Читайте также:
|
.«Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціально-неоднорідному суспільстві, яка, забезпечуючи його цілісність і безпеку, організовує задоволення загальносоціальних потреб та здійснює керівництво суспільством насамперед в інтересах цієї його частини».Виходячи з такого розуміння загального поняття держави, соціальна сутність останньої інтерпретується як здатність держави забезпечувати у процесі свого функціонування і розвитку задоволення основних потреб усього суспільства, а також створювати умови для можливого, за наявних конкретно-історичних обставин, задоволення потреб й інтересів окремих груп індивідів та їхніх спільнот. Відтак, соціальна сутність держави як визначальна властивість характеризується двома складовими: загальносоціальною (здатність держави задовольняти потреби всього суспільства, передусім забезпечувати його збереження, виживання як цілісного соціального «організму») та спеціально-соціальною (можливість задовольняти інтереси насамперед домінуючої, зокрема панівної, частини населення)
11. Суспільно-економічні фактори на Україні, що сприяли розвитку соціальної допомоги в к.Х1Х-поч.ХХ ст.. Становлення системи державної соціальної політики на Україні у Х1Х ст.. Соціально-економічний розвиток у свій ті на початку XX ст. сприяв поліпшенню матеріального становища людей, особливо в розвинутих країнах. Розбудовувалися міста, ставали більш комфортними для життя. Люди користувалися все більш швидкими та зручними технічними засобами передачі інформації.Економічний розвиток на початку XX століття характеризується як вільним розвитком ринкових відносин, так і становленням системи державного регулювання економіки в різних варіантах. Промислове виробництво значно випереджало виробництво сільськогосподарської продукції, прискорилась урбанізація, розшарування суспільства, все ширше використовувалась наймана праця, яка охоплювала промислове виробництво, будівництво, транспорт, сферу послуг, сільське господарство.Зростали роль і значення у суспільстві середнього класу - середніх і дрібних підприємців, чиновників, творчої та технічної інтелігенції. Найчисельнішою групою населення залишались робітники, серед яких найбільше поширювалися колективістські цінності. У цей період дедалі більше поглиблювались протиріччя між найманими робітниками та власниками роботодавцями, що особливо виявлялося в періоди криз. Робітники відстоювали свої права через профспілки, все активніше залучались до політичної діяльності. їхнє хитке соціальне становище використовували у своїх цілях різноманітні політичні сили.У суспільно-політичному житті відбулася демонополізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, діють структури громадянського суспільства — громадські об'єднання, позадержавні аналітичні центри, незалежні друковані й інтернет-видання.
В Україні функціонує політична система — сукупність державних і недержавних соціальних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, регулюють відносини між громадянами, соціальними та етнічними групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Держава виступає ключовим елементом політичної організації суспільства з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, органами громадського порядку, служби безпеки та збройними силами. Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Поняття “соціальна політика”, з'явилось не так давно. Перші теоретичні концепції соціальної політики виникли на зламі XIX— XX сторіч, починаючи з праць Союзу соціальної політики. У цих працях визначалося, що соціальна політика має бути спрямована на поліпшення умов життя людей і запобігання революційних потрясінь. Розвиток соціальної політики був пов'язаний із переходом від державної та громадської благодійності нижчим прошаркам населення до вироблення загально-державних і місцевих систем соціальної допомоги. Важливим документом, що регулює соціальну політику, стала Європейська соціальна хартія, яка проголосила право людини на соціальний прогрес. Після проголошення в 1991 році незалежності України перехід до ринкових відносин розпочався без попередньої розробки стратегії і тактики державного регулювання соціальних процесів. Внаслідок швидких змін соціальної структури населення відбулось стрімке розшарування на багатих і бідних. Намагання виправити ситуацію призвело до перегляду системи соціального захисту в напрямку збільшення різноманітних виплат, пільг, допомог, але відбулося це без урахування економічних передумов. Серед передумов формування соціальної політики вирізняють: • ціннісні; • політичні; • географічні/територіальні; • культурні; • економічні; • соціально-демографічні. Суттєвою стратегічною помилкою соціальної політики в Україні була орієнтація на соціальний захист, без першочергового забезпечення прав та інтересів працюючого населення, що спричинило брак мотивації до праці, і внаслідок цього — спад виробництва. Виникла парадоксальна ситуація, коли матеріальної допомоги потребують ті, хто працює. Але ж загальновідома істина, що неможливо ефективно захищати бідних у суспільстві, де більшість є бідними. Зважаючи на існуючий світовий досвід, єдиним перспективним шляхом соціальної політики є відмова від узагальненої дотаційної моделі соціального захисту на користь принципу заохочування ініціативи активного населення й цілеспрямованої допомоги
12. Роль органів самоуправління на території України у розширенні рамок соціальної допомоги в к.Х1х_поч.ХХ ст.. Місце́ве самоврядува́ння в Україні — це право територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.Розвиток суспільних відносин зумовлює розширення кола суб’єктів, які потребують надання соціальних послуг, що робить необхідним розширення переліку їх видів та форм, покращення якості надання та забезпечення адресності. Важливе значення має пошук додаткових фінансових надходжень, у тому числі з недержавного сектору економіки, для соціального обслуговування, а також залучення членів територіальної громади до формування концептуальних засад надання соціальних послуг на відповідній території.Дослідження діяльності органів місцевого самоврядування щодо надання соціальних послуг вимагає визначення сутності самого терміна “соціальні послуги”. Тим більше, в теорії державного управління використовуються також поняття “державні послуги” та “публічні послуги”, що зумовлює необхідність їх розмежування. Так, на думку О.Н.Євтушенка, “державні послуги” – це послуги, забезпечення яких бере на себе держава, тому вони існують у будь-якому суспільстві і безпосередньо пов’язані з публічними функціями держави. Водночас публічні послуги – це послуги, які можуть надавати як державні органи, так і органи місцевого самоврядування і будь-які інші органи, якщо держава делегує їхнє виконання і забезпечує відповідні ресурси для їх виконання. Отже, термін “публічні послуги” ширший і включає в себе “державні послуги”. При цьому основними ознаками публічних послуг є те, що вони забезпечують діяльність загальнозначущої спрямованості; мають необмежене коло суб’єктів, що користуються ними; здійснюються або органом державної й муніципальної влади, або іншим суб’єктом і ґрунтуються як на публічній, так і на приватній власності. Соціальні послуги мають усі ознаки публічних послуг, але критерієм їх виділення в окрему категорію (на відміну від державних послуг) є не коло суб’єктів, що їх надають, а сфера, в якій вони реалізуються (охорона здоров’я, культура, освіта, наука, соціальний захист). Соціальні послуги можуть надаватися як органами державної влади, органами місцевого самоврядування, так і недержавними організаціями.
13. Діяльність благодійних товариств і громадських організацій в Україні к.х1Х-поч.ХХ ст..З кінця XVIII ст. благодійність в Україні поступово видозмінюється від церковно-громадської до державно-громадської. Під керівництвом держави, яка визнала власну соціальну відповідальність, організуються форми утримування окремих соціально незахищених груп людей, зміцнюються традиції громадської доброчинності там, де цілі влади та суспільства збігалися.Ідея залучення громадськості до доброчинної діяльності поступово формувалась як у державних структурах, так і в самому суспільстві. Для справи опіки початку XIX ст. була характерна участь особливих благодійних фондів, створених членами імператорського дому. Цей період став часом розробки організаційних і економічних основ масового благодійного руху.Благодійність, залишаючись релігійним обов’язком, стає суспільно-громадською діяльністю. Різні прошарки населення поступово залучаються до благодійного руху, який стає багатоукладним та різноманітним. У другій половині XIX ст. засновано 95% всіх благодійних товариств і 82% благодійних закладів.Великим центром благодійності був Київ, що безумовно пояснювалось багатими історичними традиціями міста у справі піклування про ближніх. Крім самостійних благодійних спілок у Києві діяли філіали різних всеросійських об’єднань. Помітну роль у громадському житті Києва другої половини XIX-початку XX ст. відігравало Благодійне товариство. Засноване у 1834 р. за приватним почином київських жінок для допомоги бідним, воно ставило за мету допомагати неімущим та убогим “опікою у будинках бідних, вихованням дітей на повному утриманні товариства, роздачею грошової допомоги, одягу, їжі, хліба і наданням різних занять”. Для цього товариство утримувало дешеві квартири та їдальні, будинки опіки, пансіони, швейну та ремісничу школи; нерухоме майно оцінювалось майже в 3 млн руб., а щорічні витрати досягали 150 тис.руб.
14. Становлення пенсійного забезпечення та кредитної справи в Україні в к.Х1Х-поч.ХХ ст.. Система соціального забезпечення під владою СРСР. В СРСР введено т. зв. державне соціальне забезпечення, яким займається фонд соціального забезпечення. Фонд формується з відрахувань із прибутків підприємств та організацій у встановленому законом розмірі та з дотацій з державного бюджету. З нього виплачуються допомоги для тимчасово непрацездатних робітників і службовців, вагітним жінкам, а також пенсії.Існують такі види пенсій як пенсії на старість, інвалідність і в разі втрати годувальника (їх отримують непрацездатні члени родини, що були на утриманні померлого робітника, службовця, військового). Крім цього, є ще пенсії за вислугу років (їх отримують учителі, лікарі, ветеринари, агрономи, військові, робітники культури та ін. держ. службовці, які відслужили передбачену законом кількість років). Окремим видом пенсій є персональні пенсії, які призначаються за особливі заслуги перед режимом. Формування кредитної системи ринкового типу України розпочалося у другій половині ХІХ ст. і було зумовлене загальним розвитком капіталізму. Воно відбувалося під впливом об’єктивних та суб’єктивних чинників. До об’єктивних чинників становлення та розвитку кредитно-банківської системи належать такі: техніко-технологічні зміни у виробництві та використання найманої праці на підприємствах; товаризація економічних відносин у всіх галузях сільського господарства та зміцнення їх зв’язків з ринком; господарська спеціалізація регіонів, розширення внутрішнього ринку та зростання зовнішньої торгівлі; політика урядових кіл (зміни у державному господарському механізмі). Суб’єктивні ‒ специфіка менталітету населення.
15. Загальна характеристика соціальної допомоги к.Х1Х-поч.ХХ ст..ХІХ ст. – це період визрівання глибокої соціальної кризи, складовою частиною якої були українські землі. Дуже гостро у досліджуваному періоді стоїть питання допомоги тим верствам населення, які потребують.Цілком очевидно, що увійшовши до складу Росії, Україна зазнала впливу законопроектів та реформ у справі опіки нужденних, прийнятих російськими царями та урядовцями. Органами, які надавали соціальну допомогу, були створені ще царицею Катериною, прикази суспільної опіки.Проте вони не могли задовольнити потреби населення і не тільки через нестачу засобів і недосконалість адміністративно-господарської системи, цьому сприяла і погана слава закладів суспільної опіки. Окремо варто зупинитися на діяльності церкви та монастирів у справі соціальної допомоги.Факти переконують, що церква в Україні використовувала далеко не всі свої можливості для організації широкомасштабної милосердної роботи. Навіть монастирі середнього статку і заможні здебільшого піклувалися виключно про власне матеріальне благополуччя.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 196 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |