Читайте также:
|
Це визначається в КУ та ЗУ “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”.
Відповідно до ст. 26 КУ іноземці та ОбГ, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземець – особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; ОбГ – особа, яку жодна держава відповідно до свого зак-ства не вважає своїм громадянином. (ст. 1).
Статус іноземців та ОбГ відповідно до ст. 2 ЗУ характеризується такими засадами:
1) мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено КУ, цим Законом та іншими ЗУ, а також міжнародними договорами України (винятками є такі права: займатися політичною діяльністю; обирати та бути обраним (депутатом, народним депутатом); обіймати посаду судді; реалізовувати певні права на землю в Україні; обіймати певні посади чи займатися певними видами трудової діяльності, щодо яких є законодавчі обмеження за ознакою громадянства України; здійснення військового обов’язку тощо);
2) є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин;
3) здійснення ними своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні;
4) зобов'язані поважати та дотримувати КУ та ЗУ, шанувати традиції та звичаї народу України.
Основні права, свободи та обов’язки іноземців та ОбГ передбачені в Розділі ІІ ЗУ, постатейно; вони мають право на:
інвестиційну та підприємницьку діяльність; трудову діяльність; відпочинок; охорону здоров'я; соціальний захист; житло; освіту; користування досягненнями культури; участь в об'єднаннях громадян; свободу совісті; пересування на території України і вибір місця проживання, вільне залишення території України (за винятком обмежень, встановлених законом); звернення до суду та до інших державних органів для захисту їх особистих, майнових та інших прав (ст. 22); а також майнові та особисті немайнові права (ст. 13) та права у шлюбних і сімейних відносинах (ст. 18).
Відповідно до ст. 19 іноземцям та ОбГ гарантуються недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, повага їх гідності нарівні з громадянами України.
Відповідно до ст. 23 іноземці та ОбГ не можуть обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, а також брати участь у референдумах.
Відповідно до ст. 24 на іноземців та ОбГ не поширюється військовий обов'язок, вони не проходять військову службу в ЗСУ та інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України.
Відповідно до ст. 21 іноземці та ОбГ обкладаються податками і зборами відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України.
Також на іноземців та ОбГ поширюються положення Загальної декларації прав людини, зокрема, слід навести такі: кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб'єктності (ст. 6); кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (ст. 8); ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання (ст. 9); при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших та забезпечення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві (ч. 2 ст. 29).
24. Особистий закон фізичної особи в міжнародному приватному праві
Особистий закон фізичної особи (ОЗФО) – lex personalis – одна з найбільш застосовуваних колізійних прив’язок (формул прикріплення) в МППр, за допомогою якої встановлюється цивільно-правовий статус фізичної особи в межах іноземного правопорядку.
ОЗФО традиційно визначається за допомогою таких типів колізійних прив’язок, як:
1) закон місця проживання (lex domicilii) – має на меті підкорення іноземців, які перебувають на території чужої держави, правопорядку цієї держави (країни англо-американської правової сім’ї, Швейцарія, Китай…);
2) закон громадянства (lex patriae, lex nationalis) – має на меті поширення дії закону певної держави на її громадян, які перебувають за її межами (країни континентальної Європи, Україна…).
Особистий закон особи без громадянства (апатрида) визначається за правом держави його проживання (за відсутності встановленого місця проживання – перебування), біженця – за правом держави, в якій він має поточне місце перебування.
За наявності в особи двох (біпатрид) і більше громадянств її особистим законом може вважатися право країни, в якій ця особа постійно проживає або з якою вона має тісніший зв'язок. Держава, якщо особа має її та інше громадянство, розглядає таку особу як свого громадянина, не враховуючи громадянство іншої держави.
Мета ОЗФО – визначити не права та обов’язки особи, а встановити закон, що належить застосовувати до вирішення певної групи питань правового статусу фізичної особи, яка є учасником приватноправових відносин з іноземним елементом.
Відповідно до ст. 16 ЗУ “Про міжнародне приватне право”:
1) особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є;
2) якщо фізична особа є гром-ном двох або більше держав, її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або займається основною діяльністю;
3) особистим законом особи без громадянства вважається право держави, у якій ця особа має місце проживання, а за його відсутності – місце перебування;
4) особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування;
5) при визначенні особистого закону відповідно до частин другої і третьої цієї статті вважається, що якщо недієздатна особа змінила місце свого проживання без згоди свого законного представника, то така зміна не спричиняє зміну особистого закону такої особи.
Особистий закон визначає наступні моменти правового статусу фізичної особи (ст. 17-24, 55 ЗУ):
1) порядок виникнення/припинення та зміст її цивільної правоздатності (здатності мати права і обов’язки);
2) зміст її цивільної дієздатності (здатності реалізовувати власними діями наявні права та обов’язки);
3) підстави та правові наслідки визнання її недієздатною або обмеження її цивільної дієздатності;
4) підстави та правові наслідки визнання її безвісно відсутньою або оголошення її померлою (регулюються останнім з відомих особистих законів цієї особи);
5) її права на ім'я, його використання та захист (якщо інше не встановлено законом);
6) порядок встановлення і скасування опіки та піклування над нею як малолітньою, неповнолітньою, недієздатною особою або особою, цивільна дієздатність якої обмежена;
7) право на шлюб (у кожної особи свій особистий закон).
25. Правоздатність та дієздатність (цивільна, трудова, шлюбно-сімейна) іноземців в Україні(сорі,тут багато інфи)
Конституція України проголошує принцип національного режиму щодо здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями. У ст. 26 вказано, що іноземці, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. В ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» зазначається,що іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Цивільна правоздатність проявляється,зокрема, у можливості іноземців можуть мати у власності майно; отримувати і передавати його у спадок та мати широке коло особистих прав. Тобто іноземці мають рівну цивільну правоздатність з громадянами України. Однак є обмеження, наприклад іноземець не може займати певні посади тощо. Правовий статус іноземців, окрім правоздатності, включає і їхню дієздатність.. Відповідно до ст. 566 Цивільного кодексу України до визначення цивільної дієздатності іноземного громадянина застосовується закон країни його громадянства. Проте цивільна дієздатність іноземних громадян щодо угод, які укладаються в Україні, та зобов'язань, що виникають внаслідок заподіяння шкоди в Україні, визначається за її законом.
Відповідно до ст. 18 Закону України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства” іноземці можуть укладати шлюби з громадянами України та іншими особами відповідно до законодавства України. Іноземці мають рівні з громадянами України права та обов’язки у шлюбних і сімейних відносинах. Перш за все слід зазначити, що відповідно до чинного законодавства України шлюбом є сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.Згідно ч. 1 ст. 55 Закону України “Про міжнародне приватне право” право на шлюб визначається особистим законом кожної з осіб, які подали заяву про укладення шлюбу. У разі укладення шлюбу на території України застосовуються вимоги Сімейного кодексу України.. Отже, для того, щоб зареєструвати шлюб на території України потрібно, зокрема, щоб особи досягли шлюбного віку, була вільна згода обох осіб на укладення такого шлюбу, дотримана вимога щодо одношлюбності, тобто, щоб особи не перебували в іншому шлюбі тощо.Слід також зазначити, що шлюби між громадянами України та іноземцями, що укладені за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсними в Україні за умови додержання вищезазначених вимог.
Гарнатія рівності іноземців та громадян стосується і права на трудову дільність. Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також яким надано статус біженця в Україні, мають право працювати на підприємствах, в установах і організаціях або займатися іншою трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Кодексом законів про працю України передбачено.що трудові відносини громадян України, які працюють за її межами, а також трудові відносини іноземних громадян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях України, регулюються відповідно до Закону України "Про міжнародне приватне право". Згідно зі статтею 54 цього закону 1. Трудові відносини іноземців та осіб без громадянства, які працюють в Україні, не регулюються правом України в разі, якщо:
1) іноземці та особи без громадянства працюють у складі
дипломатичних представництв іноземних держав або представництв
міжнародних організацій в Україні, якщо інше не передбачено
міжнародним договором України;
2) іноземці та особи без громадянства за межами України
уклали з іноземними роботодавцями - фізичними чи юридичними
особами трудові договори про виконання роботи в Україні, якщо інше
не передбачено договорами чи міжнародним договором України.
Однак, трудова правосуб’єктність іноземців є обмеженою: іноземці не можуть призначатися на окремі посади або займатися певною трудовою діяльністю, якщо, відповідно до законодавства Укра-їни, призначення на ці посади або заняття такою діяльністю пов’язане з належністю до громадянства України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на певний термін (працівники-мігранти), можуть займатися трудовою діяльністю відповідно до отриманого у встановленому порядку дозволу на працевлаштування
26. Колізійні питання безвісної відсутності та оголошення особи померлою в міжнародному приватному праві
Чинний Цивільний кодекс України не містить колізійних норм щодо визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою. Угодами України про правову допомогу, насамперед двосторонніми, більш детально регламентується порядок та наслідки визнання осіб безвісно відсутніми чи оголошення померлими. У справах про визнання особи безвісно відсутньою чи оголошення померлою компетентним є суд держави, громадянином якої була особа. Дана справа може бути розглянута й судами тієї держави, де особа мала місце проживання, за заявою зацікавлених осіб, що проживають на території цієї держави та права яких основані на її законодавстві. При цьому кожен суд у даному випадку застосовуватиме своє національне законодавство.
Згідно ст. 20 Закону України "Про міжнародне приватне право". підстави та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її такою, що померла, регулюються останнім з відомих особистих законів особи, яка зникла.
Спеціальні закони, що регулюють порядок та наслідки визнання фізичної особи безвісно відсутньою та оголошення її померлою, прийняті у ФРН Австрії, Італії та деяких інших державах. Разом з тим праву окремих держав (наприклад, Франції) невідомий інститут визнання безвісно відсутньої особи померлою. У таких країнах можливе лише оголошення особи безвісно відсутньою у порядку судової ухвали, що має обмежені майнові наслідки (тимчасове введення у володіння "спадковим майном"), але не розірвання шлюбу безвісно відсутнього. Праву Великобританії та США взагалі невідомий інститут безвісної відсутності: можливим є лише встановлення для даної конкретної справи презумпції факту смерті особи, щодо якої не було відомостей протягом семи років. Вказані суттєві відмінності в матеріальному праві окремих держав можуть стати підґрунтям для виникнення такого небажаного у правовому регулюванні явища, як "кульгаючі" правовідносини (особа буде визнана померлою за правом однієї держави, а за правом іншої вона буде вважатися живою).
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 169 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |