії інфразвуку рівнем більше 170 дБ протягом 10 хвилин є смертельним. При рівні понад 150 дБ починаються багато небажаних процесів: подразнення шкіри, її почервоніння, кашель, задуха, болі при чутного спектру частот.

Короткочасна (15 хвилин) дія інфразвуку рівнем 135 дБ призводить до розвитку процесу гальмування в центральній нервовій системі (ЦНС), зниженню працездатності, змінам з боку серцево-судинної дихальної та інших систем, рівень 110 дБ - до зниження лабільності ЦНС.

У відповідності до санітарних норм рівні звукового тиску інфразвуку в октавних смугах із середньо геометричними частотами 2; 4; 8 та 16Гц не повинні перевищувати 105 дБ, а в діапазоні частот 32Гц - 102дБ.

До основних заходів боротьби з несприятливим впливом інфразвуку можна віднести:

· підвищення швидкохідності машин, що дозволяє перевести максимум звуку в смугу частот за межею інфразвуку:

· підвищення жорсткості конструкцій великих розмірів;

· ліквідація низькочастотних вібрацій.

11. Умови ураження людини електричним струмом.

Статистика свідчить про те, що майже у всіх галузях, де використовується електричний струм, має місце ураження людей.
Ураження струмом є несподіваним для потерпілого видом виробничого травматизму. Ця особливість пояснюється тим, що електричний струм неможливо виявити за зовнішніми ознаками, ні за звуком, ні за запахом. Ураження струмом виникає з такою швидкістю, що людина не спроможна самостійно звільнити себе від струмоведучих частин, при цьому спрацьовує невідповідність швидкості дії впливу та швидкості рефлексів людини (І.П. Павлов).
Ураження неізольованої від землі людини електричним струмом може виникати тоді, коли вона:

- доторкнулася до однієї або двох фаз електроустановки під напругою;
- наблизилась на небезпечну відстань до неізольованих струмоведучих частин електроустановки під напругою;
- доторкнулася до металевих корпусів електрообладнання, що перебуває під напругою внаслідок пошкодження електричної ізоляції;
- потрапила під крокову напругу, що виникає в місцях розтікання струму в землі і ін..
Основними причинами електротравматизму є:
- порушення правил техніки безпеки при експлуатації електричного устаткування;
- незадовільне огородження струмопровідних частин установки при випадковому до них доторканні;
- незадовільне заземлення електроустановок та незадовільна ізоляція струмоведучих частин;

- невідповідність машин, інструментів, кабелів і провідників умовами їх експлуатації;
- робота машин біля ЛЕП, що перебувають під напругою;
- низький рівень кваліфікації обслуговуючого персоналу, незнання правил безпеки, відсутність належних засобів захисту.
Важливим завданням охорони праці лишається розробка і забезпечення відповідних заходів електробезпеки.
Електробезпека – це система організаційних і технічних заходів, що забезпечують захист людини від шкідливої та небезпечної дії електричного струму, електричної дуги, електромагнітного поля і статичного струму.

 

12. Класифікація шумів та їх нормування.

 

Шум – будь – який небажаний звук, який заважає. Виробничим шумом називається шум на робочих місцях, на дільницях або на територіях підприємств, який виникає під час виробничого процесу.

Наслідком шкідливої дії виробничого шуму можуть бути професійні захворювання, підвищення загальної захворюваності, зниження працездатності підвищення ступеня ризику травм та нещадних випадків, пов’язаних з порушенням сприйняття попереджувальних сигналів, порушенням слухового контролю функціонування технологічного обладнання, зниженням продуктивності праці.

За характером порушення фізіологічних функцій шум поділяється на такий, що заважає(перешкоджає мовному зв’язку), подразнювальний (викликає, нервове напруження і внаслідок цього — зниження працездатності, загальну перевтому), шкідливий (порушує фізіологічні функції на тривалий період і викликає розвиток хронічних захворювань, які безпосередньо або опосередковано пов’язані зі слуховим сприйняттям, погіршення слуху, гіпертонію, туберкульоз, виразку шлунку), травмуючий (різко порушує фізіологічні функції організму людини).

При нормуванні шуму використовують два методи:

1. Нормування за граничним спектром шуму.

2. Нормування рівня звуку в дБА.

Перший метод нормування є основним для постійних шумів.

 

Відповідно до ГОСТу 12.1 003-83 нормуються рівні звукового тиску в 9 октавних смугах з середньо геометричними частотами:

 

31,5               8000 Гц
                 
                69 дБ

 

Для основних цехів в залежності від виду виконуваної роботи.

Сукупність дев'яти допустимих рівнів звукового тиску в октавних смугах називається граничним спектром (ГС).

Із збільшенням частоти шуму (більш неприємний шум) допустимі рівні зменшуються.

Другий метод: нормування загального рівня шуму, за шкалою А* шумоміра, використовується для орієнтовної оцінки постійного і непостійного шуму, в цьому випадку ми не враховуємо частотний спектр шуму.

 

13. Напруга кроку та дотику.

В аварійному режимі коли одна з фаз мережі замкнена на землю, відбувається перерозподіл напруги, і напруга справних фаз відносно землі відрізняється від фазової напруги мережі. Доторкнувшись до справної фази, людина опиняється під напругою, яка більша, ніж фазова, але менша, ніж лінійна і струм, що проходить через тіло людини.

Таким чином, дотик до справної фази при замиканні другої фази на землю небезпечніший, ніж дотик до фази в нормальному режимі роботи трифазової мережі з глухозаземленою нейтраллю, а найбільш небезпечним є двофазовий дотик.

Аналіз різних випадків дотику людини до проводів трифазових електричних мереж показує таке:

· найменш небезпечним є однофазовий дотик до дроту справної мережі з ізольованою нейтраллю;

· при замиканні однієї з фаз на землю небезпека однофазового дотику до справної фази більша, ніж в справній мережі за будь-якого режиму нейтралі;

· найбільш небезпечним є двофазовий дотик за будь-якого режиму нейтралі.

Напруга дотику — це напруга між двома точками ланки струму, яких одночасно торкається людина. Чисельно вона дорівнює різниці потенціалів корпуса та точок ґрунту, в яких знаходяться ноги людини.

Напруга дотику зростає зі збільшенням віддалі від заземлювача, і за межами зони розтікання струму вона дорівнює напрузі на корпусі обладнання, Струм, що протікає через людину Крокова напруга — це напруга між двома точками ланки струму, які знаходяться одна від одної на віддалі кроку і на яких одночасно стоїть людина.

Чисельно крокова напруга дорівнює різниці потенціалів точок, на яких знаходяться ноги людини.

Напруга дотику максимальна біля заземлювача і зменшується з віддаленням від заземлювача. Поза межами поля розтікання вона рівна нулю. Крокова напруга також зростає зі збільшенням ширини кроку.

Умови ураження людини напругою дотику та кроковою напругою різні, оскільки струм протікає різними шляхами. При напрузі дотику — через грудну клітку, а при кроковій напрузі — по нижній петлі. Значна крокове напруга викликає судоми в ногах, людина падає, потім ланка струму замикається вздовж всього тіла людини.

 

14. Методи і засоби колективного та індивідуального захисту від шуму.

 

До заходів колективного захисту належать захисні пристрої, що забезпечують запобігання або зменшення впливу на працівників вражаючих, небезпечних і шкідливих виробничих факторів.
Огороджувальні захисні пристрої - це фізична перешкода, різного роду кожухи, щити, екрани, козирки, планки, бар'єри. Вони можуть бути стаціонарні, пересувні, знімні, розсувні та т.п. Внутрішня поверхня огороджень краситься в сигнальний колір. На зовнішню поверхню наноситься (вивішується) попереджуючий знак.
Блокувальні захисні пристрої забезпечують функціонування робочих органів, механізмів або доступ до них тільки в тому випадку, якщо вони перебувають у певному заздалегідь заданому положенні.

 

Попереджуючі захисні пристрої забезпечують безпечну експлуатацію машин, пристроїв, установок шляхом обмеження небезпечного параметра (швидкості, температури, сили струму і т.д.), подальший ріст якого може привести до руйнування устаткування або до нещасного випадку.
Спеціальні пристрої характерні для певного устаткування. Наприклад, уловлювачі в ліфтах, шахтах, підйомниках (зупиняють кабіну при розриві троса).
Гальмові пристрої служать для вповільнення та припинення руху частин або самого устаткування при виникненні небезпечного фактора.
Пристрої автоматичного контролю та сигналізації - це пристосування для передачі інформації з метою залучення уваги персоналу. Вони здійснюють контроль параметрів: тиску, температури, швидкості, вологості й т.п.
Пристрої дистанційного управління - це механізми для керування устаткуванням на відстані, людина при цьому перебуває за межами небезпечної зони.

 

Для попередження про можливу небезпеку застосовуються знаки безпеки.

Вони діляться на 4 групи:
- заборонні (форма знака кругла, ободок червоного кольору);
- попереджуючі (форма знака трикутна, ободок чорного кольору);
- що пропонують (форма знака прямокутна, ободок зеленого кольору);
- що вказують (форма знака прямокутна, ободок синього кольору).

 

Носіями інформації про небезпеці є сигнальні кольори:
- червоний - "небезпека", "стоп". У червоний колір офарблюються: знаки, інструмент, техніка пожежної безпеки; вимикаючі пристрої; внутрішні поверхні кожухів, огороджень; частини, що рухаються і обертаються; аварійні крани, ключі, ручки і т.п.;
- жовтий - "увага", попередження про можливу небезпеку. У жовтий колір красяться: попереджуючі знаки безпеки; елементи будівельних конструкцій і обладнання, які можуть бути причиною нещасного випадку; підйомно-транспортне устаткування; ємності та трубопроводи з небезпечними і шкідливими речовинами;
- зелений - "безпека", "дозвіл", показує, що шлях вільний. У зелений колір офарблюються: евакуаційні, запасні виходи; сигнальні лампи, табло пунктів першої допомоги; місця знаходження аптечок, рятувальних засобів.
- синій колір несе в собі інформацію.
- білим кольором позначають границі проїзду, проходу, місць складування.

 

Засоби індивідуального захисту персоналу
ЗІЗ персоналу діляться на: засоби захисту шкіри, рук, ніг, голови, обличчя, очей, органів слуху, дихання. Крім того, для захисту від електричного струму застосовуються діелектричні засоби захисту. При роботі на висоті, усередині ємностей, колодязів і ям застосовують спеціальні захисні пояси із страховочним ланцюгом або мотузкою. Спеціальні засоби застосовуються також для захисту від іонізуючих, електромагнітних і інших випромінювань.
Засоби захисту від шуму й вібрації
Колективні засоби і методи боротьби із шумом розділяються на дві категорії:
1. Що знижують шум у джерелі виникнення:
- застосування малошумного устаткування, заміна металевих частин на пластмасові, установка глушителів;
- розміщення джерел звуку в кожухах, приміщеннях зі звукоізоляцією або звукопоглинанням;
- установка устаткування на демпфіруючих прокладках;
- установка "антизвуку", тобто встаткування, що працює у звуковий протифазі.
2. Що знижують шум на шляху поширення:
- архітектурно-планувальні методи (розміщення будівель, устаткування, зелених захисних смуг, екранів і т.д.);
- звукоізоляційні кабіни, акустичні екрани робочих місць;
- оснащення гучних машин і технологій засобами дистанційного управління.
До засобів індивідуального захисту від шуму належать:
- протишумові навушники;
- протишумові вкладиші, що перекривають зовнішній слуховий прохід;
- протишумові шоломи - закривають всю голову (застосовують у сполученні з навушниками);
- протишумові костюми.

 

15. Типові заходи та засоби захисту від вібрацій.

 

Вібрація - механічні коливання механізмів, машин або відповідно до ГОСТ 12.1.012-78 вібрацію класифікують наступним чином.

За способом передачі на людину вібрацію поділяють на загальну, що передається через опорні поверхні на тіло сидить або стоїть людини, та локальну, що передається через руки людини.

По напрямку розрізняють вібрацію, що діє вздовж осей ортогональної системи координат для загальної вібрації, що діє вздовж всієї ортогональної системи координат для локальної вібрації.

За джерела виникнення вібрацію поділяють на транспортну (при русі машин), транспортно-технологічну (при поєднанні руху з технологічним процесом, мри розкиданні добрив, косовиці або обмолоті самохідним комбайном і т.д.) і технологічну (при роботі стаціонарних машин)

Для захисту від вібрації застосовують такі методи: зниження вібро активності машин; відбудова від резонансних частот; вібро демпфування; віброізоляція; вібро гасіння, а також індивідуальні засоби захисту.

Зниження вібро активності машин (зменшення Fm) досягається зміною технологічного процесу, застосуванням машин з такими кінематичними схемами, при яких динамічні процеси, викликані ударами, прискореннями і т.п. були б виключені або гранично знижені, наприклад, заміною клепки зварюванням; гарною динамічної і статичної балансуванням механізмів, мастилом і чистотою обробки взаємодіючих поверхонь; застосуванням кінематичних зачеплень зниженою вібро активності, наприклад, шевронних і косозубих зубчастих коліс замість прямозубих; заміною підшипників кочення на підшипники ковзання; застосуванням конструкційних матеріалів з підвищеним внутрішнім тертям.

Налаштування від резонансних частот полягає в зміні режимів роботи машини і відповідно частоти вимушених вібро сіли; власної частоти коливань машини шляхом зміни жорсткості системи з наприклад установкою ребер жорсткості або зміни маси системи (наприклад шляхом закріплення на машині додаткових мас).

Вібро демпфування - це метод зниження вібрації шляхом посилення в конструкції процесів тертя, розсіюють коливальну енергію в результаті необоротного перетворення її в теплоту при деформаціях, що виникають у матеріалах, з яких виготовлена конструкція. Вібро демпфування здійснюється нанесенням на вібруючі поверхні шару пружно в'язких матеріалів, що володіють великими втратами на внутрішнє тертя, - м'яких покриттів (гума, пінопласт ПХВ-9, мастика ВД17-59, мастика "Анти - вібро") та жорстких (листові пластмаси, Стекло різа, гідроізол, листи алюмінію); застосуванням поверхневого тертя (наприклад, прилеглих один до одного пластин, як у ресор); установкою спеціальних демпферів.

Вібро гасіння (збільшення маси системи) здійснюють шляхом установки агрегатів на масивний фундамент. Вібро гасіння найбільш ефективно при середніх і високих частотах вібрації. Цей спосіб знайшов широке застосування при установці важкого устаткування (молотів, пресів, вентиляторів, насосів і т.п.).

Підвищення жорсткості системи, наприклад шляхом встановлення ребер жорсткості. Цей спосіб ефективний тільки при низьких частотах вібрації.

Віброізоляція полягає у зменшенні передачі коливань від джерела до захищається за допомогою пристроїв, які розміщені між ними. Для віброізоляції найчастіше застосовують вібро ізолюючі опори типу пружних прокладок, пружин або їх поєднання. Ефективність вібро ізоляторів оцінюють коефіцієнтом передачі КП, рівним відношенню амплітуди вібро переміщення, вібро швидкості, вібро прискорення, що захищається, або діє на нього сили до відповідного параметру джерело вібрації. Віброізоляція тільки в тому випадку знижує вібрацію, коли КП <1. Чим менше КП, тим ефективніше віброізоляція.

Профілактичні заходи щодо захисту від вібрацій полягають у зменшенні їх у джерелі освіти і на шляху поширення, а також у застосуванні індивідуальних засобів захисту, проведення санітарних та організаційних заходів.

Зменшення вібрації в джерелі виникнення досягають зміною технологічного процесу з виготовленням деталей з капрону, гуми, текстоліту, своєчасним проведенням профілактичних заходів та мастильних операцій; центруванням і балансуванням деталей; зменшенням зазорів у з'єднаннях. Передачу коливань на підставу агрегату або конструкцію будинку послаблюють допомогою екранування, що є одночасно засобом боротьби і з шумом.

В якості вібро поглинаючих покриттів зазвичай використовують мастики № 579, 580, типу БД-17 і найпростіші конструкції (шари руберойду, проклеєні бітумом або синтетичним клеєм).

Якщо методи колективного захисту не дають результату або їх нераціонально застосовувати, то використовують засоби індивідуального захисту. Як засоби захисту від вібрації при роботі з механізованим інструментом застосовують антивібраційні рукавиці і спеціальне взуття. Антивібраційні підлозі чоботи мають багатошарову гумову підошву.

Т ривалість роботи з вібруючим інструментом не повинна перевищувати 2/3 робочої зміни. Операції розподіляють між працівниками так, щоб тривалість безперервної дії вібрації, включаючи мікро паузи, не перевищувала 15.20 хв. Рекомендується робити перерви на 20 хв. через 1.2 год. після початку зміни і на 30 хв. через 2 години після обіду.

 

 




Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 75 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав




lektsii.net - Лекции.Нет - 2014-2024 год. (0.022 сек.) Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав