Читайте также:
|
Однією з функцій сучасної держави є проведення соціальної політики, спрямованої на підвищення безпеки праці. Здійснення цієї функції неможливе без відповідного державного управління охороною праці. У відповідності Закону України,,Про охорону праці” є розділ 6 „Державне управління охороною праці”, де стаття 31,,Органи державного управління охороною праці” визначає, що державне управління охороною праці здійснюють:
1. Кабінет Міністрів України;
2. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд – Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду);
3. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
4. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.
Стаття 32. Компетенція Кабінету Міністрів України в галузі охорони праці
Кабінет Міністрів України:
- забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
- подає на затвердження Верховною Радою України загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
- спрямовує і координує діяльність міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці;
- встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.
З метою координації діяльності органів державного управління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці:
1. здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;
2. розробляє за участю міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, всеукраїнських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
3. здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує правила, норми, положення, інструкції та інші нормативно-правові акти з охорони праці або зміни до них;
4. координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності в галузі безпеки, в гігієни праці та виробничого середовища;
4. одержує безоплатно від міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів підприємницької діяльності відомості та інформації, необхідні для виконання покладених на нього завдань;
5. бере участь у міжнародному співробітництві та організації виконання міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує та подає у встановленому порядку пропозиції щодо удосконалення і поступового наближення чинного законодавства про охорону праці до відповідних міжнародних та європейських норм.
Рішення, прийняті спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в межах його компетенції, є обов'язковими для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.
Стаття 34. Повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та місцевих державних адміністрацій в галузі охорони праці
Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації у межах відповідних територій:
1. забезпечують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
2. формують за участю представників профспілок. Фонду соціального страхування від нещасних випадків і забезпечують виконання цільових регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також заходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
3. забезпечують соціальний захист найманих працівників, зокрема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживають заходів до проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;
4. вносять пропозиції щодо створення регіональних (комунальних) аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності;
5. здійснюють контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності нормативно-правових актів про охорону праці.
Для виконання зазначених функцій у складі Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій створюються структурні підрозділи з охорони праці, що діють згідно з типовим положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України, а також на громадських засадах - ради з питань безпечної життєдіяльності населення.
Стаття 35. Повноваження органів місцевого самоврядування в галузі охорони праці
Органи місцевого самоврядування у межах своєї компетенції:
- затверджують цільові регіональні програми поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів;
- приймають рішення щодо створення комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповідних територій та об'єктів комунальної власності.
Виконавчі органи сільських селищ, міських рад забезпечують належне утримання, ефективну і безпечну експлуатацію об'єктів житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, додержування умов щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах.
Для виконання функцій, зазначених у частині другій цієї статті, сільська, селищна, міська рада створює у складі свого виконавчого органу у відповідний підрозділ або призначає спеціаліста з охорони праці.
Стаття 36. Повноваження об'єднань і підприємств у галузі охорони праці
Повноваження у галузі охорони праці асоціацій, корпорацій, концернів та інших об'єднань визначаються їх статутами або договорами між підприємствами, які утворили об'єднання. Для виконання делегованих об'єднанням функцій в їх апаратах створюються служби охорони праці.
.
Організаційна структура управління
В Україні функціонує багаторівнева система управління охороною праці СУОП, функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої та виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств, трудові колективи, професійні спілки, добровільні громадські об'єднання працівників і спеціалістів з охорони праці. Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих і зворотних зв'язків між її окремими ланками та чіткого виконання повноважень щодо питань охорони праці в межах кожної окремої ланки системи.
За спрямованістю комплексу вирішуваних питань усі ланки системи управління охороною праці можна розділити на дві групи:
- ланки, які забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, науково-технічних, соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці;
- ланки, в функціональні обов'язки яких входить забезпечення безпеки праці в умовах конкретних галузей і виробництв.
Треба відмітити деяку умовність такого поділу, оскільки між ланками прямий і зворотний зв'язок, а ланки другої групи не позбавлені права ініціативної постановки і обґрунтування вирішення окремих питань з охорони праці, які входять до їх компетенції.
До першої групи ланок системи управління охороною праці входять органи державної законодавчої ініціативи і органи державного управління в галузі охорони праці, в тому числі:
1. Верховна Рада України;
2.Кабінет Міністрів України;
3.Комітет по нагляду за охороною праці України;
4.міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
5.місцеві державні адміністрації, місцеві ради народних депутатів
Верховна Рада України за своєї ініціативи і у взаємодії з відповідними структурами державної виконавчої влади визначає державну політику в галузі охорони праці, вирішує питання удосконалення і розвитку законодавчої бази охорони праці, соціальні питання, пов'язані зі станом умов та охороною праці.
Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, виходячи зі стану охорони праці в державі організує розробку загальнодержавних програм щодо поліпшення цього стану, затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції органів державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці та нагляду за охороною праці.
Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України.
Комітет по нагляду за охороною праці України (Держнаглядохоронпраці) здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику в цій галузі, розробляє за участю відповідних органів державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних органів та об'єднань підприємств з питань безпеки праці, опрацьовує і переглядає спільно з компетентними органами систему показників та обліку умов і безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці та нагляд за охороню праці в державі тощо.
Рішення Комітету по нагляду за охороною праці України, що належить до його компетенції, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів та підприємствами.
Міністерство праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Інші міністерства та центральні органи державної виконавчої влади, як ланки системи управління охороною праці, визначають науково-технічну політику галузі щодо питань охорони праці, розробляють і реалізують комплексні заходи щодо поліпшення безпеки праці, здійснюють методичне керівництво діяльністю підприємств галузі з охорони праці, співпрацюють з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці, організовують у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі, створюють, за необхідністю, професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці.
Для забезпечення виконання викладених вище функцій в апаратах міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Місцеві державні адміністрації і ради народних депутатів у межах підвідомчої їм території забезпечують реалізацію державної політики в галузі охорони праці, формують за участю профспілок місцеві програми заходів щодо поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці. Для забезпечення виконання названих функцій при місцевих органах державної виконавчої влади створюються відповідні структурні підрозділи.
Управлінські структури підприємств забезпечують в умовах конкретних виробництв реалізацію вимог законодавчих і нормативних актів про охорону праці з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань, вирішують весь комплекс питань з охорони праці, пов'язаних з даним виробництвом. У своїй діяльності щодо охорони праці управлінські структури підприємств взаємодіють з комісією з питань охорони праці підприємства (при наявності такої), з профспілками підприємства та уповноваженими трудових колективів
До основних функцій управлінських структур підприємств як ланки в системі управління охороною праці відносяться:
- організація та координація роботи в галузі охорони праці;
- контроль за станом охорони праці та функціонування СУОП;
- облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці;
- стимулювання діяльності з охорони праці.
Організація та координація робіт у галузі охорони праці повинна передбачати формування системи управління охороною праці, встановлення обов'язків та порядку взаємодії осіб, які беруть участь в управлінні, а також в прийнятті та реалізації управлінських рішень.
Планування робіт з охорони праці включає визначення завдань підрозділам і службам.
Контроль за станом охорони праці повинен бути спрямований на перевірку стану умов праці, виявлення відхилень від вимог стандартів, норм та правил з охорони праці, перевірку виконання службами та підрозділами своїх обов'язків у галузі охорони праці та на прийняття ефективних заходів щодо ліквідації недоліків.
Облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці і функціонування СУОП є основою для розробки та прийняття управлінських рішень керівниками всіх рівнів.
Стимулювання діяльності щодо охорони праці треба спрямовувати на створення зацікавленості працівників у забезпеченні безпечних та здорових умов праці на робочих місцях. Види, форми матеріального та морального стимулювання розробляє адміністрація підприємства разом з профспілками та трудовим колективом.
Основними напрямами діяльності управлінських структур підприємств щодо управління охороною праці є: навчання працівників охороні праці; забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів; забезпечення безпеки будівель та споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників; санітарно-побутове обслуговування працівників; професійний відбір кадрів.
Навчання та підготовка працівників є однією з умов високопродуктивної праці без травм та аварій. Це навчання має проводитися згідно з чинними нормативами органів державного нагляду за охороною праці та галузевими нормативами. Безпека експлуатації виробничого устаткування і виробничих процесів має досягатися дотриманням положень стандартів, норм та правил охорони праці, а за необхідністю -впровадженням більш безпечних машин та технологій.
Безпека праці стосовно виробничих будівель та споруд досягається дотриманням вимог будівельних норм та правил у процесі їх проектування, будівництва, експлуатації та ремонту, а також вимог інших нормативів щодо виробничих приміщень.
Нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці має досягатися ліквідацією причин виникнення шкідливих факторів на робочих місцях та застосуванням ефективних заходів і засобів індивідуального і колективного захисту. Забезпечення засобами індивідуального захисту здійснюється відповідно до діючих норм та установленого порядку їх видачі, зберігання та користування.
Забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку повинно передбачатися для всіх працівників з урахуванням специфіки їх праці, перш за все для працюючих з підвищеним фізичним та нервово-емоційним навантаженням, умов монотонності праці, наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів.
Організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників передбачає попередні (при влаштуванні на роботу) і періодичні медичні огляди, лікувально-профілактичне харчування та здійснення лікувально-профілактичних заходів з метою попередження професійних захворювань працівників.
Санітарно-побутове обслуговування передбачає забезпечення працівників санітарно-побутовими приміщеннями згідно з діючими нормами.
Професійний добір націлений на встановлення фізіологічної та психофізіологічної відповідності людини окремим професіям (шофери, машиністи електровозів, тепловозів та інших машин). Закон України «Про охорону праці» забороняє укладення трудового договору з громадянином за наявності протипоказань щодо виконання роботи, на яку він претендує[8, c. 33-36].
Система управління охороною праці в галузі (СУОПГ) є складовою частиною системи управління охороною праці в державі та системи управління функціонуванням галузі в цілому.
Під системою управління охороною праці в галузі розуміють підготовку, прийняття та реалізацію рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів, які направлені на забезпечення безпеки, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці.
В зв'язку з цим, надзвичайно важливе значення має організація галузевої служби охорони праці. Від галузевої служби охорони праці вимагається: - забезпечити технічну безпеку виробництва та технології, що дозволить успішно вирішити питання охорони праці персоналу підприємств, а також безпеки населення та захисту навколишнього середовища.
Враховуючи те, що абсолютної безпеки людини на виробництві не існує і практично досягти її не можливо, головна мета і завдання галузевої служби полягає в тому, щоб звести до мінімуму вплив об'єктивно існуючих небезпек, які породжуються сучасним виробництвом, на якому інколи складається непередбачений комплекс небезпечних і шкідливих факторів.
В умовах ринку в роботі з охорони праці важливими є такі фактори впливу:
1. економічна зацікавленість роботодавця (керівника) в одержанні максимального прибутку, зменшені витрат на штрафні санкції, ремонт пошкодженого устаткування, відшкодування збитків потерпілим;
2. необхідність постійно підвищувати якість і конкурентноздатність продукції, що можливо тільки за сприятливих і безпечних умов праці;
3. моральна та юридична відповідальність роботодавця за нещасні випадки та відшкодування збитків потерпілим та їх сім'ям;
4. моральна відповідальність роботодавця перед трудовим колективом за створення гуманних умов праці;
5. необхідність підвищувати продуктивність праці та віддачу кожної затраченої людино-години, збільшувати відсоток прибутку щодо відношення до вкладених інвестицій, підвищувати ефективність використання людських, матеріальних та фінансових ресурсів;
6. забезпечення технологічної переваги підприємства перед конкурентами;
7. забезпечення досягнення перспективних цілей підприємства, що неможливо без підвищення рівня охорони праці.
Названі фактори створюють певний моральний та матеріальний тиск на роботодавця, що змушує його повністю і систематично займатися питаннями охорони праці. Однак цей тиск, як і приписи державних інспекцій та численні нормативні акти, самі по собі не дадуть ефекту, якщо роботодавець не буде озброєний механізмом зменшення рівня виробничого ризику, тобто науково-обгрунтованою системою управління охороною праці на підприємстві (СУОПП).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 83 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |