Читайте также:
|
Релігійні уявлення римлян змінювалися і досить помітно протягом такої довгої та такої бурхливої історії. В основі найдавніших римських релігійних вірувань лежить анімізм. Італійці вважали, що світ був сповнений добрими і злими духами та демонами, які супроводжували кожну дію людини, тому римляни поклонялися і зверталися з молитвою і до добрих, і до злих демонів. За оранку відповідали три духи.Дім охороняли Пенати; двері – бог Янус (бог входу і виходу), вогнище – Веста (Гестія у греків). Римляни поклонялися деревам: культ дуба (всі римські царі носили вінки з дубового листя).
Серед цього сонму богів виділяли головних:
- Юпітер – загальноіталійське божество неба;
- Марс – спочатку дух-покровитель рослин, потім бог війни, легендарний батько Ромула;
- Квірін – близьке до Марса божество, але мирний Марс.
Перехід до антропоморфних уявлень про богів римляни зробили завдяки етрускам, які зазнали впливу і грецької міфології. У період правління етруської династії на Капітолії виникає перший храм, де знаходилися статуї трьох головних етруських богів: Тіна, Уни, Мінерви, яких латинці ототожнюють зі своїми: Юпітером, Юноною, Мінервою.
За часів Тарквінія Давнього Рим вступає в тісні стосунки з містом Куми в Кампанії, звідки, як вважають, потрапили до Риму так звані “Сивілині книги”, які, за легендою, належали відомій кумській провісниці Сивілі. Саме до цих книг зверталися жерці в тяжкі дні, і результатом найчастіше було включення до свого пантеону нових грецьких богів. Ці грецькі боги ототожнювалися зі своїми: Афродіта – з Венерою, Посейдон – з Нептуном і т. ін.
Наприкінці ІІІ ст. до н. е. розбіжностей між своїми та чужими (грецькими) богами вже не існувало і офіційно було затверджено культ 12 головних богів: Юнона – Гера, Юпітер – Зевс, Веста – Гестія, Марс – Арес, Церера – Деметра, Діана – Артеміда, Нептун – Посейдон, Аполлон – Аполлон, Вулкан – Гефест, Меркурій – Гермес (його жезл - герб Державної митної служби), Мінерва – Афіна, Венера – Афродіта.
Але якщо в Греції шанували Діоніса і Афіну – богів виноробства та олійних культур, то в Римі – Цереру і Марса (богів-землеробців). У той же час, мабуть, символічно, що Марс став потім богом війни – бо це вважалося головною справою римлян.
Були введені так звані лектістернії – ритуальні “трапези богів”, коли ставили бенкетні ложі, на які клали шість пар богів. А перед ложами – стіл з жертвами для богів.
На Форумі (відомий Форум Романум – це ринкова площа між трьома пагорбами: Капітолієм, Палатіном та Квіріналом) з’явилися позолочені статуї головних богів, подібні до тих, що стояли на Афінській горі. Процес еллінізації римської релігії завершився.
18. Художня культура Стародавнього Риму
Публічне життя римлян вимагало спеціальних місць, приміщень для зустрічі людей, їх спілкування, тому А рхітектура – це перший і головний напрямок розвитку художньої культури. Римська архітектура, де широко використовувалися арочні конструкції (наслідок етруського впливу), вражає грандіозними розмірами:
- Колізей, що вміщує 45 – 87 тис. глядачів;
- мости (І ст. до н. е. – Рим);
- римляни створюють нові типи публічних місць та громадських споруд (форум, терми – лазні, колумбарій – поховальна споруда);
- інженерні споруди, тріумфальні арки (арка Тіта, Костянтина).
Архітектура сприяла об’єднанню людей у громаду. Скажімо, терми – це розкішні лазні, що були центрами громадського життя, з великими плавальними басейнами, майданчиками для занять фізкультурою, великими бібліотеками, де люди зустрічалися, спілкувалися, відпочивали, читали. Треба зауважити, що саме в Стародавньому Римі було збудовано величезний купольний храм, тип якого став визначальним в епоху Середньовіччя. Це – пантеон – обитель богів. Купол домінує в інтер’єрі. Уперше в архітектурі акцент було зроблено на внутрішньому просторі. Це досягається за допомогою так званого “вікна пантеону” – круглий отвір у куполі діаметром 9 м. Світло ллється хвилею в храм, і людина відчуває себе часткою космосу. Такого сферичного обсягу не знала Греція, а Європа узнала завдяки Риму.
В усіх цих спорудах головна ідея – ідея корисності, утилітарності. Вона відчувається і в любові римлян до свого власного будинку, де проходило приватне життя. Завжди було спеціальне приміщення для занять літературою.
Скульптура – другий вид мистецтва, який прославив Рим. Головним жанром був скульптурний портрет, мистецтву якого римляни навчилися у етрусків. Портрет народжується з похоронного ритуалу. Відповідно до культу предків римляни замовляли зображення померлих (з них завжди знімали воскові маски). Ці маски і несли під час похоронного ритуалу. Запозичивши у греків точність, римляни в портреті зображують внутрішній світ людини, індивідуалізуючи його; скульптурний портрет – це історія Риму в обличчях: портрет Августа, портрет Цезаря, портрет статуї Августа в тозі, голова Августа.
Живопис здебільшого розвивається у вигляді декоративних розписів стін будинків: розписи під мармур;гірлянди квітів;на мурах зображували пейзажі, сцени з міфів. Ілюзорне трактування об’єму та форм характерне не тільки для фрескового живопису, а й для мозаїки, якою прославився Рим (підлога у термах Каракали). Особливу частину живопису Риму становить фанюмський портрет – зразок античного станкового живопису. Виконувався на тонких дерев’яних дошках восковими фарбами (техніка енкаустики). Розвивається в Єгипті в І – ІІІ ст. н. е.
Література Риму теж була його вагомим внеском у скарбницю світової культури: Тіт Макк Плавт, Публій Теренцій Афр, що створили римську драматургію; поет-філософ Тіт Лукрецій Кар (95 – 55 рр. до н. е.), автор дидактичної поеми “Про природу речей”; майстер ораторського мистецтва – Марк Туллій Цицерон.
“Золотим віком” римської літератури, як і взагалі культури, називають І ст. до н. е. – початок І ст. н. е. Вергілій, Горацій, Овідій, Петроній писали саме в цей час. Головний твір Вергілія – “Енеїда” – героїчна поема з 12 книжок про родоначальника римського народу та Риму – Енея – троянця, сина Анхіса та Венери. “Енеїду” створено під великим впливом гомерівських поем. Але вона сповнена драматизму: вперше в античній літературі Вергілій розкриває весь трагізм людини, що змушена підкорятися обов’язку, нехтуючи власними почуттями. Це міфологізація римської історії.
Дата добавления: 2015-02-16; просмотров: 215 | Поможем написать вашу работу | Нарушение авторских прав |